Побудова Дніпровської ГЕС

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

НА ТЕМУ: «ПОБУДОВА ДНІПРОВСОЇ ГЕС»

 

 

 

 

Виконала

Студентка 1 курсу

Групи 3574-1

Шаповалова Оксана Олександрівна

Перевірив

Лях Сергій Романович

 

 

Запоріжжя

2014 р.

 

План

1. Вступ…………………………………………………………………..3
2. Тертя в Політбюро про початок будівництва………………………5
3. Вибір проекту, американських консультантів, компаній………….6
4. Керівництво проектом……………………………………………......7
5. Початок будівництва…………………………………………………8
6. Закінчення будівництва………………………………………………14
7. Література……………………………………………………………..20

 

Вступ

Дніпро ГЕС - п'ята, найстаріша, ступінь каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Електростанція знаходиться в місті Запоріжжя нижче затоплених дніпровських порогів. Входить до складу «Укргідроенерго». На основі енергетики Дніпро ГЕС-у був побудований промисловий комплекс Запоріжжя, включаючи такі енергоємні виробництва, як виплавка алюмінію і сталеливарне електродугове виробництво. Основа Дніпрогесу, як і довколишня територія, лежить на породах Українського щита.

До складу гідровузла входять: будівля машинного залу ГЕС-1 довжиною 236м і шириною 56м, розташоване на правому березі, в якому розміщені 9 радіально-осьових гідроагрегатів (шість гідроагрегатів РО45-В-545 з потужністю турбін 73,6 МВт, частотою обертання турбін - 83,3 об / хв.; поставлені харківським ВАТ «Турбоатом» у 1997-2002 роках) і 1 генератор власних потреб потужністю 2,6 МВт, частотою обертання 428 об / хв.; 5-ти поверхова будівля головного пульта управління; щитова стінка ГЕС-1 довжиною 216 м, водозливна криволінійна гребля довжиною по гребеню 760 м.; машинний зал ГЕС-2; найбільшою будівельною висотою 60 м; глуха гребля довжиною по гребеню 251 м. Спочатку всі вісім турбін і п'ять електрогенераторів до них були американськими. Але вже шостий, сьомий і восьмий генератори виготовили на ленінградському заводі «Електросила». Американське обладнання частково працює і зараз. Судноплавні споруди на лівому березі включають аванпорт в верхньому б'єфі, трикамерний шлюз, однокамерний шлюз (шахтного типу) та низова підхідний канал. ГЕС автоматизована, обладнана телекеруванням, телевимірюванням і телесигналізацією основного обладнання. Напірний фронт загальною довжиною 1200 м утворює Дніпровське водосховище. Будівля машинного залу ГЕС-1, облицьований рожевим вірменським туфом, являє собою пам'ятник архітектури.

У 1969 розпочато розширення гідровузла будівництвом Дніпрогесу II потужністю 828 МВт, яке в комплексі з судноплавним шлюзом було закінчено до 1975-1980.

У 2010 р був підписаний акт прийому-передачі автодорожнього переїзду по греблі Дніпрогес з балансу міста на баланс ВАТ «Укргідроенерго».

Ідея будівництва ГЕС на Дніпровських порогах витала в повітрі ще з початку 20-го століття. Перший проект їх затоплення був створений ще в 1905 році інженерами Г. О. Графтио і С. П. Максимовим.

Цей проект передбачав будівництво на ділянці від Дніпропетровська до сучасного Запоріжжя трьох ГЕС загальною потужністю до 90 MВт. Тоді цей проект не був здійснений.

10 серпня 1921, тобто ще до затвердження 9-м З'їздом Рад термінів реалізації плану ГОЕЛРО було прийнято постанову РНК «про звільнення земель, що підлягають затопленню при будівництві гідроелектростанції у міста Олександрівська (Запоріжжя)». Землі під затоплення звільнялися відповідно до проекту, створеним І. Г. Александровим за завданням на проектування, видане 5 березня 1921.

У проектуванні і будівництві використовувався досвід таких ГЕС, як «Куінстон» на Ніагарі (сьогодні ГЕС Адама Бека, «Айль-малина» на р. Сагеней і «Ла-Габель» на річці Св. Лаврентія.

В обставинах 1922 негайно приступити до втілення в життя цього проекту було неможливо. Вітчизняна промисловість не виробляла енергоагрегатів необхідної потужності, а економічна ізоляція Радянської Росії ще не була повністю подолана. Переговори про прийнятні умови поставки обладнання затягувалися. Насувається економічна криза допоміг вирішити проблему з постачанням обладнання - американці запропонували повний цикл будівництва ГЕС, аж до здачі її замовникові, проте було прийнято паліативне рішення - будівництво вели вітчизняні кадри, але під наглядом американських консультантів.

Тертя в Політбюро про початок будівництва

ДніпроГЕС був одним з головних об'єктів плану ГОЕЛРО. Комісію з будівництва станції очолив Л. Д. Троцький, і саме він стояв на чолі початкового виконання проекту. Лев Давидович був активним прихильником проекту, але через суперництво між ним та І. В. Сталіним Політбюро партії не могло прийняти остаточного рішення про початок будівництва. І. В. Сталін був проти початку будівництва станції через брак коштів на його будівництво, Однак, до наприкінці 1926 року Сталін взяв вверх над Троцьким. Троцький був зміщений з поста голови комісії з Дніпробуд і на XV партійній конференції було прийнято остаточне рішення про початок будівництва ДніпроГЕСу. 31 січня 1927 Політбюро прийняло рішення про початок зведення Дніпробуду, в якому було підкреслено, що воно повинно вестися «власними ресурсами за умови залучення компетентної іноземної допомоги»

 

 

Вибір проекту, американських консультантів, компаній

Будівництво ГЕС почалося в 1927 році, для цього було створено підприємство «Дніпробуд». Цьому передувала напружена робота по розробці плану будівництва. Автором проекту був інженер Іван Гаврилович Александров. Досвіду будівництва великих гідротехнічних об'єктів в Радянському Союзі не було. У 1926 році в радянському уряді було прийнято рішення відправити делегацію в США з кількома цілями: обговорити з провідними американськими фахівцями проект будівництва ДніпроГЕСу, вибрати компанії для закупівлі обладнання необхідного для реалізації планів будівництва Дніпробуду і знайти інвесторів для цього будівництва. У 1920 роках американська електротехнічна промисловість була далеко попереду промисловості будь-якої іншої країни. Переговори проводилися з Х'ю Купером до цього часу найвідомішим американським фахівцем гідро-будівельником. Серед його досягнень було будівництво електростанцій поблизу порогів Horseshoe Rapids недалеко від Ніагарського водоспаду (проект закінчено в 1907 році), Кеокук станції (Keokuk Water Power) на річці Міссісіпі (закінчений в 1913 році) і Станція на озері Зумбро (Lake Zumbro), Міннісота (закінчено 1919 г).

 

Керівництво проектом

Спочатку через Дніпро передбачалося побудувати металеві аркові мости з масивними гранітними устоями великої висоти. Веснін і тут проявив своє конструктивне мислення і запропонував замінити гранітні велетні легкими й економічними металевими конструкціями. Дніпрогес був великим досягненням радянської архітектури першої п'ятирічки. В простих, строгих формах сучасної архітектури, відповідних новим будівельним матеріалам і досягненням будівельної техніки того часу, Дніпрогес відповідав класичним вимогам до архітектурного ансамблю - органічного єдності доцільності, міцності і краси.

                                                         

І. Г. Александров - керівник                                       А. В. Вінтер - начальник

проекту Дніпробуд                                                       будівництва ДніпроГЕСу

Х'ю Купер - В. А. Веснін - архітектор, головний проектував ДніпроГЕС і консультант проекту з американської сторони

 

Початок будівництва

Розмах будівництва вражав: в березні, коли будівництво тільки починалася, працювало всього 650 чоловік, а коли в листопаді 1927 року була офіційна закладка Дніпровської ГЕС, трудилося вже понад 10 тисяч осіб. Урочистий мітинг з приводу закладки станції відбулися 7 листопада 1927 року, в річницю Жовтневої революції. На ньому були присутні члени українського уряду. Чавунну меморіальну дошку з текстом російською та українською мовами забетонували на місці майбутньої станції. До кінця року задиміли труби тимчасової теплової станції, піднялося бетоноване будівля управління Дніпробуду, залізні дороги прорізали навколишні пагорби. Механізмів було мало, хоча будівництво Дніпровської ГЕС вважалося самим механізованим. Земляні роботи в основному виконувалися вручну - Грабар та землекопами, за допомогою лопати, грабарки і тисяч коней. Народ на будівництві, як записував Вейде, був різний: колишні ув'язнені, бандити, петлюрівці, злодії всіх мастей, колишні білі офіцери, контрабандисти, священики, спекулянти, кулаки, сектанти, учасники заколотів, аристократи.

Всі робочі жили в темних бараках. Бригади поповнювалися так стрімко, що не встигали будувати нові бараки. З'явилися жінки, зазначає автор записок. Поряд з підготовчими роботами по зведенню гідростанції розгорнулося будівництво житла. На правому і лівому берегах Дніпра заклали відразу кілька селищ для сімейних і холостяків: Земельний, Мірошницький, 159-й версти. Фахівці, що приїхали зі Сполучених Штатів, жили окремо в спеціально збудованих для них в американському стилі котеджах, з гаражами і майданчиках для тенісу. Для них був відкритий магазин "Торгсин".

Керували будівництвом фахівці високого класу. Багато з них пройшли Волховстрой: Гарін, Шредер, Іванов, Марков, Васильєв. Головним інженером був великий вчений в галузі енергетики, учасник складання плану ГОЕЛРО Вєдєнєєв, начальником Дніпробуду - Вінтер, інженер і вчений у галузі будівництва та експлуатації електростанцій і енергосистем, вольовий, цілеспрямований чоловік.

Говорячи про робітників і керівниках, Вейде пише, що стрункої системи оформлення кадрів не було, а оскільки потреба в робочій силі була велика, то брали кого попало. Багато йшли, щоб отримати робочий номер і оселитися в бараку. Приїхало й чимало селян. Біржа праці не брала їх на облік через відсутність документів (паспортів у селян тоді не було). В результаті з'явилося багато липових довідок, з якими в бригади потрапляли злодії і безпритульні. Вони заважали працювати чесним людям. Процвітали пияцтво і злодійство. Ночами міліція виробляла облави. Тих, хто попався, вивозили кілометрів за сорок від будови та залишали.

Особливий контингент на будівництві складали грабарі - робітники, що виконували земляні роботи. Вони ніде не оформлялися, відмовлялися жити в бараках, а селилися без документів в землянках і мазанках на лівому березі в селищі "Кавказ". Одного разу міліція затримала двох будівельників, у яких були знайдені дві великі валізи, набиті печатками і штампами. Виявилося, затримані представляли цілу групу виробників фальшивих документів. Так була розкрита таємниця селища грабарів. Але була ще одна велика біда, фіксує Борис Вейде, - куркульство.

Кулаки, пише автор щоденника, йшли "в народ", читали робочим газети і, як би між іншим, роняли фрази: "Дніпробуд - це вигадка більшовиків", "За все, що беруть за кордоном, платять українською пшеницею, а якщо селяни не захочуть давати свій хліб, то і будівництву кінець "і так далі. Ці нашіптування впливали на настрої в робітничому середовищі. Особливо вірили куркульським наговорам, коли на будівництві траплялися аварії. Одна з великих аварій сталася навесні 1928: впав металевий шпунт перемичок правого берега. Пішли чутки про затримку будівництва, про те, що "всьому кінець". Коли з'ясувалося, що причина аварії - крадіжка ворогами соціалізму тросів кріплення, будівельники з нечуваним ентузіазмом взялися за роботу і на 18-й день поставили шпунти на місце. Страйк ні на жоден день не була відстрочена.

В Україні на Дніпробуд рушили також колишні князі, поміщики й офіцери. Влаштуватися на роботу їм допомагали родинні зв'язки з фахівцями будівництва. Усі відділи та підвідділи заповнили вельможні родичі, з обуренням зазначає Вейде. У 1929 року "Правда" опублікувала вказівку партійних органів про чищення радянського апарату від морально розклалися бюрократів, саботажників, хабарників, шкідників, підкуркульників. Було зазначено замінювати їх новими кадрами і готувати висуванців з передових працівників.

При цьому пролетарське походження і партійність не були страховкою від чистки. На будівництві траплялися незрозумілі аварії поїздів, найгрубіший бюрократизм у відділах та інше. Йшли розмови про підкопу під склад вибухових речовин на правому березі.

В червні 1929 на Дніпробуд прибула комісія "по чистці" під керівництвом Біленького. У всіх великих відділах оперативно створили осередки сприяння цієї комісії, в одну з них увійшов і автор щоденника Борис Вейде. Робота "по чистці" була складною, тому що треба було "перевіряти і перевіряти ще", писав Вейде. Але за допомогою робочих, які стежили за подіями з великим інтересом і всіляко допомагали, "було виявлено багато негідних працівників, ціла галерея шкідників та паразитів, чужих цьому великому всенародному будівництву". Виявили ряд осіб, які переховувалися під маскою учасників будівництва. Скажімо, завідувач матеріальним складом Тупиков опинився в минулому полковником армії Денікіна, комірник Архипов - колишнім жандармом, заступник начальника матеріального відділу Розенштейн - меншовиком, спекулянтом валютою в період голоду, а помічник бухгалтера Хоруженко - петлюрівцем. В ході чистки зняли з роботи 233 особи, багатьох перемістили за посадою. Результатом "чистки" стало і створення відділу найму та звільнення, у який на посаду завідувача урахуванням перевели Вейде.

Борис Олександрович докладно розповідає, як протягом трьох місяців четверо співробітників відділу копітко переглядали тисячі списків робітників, приводячи в порядок заплутану і запущену систему кадрового обліку. В результаті будь-яку довідку про кожного працівника будівництва можна було видати за п'ять хвилин. Однак на цьому "чистка" не закінчилася. "Перетрушувати" кожного працівника: посилали письмові запити на місця колишньої роботи, проживання, в архіви. Так виявилося ще багато "колишніх", а нині тихих, виконавчих, зовні скромних співробітників. Когось після цього заарештували, когось зняли з роботи. В травні 1932 року у відділі найму був затриманий абсолютно нешкідливий на вигляд Леонтій Бичек. Пручався він відчайдушно, навіть витягнув з халяви довгий ніж, яким ріжуть свиней. Його насилу скрутили і обеззброїли. У Бичека опинилися липові документи на бланках сільради та срібний годинник з написом: "вахмістр Бичек за вірну службу. Микола II". Бичека заарештували.