Проблема безробіття молоді

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ Інститут КНТЕУ

 

 

 

 

 

Курсова робота з дисципліни «Макроекономіка» на тему:

«Проблема безробіття молоді»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка ІІI курсу, групи ЗФКС-12

Шевченко Катерина Володимирівна

Перевірив викладач:

Пронкіна Лариса Ільїнічна

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ

Проблема безробіття сьогодні досить важлива. Статистика свідчить, що на початок 2006 р. безробітними були 1008,1 тис. чол. Кожному з них необхідно виплачувати допомогу по безробіттю, на що витрачаються кошти, які могли б бути використаними для інших цілей (на освіту, охорону здоров'я), і яких так не вистачає у державному бюджеті.,

На сьогоднішній день в Україні діє «Державна програма зайнятості населення». З метою вирішення проблеми безробіття створені центри зайнятості, розроблені державні програми щодо зменшення безробіття.

Проте ця програма не вирішує проблем безробіття, оскільки в ній відсутні конкретні заходи щодо його скорочення.

Повністю ліквідувати безробіття неможливо, тому що існує категорія громадян, які просто не хочуть працювати. Ця категорія громадян відноситься до категорії працездатного населення. Проблему зменшення безробіття треба вирішувати таким чином, щоб це було вигідно і робітникові, і роботодавцеві, і державі.

Метою цієї роботи є пошук шляхів подолання офіційного безробіття та методів залучення працездатного населення, які були б вигідними і для держави, і для кожного громадянина, які спонукали б громадянина перейти працювати з тіньового в реальний сектор економіки та сплачувати податки.

 

1. Аналіз проблеми безробіття в Україні

Зрушення, що відбулись на сучасному етапі в економіці України, призвели до суттєвих негативних змін на ринку праці, зокрема, до досить значних обсягів і рівня безробіття серед населення і, як наслідок, до неефективного використання робочої сили. При цьому, слід визнати, що нинішній розвиток підприємництва, малого бізнесу та інші ринкові перетворення ще не в змозі на належному рівні вирішити проблеми забезпечення ефективності зайнятості населення, створення нових робочих місць, підвищення якості життя населення і т. ін. Одним з негативних наслідків на ринку праці стало формування значного рівня вимушеної неповної зайнятості, що перетворилось на характерну тенденцію сучасного періоду функціонування  економіки.

Проведений аналіз стану ринку праці свідчить, що в останні роки проявилась позитивна тенденція щодо певного скорочення обсягів і рівня безробіття в Україні і за окремими групами населення, що пов'язано з початком стабілізації та економічного зростання.

Загалом в Україні у 2002 р. обсяги безробіття порівняно з 2001 р. у розрахунку на повний обсяг руху робочої сили скоротились на 8,4%, або на 215 тис. осіб. Останнім часом спостерігається зближення показників безробіття, розрахованих за методологією МОП, і реєстрованого ринку праці. Так, якщо у 1995 р. співвідношення показників обсягів реєстрованого безробіття до розрахованих за методологією МОП становили лише 8,8%, у 1996 р. - 17,6%, 1997 р. - 27,3%, 1998 р. -34,1%, 1999 р. - 43,5%, то у 2002 р. вже - 45%.

Наведене свідчить, що відбуваються і набирають сили зміни системи соціального захисту безробітних щодо соціальних умов ринкових перетворень.

Водночас напруженість на регіональних ринках праці все ще спостерігається, зокрема у західній частині країни. Так, найвище навантаження в середньому на одне вакантне робоче місце у 2002 р. було в таких областях як: Чернівецька (58 осіб), Рівненська (33), Тернопільська (33),   Івано-Франківська   (25),   Закарпатська (21), Вінницька (20), Львівська (19), Волинська (16), Житомирська (16). Найменша диспропорція між попитом і пропозицією робочої сили зафіксована в містах Києві та Севастополі.

З точки зору ефективного функціонування регіональних ринків праці і забезпечення соціальної стабільності, особливе занепокоєння викликає чисельність безробітних, які не мали роботи більше одного року. Так, зокрема у 2001р. ця категорія утворювала 50% усіх безробітних. Тобто більшість безробітного населення України все ще знаходиться у стані довготривалого безробіття.

З огляду на це, вважається, що після незайнятості більше дев'яти місяців у безробітних знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, розвиток процесів маргіналізації населення та багато інших негативних наслідків.

Аналіз молодіжного сегмента ринку праці свідчить про те, що у складі економічно активного населення частка молоді (віком 15-29 років) дорівнює 26,1%. Серед економічно активної молоді безробітні становлять близько 16%. Ця частина молоді не в змозі достатньо адаптуватись до ринкових умов і нині є суттєвим відсотком серед безробітних. Так, якщо у 2000 р. загальна чисельність безробітної молоді перевищувала чверть всіх реєстрованих безробітних і становила 320,0 тис. осіб, то у 2002 р. цей показник скоротився з 27,7 до 24,3 %, і у абсолютному виразі досяг 251 тис. осіб, тобто на 69,0 тис. осіб менше, ніж у 2000 р.

Безробіття населення є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України.

Одним із суттєвих чинників бідності населення України є незадовільний стан ринку праці, зокрема безробіття і вимушена неповна зайнятість. Бідність спонукає економічно активне населення до трудової міграції, зокрема за межі України.

 

2. Характеристика сучасного стану  ринку праці

Наявність безробіття — досить неприємний факт для кожної країни. Проте навіть у найрозвинутіших країнах є безробіття, і його припустимий рівень сягає 5%. Проте чому, керуючись методологією Міжнародної організації праці (МОП), значна частина економістів вважають, що рівень безробіття в Україні становить 15%, ставлячи це в провину владі? Що заважає цим 15 — 3,7 = 11,3% безробітних зареєструватись у центрі зайнятості та ще й, крім цього, отримувати від держави допомогу? Абсолютно нічого. За вищевказаною методологією статус безробітного надається і тим, хто працює, але не зареєстрований як безробітний.

Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Загалом існує два способи визначення кількості безробітних. Дані, визначені за першим (офіційним) способом, наведені вище. Це відомості державних центрів зайнятості про громадян працездатного віку, які зареєстровані як такі, що шукають роботу. За даними МОП, кількість безробітних становить близько  15%.  Проте чи дійсно ці громадяни не мають засобів для існування, як це передбачено законодавством? Звичайно, мають, інакше вони зареєструвалися б у центрі зайнятості, щоб одержувати допомогу по безробіттю.

Якби центри зайнятості послабили вимоги, згідно з якими надається статус безробітного та виплачується допомога (зокрема, обов'язкове відвідування центру зайнятості не 1 раз на тиждень, а 1 раз на рік), то дані центрів зайнятості збігалися б з розрахунками МОП.

Перелік так званих неофіційних безробітних формується за рахунок:

- громадян, зайнятих у тіньовому секторі економіки;

- громадян, зайнятих на присадибних сільськогосподарських ділянках;

- повнолітніх працездатних громадян, які перебувають на утриманні (батьків, чоловіка, дружини тощо);

- алкоголіки, наркомани, особи без певного місця проживання;

- особи, які нелегально чи напівлегально виїхали на заробітки до інших країн;

- кримінальні елементи: торговці наркотиками, рекетири тощо.

Повністю ліквідувати безробіття намагалися і в часи СРСР. З одного боку, в СРСР були створені робочі місця, і тих, хто не хотів працювати, притягували до суду за «тунеядство». З іншого боку, роботу, яку могла виконати одна людина, виконувало 5 чоловік. В результаті люди робили вигляд, що вони щось роблять, а держава робила вигляд, що платить їм. Але на ті кошти, що одержували робітники, неможливо було щось купити, оскільки товарів не було у магазинах. Працівникам виплачувалась висока заробітна плата (для того, щоб вони залишалися працювати й надалі), проте сума виплаченої заробітної плати не відповідала загальній вартості вироблених товарів. Спекулювати в тодішніх умовах було неможливо, а в магазинах постійно і гостро відчувалась нестача товарів. Для покриття нестатку товарів вводилися спецмагазини (для партійного керівництва), картки на продукти та товари підвищеного попиту, потім їх замінили на талони, пізніше людей взагалі почали прикріпляти до конкретних магазинів. Трохи згодом були відмінені всі ці обмеження, проте від цього товари не з'явилися у магазинах. Громадяни, не витративши повністю зароблених грошей були змушені відкладати на «чорний день»: хто в Ощадбанк, хто в матрац, хто в панчоху, а хто і в банку із залізною кришкою.

Коли ж Україна стала незалежною і почала будувати ринкову економіку, ці акумульовані кошти стали одним із вирішальних факторів, що спричинили до гіперінфляції. Зараз ідуть спекуляції у парламенті з приводу повернення заощаджень, які в основному і накопичилися за рахунок того, що не були забезпечені товаром. І питання повернення цих коштів повинно стояти не перед українськими урядовцями, а перед керівниками колишньої імперіалістичної Росії. Тож політика роздування зарплат для заохочення працюючих є неефективною. Загалом безробітних можна поділити на три категорії.

1. Громадяни, які не бажають працювати, але зареєстровані у центрі зайнятості для одержання допомоги по безробіттю або ж мають засоби для існування (зарплати, пенсії батьків, соціальна допомога малозабезпеченим тощо).

2. Громадяни, звільнені з попереднього місця роботи, що мають проблеми з пошуком роботи.

3. Молоді спеціалісти, які не мають досвіду роботи за спеціальністю.

Працевлаштувати можливо лише дві останні категорії громадян. Для цього треба:

1) знати можливості працевлаштування вивільнених з роботи працівників, які вже мають досвід роботи за спеціальністю;

2) розробити програму заходів для працевлаштування молодих спеціалістів.

Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:

♦ недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих,низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності; відсутність  взаємозв'язку між трудовим  вкладом і доходами працівників тощо.

Втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;

♦ погіршення  якісних  характеристик робочих місць, недостатнє введення  в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;

♦ невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва і пожвавлення інвестиційної активності;   поряд  з  цим  обсяги   інвестицій  у сферу  виробництва  є  недостатніми  для   вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і  малого бізнесу;

Недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;

♦ складна ситуація щодо працевлаштування окремих  соціально-демографічних  груп  населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я;  недоліки  системи  дотримання   норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих;

Існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямами, зокрема:

1. Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.

♦ Забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами,   запровадження   механізмів   захисту внутрішнього ринку праці України.

Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили.

Розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці.

♦ Вирівнювання  освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі  вищих  навчальних  закладів;   зменшення міграційних потоків молоді.

Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки.

Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт.

Створення  системи  оцінки   професійних якостей працівників, що ґрунтується на визначенні їх компетентності і здатності гнучко реагувати на безперервні зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки   відповідно до вимог професійних стандартів.