Суть, форми і причини інфляції

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також  розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію.

3. Стан України в період інфляції

Особливістю кризи, у  якій зараз перебуває країна, є  те, що вона довгий час подавлялася  централізованою системою директивного управління за рахунок екстенсивного  використання природних і трудових ресурсів, експорту, сировини, адміністративного підвищення цін, емiсійного фінансування і т. і. В 1989-1991 р. р. ці джерела збереження зовнішньоекономічного навантаження на народне господарство були вичерпані. Спроби вирішити проблеми шляхом перебудови командно-адміністративної системи управління призвели до розпаду господарських зв'язків і заміни державної монополії на корпоративний бюрократичний і кримінальний монополiзм.

Дiагностування кризи  дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю  прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без радикального скорочування військових видатків і рішучої конверсiї, без складання бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову реформу, а післявоєнна Японiя та Італiя ні. Відмова від грошової реформи привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою реформою і інфляцією.

В нашій країні лiбералiзація  ціноутворення вже здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися  ціни на продукцію машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація цін прийняла лавиноподібний характер.

Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати  лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсiї  і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала  фактом, завдання складається в цих  умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.

Державна підтримка  сільського господарства і стримування  зростання цін на продовольство  є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою. Попит на продовольство  мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.

Лiбералiзація цін і  прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією при поширенні постачань  товарів, але ніяк не при скорочуванні товарної маси. В цьому зв'язку актуальні  наступні питання:

1. Чи створене конкурентне середовище для лiбералiзацiї цін ?
2. Чи є умови для переливання капіталу у виробництво дефіцитної продукції ?
3. Яку роль може грати конверсiя в утворенні ринкової структури    економіки?

Лiбералiзація цін в  ринковій економіці не означає будь-яку волі ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових закладах.

Перевага державних  постачань зумовила у нас дії  економічних відносин в господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.

Конкурентне середовище повинно створюватися на основі всемірного поширення підприємництва. Поки підприємництво у нас носило характер первісного накопичування фінансового капіталу і майна невиробничого призначення. Iнфляційними засобами ринкові структури накопичили вже мiльярдні кошти. Але цей процес не може тягнутися тривалий період. Або iнфляційний комерційний капітал прийме активну форму інвестицій в виробництво дефіцитної продукції, або настане гiперiнфляція, і відносний товарний дефіцит перейде в абсолютний.

Утворення товарних ринків пов'язане з переходом від державно-монополiстичних  структур до конкурентних. Зараз в жодній галузі підприємства не несуть економічної відповідальності за задоволення попиту.

Навіть в агропромисловому комплексі, де очевидний зв'язок з  кінцевим споживанням, перевага державних  постачань дозволяє при великих  ресурсах продукції мати її постійний дефіцит.

В промисловості положення  посилюється тим, що більшість підприємств  взагалі не працює на ринок, або випускає продукцію, вигідну у виробництві, але не ефективну чи навіть непотрібну для використання. Монополiстичнi відношення характерні також для енергетики, транспорту, зв'язку, будівельної сфери обігу. Щоб зламати, подолати цей загальний монополiзм, потрібно усунути його першоджерело - пряме державне втручання в економіку. Передусім необхідно скоротити військові замови, які через міжгалузеві зв'язки пронизують усе народне господарство і, окрім прямого витрачання ресурсів, служать головним каталiзатором монополiстичних відносин.

Відоме, що конверсiя великих  військових підприємств вимагає  часу. В одних випадках час необхідно  для того, щоб від випуску одиничних виробів малих і середніх серій перейти до виробництва масовими серіями. Це відноситься до виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, аудiо- і вiдео-техніки, електроніки. В інших прийдеться змінювати склад виробів у підприємств-постачальників, скажімо, при переході від випуску військових літаків на цивільні.

Конверсiя потребує великих  інвестицій, як і скорочування армії  вимагає чималих витрат на соціальне  забезпечення колишніх військовослужбовців. В наданому зв'язку встає питання  про джерела фінансування конверсiї і військової реформи. Бюджетне фінансування в даному випадку недоцільно по наступним причинам:

1. Це не дозволило би позбавитися від бюджетного дефіциту.
2. Немає ніякої гарантії, що бюджетні асигнування будуть витрачені на конверсiю, а не на виробництво непотрібного озброєння.

Проблема вирішується  при використанні для конверсiї  і працевлаштуванні військовослужбовців  вільних капіталів недержавних  організацій, а також зарубіжних інвестицій. Таким чином пов’язання стає єдиним цілим рішенням проблеми дефіциту бюджету, інфляції, підприємництва, інвестицій, конверсiї і ринку.

1. Особливості кризи в Україні

Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні осіб з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці ).

До цього податку  звертаються як до останнього засобу покриття бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі  і непрямі податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т. і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання цін - все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших соціально-економічних і політичних катаклiзмів.

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція  в нашій країні є реальністю.

Треба визначити, що iнфляційні  процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним  дефіцитом. На протязі десятиріч  закладалися народногосподарські  диспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і  предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.

Деякий час грошова  маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу  в основному за допомогою імпорту  і алкоголю. Потім ситуація різко  змінилася. Різко скоротилися валютні  надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.

Уряд був не в змозі  стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.

Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських  капіталів і активів на фоні від'ємних  процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу карбованця доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція.

2. Гiперiнфляція в Україні.

Деякі кажуть, що ніякої гiперiнфляції в нас немає, що треба  підтримувати виробництво і людей. Мов би, нас лякають інфляцією, щоб не давати грошей на соціальні програми і надання допомоги виробникам. Інші вважають, що з гiперiнфляцією теж можна жити.

Між тим, гiперiнфляція  означає, що в нас немає надії  на підйом виробництва. Тому втрачає будь-який сенс формула: або підтримка виробництва і життєвого рівня, або придушення інфляції. При гiперiнфляції падіння виробництва забезпечено так само, як і при гострій хибі грошей.

Причин тому багато. Передусім  немає надійного карбованця. Люди втрачають стимул до виробництва, більше схиляються до дрібної спекуляції, провертають операції в короткі терміни, щоб одержати більше грошей і знову негайно включити їх в обіг.

Втрата покупної сили карбованця в нашому положенні означає  натуралiзацію господарських відносин, повернення до бартеру.

В таких умовах не тільки не наступить підйом виробництва, а  й продовжиться його спад. Гiперiнфляція  небезпечна ще й тим, що викликає не короткочасну, а тривалу депресiю.

Інвестиційний голод  триває в країні вже чотири роки. Інвестицій виділяється менше, ніж необхідно навіть для простого відтворення, і вони використаються все гірше. Як не дивно, недоiнвестування почалося у нас ще в середині сімдесятих років. Хоч номiнальний обсяг укладень зростав, ефективність падала, і реальний приріст капіталу знижувався.

Між інфляцією і гiперiнфляцією є певний технічний кордон, який складає 50 відсотків на місяць. Механізм економічного життя такий, що інфляція має тенденцію розповсюджуватись  від центру по всій країні, як хвилі  від кинутого в тихий ставок каменю. При цьому одне із властивостей iнфляційного процесу - важко минаються перші його 25 відсотків, шлях до них здається довгим. Набрати інші 25 відсотків набагато легше, що залишена половина шляху стає коротшою. Достатньо будь-яких психологічних чинників, зміни настрою покупця, виробників, фiнансистів і т. і., що носиться в повітрі, щоб прискорити iнфляційний рух.

На спалах інфляції, зростання  споживчих цін великий вплив  опинили чисто психологічні чинники. Вони є наслідками політичних подій в країні. Так що з повною підставою можна сказати, що гiперiнфляція - це явище передусім поведінкове. Можна не досягнути критичних 50 відсотків, зупинитися на 30, а гiперiнфляція вже наочно помітна. Можна дійти і до 60 відсотків, а стан не можна назвати гiперiнфляційним. Власне, гiперiнфляція наступає насправді, коли спостерігається характерна для неї поведінка. Основний сигнал - це тікання від карбованця. Якщо навіть скажені ціни перестають відлякувати покупця, тоді гiперiнфляція почалась.

4. Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити  антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.