Шляхи подолання фінансової кризи в країнах СНД

Дані по Україні свідчать, що збільшення грошової маси М2, а отже і кредитних ресурсів не сприяло  зростанню виробництва, а лише прискорювало розвиток інфляції. З таблиці видно, що надлишок грошей у 1997-98рр. не було спрямовано на розвиток приорітетних галузей господарства і відхилення від жорсткого монетаризму дало лише негативні наслідки.

 

Темпи зростання номінального ВВП та грошової маси М2 до попереднього року.

Показник	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998(7міс)
ВВП(разів)	16.8	29.5	8.1	4.5	1.5	1.13	1.10
М2(разів)	11.0	19.0	7.0	2.13	1.32	1.38	1.52
М2/ВВП	0.65	0.64	0.86	0.47	0.88	1.22	1.38

 

Саме це й змусило  Національний банк під час кризи  вдатися до політики “дорогих грошей”. Однак це не означає, що слід повністю відмовитися від збільшення грошової маси, зважаючи на те, що рівень монетизації  економіки є дуже низьким (для Росії цей показник дорівнює близько 16%, для України - близько 13%). Навпаки центральні банки повинні поступово знизити норму резервування та ставку рефінансування з метою пожвавлення економічного життя. Адже ставка рефінансування, а отже і процент по кредитам є дуже високими порівняно з нормою рентабельності підприємств, що становить близько 7%. При таких ставках кредити є недоступними. Саме підтримання темпів зростання грошової маси є одним з головних завдань Центробанка Росії, що відрбражено в програмі зі стабілізації економічного становища в державі.[13] НБУ прийняв рішення щодо зниження з 1січня 1999р нормативу резервування для комерційних банків з 16.5% до 15%. Це сприятиме зростанню грошової маси і здешевленню кредитних ресурсів.[14]

Проте такі дії повинні супроводжуватися радикальними структурними змінами економічних систем та інституційними реформами. Можна припустити, що саме незавершеність процесу переходу до ринкової економіки не дає змогу застосовувати стандартні перевірені рецепти подолання кризи. Адже часто не можна передбачити розвиток подій після впровадження певних монетарних чи фіскальних заходів, зважаючи на значну недієвість законів фкнкціонування ринку. Тому якнайшвидше необхідно завершити процес трансформації економічного життя, що включає такі основні завдання:

 

• реформування податкової системи;
• скасування необгрунтованих податкових пільг;
• заборона бартерних операцій;
• зміна структури державних витрат (скорочення соціальних пільг);
• створення ефективної банківської системи;
• створення ринку цінних паперів;
• припинення практики несплати боргів;
• реформування системи управління;
• прискорення приватизації.

 

Ці рекомендації стосуються як Росії, так і України. Проведення згаданих реформ дасть змогу збільшити  потенціал економік, а отже зробить дієвими монетарні заходи для стимулювання економіки. Зокрема можна сподіватися, що стане ефективною політика “ дешевих грошей ”, що зробить кредити доступними для підприємств, а кредитування реального сектору вигідним для банків.

 

Очевидно, що, незважаючи на необхідність до мінімуму скоротити іноземні запозичення, кредити міжнародних організацій все ще залишаються важливим чинником фінансової стабільності, і від їх надходження , принаймі найближчим часом, в значній мірі залежатиме стабільність фінансової системи як в Росії, так і в Україні. В основному іноземні кредити йдуть на збільшення валютних резервів центральних банків, і це суттєво допомогло, зокрема НБУ, уникнути критичного зниження резервів під час фінансової кризи. Зя словами  голови НБУ Віктора Ющенка  " єдиним джерелом поповнення резервів НБУ є програма кредитування EFF ", що здійснює МВФ.[15]  Суттєвим моментом є те, що при наданні кредиту EFF не дозволяється його використання з метою погашення внутрішньої та зовнішньої заборгованості. Надаючи кошти МВФ висуває вимоги уряду країни- боржника, що передбачають проведення ринкових перетворень та трансформацію економічної системи. Від виконання даних вимог залежить термін надання кредитів та іх розмір. Україна в питанні виконання вимог МВФ йде попереду Росії, хоча багато принципових вимог, серед яких зміна структури бюджетних видатків (значне скорочення соціальних виплат, скасування пільг) та прийняття закону про НБУ все ще залишаються нездійсненими. Росія ж до цих пір не виконала жодної вимоги, найголовнішою з яких є зменшення дефіциту бюджета. Проте в силу, перш за все, політичних причин МВФ продовжував надавати кредити. За даними на 1 вересня 1998р сумарний обсяг наданих Росії кредитів перевищив 14.4 млрд. СДР або склав 19 млрд.дол. , що робить Росію найбільшим боржником цієї організації. У серпні переговори російськргр уряду з МВФ закінчилися успіхом: до кінця 1999р обіцяно 22.6 млрд.дол кредитів, а 22 липня було прийнято рішення про виділення першого траншу кредиту в розмірі 4.8 млрд. дол. , що надійшли на рахунок Центробанках[9]. В 1999р Росія планує виплатити 9.5 млрд.дол боргів з необхідних 17.5 млрд.дол і реструктуризувати іншу частину. В бюджеті передбачені виплати на 4.6 млрд.дол , а інше уряд знову ж таки планує отримати від МВФ.

Заборгованість України перед МВФ складає 2.8 млрд.дол, а перед Світовим Банком 1.58 млрд. дол. В бюджеті України на 1999р передбачаеться надходження іноземних кредитів і фінансувіння за рахунок них 610 млн.грн дефіциту бюджета. Рада директорів МВФ 4 вересня  1998р ухвалила трирічну програму EFF для України на загальну суму 2.2 млрд. дол. .відразу ж після цього рішення Україна отримала перший транш у розмірі 257 млн. дол , а другий транш 78 млн. дол було надано наприкінці жовтня. Виділення наступних траншів залежить від реалізації урядом плану економічних реформ, розробленого з урахуванням рекомендацій фонду.[8]

 

 

Отже, основною причиною фінансової кризи 1997-98рр стала незбалансованість  державних фінансів, що призвело до значних заборогованостей по соціальним виплатам та по внутрішнім і зовнішнім кредитам, термін сплати значної частини яких припав саме на цей період. Незважаючи на зусилля урядів та центральних банків, не вдалося уникнути паніки на фінансовому ринку і знизити попит на іноземну валюту. Навіть жорсткі монетарні заходи, що передбачали суттєве збільшення норми резервування та ставки рафінансування та значні валютні інтервенції на дали бажаних результатів, і починаючи з серпня 1998р відбулася девальвація національних валют в Росії та Україні. Фактором підсилення дестабілізації стала світова фінансова криза, що більшою мірою влинула на Росію, зважаючи на її значну інтегрованість ( порівняно з Україною ) у світовий ринок. По-перше, подіння світових цін на енергоносії, що є основною статтею російського експорту, зумовило зацікавленість експортерів у девальвації рубля. По-друге, паніка з країн Південно-Східної Азії перейшла на фінансовий ринок Росії, що спричинило стрімкий відтік валютних інвестицій, збільшуючи, в свою чергу, попит на іноземну валюту. В цій ситуації російський уряд оголосив мараторій на сплату іноземних боргів, намагаючись скоротити видатки з держбюджету та попит на іноземну валюту. Украінський уряд уникнув формального дефолту, реконструювавши значну частину боргів та провівши часткові виплати по заборгованостям з ОВДП. Основним висновком, виходячи з даної ситуації, є неможливість надалі суттєвого фінансування дефіциту бюджетів за рахунок позикових коштів, оскільки це неодмінно призведе в подальшому до утворення ще більших боргових пірамід. Тому єдиним виходом в даній ситуації є зниження до мінімуму держвитрат та прийняття мінімально можливого дефіциту бюджета. В Україні на 1999р дефіцит передбачено у розмірі 1%. Проте це є лише першим кроком до стабілізації фінансової системи. Очевидно, що саме збільшення надходжень до бюджету на фоні низького дефіциту дасть змогу розрахуватися з боргами. Збільшення надходжень можливе лише за умови економічного зростання в державі, що передбачає масштабні інвестиції та реформування господарської системи. Необхідно завершити процес переходу до ринку, здійснити ряд радикальних структурних реформ задля підвищення потенціалу економік. Лише у разі виконання цих вимог ефективними стануть монетарні заходи стимулювання економіки. Адже до цих пір збільшення грошової маси призводило лише до розвитку інфляційних процесів і не сприяло здешевленню кредитних ресурсів. Інвестування реального сектору було невигідним, тому кошти банків йшли в основному на фінансові операції з цінними паперами. НБУ вже вжив заходи щодо збільшення монетарної бази, зменшивши норму резервування до 15%, а в 1999р передбачається зростання монетарної бази на 11.2% і грошової маси на 11.4%[16] Важливим завданням є заохочення іноземних інвестицій і економіку України, а також заощаджень громадян, що можуть бути використані для інвестування галузей економіки. Підтримання фінансової стабільності, вирішення проблем фінансування держбюджету та збільшення резервів центральних бенків обумовлює потребу співпраці України та Росії з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема МВФ. Згідно з програмою кредитування EFF  Росія та Україна отримають в 1999р значні кредити, що є дуже важливо для створення умов стабілізації в умовах перехідного періоду.

Отже, лише радикальні реформи  господарської системи, заходи, вжиті  з урахуванням законів функціонування ринку, узгодженість дій урядів та центральних банків дадуть змогу повністю подолати наслідки фінансової кризи, хоча враховуючи часовий лаг від впровадження конкретних заходів до початку їх ефективної дії, можна зробити висновок, що й 1999р не стане переломним для економік Росії та України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Список використаної літератури:

1. Макроекономічні показники для прогнозів у вашому бізнесі. “Економіст” №2,1999.
2. А. Илларионов. Как был организован российский финансовый кризис. “Вопросы экономики” №11,1998.
3. 60 днів антикризової програми. “Вісник НБУ” №12,1998
4. Ігор Юхновський. Фінансові проблеми України. “ Українська газета” №17,1998
5. В. Мау. Политическая природа и уроки финансового кризиса. “Вопросы экономики” №11,1998.
6. Г. Волинський. Фінансово- валютна криза в країнах Південно-Східноі Азії та її вплив на економіку Росії та України. “Економіка України” №10, 1998.
7. А. Илларионов. Как был организован российский финансовый кризис (продолжение). “Вопросы экономики” №12,1998.
8. Кризові чинники девальвації гривні. “ Вісник НБУ” №10,1998
9. Хроніка російської кризи ( за матеріалами ЗМІ ).  “Економіст”  №7-9,1998
10. В.Ющенко. Здобутки і втрати минулого року. “Вісник НБУ” №1,1999.
11. Причини фінансової кризи в Україні і можливі методи її подолання. “Вісник НБУ” № 12, 1998.
12. Ю. Дем”яненко, М. Росошенко. Криза. Закономірність чи нещасний випадок? “Економіст” №7-9, 1998.
13. О мерах правительства Российской Федерации и Центрального Банка Российской Федерации по стабилизации социально-экономического положения в стране. “ Российский экономический журнал “ №11-12,1998.
14. Олена Береславська. Під знаком девальвації. Валютний ринок. “Вісник НБУ” №2 ,1999
15. “Бизнес” 25 березня.
16. Основні параметри економічного і соціальното розвитку Украіни на 1999р. "Економіст" №19,1998