Особливості розвитку економіки країн Східної Європи

Особливості розвитку економіки країн Східної Європи

До країн Східної Європи належать 19 країн, що утворились після розпаду Радянського Союзу та реформування колишнього соціалістичного табору. Ці країни пройшли короткий, але складний шлях у своєму становленні. Як частина Європейської економічної системи ці країни мають певні відмінності від країн Західної Європи. Для їхнього розвитку характерні декілька етапів.

Перший етап (1945—1980 pp.) — це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого були панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки. Економічні форми й методи регулювання економічних відносин були для цих країн другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.

Практика їхнього розвитку показала, що концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття економічних рішень можуть бути достатньо ефективними за наявності екстенсивних факторів зростання та за умови створення основних галузей промисловості у стислі строки. Проте така система не спроможна забезпечити інтенсивне зростання на основі науково-технічного прогресу й запровадження його досягнень у виробництво, шо стало особливо проявлятися у 70—80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн з розвинутою ринковою економікою.

Другий етап соціально-економічного розвитку почався з кінця 80-х — початку 90-років. Для другого етапу характерним є формування ринкової економіки, визначення її структури і удосконалення інфраструктурних елементів ринку. Цей етап в основному характеризується змінами, що відбулися завдяки роздержавленню та приватизації, формуванню приватного сектора економіки, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічного розвитку. Наприкінці 80-х років національний дохід на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 рази перевищував середньосвітовий показник та в 9 разів — показник країн, що розвиваються, і приблизно в 2,5 рази був менший від показника країн з розвинутою ринковою економікою. З-поміж східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції займають Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія; до менш розвинутих країн регіону належать Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія.

Загальна структура економіки дає змогу зарахувати окремі країни Східної Європи до індустріальних та індустріально-аграрних країн.

На сучасному етапі на частку промисловості в загальній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60 %, тоді як до Другої світової війни національні економіки цих країн фактично мали аграрний характер.

Структурні зміни в національних економіках держав регіону хоч і поступалися показникам країн з розвинутою ринковою економікою, проте, в цілому в повоєнний час були позитивними. Поряд зі зростанням частки промисловості у національному доході зближувалися темпи зростання виробництва засобів виробництва та предметів споживання. Постійно зростала питома вага обробних галузей порівняно з добувними. Був забезпечений розвиток машинобудування як провідної галузі промисловості: на неї припадало 26—33 % усього промислового виробництва. Разом із хімічною промисловістю вона почала виробляти до 40 % продукції всього промислового виробництва.

Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго- та матеріаломісткості національного доходу, здеформованої цінової політики в окремих країнах на початку 90-х років почали спостерігатися несприятливі структурні зрушення, в тому числі зростання частки паливно-енергетичних галузей, чорної та кольорової металургії в загальному обсязі виробництва при різкому спаді виробництва в машинобудівній, легкій та харчовій промисловостях.

Протягом майже 30 років східноєвропейські країни впевнено посідали провідні місця за темпами економічного зростання у світовому господарстві. У 1951—1983 pp. національний дохід у цих країнах зростав на 6,7 % на рік, промислове виробництво — на 8,3 %. Однак, наприкінці 70-х — початку 90-х років у деяких країнах темпи зростання почали уповільнюватися, а в економіках деяких країн (Польщі, Угорщини, Чехословаччини) почали спостерігатися кризові явища. Темпи щорічного зростання суспільного виробництва країн регіону різко впали з 2,9 % у 1981—1985 pp. до 1,8 % у 1989 р. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої соціально-економічної кризи. У звіті Економічної комісії ООН спад економіки у країнах Східної Європи названо затяжною депресією, яка за тривалістю та глибиною перевищує «велику кризу» 1929—1933рр.

Незважаючи на адміністративне регулювання економіки, східноєвропейські країни зуміли, особливо в 50—70-ті роки, істотно підвищити свою частку в світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на них припадало понад 20 % світового національного доходу, 21 % світової промислової продукції, понад 13 %, світової сільськогосподарської продукції та 5 % світового товарообігуу. Однак за останні роки внаслідок різкого спаду темпів економічного зростання та навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно похитнулися.

Головними причинами різкого зниження темпів економічного зростання, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, нераціональна структура суспільного виробництва, його висока енерго- та матеріаломісткість, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів зростання, погіршення зовнішньоекономічних умов (у тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі економіки.