Соціалістична ідея: виникнення та розвиток

Представники цього  напряму економічної науки продовжили розробку теорії трудової вартості. Особливо вагомий внесок зроблено К.Марксом у його головній праці "Капітал". Він довершує теорію трудової вартості, розробивши питання про двоїстий характер праці, яка, з одного боку, виступає як абстрактна праця і є першоджерелом вартості, а з іншого - виступає як конкретна праця, що створює споживну вартість.

Творчій доробок цього  велетня економічної думки XIX ст. дуже великий, але центральне місце  в його "Капіталі" посідає теорія додаткової вартості. За визначенням К.Маркса, це додатковий продукт, який створює найманий робітник і який безкоштовно привласнює капіталіст - власник засобів виробництва. Привласнення цього додаткового продукту ототожнювалось ним з експлуатацією капіталістами найманих робітників (пролетаріїв).

Вагомий внесок у розробку деяких питань політичної економії вніс і В.І.Ленін. Але найбільш важливим його досягненням є дослідження  монополістичного капіталізму. Спираючись на праці К.Маркса, Р.Гільфердінга, Д.Гобсона  й інших учених, він дав досить глибоку характеристику капіталізму на цій його стадії, виклавши своє дослідження в роботі "Імперіалізм як вища стадія капіталізму".

Представники марксистського напрямку політичної економії внаслідок  своїх досліджень дійшли висновку про  неминучість загибелі капіталізму і його матеріальної основи - товарно-грошових відносин. У подальшому цей напрям економічної науки певною мірою було розвинуто вченими - прихильниками марксизму, хоча суттєвих і визначних наукових досягнень тут більше не спостерігалось.

Прагматичний напрям розвитку економічної теорії, який також часто називають немарксистським, характеризувався тим, що його представники:

o виходили з наявності  в товарно-грошових відносин, а  відтак, і в капіталізму історичної  перспективи;

o зосередили свою увагу на пошуку шляхів ефективного використання обмежених ресурсів з метою отримання максимального прибутку;

o досліджували переважно  поверхневі явища, не заглиблюючись  в їх сутність;

o вважали приватну  власність основою ефективної  організації суспільного виробництва. Це діаметральне розходження теоретичних позицій представників даного напряму з марксистами призвело до того, що вони почали відмовлятись і від загальноприйнятої назви економічної науки "політекономія", увівши термін "економіко".

Засновниками цього напрямку можна вважати таких учених, як Т.Мальтус (1766-1834 рр., Англія), Ж.Сей (1767-1832 рр., Франція), Д.Мілль (1773-1836 рр., Англія).

Подальший розвиток немарксистська політична економія отримала в роботах  А. Маршалла (1842-1924 рр.). Його основні  ідеї викладено в роботі, яка видана в українському перекладі і під назвою "Принципи політекономії", і під назвою "Принципи економіки". Цей видатний учений Англії за основу своїх досліджень взяв аналіз поведінки господарюючого суб'єкта. В якості об'єкта він брав фірму, типову для певної галузі за розміром та іншими параметрами. Відштовхуючись від розробок А.Курно (1801-1877 рр.), А.Маршалл здійснив глибокий аналіз законів попиту та пропозиції і сприяв широкому застосуванню математики в економічних дослідженнях.

А.Маршалл був представником  тієї класичної школи політекономії, яку започаткував А.Сміт. Це був період розвитку капіталізму вільної конкуренції. Але вже наприкінці XIX ст. в економіці  провідних країн відбулися важливі  зміни. Головним проявом цих змін стало утворення монополій, а загальним наслідком стала втрата ринком можливості повного саморегулювання. Це яскраво продемонструвала світова криза 1929-1933 рр., яка отримала назву "велика депресія".

Суттєві зміни у функціонуванні суспільного виробництва привели до появи нової течії в економічній думці. На противагу теоретичним поглядам А.Сміта і А.Маршалла, які вважали ринкову систему здатною до повного саморегулювання, представники нової течії не бачили цієї можливості і виступили з позицій необхідності доповнення механізму ринкового саморегулювання заходами регулювання економічних процесів з боку держави.

Новий напрям у розвитку економічної науки очолив Дж. Кейнс (1883-1946 рр.), а сам напрям за його прізвищем  отримав назву кейнсіанства. Головна  наукова праця Дж.Кейнса має назву "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей". У ній він розробив теорію регулювання ринкової економіки. Саме регулювання повинна систематично здійснювати держава. З метою визначення методів і напрямів регулювання Дж.Кейнс переніс акцент в аналізі економічних процесів з мікрорівня на макрорівень і сформулював свої основні ідеї. Вони полягали в тому, що держава, активно втручаючись у систему розподільчих відносин, повинна регулювати сукупний попит, стимулюючи його, коли виробництво має тенденцію до падіння, і навпаки, стримуючи його, коли воно вступає у фазу підйому.

Кейнсіанська теорія державного регулювання економіки  знайшла своє широке застосування в  практиці багатьох держав і дала свої позитивні наслідки. Але наприкінці 70-х років кейнсіанство, як провідна течія економічної думки, що стала основою економічної політики західних держав, уже не забезпечувало високої ефективності організації функціонування суспільного виробництва.

Криза кейнсіанства зовсім не означає зникнення цього напряму економічної думки. Вона виявилась у виникненні неокейнсіанства і в певному зменшенні провідної ролі цього напрямку в економічній теорії загалом.

Непрямим виразом кризи  кейнсіанства став посилений пошук  ученими-економістами нових теоретичних  уявлень про розвиток економічного життя. Виникло досить багато напрямів і течій економічної думки. Серед них можна назвати такі як "монетаризм", "теорія раціональних очікувань" тощо. Кожна з цих шкіл має певні особливості, але загалом їх можна згрупувати в такі основні напрями економічної думки: неокласицизм і інституціоналізм.

Неокласицизм загалом базується на тих засадах, які ще було закладено А.Смітом і А.Маршаллом. Сьогодні цей напрям включає такі теорії, як неолібералізм, монетаризм, неоконсерватизм, теорію раціональних очікувань і деякі інші. Представники цього напряму виступають за обмеження втручання держави в економіку і розвиток вільного підприємництва. Проте неокласицизм не можна розглядати як просте повернення до постулатів старої класичної школи. Цей напрям економічної думки враховує ті якісні зміни, які мають місце в сучасному суспільному виробництві. Представники цього напряму зробили суттєвий внесок у розвиток економічної науки.

Інституціоналізм, як один з провідних напрямів економічної теорії, виник певною мірою як реакція на недоліки неокласичної школи. Останні пов'язані з практичним ігноруванням представниками цього напряму впливу соціальних факторів на розвиток суспільного виробництва. Але цей напрям у розвитку економічної думки характеризується певною фрагментарністю. Він не має тієї єдиної основи, яка б перетворювала його на чітку самостійну систему економічних знань. Представники цього напряму (у межах найбільш відомих теоретичних шкіл- індустріального, післяіндустріального, інформаційного суспільства і т.п.) головний акцент роблять на загальнолюдських цінностях і грунтовно досліджують роль таких суспільних інститутів, як профспілки, держава, корпорації.

Певне значення як напрям економічної думки зберігає і  марксизм. Але в сучасних умовах він є не дуже поширеним. Невдача зі спробою практичного втілення основних положень цієї теорії в Радянському Союзі та інших країнах соціалістичного табору призвела до його кризи. Проте це не заперечує її права на існування, як і того факту, що це особливий, побудований на власній базі оригінальний напрям у розвитку економічної думки. Представники цього напряму, які позбавлені догматизму, здатні зробити певний внесок у розвиток економічної думки людства.

Наприкінці XX ст. починається  новий етап у розвитку економічної теорії. Він характеризується певним зближенням пролетарської і прагматичної шкіл. Певні досягнення марксистської економічної теорії в аналізі закономірностей економічного розвитку суспільства в роботах сучасних економістів починають поєднуватись з тим досить багатим науковим доробком представників прагматичного напрямку, що поданий перш за все глибоким аналізом мікроекономічних процесів.

Таким чином, можна зробити  висновок, що економічна наука пройшла  довгий шлях у своєму розвитку, поступово  перетворившись з певної сукупності знань про домашнє господарство на універсальну соціально-економічну науку, яка дає відповіді на найбільш загальні питання, що виникають у процесі функціонування й розвитку економіки.