Трансформація аграрних відносин в Україні в умовах ринку

 

Мелітопольський державний  педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

кафедра економіки

 

 

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

з курсу економіки на тему:

 

 

Виконала: Студентка ІІІ  курсу

філологічного факультету

372 групи; спеціальність:

українська мова і література

та мова і література англійська

Мисник А.В.

Перевірила: Заріцька Д.В.

 

 

 

 

 

 

Мелітополь – 2010

Зміст:

Вступ ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1: Земельні відносини  в ринкових умовах.………………………….…4

Висновки…………………………………………………………………………8

Список використаних джерел……………………………………..……………10

 

 

Вступ

На сучасному етапі  розвитку економіки є важливим детальність у вивченні кожного її аспекту, його характерних рис чинників. На сьогодні також залишаються вагомими об’єктами наукового дослідження аграрні відносини в Україні в умовах ринку.  Розв’язання цих актуальних проблем можливо лише на основі аналізу та синтезу зібраної інформації у синхронічному зрізі певного періоду та виокремленні особливостей об’єкту вивчення.

У своїй індивідуальній науково-дослідницькій  роботі ми зображуємо специфіку трансформації аграрних відносин в Україні в умовах ринку.

Об’єктом дослідження  нашої роботи є аграрні відносини в Україні.

Предметом дослідження нашої  роботи є трансформації аграрних відносин в Україні в умовах ринку.

Мета роботи полягає в окресленні специфічних рис аграрних відносин в умовах ринку на Україні. Поставлена мета передбачає виконання конкретних завдань:

1. висвітлення історії виникнення проблеми аграрних відносин;
2. окреслення основних рис трансформації аграрних відносин в Україні в умовах ринку;

Під час написання нашої роботи, ми використовували такі методи дослідження:

1. метод аналізу;
2. метод синтезу;

 

Наша робота сягає 10 сторінок. Список використаних джерел нараховує 7 позицій.

 

 

Розділ 1: Земельні відносини в ринкових умовах

Проблемою земельних відносин займались ще древні історики та філософи Аристотель, Геродот, Платон, Катон. Аспекти  цієї проблеми можна знайти у працях засновників відомих економічних  шкіл А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Кейнса, К. Маркса, Ф.Енгельса та багатьох інших. Причинами недостатності розвитку земельних відносин займались В. Каразін, М. Туган-Барановський, С. Подолинський, В. Докучаєв. За час реформування земельних  відносин в Україні проблемі їх удосконалення  цілком об'єктивно приділяли велику увагу провідні вчені-економісти, серед  яких варто назвати В. Горлачука, Б. Данилишина, А. Лисенького, В. Меселя-Веселяка, П. Саблука, А. Третяка, В. Юрчишина. Вони сформували основні засади розвитку ринкових земельних відносини та їх трансформації принципи ефективного  використання земельних ресурсів як складової ресурсного потенціалу аграрної сфери економіки. Однак недостатній  на сьогодні рівень розвитку земельних  відносин, низька їх соціальна, економічна та екологічна ефективність, відсутність  ринку землі, що в сукупності значною  мірою зумовлюють наявний незадовільний  рівень розвитку сільського господарства і дотичних до нього сфер економіки, незадовільний добробут сільського населення, свідчать про необхідність подальших досліджень цієї проблеми стосовно умов і потреб сьогодення особливо враховуючи курс України до вступу в ЄС.

Історія свідчить, що серцевиною відомих аграрних реформ була земельна реформа, з її простою і зрозумілою для всіх суттю: такою зміною власника землі, за якої вона потрапляла до рук  тих, хто може її ефективно обробляти  і дбати про її збереження. Будь-який відступ від цього принципу робить земельну реформу безпредметною, непотрібною  і шкідливою, оскільки зневірює селян  у тому, що вона здійснюється в їхніх  інтересах [1, с.3]. Тобто вся історія  людства вчить, що суть усіх агарних  реформ зводиться до змін у системі  власності на землю, інакше кажучи - у переділі власності між трьома групами власників - державою та суб'єктами приватної і комунальної власності. Характерною рисою аграрних реформ останніх кількох століть є їх приватновласницьке спрямування і, як наслідок - подрібнення земельної власності [2, с.155].

Найважливішою умовою раціонального  використання землі є встановлення земельних відносин, які характеризуються суспільними відносинами між  людьми, пов'язаними з володінням і користування землею, і є складовою  всієї системи виробничих відносин кожної конкретної історичної епохи. Земельні відносини, як і весь економічний  лад суспільства, історично розвиваються і змінюються разом із зміною продуктивних сил. На всіх етапах історії суспільства  земельні відносини розвиваються під  безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру  виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.  Одним із найважливіших  питань подальшої реалізації земельної  реформи на сьогодні є впровадження в Україні ринку землі. Такий  крок є логічним продовженням земельної  реформи, без якого не можна говорити хоча б про якийсь конкретний рівень її завершеності. Якщо вже Україні  задекларувала свою прихильність ринковій економіці, то, в ній, відповідно, повинні  діяти і принципи такої економіки. Зрештою, земельний ринок існує  у всіх розвинутих країнах. Інша справа, що ступінь його реалізації в кожних конкретних умовах залежить від міри врахування цих умов.

Аналіз проходження земельної  реформи в Україні наштовхує  на думку про те, що в основу зміни  земельних відносин було покладено  більше політичних, ніж економічних  принципів. Держава втратила функції  прогнозування і регулювання  земельних відносин, організації  раціонального використання земельних  ресурсів, що спричинило нехтування принципами землеустрою в цілому. Передбачені  в Земельному кодексі необхідні  до прийняття 30 законопроектів, спрямованих  на реалізацію його основних положень, не прийняті. Тому цілком слушною є  думка В. Юрчишина щодо того, що сучасна  аграрна криза значною мірою  зумовлена недооцінкою найвищими органами державної влади визначального місця сільського господарства в соціально-економічному розвитку країни. [3, с.32]. А криза і дестабілізація сільського господарства як невід'ємної складової єдиного народногосподарського комплексу негативно позначаються на всіх галузях економіки [4, с.60]. Особливість землі полягає в тому, що вона не є продуктом праці людини і тому не має вартості. Із сільськогосподарськими угіддями справа є дещо іншою. Їхнє освоєння, приведення в культурних стан і ведення в сільськогосподарський оборот завжди пов'язані з вкладанням праці і засобів виробництва, тобто вони складаються, як виразився К. Маркс, частково з землі-натури і частково з землі-капіталу.  Недоліки проведення оцінки землі в нашій країні є підставою для існування побоювань на предмет того, що в наслідок низьких цін на землю вона одразу буде скуплена тими, хто має багато грошей. Проте низький рівень цін на землю значною мірою якраз і зумовлюється в нас відсутність ринку землі: попит є, а пропозиції немає [5, с.108].

Зрештою, зводити поняття  «ринок» лише до трансакції «купівлі-продажу» є помилкою. Під ринком сільськогосподарських  земель слід розуміти організаційно-економічне і правове середовище, яке має  забезпечувати громадянам, юридичним  особам та державі здійснення цивільно-правових угод з приводу переходу права  власності на земельну ділянку або  права користування нею в установленому  законодавством порядку [6, с.28]. Як справедливо  заявляє П. Саблук, «ринок землі» або  «обіг землі» - різні за змістом  поняття... Світова практика свідчить, що найважливішими складовими ринку  землі є орендні й іпотечні відносини. Тому в Україні слід очікувати  швидкого розвитку орендних відносин і застави землі на початкових стадіях ринкових земельних відносин, а не її масової купівлі-продажу» [7, с.261].

Основні моменти запровадження  в країні ринку землі: облік землі (земельний кадастр), земельна реформа, ціна землі, оцінка землі, власність  на землю, оподаткування земельноринкових трансакцій, загальна інформованість всіх учасників земельного ринку, державне регулювання цих процесів, економічна й екологічна безпеки країни в контексті проблем ринку землі.

Стосовно того, що низка  противників земельного ринку як аргумент висувають можливість хижацького викупу української землі іноземними багатіями, то справою держави є, як це питання можна вирішити. Адже для того й потрібне земельне законодавство, щоб використати іноземних інвесторів в інтересах нашої країни. Цього  можна досягти, наприклад, введенням  відповідних обмежень щодо цільового  використання іноземними власниками нашої  землі, щодо екологічності застосованих методів виробництва на ній продукції, щодо ринку збуту, залучення працівників  тощо. Це стосується і побоювань  того, що гарні землі швидко розкупляються  нашими ж крупними бізнесменами, які  будуть використовувати таку можливість для збереження свого вільного капіталу. Держава має всі можливості, аби  врегулювати належним чином ці відносини  в інтересах і на користь землі, сільськогосподарських виробників і всієї країни.

 

Висновки

Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої  на формування продовольчої безпеки  країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну перебудову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфері, свободу підприємництва та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання головного засобу виробництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарство в першу чергу повинні  бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості ґрунтів, що обумовить зростання продуктивності землеробства і, зокрема, створення  стійкої кормової бази тваринництва.

Перехід аграрного сектора  до ринкових відносин породив принципово нові форми господарювання. Не так  давно пріоритет надавався державній  власності, другорядна роль відводилась  кооперативній, приватна власність  заперечувалась повністю. Однією з  вирішальних передумов переходу до ринку є приватизація власності, що має вплинути на розвиток виробництва.

Ряд законодавчих і нормативних  актів, що прийняті останнім часом, сприяють розвитку на селі нових форм господарювання, і кожна з них у процесі  конкурентної боротьби може довести  свої переваги. Земельні відносини  в Україні регулюються чинними  законодавчими актами, згідно з якими  запроваджені три рівноправні форми  власності: державна, колективна і приватна. Саме на приватній формі власності  і ґрунтується діяльність селянських фермерських господарств як самостійної  юридичної одиниці. Розвиток селянських фермерських господарств повинен  стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними  завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогосподарської  продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліпшення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.

Незважаючи на окремі песимістичні виступи, що фермер всіх не нагодує, розвиток селянських фермерських господарств  на рівні з великими підприємствами в Україні необхідний, бо на землі  має бути господар і вироблена  продукція повинна відповідати  більш якісним показникам, а для  цього потрібно надавати всіляку  підтримку фермерам.



 

 

Список використаних джерел:

1. Третяк А. Історія  земельних відносин і землеустрою  в Україні: навч. посіб./А. Третяк. - К.: Аграрна наука, 2002. - 280с.

2. Нечипоренко О. Світова  практика розвитку земельних  відносин / О. Нечипоренко // Економіка  АПК. - 2007. - № 4 - С.154-157

3. Юрчишин В.В. Соціально-економічні  проблеми розвитку аграрних відносин / В.В. Юрчишин // Економіка АПК. - 1999. - № 1. - С. 30 - 38

4. Ревенко М.М. Аграрні  відносини в Україні: проблеми  і їх вирішення / М. Ревенко  // Економіка АПК. - 2003. - № 1. - С. 58 - 64

5. Створення ринку землі  // Пропозиція. - 2003. -№ 12. - С. 108 - 110

6. Федоров М. Організаційно-економічні  передумови формування ринку  земель сільськогосподарського  призначення / М. Федоров // Економіка  АПК. - 2003. - № 1. - С. 25 - 31

7. Саблук П.Т. Розвиток  земельних відносин в Україні  / П.Т. Саблук. - К.: ННЦ «Інститут  аграрної економіки», 2006. - 396с.