Переваги та недоліки відкритої економічної системи

економіки поділяються  на закриті і відкриті. Розвиток закритих або автаркічних

країн визначається виключно внутрішніми тенденціями, грунтується на

самозабезпеченні  та мінімізації економічних зв’язків з іншими національними

господарствами  і не залежить від тенденцій світового господарства. До

прикладів закритої економіки експерти і науковці часто  відносять СРСР та інші

соціалістичні країни. При цьому мова звісно йде не про повний рівень

автономності країн  від світового господарства, але про значний його рівень.

Віднесення СРСР до закритих економічних систем грунтується  на тому, що, по-

перше, право виходу на зовнішні ринки мало вузьке коло спеціалізованих

зовнішньоторговельних організацій, що входили до системи  Міністерства

зовнішньої торгівлі СРСР та Державного комітету СРСР із зовнішніх

економічних зв’язків, по-друге, зміна умов реалізації на світовому ринку не

мала прямого  впливу на функціонування підприємств, по-третє, фактична

закритість економіки  проявлялася у ряді негативних явищ в країні: система цін,

що докорінно  відрізнялася від світових, нековертованість рубля, відсутність

прямого взаємозв’язку  підприємств і світового ринку.

У сучасній економічній  літературі поняття «відкритість економіки»

розглядається у  широкому сенсі. На думку С.С. Носової, відкритість економіки

3є умовою, за  якої будь-який економічний суб’єкт  має право здійснювати

зовнішньоторговельні  операції, тобто іноземні юридичні та фізичні особи на

рівних умовах з усіма виробниками діють на внутрішньому ринку згідно із

законодавством  країни та міжнародними нормами [8]. А.Ю. Булатов трактує

поняття «відкрита  економіка» наступним чином: це національне  господарство,

в якому відкрито доступ іноземним інвестиціям до більшості ринків, галузей і

сфер [7]. Згідно із баченням Г.Ф. Фейгіна відкрита економіка є системою

ринків, у якій представлено зарубіжний сектор [13]. На думку Н.В. Охлопкової

відкритою економікою є необмежене переміщення товарів, капіталів і робочої

сили через кордони  країни [9]. Найбільш поширеним визначенням  поняття

відкритості економіки, яке вже стало традиційним, є  визначення

Є.Ф. Авдокушина: відкрита економіка – це національна економіка  з високим

ступенем включеності  в міжнародні економічні відносини [1]. Враховуючи, що

до основних форм міжнародних економічних відносин традиційно відносять

міжнародну торгівлю товарами і послугами, міжнародний рух капіталу,

міжнародну міграцію робочої сили, міжнародну торгівлю знаннями,

міжнародні валютно-кредитні і розрахункові відносини, можна стверджувати,

що ступінь їх розвитку стосовно окремої країни і  є характеристикою її

відкритості.

Своєрідним є підхід до відкритості економіки французького економіста

М. Пебро: на його думку, відкритість і свобода торгівлі являють собою

найбільш сприятливі умови гри для економік-країн  лідерів [10]. Звісно, у

післявоєнні часи таке трактування суттєво втратило свою актуальність, адже

прагнення країн до відкритості набуває об’єктивного характеру, зумовленого

інтеграцією та глобалізацією  світогосподарських зв’язків.

Політика відкритої  економіки не означає відсутність контролю і

вседозволеність у  зовнішньоекономічних зв’язках економічних  суб’єктів, а

також відкритості  кордонів. Навпаки, відкрита економіка  вимагає значного

втручання держави  в міжнародні економічні відносини. Метою такого

втручання має виступати  відстоювання економічних інтересів  країни на основі

4забезпечення конкурентоспроможності  і ефективності національної  економіки

та підтримання національної безпеки. Реалізація цієї мети може бути досягнута

на основі вирішення завдання оптимізації структури експорту та імпорту, руху

капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної  політики.