Система національних рахунків в Україні

ЧНП = ВНП – А.

Цей показник має суттєвий недолік стосовно кількісного виміру. У зв’язку з тим, що держава встановлює непрямі податки на бізнес, відбувається штучне завищення вартості виробленого ЧНП (на величину ПДВ, акцизного збору, мито тощо). Надаючи субсидії бізнесу, держава зумовлює зниження вартості ЧНП. Для того, щоб усунути вплив різниці між цінами, за якими реалізують товари і послуги фірми, та цінами, за якими товари і послуги реалізуються безпосереднім споживачам, використовують показники національного доходу (НД).

Національний дохід визначається шляхом вилучення із вартості ЧНП чистих непрямих податків на бізнес. Це означає, що національний дохід вимірюється у факторних цінах і дорівнює чистому національному продукту мінус непрямі податки плюс субсидії:

НД = ЧНП – Tнч;

Tнч = Тн – Сб,

де Tнч – чисті непрямі податки;

Тн – непрямі податки на бізнес; Сб – субсидії бізнесу.

Рівень національного доходу, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом певної зайнятості.

За своїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Він відображається в рахунку „Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – утримувачів доходів.

Рахунок „Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які в СНР називаються трансфертами. Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності. Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти включають:

• поточні податки на доходи та власність;

• відрахування на соціальне страхування;

• соціальні виплати;

• страхове відшкодування;

• інші платежі (штрафи, пені тощо).

Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:

• на капітальні вкладення та капітальний ремонт;

• запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій;

• геологорозвідувальні роботи;

• інші безповоротні одноразові витрати.

Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем трансфертів. Розглянемо в найзагальнішому вигляді структуру трансфертів окремих секторів економіки.

Сектор домогосподарюючих суб’єктів сплачує:

• державі: податки з особистого доходу, що підлягає оподаткуванню, та податки на майно, що переходить при спадщині та даруванні від одних фізичних осіб до інших;

вартість майна фізичних осіб, що виїжджають за кордон на постійне проживання (виплачені трансферти мігрантів).

Цей самий сектор отримує:

• від держави: пенсії, стипендії, різні види виплат та допомоги;

• від закордону: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають у країну на постійне проживання з інших країн.

Сектор нефінансових установ як платник трансфертів надає сектору домогосподарюючих суб’єктів допомогу на житлове будівництво та інші потреби; є платником податків до державного бюджету і водночас отримує трансферти в формі інвестиційних субсидій від сектору державних установ.

Сектор державних установ є отримувачем трансфертів від усіх секторів внутрішньої економіки у вигляді податків та від сектору „закордон” у формі відшкодування вартості об’єктів, побудованих за кордоном. Водночас цей сетор є платником трансфертів у вигляді:• бюджетних витрат на виплату пенсій, стипендій т. ін.;

• бюджетних витрат нефінансовому сектору економіки на капітальний ремонт, запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, інших капітальних витрат на безповоротній основі;

• витрати на оплату процентів з обслуговування державного боргу тощо.

У результаті перерозподільчих відносин формуються такі форми доходів:

• особистий дохід :

• особистий дохід кінцевого використання.

Додана вартість, створена підприємством (корпорацією), розподіляються так :

• виплата заробітної плати та інші форми винагороди найманим працівникам;

• виплата нарахувань на соціальне страхування органам соціального страхування;

• сплата процентів банкам та власникам облігацій (якщо такі випущені корпорацією);

• сплата податків на прибуток підприємств чи корпорацій.

Здійснивши перераховані вище виплати, підприємству залишається прибуток, який є його власністю, або власністю акціонерів. Частина цих прибутків розподіляються як дивіденди, а частина набуває форми нерозподілених прибутків, які ще називаються чистими заощадженнями корпорації.

Особистий дохід кінцевого використання (ОДКВ) – це частина особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних прибуткових податків громадян.

ОДКВ = ОД – Тінд.

До другої групи макроекономічних показників відносять показники запасів. Найважливішими показниками запасів є:

• майно (активи); • майнові права.

Майнові права – це придбані економічними суб’єктами права користування:

• землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами;

• будівлями, спорудами, обладнанням тощо;

• товарними знаками, товарними марками тощо;

• авторські права і т. ін.

Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові.

Фінансові активи відображаються у фінансовому рахунку СНР і включають :

• грошові засоби;

• фінансові вимоги;

• дебіторські зобов’язання у різних формах.

До нефінансових активів відносять:

виробничі активи, які виникають в процесі виробництва і складаються:

• з основного капіталу;

• з запасів матеріальних оборотних засобів;

• цінностей;

невиробничі активи, що є умовами для виробництва, включають:

• землю; • надра;

• водні ресурси; • біологічні ресурси тощо.

Основний капітал – це частина виробничих активів, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі, частинами переносить свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи при цьому своєї натурально-речової форми. Це, насамперед, машини, устаткування, обладнання тощо.

Запаси основного капіталу утворюються:

• в результаті циклічних коливань економіки, коли утворюються надлишкові виробничі потужності в період депресивного стану економіки;

• як наслідок сезонного характеру виробництва, споживання або транспортування (річковий транспорт);

• в результаті розриву в часі між доставкою основного капіталу та його встановленням, запуском у виробничий процес та виходом на проектну потужність тощо.

Запаси матеріальних оборотних засобів мають складну структуру. Матеріальні засоби включають:

а) оборотний капітал;

б) готову продукцію, що знаходиться на складі, чи ту, що неоплачена покупцем.

Оборотний капітал – капітал, який повністю споживається в кожному виробничому циклі, втрачаючи при цьому свою натуральну-речову форму та втілюючи свою вартість у заново створеному продукті. Структура оборотного капіталу може бути представлена двома блоками:

• предмети праці до початку процесу виробництва (сировина і матеріали, паливо, енергія, запасні частини для ремонту, тара, малоцінні та швидкозношувані інструменти);

• предмети праці у виробництві (незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва).

Причини змін обсягів запасів матеріальних оборотних засобів теж можуть бути різними (технологічні, сезонні, ті, що зумовлені забезпеченням безперервності виробничого процесу, тощо). Але у найзагальнішому вигляді для макрорівня зміна обсягу випуску і невизначеним обсягом продажу. Якщо обсяг виробництва перевищує фактичний обсяг продажу, то відбувається збільшення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсяг продажу, то запаси зменшуються.

Зміна запасів матеріальних оборотний засобів визначається як різниця між надходженнями та вибуттям продукції в запаси за галузями економіки. Грошове оцінювання їх здійснюється у ринкових цінах на момент надходження та вибуття.

В умовах інфляції відбувається інфляційне подорожчання запасів матеріальних оборотних засобів. З метою очищення реальних показників від інфляційного впливу, СНР вимагає очищення цього показника від так званого „холдингового прибутку”. „Холдинговий прибуток” в СНР – це прибуток (збиток), який отримує власник активів внаслідок інфляційної зміни цін на ці активи за період володіння ними, без будь-якої зміни самого активу.

В СНР є окрема стаття „чисте придбання цінностей”. Цінності – це предмети, здатні зберігати вартість впродовж відносно тривалого періоду. До них відносяться:

• ювелірні вироби; • витвори мистецтва;

• золото в злитках; • антикваріат.

Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції. Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття.

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за порівняно короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік).

Узагальнюючим показником засобів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства. Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством за всю історію його існування. Вартісна оцінка національного багатства визначається на початок і кінець року. Вартісне вимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові.

Національне багатство включає:

• розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси тощо);

• нагромадженні продукти минулої праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгострокового споживання(меблі, холодильники, інша техніка)), середньо строкового споживання (одяг, взуття) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни);

• фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери тощо);

• нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт);

• нематеріальне багатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров’я нації, рівень індивідуальної та економічної безпеки тощо).

Як видно із структури національного багатства, не мають вартісного визначення не розвідані природні ресурси країни та людський ресурс. Вони не знаходять у СНР вартісної оцінки.

До третьої групи макроекономічних показників, що відображає стан економічної кон’юнктури, відносять:

• процентну ставку щодо позик; • рівень цін ;

Висновки

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.

В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Проте до річного результату виробництва СНР не включає:

• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності;

• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.

СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами макроекономіки.

Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.

Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:

Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.

Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.

Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.

Баланси народного господарства – це система взаємопов’язаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізовувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення – сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.

Системою національних рахунків запозичені в БНГ:

• таблиці БНГ, в яких відображено міжгалузеві зв’язки економіки;

• класифікація кінцевого споживання на колективне та індивідуальне;

• концепція загального споживання тощо.

Ці дві системи статистичного відображення макроекономічних показників спочатку розвивались відносно відособлено. І тільки в другій половині ХХ ст. принципи складання БНГ та їх показники починають безпосередньо координуватись з СНР.

Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у зв’язку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією.

Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.