Розвиток сучасної банкiвської системи України

Сардак В.В.

Класичний Приватний Університет

к.е.н., доцент кафедри  ЕТНПЕ  Селезньова О.В.

Розвиток сучасної банкiвської системи України

   Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина, підприємство або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. При цьому спектр оцінок досить широкий: від повного заперечення будь-яких позитивних зрушень останніми роками до переможних реляцій про видатні досягнення.

   У ряду негативних оцінок можна натрапити на такі: «найслабше місце української економіки», «не відповідає не тільки вимогам ЄС, а й вимогам економічного розвитку», «має тенденцію рухатися до межі зруйнування», «...державу абсолютно не можуть задовольнити ні сьогоднішня величина, ні якість банківської системи».   Серед м’якших оцінок — «недостатньо розвинена для підтримки багатьох перспективних проектів», «недостатньо здорова, глибока та стабільна; досить крихка, поверхова».

   Нормальному розвитку вітчизняної банківської системи перешкоджають численні об’єктивні й суб’єктивні чинники. Серед перших — дуже низькі доходи переважної більшості населення України (грошові доходи з розрахунку на душу населення в грудні 2010 року становили 919 грн., за прожиткового мінімуму — 922 грн.), так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних банків, відсутність належної системи гарантування банківських вкладів ,значна питома вага збиткових підприємств ,колосальна (за світовими мірками) частка наявного грошового обігу. З урахуванням цього можна говорити, що в Україні майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у комерційні банки.

    До розряду суб’єктивних чинників, які гальмують розвиток банківської системи, слід зарахувати вузькість асортименту пропонованих послуг (якщо у провідних закордонних — до трьохсот видів послуг, то в українських — набагато менше), наявність проблемних кредитів, відсутність кредитних історій, кредитних бюро. До цього переліку необхідно додати ще й проблеми, пов’язані з ліквідністю застав.

   Комерційні банки здебільшого так і не повернулися обличчям до реального сектора економіки України, що значною мірою зумовлено як їхньою неготовністю надавати великі й довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а отже — високими кредитними ризиками. Попри помітну останніми роками тенденцію до зниження, кредитні ставки комерційних банків усе ще майже втричі перевищують дисконтну ставку НБУ.

   Спостерігається значна концентрація кредитних ризиків в обмеженого кола позичальників. Недосконалою залишається і структура кредитів, наданих суб’єктам господарської діяльності. У результаті кошти йдуть переважно не на інвестиційні потреби госпсуб’єктів, а на поточне споживання. Звідси й невисокий економічний ефект від такої кредитної політики.

   Банківська система досі практично не має необхідних технологій і досвіду ефективного проектного фінансування або інвестиційного посередництва.

   Кадровий потенціал банків ще не відповідає повною мірою сучасним вимогам з об’єктивних причин. Як відзначають експерти, для належної підготовки банківського службовця, набуття мінімального практичного досвіду потрібно майже 10 років

   Усе ще не вирішене питання створення в Україні філій іноземних банків, які не мають статусу юридичної особи та власного капіталу, здатних розширити потенційні можливості кредитування, підвищити якість банківських транзакцій. Тим часом побоюванням щодо неконтрольованості таких філій, створення додаткового тиску на вітчизняні банки можна було б протиставити впровадження для філій національного режиму банківського нагляду, їхню участь у національній системі страхування банківських депозитів.

  Банківська система України на сучасному етапi має свої певні вади:

• недостатній рівень капіталізації;
• відсутність у банків ефективних механізмів та інструментів управління ризиками;
• планування та стратегії розвитку;
• необгрунтовано високий рівень банківських витрат;
• недосконала структура ресурсної бази з переважанням дорогих залучених коштів;
• низька рентабельність активів;
• низький рівень банківського менеджменту та корпоративного управління;
• недостатні ефективність банківського нагляду й прозорість діяльності банківських установ.

   Таким чином, більшість експертів зійшлися на думці, що потрібна не просто розробка «конкретних пропозицій з удосконалення», а негайна їх реалізація на практиці.