Територіальна організація продуктивних сил і принципи управління господарством регіонів

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА  УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

 

Фінансово-економічний факультет

Кафедра адміністративного менеджменту та державного управління

 

 

    Реферат на  тему:

«Територіальна організація продуктивних сил і

принципи управління господарством  регіонів»

 

 

                                            

 

                                              Виконала:

                                                                    Студентка 21-ЕК групи

                                                              Виноградова Аліна

                                                 Перевірила:

                                            асистент,

                                                                        Онищук Юлія Вікторівна

 

 

 

Вінниця – 2013 р.

 

ВСТУП

 

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосними для  розвитку економіки держави в  цілому. Вони не тільки визначають державний  устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу.

Відсутність у минулому власної  виваженої регіональної політики призвела до значних диспропорцій у територіальній структурі української економіки, неефективного використання переваг  територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного забруднення  навколишнього середовища у багатьох містах і районах.

 В Україні ще не  створено правової бази, необхідної  для досягнення регіонами оптимальної  економічної самостійності, немає  чіткого розмежування повноважень  між центральними та місцевими  органами виконавчої влади й  органами місцевого самоврядування  з питань управління соціально-економічним  розвитком регіонів. Слабкою є фінансово-економічна база багатьох адміністративно-територіальних одиниць.

Усе це зумовлює необхідність вжиття цілеспрямованих заходів  державної регіональної економічної  політики, які б забезпечили ефективне  регулювання процесів регіонального  розвитку, узгодження дій центральних  та місцевих органів виконавчої влади  щодо структурної перебудови економіки  країни та послідовного впровадження ринкових відносин.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Наукові засади розміщення продуктивних сил

 

Фундамент будь-якої науки становить система чітких однозначних понять і категорій. Відомо, що поняття — це форма (спосіб) узагальнення предметів і явищ. Поняття має тим більше наукове значення, чим істотніші, змістовніші ознаки, за якими узагальнюються предмети. Категорія— це поняття, що відображає найзагальніші властивості, істотні відношення і зв'язки явищ матеріального світу (час, простір, рух, форма і зміст тощо).

Кожне поняття є  певним узагальненням предмета, явища, процесу реальності, а відповідна сфера дійсності може бути відображена  тільки системою понять, категорій, законів. Можливість існування однорідних понять, визначень, термінів, відсутність їхніх  фіксованих значень призводять до багатозначного тлумачення одних і тих самих  явищ, процесів і не сприяють пізнанню об'єктивної дійсності.

У теорії розміщення продуктивних сил склався досить різнорідний понятійний апарат, що до певної міри відображає незавершеність формування цієї дисципліни в умовах становлення ринкової економіки.

Будь-яке серйозне дослідження в галузі розміщення продуктивних сил потребує вивчення і впорядкування понятійного апарату регіональної економіки. Ключовими поняттями, що потребують однозначного тлумачення, є «розміщення виробництва», «розміщення продуктивних сил», «територіальна організація продуктивних сил».

Розміщення продуктивних сил передбачає наявність об'єкта (продуктивної сили) та дії, спрямованої  на цей об'єкт (розміщення). Як відомо, виробництво завжди має суспільний характер і містить два рівні відносин: відносини людей і природи (система «суспільство — природа»), які відбивають зміст процесу виробництва й узагальнюються в понятті продуктивної сили, і відносини між людьми в процесі виробництва (система «суспільство — людина»), що характеризуються поняттям «виробничі відносини».

Продуктивні сили — це система речових і особистісних елементів, у процесі поєднання яких здійснюється виробництво.

До речових елементів  виробництва належать: предмети праці  — речі, які людина обробляє в  процесі виробництва (ліс, вугілля, руда, метали тощо), знаряддя і засоби праці (виробничі споруди, верстати, устаткування, залізниці, канали, шосе, трубопроводи, обробні землі тощо), тобто предмети і комплекси предметів, які пристосовані людиною для впливу на предмети праці.

Сукупність речових  елементів продуктивних сил (предмети, знаряддя і засоби праці) утворюють  засоби виробництва.

Особистісні елементи — це люди, які виробляють засоби праці та приводять їх у рух, володіючи для цього виробничими навиками, досвідом і знаннями. Людина — головна виробнича сила.

Виробничі відносини — сукупність об'єктивних матеріальних економічних відносин між людьми у процесі суспільного виробництва та руху суспільного продукту від виробництва до споживання.

Основою виробничих відносин є відносини власності, які зумовлюють розподіл засобів  виробництва, а також система  людських відносин у суспільному  виробництві.

Процес суспільного  виробництва є функціонуванням  певного складу виробничих відносин з метою отримання продукту, необхідного  для задоволення потреб суспільства, тобто виробництву тотожні лише діючі продуктивні сили.

Процес  виробництва — категорія економічна. Вона відбиває передусім процес створення речі, продукту, споживчої вартості в результаті функціонування певним способом поєднаних елементів живої праці та засобів виробництва.

Одним із основних понять дисципліни є «розміщення». Аналіз наукової літератури показує, що воно трактується по-різному.

Так, Е.Б. Алаєв під поняттям «розміщення» розуміє конкретний розподіл явищ за територією.

У. Ізард вважає, що розміщення — це питання про те, які галузі можуть існувати або розвиватись у цьому регіоні та в якому обсязі.

«Саме по собі поняття  «розміщення», — на думку Я. Гамільтона, — просторові співвідношення, взаємозв'язки, розподіл об'єктів».

П.Я. Бакланов стверджує, що розміщення — «просторові співвідношення, розподіл і взаємозв'язок різних об'єктів, форм їх територіального забезпечення».

Розміщення  з точки зору економічної науки — це процес і водночас результат розподілу речових компонентів виробництва, населення (трудових ресурсів) і природних багатств, що використовуються у виробництві, або використання яких можливе (природні продуктивні сили) по території країни та її економічних регіонах відповідно до їхніх природних, соціальних і економічних умов та особливостей територіального поділу праці.

Розміщення  виробництва можна розглядати як розвиток на території країни складного, багатостадійного процесу створення матеріального добробуту (споживчих вартостей). Воно охоплює як продуктивні сили, так і виробничі відносини.

Отже, «розміщення  продуктивних сил» і «розміщення  виробництва» — поняття не ідентичні. Перше охоплює населення, незайняті трудові ресурси, нефункціональні засоби виробництва. Воно вже за своєю суттю включає як складову поняття «розміщення виробництва», оскільки характеризує розміщення засобів виробництва і людей, що приводять їх у дію, в статичному стані (а не в єдиному виробничому процесі) і без урахування виробничо-територіальних зв'язків.

Одним із основних в економіко-географічній та економічній  літературі є поняття територіальна  організація продуктивних сил. Чи є  воно синонімом поняття «розміщення  продуктивних сил»? Для того щоб  відповісти на це запитання, розглянемо, що позначає поняття «організація».

Організацію слід розуміти як процес упорядкування сукупності елементів, об'єктів у часі та просторі з урахуванням їхніх взаємозв'язків  і взаємовідносин для реалізації певних цілей.

Територіальна організація — це цілеспрямований розподіл на певній території деякої сукупності явищ з попередньо продуманими функціями і системою необхідних зв'язків та відносин. З урахуванням цього процес територіальної організації продуктивних сил складається з об'єкта розміщення, тобто сукупності основних компонентів виробництва, місця розміщення (локалізації), сформульованих, заданих цілей розміщення й обґрунтування порайонного розвитку за певний період часу.

Територіальна організація  продуктивних сил у сучасних умовах — це упорядкований урегульований  процес розміщення продуктивних сил  у межах країни та її регіонів. Вона передбачає наявність системи цілеспрямованих  зв'язків та відношень між окремими видами соціально-економічної діяльності людей на певних територіях країни. Крім того, територіальна організація продуктивних сил охоплює формування галузевих, міжгалузевих комплексів та інших регіональних і локальних господарських утворень.

Резерви зростання  ефективності територіальної організації  продуктивних сил полягають у  реалізації комплексного підходу до неї, вдосконаленні її як системи поєднання порайонного розвитку і розміщення продуктивних сил, орієнтованої на інтенсифікацію економіки (науково-технічний прогрес, ресурсозбереження, структурну перебудову), пріоритетне використання діючого виробничого потенціалу (а не нове капітальне будівництво та освоєння нових природних багатств), забезпечення екологічної рівноваги, досягнення високих соціальних параметрів, гармонізацію міжнаціональних і міждержавних відносин.

Отже, поняття «територіальна організація продуктивних сил» за змістом є більш містким, ніж поняття «розміщення продуктивних сил». Розміщення продуктивних сил як процес конкретного територіального розподілу характеризується значною невизначеністю.

Рівень соціального розвитку продуктивних сил, необхідність реалізації людського чинника підвели до розуміння пріоритетності соціальних цілей. Саме з цим пов'язано становлення такого нового поняття, як територіальна організація суспільства. Це поняття ширше і глибше від поняття «територіальна організація продуктивних сил». Тут йдеться про територіальний аспект всього суспільного розвитку на конкретному історичному етапі.

Територіальна організація  суспільства охоплює всі найважливіші сфери: розміщення і територіальну  організацію виробництва; розселення населення й організацію середовища його життєдіяльності; соціально-територіальну структуру суспільства; територіально-адміністративний устрій і управління тощо.

Головною метою  розміщення продуктивних сил є підвищення соціально-економічної ефективності суспільної праці на основі використання принципів і закономірностей територіального функціонування економіки, зокрема територіального поділу праці, регіонального комплексоутворення, регіонально-цілісного підходу до управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Закономірності розміщення продуктивних сил

За своїм змістом закономірності розміщення продуктивних сил досить складні. Вони зумовлені взаємодією суспільних, соціальних, демографічних, природно-географічних та інших процесів, що відбуваються на тій чи іншій території. Закономірності розміщення продуктивних сил є модифікацією економічних законів у специфічних умовах конкретної території, які знаходять свій вияв через стійкі, повторювані взаємозв'язки економічних явищ.

Закономірності розміщення продуктивних сил формуються та регулюються  всією системою економічних законів. Будучи просторовою формою вираження  економічних законів, закономірності розміщення продуктивних сил характеризуються загальними з ними рисами. До основних із них належать такі.

1. Об'єктивність. Практична  діяльність людини має підпорядковуватися закономірностям розміщення продуктивних сил.

2. Обов'язковість вияву  за певних умов. В економіці (як і в біології) немає досить жорстких і всім відомих законів, як, наприклад, у математиці, фізиці. Водночас, якщо людина не обізнана з механізмом вияву того чи іншого закону, тієї або іншої закономірності, то вони з особливою силою виявляються в порушеннях, диспропорціях, дисбалансах.

3. Системність, ієрархічність  економічних законів і закономірності розміщення продуктивних сил. Закономірності треба свідомо використовувати у взаємозв'язку і поєднанні.

4. Автономність. Хоч економічні  закони і- закономірності розміщення  тісно взаємодіють, навіть взаємно  переплітаються, проте до певної  міри залишаються автономними.

5. Закономірності і закони  мають конкретно-історичний характер. Вони діють у певній соціально-економічній ситуації, зміна якої зумовлює і зміну сфери їх вияву.

На кожному етапі суспільного розвитку закономірності розміщення продуктивних сил мають особливості вияву і специфічні характеристики.