Управління виробничою інфраструктурою підприємства

Залежно від набору характеризують елементів моделі діляться на різні види (табл. 9). Систематизація типів моделей дозволяє визначити основні вимоги, яким повинна відповідати модель управління інфраструктурою промислового підприємства.

За способом використання моделі управління поділяють на дескриптивні та нормативні [67]. Дескриптивні моделі описують вже існуючі системи управління. Метою формування дескриптивних моделей є заміщення реальної системи в експерименті, прогноз поведінки системи в гіпотетичних умовах, оцінка результативності варіанту системи.

Нормативні моделі управління призначені для формування найкращих варіантів стану системи, значень її параметрів і взаємозв'язків. Залежно від способу обліку часу моделі прийнято ділити на статистичні і динамічні. Статистичні моделі відрізняються тим, що в них прив'язка значень параметрів входу і виходу системи до певних моментам часу відсутня, або вважається, що всі вони відносяться до одного і того ж моменту часу. Стан системи в певний момент часу не залежить від її стану в попередній момент. У динамічних моделях поведінку виходу системи залежить від значень входу системи як в поточний, так і в попередні моменти часу.

Таблиця

Класифікація моделей управління інфраструктурою

При використанні фактора обліку невизначеності виділяють детерміновані моделі, що не враховують невизначеність, і стохастичні моделі управління, в яких система схильна ззовні або  містить в собі неконтрольовані джерела випадкових факторів збурень. Нелінійні моделі управління відрізняються від лінійних тим, що в них реакція на два різних обурення входу системи не еквівалентна сумі реакцій на кожне з цих збурень окремо [67]. У лінійних моделях - реакції на декілька зовнішніх збурень підсумовується. За способом обліку станів входів і виходів системи моделі управління діляться на дискретні і безперервні. У дискретних моделях входи і виходи системи змінюються і вимірюються в певні дискретні моменти часу. У безперервних моделях входи і виходи системи змінюються постійно.

Залежно від інформації, використовуваної при формуванні системи управління, розрізняють аналітичні моделі, засновані на апріорної інформації (раніше вивчених і описаних залежностях поведінки системи), ідентифікуються моделі, побудовані на основі апостеріорної інформації (Спостережень над конкретним об'єктом без залучення будь-яких формально- теоретичних уявлень про об'єкти даного типу) та аналітико ідентифікуються моделі, що поєднують в собі ознаки моделей першого і другого типу.

За ступенем використання типових елементів виділяють моделі з фіксованою структурою і моделі з формованої структурою. Моделі управління з формованої структурою створюються на основі проектування нових елементів систем та взаємозв'язків між ними. Моделі з фіксованою структурою містять типові блоки з налаштованим відповідно до цілей і завданнями управління параметрами. З урахуванням обґрунтованої необхідності застосування системного і ризикового підходів управління, а також виходячи з властивостей інфраструктури та її ролі на промисловому підприємстві, загальна модель управління інфраструктурою повинна бути:

• призначена для формування найкращих варіантів стану системи забезпечення на основі врахування значень параметрів в певні моменти часу (нормативна і дискретна);
• враховувати властивості інфраструктури як складної, динамічної системи, притаманною їй емерджентності і знаходиться в стані часткового невизначеності (динамічна, стохастична, нелінійна);
• ґрунтуватися на інформації, отриманої в ході аналізу функцій, складу і властивостей підсистем інфраструктури (аналітична);
• включати універсальні, типові блоки, з можливістю застосування відповідних методів управління в різних підсистемах  забезпечення (з фіксованою структурою).

3. Нормативні засади організації виробничої інфраструктури підприємства

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. Формування й функціонування таких органів управління є об’єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями і компетенцією самих підприємств та організацій. Чинну в Україні систему загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки показано на рис. .

Нормативно-правове забезпечення регулювання економічної безпеки підприємств визначається основними засадами Конституції України. Правові основи господарської діяльності, що базуються на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності регулюються Господарським Кодексом  України. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.  

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

 Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення  економічних і соціальних результатів  та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти  підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

 Діяльність негосподарюючих  суб'єктів, спрямована на створення  і підтримання необхідних матеріально-технічних  умов їх функціонування, що здійснюється  за участі або без участі  суб'єктів господарювання, є господарчим  забезпеченням діяльності негосподарюючих  суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

 Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. 

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

 Рішення органів державної  влади та органів місцевого  самоврядування з фінансових  питань, що виникають у процесі  формування та контролю виконання  бюджетів усіх рівнів, а також  з адміністративних та інших  відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади  або орган місцевого самоврядування  є суб'єктом, наділеним господарською  компетенцією, приймаються від імені  цього органу і в межах його  владних повноважень.

 Господарська компетенція  органів державної влади та  органів місцевого самоврядування  реалізується від імені відповідної  державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів  державної влади та органів  місцевого самоврядування у господарській  діяльності може здійснюватися  лише на підставі, в межах повноважень  та у спосіб, що визначені Конституцією  та законами України.

Згідно із Законом  України “ Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні” , який визначає правові та економічні засади державної політики у сфері підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва.

 Інфраструктурою підтримки  малого і середнього підприємництва  є підприємства, установи та організації  незалежно від форми власності, які провадять діяльність, спрямовану  на розвиток суб’єктів малого  і середнього підприємництва, їх  інвестиційної та інноваційної  активності, просування вироблених  ними товарів (робіт, послуг), результатів  інтелектуальної діяльності на  внутрішній і зовнішній ринки.

До об’єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва належать бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні бізнес-інкубатори, науково-технологічні центри, центри трансферу технологій, фонди підтримки малого підприємництва, лізингові компанії, консультативні центри, інші підприємства, установи та організації, основним завданням яких є сприяння розвитку малого і середнього підприємництва.

 Державна підтримка  об’єктів інфраструктури підтримки  малого і середнього підприємництва  здійснюється в рамках державних, регіональних і місцевих програм  розвитку малого і середнього  підприємництва.