Суть і функції економічної конкуренції

За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, які наголошують на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

- на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

- для учасників ринку немає повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

- підприємства прагнуть розширити  свою область переваг шляхом  індивідуалізації своєї продукції;

- доступ на ринок для нових  продавців при монополістичній  конкуренції утруднений через наявність переваг.

Олігополістична конкуренція.

Олігополія характеризується небагаточисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тої інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язана з динамикою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є так зване лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

 

3. Цінова та нецінова конкуренція.

 

Цінова конкуренція.

Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами – так звана війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєнний ринок.

 

Нецінова конкуренція.

Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобто що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма "SONY" здійснювала розробку відеомагнітофона одночасно по 10 конкурентних напрямах.

В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові дослідження, що мають на меті вивчення запитів споживача, його відношення до тих чи інших товарів, позаяк знання виробником подібної інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо.

Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і післяпродажне обслуговування покупця. Допродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок (наприклад, комплектуючих деталей і вузлів). Післяпродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаючи забезпечення запасними частинами, ремонт.

У зв`язку зі зростанням впливу на громадськість засобів масової інформації, преси, реклама стала одним з найважливіших методів ведення конкурентної боротьби, позаяк за допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи інший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік. В якості доказу можна навести наступний приклад: в часи існування ФРН у західнонімецьких споживачів великим попитом користувалося французьке пиво. Західнонімецькі споживачі робили все можливе, щоби не допустити французьке пиво на внутрішній ринок ФРН. Ні реклама німецького пива, ні патріотичні заклики "німці, пийте німецьке пиво", ні маніпулювання цінами ні до чого не призвели. Тоді преса ФРН стала робити наголос на тому, що французьке пиво містить різні шкідливі для здоров`я хімічні речовини, в той час як німецьке, мовляв, є виключно чистим продуктом. Почалися різні акції в пресі, арбітражні суди, медичні експертизи. В результаті всього цього попит на французьке пиво все-таки впав - про всяк випадок німці перестали закуповувати французьке пиво.

 

4. Сумлінна та несумлінна конкуренція.

 

Сумлінна конкуренція.

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

- зниження цін («війна цін»);

- підвищення якості продукції;

- розвиток до- й післяпродажного  обслуговування;

- створення нових товарів і  послуг з використанням досягнень  НТР тощо.

 

Несумлінна конкуренція.

Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби – несумлінна конкуренція.

Основними методами несумлінної конкуренції є:

- економічне (промислове) шпигунство;

- підробка продукції конкурентів;

- підкуп і шантаж;

- обдурювання споживачів;

- махінації з діловою звітністю;

- валютні махінації;

- приховування дефектів тощо.

До цього можна також додати й науково-технічне шпигунство, позаяк будьяка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на виробництві у вигляді конкретних товарів або нових технологій.

Саме промислове шпигунство, так би мовити, «створило» патент на винахід. Позаяк зберегти секрети виробництва не вдавалось, винахідник, витративши роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже результатами винаходу часто користалися цілковито сторонні люди, що не мали жодного відношення до винаходу.

Запобігти такій несправедливості мав патент, що посвідчує винахід і закріпляє за власником патенту виключне право на користування результатами свого винаходу. Якщо патент використовується без дозволу власника, власник може за допомогою суду відшкодувати збитки або припинити незаконне користування його винаходом. Крім того, він може видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу. Але патент, теоретично спрямований проти промислового шпигунства, практично став свого роду стимулом цього явища. Один з перших законів про патенти на винахід було видано у Франції наприкінці XVIII століття, в ньому передбачалося, що за всяким, хто першим привезе у Францію якийсь іноземний винахід, визнаються такі самі пільги, якими б користувався його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном визнаються права, рівні правам винахідника.

Часто терміни «промислове шпигунство» та «економічне шпигунство» застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крім промислового, охоплює й такі сфери, як показники валового національного продукту, тобто сума доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному й нематеріальному виробництві й амортизаційних відрахувань, його розподіл по галузях економіки, процентні ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній політиці, проекти створення великих державних об`єктів - заводів, полігонів, магістралей тощо.

Відповідь на питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства виявляються вищеперелічені показники держави, полягає в тому, що багато країн дають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів і видатків тої чи іншої галузі або всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроники, космічної промисловості і тому подібне.

Основними об’єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних ресурсів, виявленне промислових запасів; у зв’язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних дослідджень, проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру транснаціональних корпорацій (ТНК) входять так звані технічні центри, основним завданням яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної цінності власної продукції. Для цього здійснюється детальний аналіз продукції конкурентів для встановлення порівняльної якості своєї продукції.

Всі промислові монополії мають засекречені лабораторії, де по всіх параметрах порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин і аналогічної продукції конкурентів, щоб об’єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тої чи иншої продукції. Враховуються всі недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше в конкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій, якшо при цьому можна обминути патентне законодавство або якщо це вигідно фірмі.

Недоліки своєї продукції ретельно вивчаються. Потім шукаються шляхи їх усунення, якщо це виявляється вигідно. Але ніколи інформація про слабкі сторони своєї продукції не виходить за межі таких лабораторій і, звичайно, ніколи не доходить до звичайних споживачів. Саме існування таких лабораторій також не афішуеться.

Існують різні способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність конкурентів, як законних, так і незаконних. Законними засобами вважаються збирання й аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел, доповідей, звітів, вивчення продукції конкурентів тощо.

Основними законними шляхами збирання інформації про конкурентів є: публікації конкурентів і звіти про діяльність фірм; відомості, що дали публічно колишні службовці конкурентів; щорічні фінансові звіти; огляди ринків і доповіді інженерів-консультантів; видання, що їх видають конкуренти; аналіз виробів конкурентів; звіти зарубіжних філій тощо.

Позаяк кожна ТНК знає про можливі дії проти неї конкурентів, дослідження, здійснювані ними, то в офіційних публікаціях і звітах кожна ТНК намагається дати мінімальну інформацію про свою діяльність і фінансове становище, про науково-дослідницькі роботи. Здебільшого будь-яка велика компанія складає декілька варіантів звіту.

Звіт, що відбиває справжній стан справ, в лічених примірниках подається вищим керівникам ТНК, які визначають політику і стратегію корпорації.

Інший варіант звіту, з якого вилучена найбільш важлива інформація, структура виробничих витрат, подається керівникам корпорації середнього рівня, деяким управляючим зарубіжними філіями, деяким особам з середовища основних акціонерів.

Можливий і третій - популярний варіант звіту, в якому відсутній конкретний зміст, але присутні відмінні ілюстрації, звіт прекрасно видано тощо; такий звіт призначений для акціонерів і широкої громадськості.

Але конкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування інформції, збирають конфіденціальну інформацію наступними шляхами:

- різноманітні питання, що ставляться  спеціалістам конкурента;

- запрошення на роботу спеціалістів  конкурента;

- удавані пропозиції роботи  спеціалістам із фірм-конкурентів  без наміру брати їх на роботу.

Також можуть бути реалізовані наступні засоби:

- таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією конкурента;

- використання професійних шпигунів для отримання інформації;

- підкуп співробітників з основних  відділов фірми-конкурента;