Теорія раціональних очікувань

1.Теорія раціональних очікувань

Вступ 
Теорія раціональних очікувань

Висновок

2.Поняття і форми  безробіття

Поняття безробіття

Форми безробіття

Висновок

Список використаної літератури 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Вступ 
             Важливу роль у русі економіки відіграють очікування людей щодо зарплати, цін тощо. Однак теорії, яка б пояснювала, як формуються очікування не було, незважаючи на те що проблема очікувань є багатогранною і суперечливою. Економісти-кейнсіанці взагалі не брали до уваги очікування у своїх моделях, хоча у теорії Дж.М. Кейнса йшлося про очікувану граничну ефективність капіталу (єдину ставку дисконту, що може зробити дисконтну вартість очікуваних чистих прибутків від капітального активу рівною його ціні пропозиції, якщо ця ціна не зростає). Монетаристи, зокрема М. Фрідман, сформулювали теорію адаптивних очікувань. Вчені виходили з того, що фірми коригують свої очікування (і дії) з огляду на події, тенденції минулого, а також підтверджень або помилок минулих прогнозів. У такий спосіб оцінюється ймовірна ситуація на ринках товарів, динаміка цін, зміна кон'юнктури.На таких судженнях ґрунтується теорія адаптивних очікувань, яка домінувала до початку 60-х років XXст. 
            Теорія раціональних очікувань. Теорія адаптивних (лат. adapto — пристосовую) очікувань — теоретичний засновок, згідно з яким формування очікувань господарських суб'єктів відбувається шляхом екстраполяції тенденцій розвитку процесу в минулому.Ознайомлення з механізмом формування очікувань необхідне, оскільки воно дає змогу збагнути вплив економічної політики на розвиток господарського процесу. Американський економіст Р.Е. Лукас, глибоко проаналізувавши теорії своїх попередників і здійснивши дослідження сучасної ситуації, запропонував теорію раціональних очікувань.Лукас (Lucas) Роберт-Емерсон (нар. 1937) — американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1995). Народився в м. Якіма (штат Вашингтон, США). Закінчив історичний факультет Чиказького університету. Однак ознайомлення з курсом економічної історії спрямувало інтерес Р.Е. Лукаса до питань економіки, і він вступив на економічний факультет Чиказького університету. У 1964 р. здобув ступінь доктора економічних наук. У цьому університеті почалася його трудова діяльність на посаді лектора економічного факультету. У 1963 р. він — асистент професора економіки в Університеті Карнегі— Меллона. У той час там зібралася група молодих економістів (Дж. Мут, Т. Сарджент, Е. Прескотт та ін.), яка започаткувала перші дослідження утворення та динаміки очікувань. Саме тут сформовано основи його світогляду: у 1967 р. — доцент, а в 1970 р. — професор економіки.З 1975 р. Р.Е. Лукас працює професором економіки Чиказького університету. Упродовж восьми років був заступником керівника економічного факультету, а у 1986— 1988 pp. — очолював його. В цей період він активно співпрацює з авторитетними науковими виданнями. У 1972— 1978 pp. — помічник редактора «Журналу економічної теорії», з 1977 р. — заступник редактора «Журналу монетарної економіки», а протягом 1978—1988 pp. —редактор «Журналу політичної економії». Водночас продовжує активну наукову діяльність. 
У 1979—1982 pp. Р.Е. Лукаса обрано членом виконавчого комітету Американської економічної асоціації, а в 1987 р. — її віце-президентом. У 1982—1984 pp. — член ради Американського економетричного товариства, а з 1991 р.— її віце-президент. Член багатьох професійних та громадських організацій, редколегій наукових журналів.Теоретичний доробок Р.Е. Лукаса великий, зокрема праці «Очікування і нейтральність грошей» (1972), «Рівноважна модель в економічному циклі» (1975), «Нариси з теорії економічного циклу» (1981), «Нова класична мак-роекономіка» (1984), «Модель ділових циклів» (1987), «Раціональні очікування і економічна практика» (у співавторстві з Т. Сарджентом, 1991) та ін.Р.Е. Лукас — член Американської академії мистецтв і наук, Національної академії наук США, почесний доктор Паризького університету та Арійського університету економіки і бізнесу.Теорія раціональних очікувань Р.Е. Лукаса розглядає реакцію учасників економічної діяльності на зміни кон'юнктури, на заходи економічної політики.Теорія раціональних (лат. rationalis — розумний) очікувань — теоретичний засновок, згідно з яким формування очікувань майбутнього економічної системи відбувається не лише на основі екстраполяції тенденцій розвитку в минулому, ай на основі аналізу майбутніх можливостей.На противагу адаптивним очікуванням раціональні очікування зорієнтовані більше на майбутнє, ніж на минуле. Р.Е. Лукас виходить з того, що економічні суб'єкти не схильні пасивно очікувати змін економічного курсу. Спираючись на широку інформацію, вони передбачають імовірні наслідки грошово-кредитної та фінансово-бюджетної політики, приймають раціональні рішення, здатні врівноважити дії державних структур. Підприємці, домашні господарства не просто екстраполюють процеси і тенденції, а прагнуть осягнути суть і логіку дій тих, хто здійснює регулювання економіки. Вчений вважає, що не можна розглядати споживачів і підприємців лише об'єктами макрорегулювання. «У них є свої мізки, і очікування людей такі ж важливі для економіки, як і економічна політика уряду». 
Раціональні очікування базуються на достатньо повній інформації, на аналізі, оцінках майбутніх подій, на прогнозах, тобто на передбаченні економічних подій. Як зазначав американський економіст Г.А. Саймон, «класичний спосіб включити очікування в економічну теорію — це передбачити, що той, хто приймає рішення, може оцінити загальний імовірний розподіл майбутніх подій». 
Оскільки при формуванні своїх очікувань економічні суб'єкти використовують наявну доступну інформацію оптимально (раціонально), й очікування їхні, вважає Р.Е. Лукас, слід розглядати як раціональні. Отримуючи інформацію, наприклад, про несподіване зростання цін на готову продукцію, підприємці розширюють виробництво, зростає попит на додаткову робочу силу. Згідно з теорією раціональних очікувань підприємці одразу реагують на це зростання: збільшують свої інвестиції у виробничий капітал. Товарно-грошові запаси зменшуються і поступово ринкова ситуація стабілізується. Господарські суб'єкти, які найшвидше і кращим чином використовують отриману інформацію, можуть вжити заходи, що здатні збалансувати виробництво і зайнятість, внаслідок чого циклічні коливання припиняються.Р.Е. Лукас у своїй теорії виходить не з того, що люди завжди точно передбачають, а з того, що вони не роблять постійно помилкових передбачень, які можуть використовувати політики. Крім того, ключові інституції, що приймають рішення (великі фірми, головні фінансові установи і профспілкові організації), наймають до штату економістів, які допомагають передбачити результати нової державної політики. Отже, постійно обманювати основні інституції економіки (які приймають рішення) неможливо. 
Раціональні підприємці використовують всю наявну інформацію, у т. ч. й про те, як функціонує економіка і як здійснюється економічна політика. Це дає змогу їм передбачати наслідки змін в економіці, незалежно від їх причини, і відповідним чином приймати рішення, які максимізують їхній добробут. 
Теорія раціональних очікувань передбачає невтручання держави в економіку. Висновок про те, що держава не повинна втручатися в економіку випливає із функції пропозиції Р.Е. Лукаса, сутність якої полягає в тому, що оскільки учасники господарського процесу поінформовані про державні заходи, то очікуваний ними рівень цін збігається з фактичним рівнем, і, відповідно, економічна політика не впливає на реальне виробництво продукції. Зміни у виробництві наявні лише в тому випадку, коли учасники господарського процесу стикаються з несподіваними заходами або припускаються помилок. 
Р.Е. Лукас вважає, що не бажано здійснювати жодних несподіваних для суб'єктів господарювання заходів з боку держави, навіть ефективних, оскільки вони породжують додаткову непевність. Держава може тільки контролювати рівень цін і пропозицію, причому друге — шляхом зниження податків. Тобто йдеться про безперспективність, безплідність командних дій з боку держави.Втручання держави в економічне життя Р.Е. Лукас вважає неприйнятним не тільки в довгостроковому періоді, а й у короткостроковому. На його думку, великі корпорації володіють достатньо повною інформацією і швидко реагують на рішення керівництва. Корпорації здатні не лише прогнозувати «економічну погоду», а й передбачити імовірні дії правлячих кіл. Грошова «підкачка» попиту призводить не до зростання виробництва, а до інфляційного сплеску цін. Р.Е. Лукас виходить з того, що ринкова економіка сама здатна відновити порушену рівновагу. Ціни досить гнучкі і рухливі, їх коливання відбуваються на рівні фірм. На макрорівні ціни вирівнюються. Втручання держави лише порушує процес ринкового саморегулювання. Для забезпечення адекватної реакції економічних агентів на зміни господарської політики необхідно, щоб вони були завчасно повідомлені про ці зміни і довіряли прогнозам та оцінкам державних структур. Проблема обліку раціональних очікувань — це проблема дієвості економічної політики, її здатність впливати на хід економічних подій. 
Теорія раціональних очікувань Р.-Е. Лукаса ознаменувала переосмислення макроекономічної політики, а практичне застосування її дало вагомі результати. Практика підтвердила, що при оцінюванні та розрахунках результатів нової економічної політики держави (наприклад, реформи податкової системи, зміни режиму зовнішньої торгівлі, нової грошово-кредитної політики, нової системи обмінних курсів тощо) слід обов'язково враховувати і ефект зміни раціональних очікувань. На основі цієї теорії було розроблено декілька економетричних моделей функціонування ринкової економіки, сформульовано правила, які дають змогу об'єктивно оцінити економічну політику держави.Підтвердженням практичної значущості теорії раціональних очікувань було проведення ряду досліджень на матеріалі дефляційних процесів в американській економіці 80-х років XX ст. Попередня інфляція в економіці США не досягла гіперстадії і тому її наслідки не були чітко виражені. Однак дефляція початку 80-х років знизила реальний обсяг виробництва, значно більше, ніж передбачає теорія адаптивних очікувань. Деякі економісти вважають, що позитивні зміни в економіці СІЛА відбулися на основі «кредиту довіри», виявленого вищими політичними і фінансовими колами. Тобто крива сукупного попиту американської економічної системи зсунулася вниз завдяки вірі народу в те, що адміністрація президента Р. Рейгана та керівники Федеральної резервної системи вирішили вивести країну з інфляції. Такий ефект відповідав теорії раціональних очікувань.Особливістю підходу Р.-Е. Лукаса була його спрямованість на формування макроекономіки на «здоровій» мікроекономіці. Отже, теорія раціональних очікувань зорієнтована на встановлення зв'язку між макро- і мікротеоріями.Продовжуючи досліджувати формування очікувань, Р.-Е. Лукас фактично відкрив новий напрям досліджень — «критику Лукаса». Вчений вважав недосконалими традиційні макроекономічні моделі, оскільки в них не враховується можливість зміни режиму економічної політики.Він показав, що звичайні способи оцінювання макроекономічних функцій, які описують поведінку неурядового сектору економіки, дають неадекватні результати через зміни режиму економічної політики. Р.Е. Лукас довів, що очікування залежать від багатьох факторів, в т. ч. від економічної політики уряду. Це необхідно брати до уваги при оцінюванні передбачуваних результатів коригування цієї політики.Одним з прикладів «критики Лукаса» є оцінювання впливу затрат назниження темпів інфляції. Звичайний метод розрахунку співвідношення втрат (кількості відсоткових пунктів ВНП, якими доведеться жертвувати для зниження інфляції на один відсотковий пункт) базується на передбаченні залежності очікуваних темпів інфляції від їх минулих значень. Р.-Е. Лукас вважає, що зміна очікувань, яка пов'язана з імовірними змінами економічної політики, може значно знизити затрати на боротьбу з інфляцією. Іншими словами, традиційна методика розрахунку співвідношення втрат не дає достовірних результатів, оскільки підпадає під «критику Лукаса».Важливим доробком Р.-Е. Лукаса в економічному аналізі є нове теоретичне обґрунтування «кривої Філіпса», суть якої полягає в існуванні позитивної залежності рівня зайнятості від рівня інфляції. Ще в 60-ті роки «крива Філіпса» вважалася найстійкішою залежністю в економічній теорії, що певною мірою виправдовувало дії урядів країн, які для поліпшення ситуації в економіці вдавалися до експансіоністської грошово-кредитної політики. Однак така політика часто призводила до негативних наслідків. 
На початку 70-х років Р.-Е. Лукас довів, що «крива Філіпса» в короткостроковому періоді має позитивний нахил, а в довгостроковому — вона вертикальна. Це зумовлено тим, що серед економічних суб'єктів панують раціональні очікування; господарські органи оперативно формують свої очікування відповідно до нової політики держави, що автоматично позначається на процесі формування заробітної плати і цін.

 

                                                          Висновок 
Отже, ця теорія націлює на ґрунтовне вивчення психології і поведінки людей, на досягнення органічного зв'язку між макроуправлінням і мікроекономікою. Наукові дослідження Р.Е. Лукаса дали поштовх розвитку нової галузі економетрики, за основу якої взято теорію раціональних очікувань.

Концепція раціональних очікувань є одним з наймолодших  напрямків сучасної економічної  теорії. Широке застосування для побудови економічних моделей ця концепція одержала лише в 70-і рр. Внаслідок використання методологічних принципів класичної економіки теорія раціональних очікувань одержала також назву «нова класична економіка» (не плутати з неокласичною теорією). Одна із центральних ідей неокласиків полягає в тому, що економічні агенти, використовуючи наявну інформацію, у стані самостійно прогнозувати економічні процеси й приймати оптимальні рішення. На основі доступної інформації економічні агенти ухвалюють рішення щодо поточному й перспективному споживанні, виходячи із прогнозів відносно майбутнього рівня цін на предмети споживання. При цьому споживачі прагнуть до максимізації корисності.  
Іншим основним положенням теорії раціональних очікувань є ідея про те, що ринки товарів і факторів виробництва є висококонкурентними, і тому ставки заробітної плати й ціни на товари й фактори виробництва гнучко реагують на зміни в сфері виробництва й обміну. Масштаби пропозиції й рівноважних цін швидко пристосовуються до змін у технології виробництва, ринковим потрясінням і змінам в економічній політиці держави. Під впливом нової ринкової ситуації споживачі й підприємці приймають адекватні економічні рішення, і в результаті ціни на товари й ресурси змінюються.  
Подібна реакція споживачів, підприємців і власників факторів виробництва зводить нанівець результати дискретної стабілізаційної політики. Наприклад, з метою стимулювання виробництва й збільшення зайнятості центральна кредитно-грошова установа проводить політикові дешевих грошей, чревату інфляцією. У відповідь основні економічні агенти вживають антиінфляційних заходів: робітники вимагають підвищення заробітної плати, підприємці підвищують ціни на товари й послуги, кредитори збільшують процентну ставку. У результаті збільшення сукупних витрат, стимулюється політикою дешевих грошей, поглинається ростом цін і заробітної плати, а реальний обсяг виробництва й зайнятості не розширюється. Таким чином, раціональне поводження споживачів, підприємців і власників факторів виробництва зводить до нуля ефективність дискретної стабілізаційної політики. Однак економічні агенти можуть приймати й невірні рішення через неадекватну оцінку наявної інформації. Наприклад, виробники можуть сприймати загальний ріст цін за ріст попиту на конкретний товар і збільшити пропозицію товару. Оскільки ця помилка приймає повсюдний характер, через якийсь період часу сукупна пропозиція виявляється вище сукупного попиту. У міру того як це стає очевидним фактом, виробництво починає скорочуватися. Невірна оцінка ситуації економічними агентами має місце, на думку неокласиків, у тому випадку, коли урядом приймаються несподівані рішення, що впливають на змінні, що беруть участь у визначенні обсягу сукупного попиту та пропозиції. Тому уряди повинні відмовитися від кон'юнктурної антициклічної політики. Така політика не в змозі забезпечити тривалу рівновагу в економіці. Це досягається шляхом прийняття оптимальних рішень господарюючими суб'єктами за умови стабільних законів, що регламентують господарське життя. Не заперечуючи необхідності участі держави в економічних процесах, прихильники концепції раціональних очікувань уважають неефективної будь-яку економічну політикові, як кейнсіанську, так і монетаристську. Тому для забезпечення загальної рівноваги спочатку необхідно змінити спосіб політичного мислення. 

 

Поняття безробіття

Безробіття - це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи і заробітку. Згідно з визначенням Міжнародної організації праці (МОП) безробітний - це людина, яка не має роботи, шукає її і готовий приступити до роботи негайно.Безробіття можна визначити як наявність у країні людей, які здатні і бажають працювати за наймом при сформованому рівні оплати праці, але не можуть знайти роботу за своєю спеціальністю або працевлаштуватися взагалі.Безробіття відносять до макроекономічних проблем тому, що вона сама впливає, що відчувається в масштабах всього господарства країни породжується процесами, що відбуваються в масштабах всієї економіки країни.Неможливо практично знайти у світі країну, де немає того чи іншого виду безробіття. І Україна не є винятком. Загроза безробіття завжди стоїть за плечима будь-якого найманого працівника, і треба представляти: звідки вона виникає, наскільки тривалою може бути і як з нею боротися.Для аналізу проблем безробіття необхідно, перш за все, чітко визначити, кого слід вважати безробітним. Критерії визнання людини безробітним звичайно встановлюються законом або урядовими документами і можуть трохи відрізнятися по країнах. Але, як правило, декілька ознак присутні у всіх визначеннях. Це працездатний вік, тобто людина повинна бути старше мінімального віку, з якого законодавство дозволяє працювати за наймом, але молодше віку, після досягнення якого призначається пенсія по старості. Отже, підлітки до працездатного віку або чоловіки старше 60 років і жінки старше 55 років не можуть вважатися безробітними; навіть якщо вони хочуть працювати, але не можуть знайти місце;відсутність у людини постійного джерела заробітку протягом деякого часу (наприклад, місяця);доведене прагнення людини знайти роботу (наприклад, звернення його в службу зайнятості і відвідини тих роботодавців, до яких його направляють на співбесіду співробітники цієї служби).Тільки той, хто відповідає цим ознакам, вважається дійсно безробітним і враховується при визначенні загального рівня безробіття в країні, тобто частки безробітних у загальній чисельності її робочої сили.Таким чином, робоча сила - це загальна чисельність громадян країни в працездатному віці, які мають роботу, і громадян, які знайти роботу для себе не можуть.Безробіття є однією з найбільш болючих проблем навіть для самих розвинених країн.

 

Форми безробіття

 

Існує досить багато форм безробіття, але найважливішими з  них є три: фрикційне, структурне і циклічне, - саме ці форми важливі для визначення природного рівня безробіття. Кожна з форм безробіття має свої причини. Тому визначення форм пов'язують з причинами, що їх породжують, тривалістю та типом безробіття.

Фрикційне безробіття виникає у зв'язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю та якістю найманих працівників, з одного боку, і кількістю та якістю робочих місць - з іншого, потребує певного часу.

Ця форма, таким чином, пов'язана з пошуком та очікуванням  роботи, що відповідає певній кваліфікації, уподобанням і рівню винагороди.

Фрикційно безробітні вже мають кваліфікацію, навички, досвід, які можна продати на ринку праці. Якщо людина хоче змінити місце роботи (територіально), змінити кваліфікацію чи перейти на аналогічну роботу з вищою заробітною платою, вона вирішує цю проблему добровільно. Тому фрикційне безробіття, як правило, добровільне і короткострокове.

Структурне безробіття зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих у зв'язку зі змінами структури економіки. Ця форма безробіття виникає у зв'язку з тим, що певні професії "старіють" і потреба в них значно зменшується або й зовсім зникає. Разом з тим виникають галузі та види виробництв, які потребують нових навичок, кваліфікацій, знань, професій. Далеко не завжди колишній шахтар може стати кваліфікованим перукарем, продавцем чи програмістом. Це означає, що структурне безробіття є переважно вимушеним і значно тривалішим, ніж фрикційне.

Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття.

Природним вважають таке безробіття, за якого:

1.спостерігається повна зайнятість, тобто така зайнятість, за якої зберігається конкуренція на ринку праці та забезпечується ефективне використання найманої праці;

2.досягається потенційний обсяг національного виробництва (спостерігається за повного та раціонального використай* ня всіх видів ресурсів);

3.немає інфляції.

Повна зайнятість - це зайнятість за природного рівня без* робіття, величина якого становить 5-6 %.

Віднесення фрикційного  безробіття до природного не викликає сумніву, оскільки воно є вільно обраним (добровільним), а економічна свобода - основа ринкової поведінки суб'єктів. Щодо структурного безробіття, яке є вимушеним, дехто з учених не визнає його природним. І все ж вагомим аргументом на користь зарахування структурного безробіття до природного е те, що зміна структури виробництва зумовлюється зміною суспільних потреб, що, безумовно, відповідає природі економічної людини.

Циклічне безробіття - це відхилення фактичного безробіття від природного в той чи інший бік. У період рецесії відбувається падіння обсягів національного виробництва нижче потенційного рівня, фактичне безробіття перевищує природний рівень. У період буму, коли має місце інфляційне зростання економіки, фактичний обсяг ВВП перевищує потенційний рівень, а фактичний рівень безробіття буде нижчим від природного рівня.

Існують й інші форми безробіття, які не чинять визначального впливу на економіку, але знати про які важливо, оскільки вони зачіпають інтереси певних груп працездатних.

Сезонне безробіття - вимушена форма безробіття, зумовлена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство (рослинницькі галузі), цукроваріння, лісництво, риболовецькі галузі тощо). Часто в період міжсезоння люди вдаються до самозайнятості або виїздять на роботу в регіони, оскільки недостатньо працезабезпечені. Ця форма безробіття тяжіє до фрикційного, хоча має також власну специфіку.

Технологічне безробіття - вимушена форма безробіття, пов'язана з вивільненням працівників у зв'язку з запровадженням нової високопродуктивної техніки та технології. Ця форма безробіття тяжіє до структурного.

Молодіжне безробіття стосується молоді, яка вперше виходить на ринок праці й не може отримати роботу. Ринок виявляється байдужим до пропозиції праці з боку молодих людей, оскільки вони ще не мають досвіду, а подекуди й належної кваліфікації, але потребують, згідно з законодавством, пільгових умов (нешкідливе виробництво, неповний робочий день, більша відпустка тощо).

Окрім розглянутих форм, важливо також виділити два типи безробіття: відкрите і приховане.

Відкрите безробіття - така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості.

Приховане безробіття пов'язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти.

Отже, ми розглянули зміст , види, форми і типи безробіття. Тепер розглянемо проблему кількісного вимірювання безробіття.

Рівень безробіття визначається за формулою:

де І/ - рівень безробіття; ^ - чисельність безробітних; Д - чисельність робочої сили (економічно активного населення).

Якщо Я позначати  як (Ь + Г), де Ь - чисельність зайнятих, то формула (1) матиме вигляд:

Крім того, рівень безробіття можна визначити як відношення частки тих, хто щомісяця втрачає роботу, до суми часток тих, хто щомісяця втрачає  роботу, та тих, хто щомісяця її знаходить, тобто:

Наслідки впливу безробіття на економіку

Вплив безробіття на економіку  не варто оцінювати тільки як негативний. Безробіття виконує конструктивні  та деструктивні функції (рис. 16.4).

 

Конструктивний вплив безробіття на       економіку

Деструктивний вплив  безробіття на економіку

Стимулювання ефективної зайнятості та конкуренції на ринку  праці. Пристосування найманих працівників до вимог ринку праці. Забезпечення мобільності ресурсів у часі та просторі. Резервування частини трудових ресурсів у різні періоди економічної кон'юнктури в одних сегментах для можливості використання їх в інших. Вільне волевиявлення найманого працівника щодо перерви в економічній діяльності з метою зміни роботи та ін. Стихійне регулювання попиту і пропозиції праці в територіальному, галузевому, професійному та кваліфікаційному аспектах

Кожний процент перевищення  фактичного рівня безробіття над  природним зменшує обсяг ВВП  на 2,5 %. Зменшення рівня доходів  та добробуту в суспільстві. Посилення тиску на державний бюджет. Посилення негативних психологічних  тенденцій у суспільстві. Порушення суспільного  спокою тощо