Внутрішньо економічномічний аналіз

Де Сфк — фактичні витрати відповідно на купівлю продукції в іншого продавця та її доставляння або виготовлення власними силами (на рівні виробничої собівартості з урахуванням загальногосподарських витрат), грн.;

СДк — витрати на купівлю цієї продукції згідно з договором, грн.

Зміна асортименту продукції і зниження її якості. Тут сума збитків визначається в основному зменшенням прибутку внаслідок негативного впливу цінового фактора. Можливі санкції за порушення умов договору і додаткові витрати на гарантійне обслуговування продукції пониженої якості. У загальній формі збитки становитимуть:

Сзб=ΔПц+Ср+Сс,

де ΔПц — зменшення прибутку через зниження виручки від продажу продукції або зміни її асортименту, грн.;

Ср — додаткові витрати на гарантійне обслуговування продукції пониженої якості, грн.

Втрата або пошкодження майна. Збитки в цьому випадку дорівнюють балансовій (залишковій) вартості втраченого майна та величині зниження вартості пошкодженого майна або витрат на усунення цього пошкодження. Зниження вартості майна визначається експертним методом, а витрати на усунення пошкодження — на основі відповідного кошторису.

Зменшення обсягу виробництва продукції. Цей наслідок порушень договірних зобов'язань призводить до зменшення прибутку (втраченої вигоди). Крім цього, можливі санкції за неналежну кількість поставки продукції через зменшення обсягу її виробництва.

Сзб = ΔП + Сс,

де ΔП — зменшення прибутку внаслідок зниження обсягу виробництва, грн.

Зменшення прибутку в даній ситуації обчислюється безпосередньо на основі цін на продукцію та її собівартості.

Отже, чині норми законодавства чітко виражають методи обчислення збитків і накладення санкцій. Однак як ми бачимо з практики це досить є проблемним питанням і потребує більш чіткого правового аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Особливості внутрішньовиробничої  матеріальної відповідальності

 

Матеріальна відповідальність підприємства в цілому і його підрозділів тісно взаємозв’язана, здійснюється на єдиній методичній основі. Економічні санкції, адресовані підприємству, повинні доводитись тією чи іншою мірою до його підрозділів, безпосередніх винуватців заподіяних збитків стороннім контрагентам. Разом з тим внутрішня матеріальна відповідальність має свої особливості, що суттєво впливають на її організацію.    Внутрішня матеріальна відповідальність обмежується відносинами між підрозділами підприємства, що не є юридичними особами і власниками майна, яке перебуває в їх оперативному розпорядженні. Тому таку відповідальність майновою в юридичному розумінні цього слова назвати не можна. Внутрішня матеріальна відповідальність підрозділів організується самим підприємством і ним регулюється, хоча це й здійснюється на загальних засадах цивільного права і методики визначення збитків. Крім цього, треба мати на увазі, що внутрішні відносини й адекватна їм матеріальна відповідальність здебільшого ґрунтуються не на договірній, а на плановій основі, тобто вони здійснюються у процесі виконання встановлених планових завдань і є інструментом їх реалізації.    Незважаючи на певну обмеженість, внутрішня матеріальна відповідальність відіграє важливу стимулюючу і дисциплінуючу роль. Кожний організаційний підрозділ повинен матеріально відповідати за недоліки в роботі, неякісне і несвоєчасне виконання робіт, спричинені збитки іншим підрозділам. Підрозділи підприємства, поєднані технологічними і коопераційними зв’язками виготовлення продукції та надання послуг, працюють за чітко скоординованим планом. Тому невиконання одним із підрозділів своїх завдань призводить до негативних наслідків у інших підрозділах.            Внутрішня матеріальна відповідальність реалізується через систему економічних претензій виробничих, обслуговуючих підрозділів і функціональних служб у випадках порушення взаємних зобов’язань.  Функціонування такої системи претензій і застосування економічних санкцій потребує чіткого організаційного забезпечення. Це стосується передусім сутності, термінів і порядку пред’явлення претензій, їх розгляду, реалізації і впливу на економічні інтереси підрозділів. 

Система внутрішньої матеріальної відповідальності на основі економічних претензій включає такі регламентуючі складові: 
— класифікатор претензій, в якому зазначається зміст типових порушень, і наслідки, що призводять до втрат (простої, брак тощо); 
— документи, що фіксують факт порушень і на основі яких може бути оформлена претензія; 
— порядок оформлення і подання претензії; 
— терміни подання, розгляду і задоволення чи відхилення претензії; 
— організація обліку пред’явлених і одержаних претензій; 
— вплив пред’явлених і одержаних претензій на результати діяльності підрозділів та їх економічні інтереси; 
— орган (комісія), що виконує арбітражні функції щодо взаємних внутрішніх і зовнішніх претензій; 
— методика обчислення збитків (втрат) і величини претензій.   

Принципова схема функціонування системи внутрішніх претензій показана на рис. 3.1. Вона дає загальне уявлення про її організацію. Щодо конкретних форм і методів реалізації матеріальної відповідальності, то вони можуть суттєво різнитися на різних підприємствах. На деяких підприємствах взагалі може бути відсутня подібна система матеріальної відповідальності підрозділів, що свідчить про невисокий рівень внутрішнього економічного механізму.            У системі внутрішньої матеріальної відповідальності на основі взаємних претензій на особливу увагу заслуговують методичні питання обчислення збитків (втрат) підрозділів унаслідок порушень планової (договірної) дисципліни та способи урахування цих збитків і компенсацій через відповідні санкції (претензії) у показниках кінцевих результатів діяльності. 
 
 
 
Рисунок 3.1. Приблизна схема функціонування системи внутрішньої матеріальної відповідальності на основі взаємних претензій.   Як відомо, зі зменшенням обсягу виробництва частка постійних загальновиробничих витрат збільшується у загальній їх сумі (собівартості продукції), і собівартість одиниці продукції зростає. Відносне збільшення постійних витрат (собівартості продукції) підрозділу можна обчислити за формулою

ΔСп = Сп (1– Ів),

де Δ^ Сп — відносне збільшення постійних витрат, грн; 
Сп — планова величина постійних витрат за певний період, грн; 
Ів — індекс зменшення обсягу виробництва внаслідок невиконання зобов’язань забезпечуючим підрозділом. 
Величина Ів обчислюється так: 
,  
де Вк.пл — плановий обсяг виробництва кінцевої продукції у певних одиницях вимірювання; 
Вк.з — зниження обсягу виробництва внаслідок невиконання зобов’язань забезпечуючим підрозділом.        Визнані одержані та пред’явлені санкції повинні впливати на економічні інтереси підрозділів і на інтереси їх керівництва та інших працівників через основні оцінні показники. Це передусім витрати і прибуток. У підрозділах — центрах витрат - сальдо економічних претензій додається до фактичної собівартості продукції за звітний період, у підрозділах — центрах прибутку - віднімається від фактичної величини останнього. Залежно від того, яке сальдо — від’ємне чи додатне — фактичні величини витрат і прибутку зменшуються або збільшуються. Таким чином, величина санкцій впливає на суму коштів, що спрямовуються на загальні потреби підрозділів і заохочення їх працівників.

  Отже, з вище викладеного слідує те, що матеріальна відповідальність підприємства в цілому і його підрозділів тісно взаємозв’язана і складає цілісну систем. Однак в системі внутрішньої матеріальної відповідальності на основі взаємних претензій на особливу увагу заслуговують методичні питання обчислення збитків підрозділів унаслідок порушень планової дисципліни та способи урахування цих збитків при накладенні штрафних санкцій. 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Матеріальна відповідальність – це встановлений законом обов’язок однієї із сторін трудового договору відшкодувати збитки іншій стороні, спричинені їй протиправними, винними діями.

Суть матеріальної відповідальності полягає в тому, що якщо в результаті неналежного виконання чи невиконання працівником або власником (уповноваженим ним органом) встановлених обов’язків іншій стороні трудового договору спричинено матеріальну шкоду, то остання підлягає відшкодуванню.

Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності визначені ст. 130 КЗпП. На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави шкоди – можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності.

До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені й суми незаконно нарахованої заробітної плати і премії, вартість пального й мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з викривленням даних про обсяг робіт.

Шкода повинна бути такою, що реально настала для підприємства. Коли працівник самовільно використовує для власних потреб техніку – автомашини, трактори, станки, інше обладнання, – пряму дійсну шкоду становлять амортизація техніки, витрати пального, мастильних матеріалів, електроенергії, необхідність найму і використання техніки інших підприємств.

Встановлення прямої дійсної шкоди досить часто викликає ускладнення. Чинне законодавство про матеріальну відповідальність працівників встановлює три види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену, повну і підвищену.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов’язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середнього місячного заробітку працівника.

Повну матеріальну відповідальність несе працівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо з інших підстав він не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі.

Досить часто трапляються випадки, коли фактична шкода в разі нестачі чи зіпсуття цінностей значно перевищує їх номінальну вартість. Тому ст. 135 КЗпП передбачається підвищена матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різновидом повної матеріальної відповідальності, яка базується на договорі між власником або уповноваженим ним органом та працівниками.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може застосовуватись лише за умов, передбачених законодавством.

Розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначається в натурі, а згодом провадиться грошова оцінка вартості матеріальних цінностей. Необхідність визначення шкоди в натурі відпадає тільки тоді, коли має місце нестача грошових сум.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом – це дольова відповідальність, при якій кожна особа, яка завдала шкоду, відповідає тільки за себе і відшкодовує збитки лише у певній частині. Навіть при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності настає дольова матеріальна відповідальність.

Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено, що шкода підприємству заподіяна спільними умисними діями кількох працівників, які мали спільну мету заподіяти шкоду і винні у вчиненні злочину.

Зазначимо, що у чинному Кодексі законів про працю України детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України не досягнуто балансу однакового захисту прав як працівника, так і роботодавця (в індивідуальному трудовому правовідношенні), як роботодавця, так і колективу працівників (у колективному трудовому правовідношенні). Ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового право відношення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кодекс законів про працю України Затверджений Законом від 10 грудня 1971 р. зі змінами та доповненнями на 1.01.2007. – Х.: Одиссей, 2007.

2. Закон України «Про  оплату праці» від 24 березня 1995 р.

3. Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993р.

4. Законодавство України  про працю. – К.: Істина, 2006.

5. Грещак М.Г. Внутрышній економічний механізм підприємства: Навч. посібник/ М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба; за ред. М.Г. Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 228с.

6. Гаврилюк О. Сучасне втілення  принципів трудового права // Право  України. – 2007. – № 9. – С. 56.

7. Гетьманцева Н. Д. Трудовий колектив як суб'єкт локального правового регулювання // Ерліхівський збірник. -- Чернівці. – 2005. – Вип. 2. – С. 92.

8. Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій. – К.: Вілбор, 2007. – 208 с.

9. Кисилев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. – М.: Дело, 2007.

10. Кодекс законів про  працю України: Науково-практичний  коментар. – Харків: Консум, 2003. – 832 с.

11. Кодекс законів про  працю України: Науково-практичний  коментар. – Одеса, 2007. -- 832 с.

12. Конвенції та рекомендації. / Міжнародне бюро праці: В 2 т. – Женева. –1559 с.

13. Лазор В. Юридична природа  трудового договору в ринкових умовах // Право України. – 2008. – 2000. – № 7. – С. 31.

14. Мандибура В.О., Тімофєєв  В. О. Аналіз економічних та правових методів регулювання мінімальної заробітної плати (досвід країн ринкової економіки): Досвід. Проблеми. Перспективи. – К.: Парламент. вид–во, 2007. – 82 с.

15. Пилипенко П.Д. Проблеми  теорії трудового права: Монографія. – Львів: Вид. центр Львів. Нац. ун–ту ім. Івана Франка, 2005. – 214 с.

16. Прокопенко В.І. Трудове  право України: Підручник. – Харків: Консул, 1998.

17. Соціально-трудові відносини та вирішення трудових спорів. – К.: Основа, 2002. – 712 с.

18. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Істина, 2005.

19. Трудове право України: Академічний курс: Підручник за  заг.ред. Н.М. Хуторян. – К., 2007.

20. Трудове право України: Підручн. / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К., 2005.

21. Черленяк М. Гарантії  трудових прав працівників недержавних  підприємств // Право України. – 2007. – № 6. – С. 56.