Різноманітні форми власності в економіці України

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ЧЕРКАСЬКИЙ  ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ

 

 

Кафедра документообігу

 

 

РЕФЕРАТ

З предмету «Економіка»

На тему: «Різноманітні  форми власності в економіці  України»

 

 

                  Виконав:

                  студент 2–го курсу

                  групи ДМ–49

                  Маруніч В.В.

 

                 Перевірив:

                 Здір В.А.

 

 

 

ЧЕРКАСИ – 2010

План

1. Вступ

2. Основні форми та види власності

3. Еволюція відносин власності

4. Домінуючий об’єкт власності

5. Використані джерела

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

Фундаментом усієї  системи економічних відносин є  відноcини власності.

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної  точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, та з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.

В економічному житті існують різні форми  відносин, тому наявність різних форм власності – закономірне явище.

Кожна з форм власності має свої особливості, свої плюси та мінуси. Тому дослідження  даного питання “Форми власності” є вкрай важливим і необхідним. Особливо актуальним його дослідження  є в Україні, де природа власності  мала і має складний характер. Особливо малодослідженою є така форма власності як приватна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Основні форми та види власності

У процесі тривалого  історичного розвитку людства сформувались такі чотири основні типи економічної  власності: 1) суспільна; 2) приватна; 3) колективна; 4) державна. Із середини 50-х років XX ст. в окремих регіонах світового господарства, зокрема у межах Європейського економічного співтовариства (нині Європейського Союзу, куди входять 15 країн Західної Європи), почав формуватися п'ятий тип економічної власності — наддержавна (або наднаціональна).

Виділення окремих  типів економічної власності  зумовлено тим, що у межах кожного з них існують окремі форми, види власності, які формуються в окремі види підприємств, що, у свою чергу, зумовлює різні види та форми підприємницької діяльності. Виходячи з цього, в Законі України «Про власність» приватна, колективна і державна власність некоректно названі не типами, а формами власності.

Оскільки суспільна  власність існувала тільки в первіснообщинному суспільстві, а наддержавна лише формується, розглянемо приватний, колективний та державний типи власності та їх структуру.

Приватна власність (як економічна категорія) — привласнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення.

Об'єктами цього  типу власності в Україні є:

а) індивідуальні  підприємства, засновані на особистій  власності фізичної особи та виключно її праці;

б) приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, який експлуатує найманих працівників;

в) підприємства, засновані на власності окремих  іноземних громадян;

г) сімейні підприємства, засновані на власності та праці  громадян — членів однієї сім'ї, які проживають разом;

ґ) селянські (фермерські) господарства, засновані на власності  та праці членів однієї сім'ї;

д) селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманих працівників. Проміжною між  двома останніми формами власності є селянські (фермерські) господарства, де використовують працю членів сім'ї та найманих працівників, праці яких внаслідок їх незначної кількості недостатньо, щоб звільнити від неї членів сім'ї;

е) майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю без наявності юридичної особи. До нього належать житлові будинки, квартири, садові будинки, дачі, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, інші цінні папери, майно виробничого призначення, відкриття, винаходи, промислові зразки, твори науки, літератури, мистецтва, предмети особистого користування та домашнього господарства, майно споживчого призначення.

Частина цього  майна може перетворитися на капітал, тобто засіб експлуатації, привласнення чужої праці. Таку роль, зокрема, можуть виконувати житлові будинки, квартири у разі встановлення надмірно високої плати за здавання їх в оренду; вироблена продукція у разі продажу її за непомірно високими цінами та ін. За цих умов названі об'єкти стають об'єктами приватної капіталістичної власності, інші залишаються об'єктами приватної трудової власності.

Якщо об'єктом  приватної власності є приватні капіталістичні підприємства, то між їх власниками і найманими працівниками виникає певна сукупність відносин економічної власності, що розкривається передусім в якісному аспекті власності.

Внаслідок цього  слід розмежовувати право приватної  трудової власності та право приватної  капіталістичної (нетрудової) власності. Право приватної трудової власності виникає від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування та в інших випадках. Право приватної капіталістичної власності виникає на підставі ведення підприємницької діяльності на підприємствах, де експлуатується наймана робоча сила, наявне використання майна з метою наживи тощо.

Виходячи з  цього, суб'єктами права приватної власності (у даному разі трудової та нетрудової) можуть бути не просто громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як це стверджується у чинному законодавстві, а дрібні товаровиробники, капіталісти-власники, менеджери, фермери, наймані працівники (останні лише суб'єктами трудової власності), орендарі та інші особи.

Колективна  власність (як економічна категорія) —  привласнення асоційованими власниками результатів колективної праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення,

Асоційованими власниками можуть бути трудовий колектив, об'єднання капіталістів, члени кооперативу, споживчих товариств та спілок, господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства), товариства покупців, організації орендарів, власники спільних підприємств, а також об'єднання недержавних підприємств (корпорації, консорціуми, концерни та ін.).

Залежно від того, наймають чи не наймають асоційовані власники робочу силу, займаються чи не займаються продуктивною працею, колективна власність виступає у двох основних формах: колективна трудова та колективна капіталістична. Так, у США та деяких інших країнах існує чимало підприємств, викуплених трудовими колективами, власність яких належить до трудової колективної. До цієї форми власності належить власність кооперативна, споживчих товариств та ін.

Водночас окремі форми колективної капіталістичної  власності, наприклад відкриті акціонерні товариства, мають деякі риси колективної трудової власності. Зокрема, у таких товариствах частина висококваліфікованих найманих працівників перетворюється на співвласників, які придбали певну кількість акцій і привласнюють на них до 10% заробітної плати.

Право колективної  власності, згідно з чинним законодавством, виникає на підставі:

а) добровільного  об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних та інших господарських товариств і об'єднань;

б) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства;

в) передання  державних підприємств в оренду;

г) надання державних  субсидій;

ґ) пожертвувань організацій, громадян та інших цивільно-правових угод.

У сільському господарстві у колективну власність можуть бути передані землі колгоспів, радгоспів, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, землі садівницьких товариств та ін.

Суб'єктами права  колективної власності, згідно з  чинним законодавством, є:

1) колективні  підприємства (в тому числі сільськогосподарські);

2) господарські  товариства;

3) кооперативи;

4) споживчі товариства  та їхні спілки;

5) орендні підприємства  та організації орендарів;

6) товариства покупців;

7) спільні підприємства;

8) об'єднання недержавних  підприємств, політичні партії, інші  об'єднання громадян;

9) релігійні організації  та спілки цих структур.

Залежно від форм колективної  власності формуються різні види та різновиди підприємницької діяльності, форми управління тощо.

Державна власність —  привласнення державою (як суб'єктом  власності) засобів виробництва, робочої  сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у  різних сферах суспільного відтворення.

Державна власність належить до колективних форм власності, оскільки її персоніфікатором в економічних системах є різний за чисельністю апарат державних чиновників (як правило, вищих) та певною мірою інші верстви і прошарки населення.

Згідно з чинним законодавством розрізняють загальнодержавну і комунальну форми державної власності. Комунальну власність ще називають власністю адміністративно-територіальних одиниць. Суб'єктами права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, а суб'єктами права комунальної власності — Верховна Рада Криму та адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Найважливішими об'єктами загальнодержавної власності є:

1) єдина енергетична система;

2) системи транспорту  загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення;

3) частка одержавленого  національного доходу;

4) державні підприємства;

5) Національний банк України  та його установи і створювані ними кредитні ресурси;

6) об'єкти соціально-культурної  сфери;

7) державні резервні, страхові  та інші фонди, майно вищих  і середніх спеціальних навчальних  закладів;

8) оборонні об'єкти, майно  Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ та ін.

Основними об'єктами комунальної власності є:

1) кошти місцевих  бюджетів;

2) державний  житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства;

3) майно підприємств  комунальної власності, закладів  народної освіти, культури, охорони  здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;

4) місцеві енергетичні системи;

5) транспорт,  системи зв'язку та інформації;

6) майно, яке  забезпечує діяльність відповідних  Рад і утворюваних ними органів,  та ін.

Згідно з  чинним законодавством підприємницькою  діяльністю не займаються організації, заклади, установи, для яких привласнення прибутку не є основною метою їх діяльності.

У разі діяльності наведених суб'єктів права державної  власності та економічних суб'єктів (вищих чиновників державного апарату, директорів та ін.) в інтересах трудящих державна власність переростає в суспільний тип власності. Проте практика минулого і сьогодення свідчить про узурпацію результатів усуспільненої праці передусім вищими чиновниками державного апарату та директорським корпусом державних підприємств, кланово-тіньовими структурами тощо.

Залежно від  форм державної власності формуються різні види підприємств, організацій  та установ, а отже види підприємницької діяльності, організаційно-правові форми господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

3.Еволюція  відносин власності

Ще не так  давно сама постановка питання про історизм відносин власності, можливість їхнього еволюційного розвитку, пристосування до умов виробництва, що постійно змінюються, вважалася помилковою. В економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи суспільства — відносинах власності — можливі лише на революційній основі, методом «експропріації». Так було під час революції 1917р. в Росії, коли відносини власності було змінено силою: приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержавну власність. Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами.

У зв'язку з цим  постає цілком природне питання: у чому смисл  процесу історичної еволюції власності, на якій основі він розвивається, які чинники його зумовлюють?