Життя і діяльність Дж.М.Кейнса (1883-1946)

Кейнс показав, що у сучасних умовах немає вільного руху цін у бік зниження. Неможливо без кінця знижувати процентну ставку. На якомусь етапі може виникнути така ситуація, коли власники грошей почнуть виявляти обережність і припинять давати іх як позику, будуть тримати гроші в запасі на випадок якихось непередбачених обставин.

Виділимо основні положення, на яких грунтуіться аналіз автора "Загальної теорії ...":

1. Сукупний попит не рівнозначний  сукупному доходу. Доходи в найбільш  загальному вигляді розпадаються  на дві частини: споживання  і заощадження.

2. Заощадження не обов'язково  дорівнюють інвестиціям, вони  через різні причини "відстають" і не перетворюються в інвестиції.

3. При аналізі ситуації, коли виникає нерівність на макрорівні, слід йти не від виробництва, а від попиту. Розміри попиту відіграють більш важливу роль при забезпеченні зайнятості і завантаження виробничих потужностей, ніж рух і "гнучкість" цін.

4. Розглядати функціональні зв'язки між найважливішими категоріями слід на макрорівні, що дозволить виявити фактори, які впливають на економічний ріст і рівновагу.

Слід відзначити і "рецепти", запропоновані Кейнсом з метою забезпечення ефективного попиту як визначального фактора росту і підвищення рівня зайнятості.

1. Грошова політика, регулювання процентної ставки. Пропонувалося знизити проценти на кредити, що дозволить збільшити розрив між вартістю кредитів і очікуваною прибутковістю капіталовкладень, а пізніше - іх "граничну ефективність". Підприємці будуть вкладати кошти не у цінні папери, а в розвиток виробництва. Але зниження процентної ставки - це не головний шлях. Кейнс попереджав, що не виключена ситуація, коли грошова маса продовжує зростати, а зниження процентноі ставки практично зупиняється. Виникає "пастка ліквідності".

2. Бюджетна політика. Щоб стимулювати ефективний попит,  Кейнс пропонував збільшити державні витрати, збільшити державні інвестиції і державну закупівлю товарів. Пропонувалося також зменшити податки. Але все ж основним Кейнс вважав нарощування витрат. У подальшому збільшення витрат частини держбюджету буде компенсуватися новими податковими надходженнями, які утворюються за рахунок збільшення виробництва і розширення зайнятості.

Розрахунок робився  на те, що держава "буде брати на себе все більшу відповідальність за пряму  організацію інвестицій". Передбачалося, що розширення інвестиційної діяльності держави буде спрямовано насамперед на організацію суспільних робіт - будівництво шляхів, освоєння нових районів, спорудження підприємств.

3. Перерозподіл доходів  в інтересах соціальних груп, які отримують найбільш низькі  доходи. Така політика була покликана збільшити попит цих соціальних груп, підвищити груповий попит масових покупців. Схильність до споживання у суспільстві має збільшитися.

4. Політика повної зайнятості, спрямована на недопущення значного безробіття, на розширення системи соціального забезпечення. Пропонувався комплекс заходів соціального характеру, включаючи виплату грошової допомоги, розвиток системи довгострокового кредиту і т.п.

Як основний інструмент Кейнс розглядав бюджетну політику, у тому числі збільшення видатків та "розширення" інвестиційної діяльності самої держави. Непрямі методи регулювання, зокрема зниження процентної ставки, вважалось малоефективним.

Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора.

Сказане свідчить про те, що в методології дослідження

Дж. М. Кейнса враховуються і такі не менш важливі щодо впливу на економічний ріст неекономічні фактори, як держава, що стимулює споживчий попит на засоби виробництва і нові інвестиції, та психологія людей, яка визначає ступінь усвідомлених взаємовідносин господарюючих суб'єктів. Разом з тим, кейнсіанське вчення являє собою сукупність методологічних принципів неокласичного напряму економічної думки, оскільки і сам Дж. М. Кейнс, і його послідовники, як і неоліберали, дотримуючись ідеї "чистої економічної теорії" і, виходячи із пріоритетного значення в економічній політиці суспільства насамперед економічних факторів, визначали іх кількісні показники і зв'язки між ними, як правило, на основі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.

З часу, коли була запропонована  Кейнсом модель, пройшло більше піввіку, і хоч такі важливі змінні, як доходність і процентна ставка враховуються в сучасній теорії попиту на гроші, в цілому сучасна модель істотно відрізняється від кейнсіанської. Різниця полягає в тому, що сучасна модель розглядає також інші форми грошових активів, а не тільки готівкові гроші і вклади до запиту. іншими словами, поряд з грошовим агрегатом, вона розглядає багато з того, що входить у грошовий агрегат (термінові вклади, які приносять процент, взаємні фонди грошових ринків і т.д.). Крім того, сучасна теорія вважає багатство вирішальним фактором попиту на гроші. Якщо збільшується загальне багатство, то швидше будуть зростати і гроші. Нарешті, сучасна теорія попиту на гроші враховує інфляцію, оскільки вона підриває корисність грошей як засобу заощадження.

Нарощування інвестицій і зумовлений цим ріст національного  доходу і зайнятості населення може розглядатися як бажаний економічний  ефект. Останній здобув в економічній літературі назву ефекту мультиплікатора і означає, що "збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж початковий ріст інвестицій". У розгадці механізму цього "ефекту" міститься відповідь на питання, чому в наукових дослідженнях Дж. М. Кейнса так багато уваги приділено концепції мультиплікатора. За його словами, цей термін увів в економічну теорію ще в 1931 р. Р.-Ф. Кан. У перекладі з англійської, мультиплікатор (multipliez) означає множник, а мультиплікаційний ефект - такий, що збільшує, посилює результат.

Однак, характеризуючи "мультиплікатор зайнятості" - співвідношення між збільшенням сукупної зайнятості в галузях, безпосередньо пов'язаних з інвестиціями, запропонований власний коефіцієнт Дж. М. Кейнс назвав "мультиплікатором інвестицій". Він, на відміну від мультиплікатора Р.-Ф. Кана, характеризує положення про те, що "коли відбувається приріст загальної суми інвестицій, то доход збільшується на суму, яка в К разів перевищує приріст інвестицій". Причина цього, підкреслює Дж. М. Кейнс, полягає в постійно згадуваному ним же "психологічному законі", згідно з яким "по мірі того, як реальний доход зростає, суспільство бажає споживати постійно зменшувану його частину".

У теорії Дж. М. Кейнса під мультиплікатором розуміється коефіцієнт, або множник, який показує залежність зміни прибутку від зміни інвестицій.

У своїй економічній програмі Кейнс дотримувався положення, що "держава має здійснювати свій скеровуючий вплив на схильність до споживання частково через систему податків, частково - шляхом фіксування норми процента та іншими методами".

Кейнс пропонував регулювати не тільки інвестиції, але й національний доход. Засобом для цього він вважав податки, вимагаючи їх підвищення з метою вилучення заощаджень для збільшення державних інвестицій.

Далі він доходить висновку про те, що "принцип мультиплікатора" дозволяє дати загальну відповідь на питання, яким чином коливання інвестицій, що становлять відносно невелику частку національного доходу, характеризуються значно більшою амплітудою. Але, за його твердженням, "навіть якщо в нерозвиненому суспільстві розміри великі, вплив коливань у розмірах інвестицій на зайнятість буде набагато сильнішим у розвиненому суспільстві, оскільки можна припустити, що саме в останньому поточні інвестиції становлять значно більшу частку поточної продукції".

Отже, суть ефекту мультиплікатора  дійсно проста. У результаті державного регулювання (прямого - через інвестиції або непрямого - через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який мультиплікує збільшує (примножує) попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвитку виробництва. Після кризи 1929 -1933 рр. економісти , щоб вивести економіку із стану застою, зосередили свою увагу на проблемі ефекту від державного попиту. У зв'язку з цим виникла модель мультиплікатора. Про значення ефекту мультиплікатора М. Блауг писав: "Капіталісти, вчив нас Кейнс, можуть витягти себе зі скрутного становища за допомогою шнурків від власних черевиків, а саме - через мультиплікатор. Вирішальним моментом при цьому і стимулювання інвестицій".

Через кілька десятиріч, розвиваючи ідеі Дж. М. Кейнса, Гелбрейт писав, що "ці доходи мають бути інвестовані і, таким чином, витрачені або компенсовані витратами ще когось. В іншому випадку споживча спроможність буде знижуватись. Товари будуть залежуватися на полицях, обсяг замовлень зменшиться, обсяг виробництва спаде, а безробіття зросте. У результаті відбудеться спад виробництва".

Підсумком свого дослідження Кейнс вважав створення теорії, яка "вказує на життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях, які тепер в основному належать приватній ініціативі, тому що "саме у визначенні обсягів зайнятості, а не в розподілі праці тих, хто вже працює, існуюча система виявилась непридатною". Тому, за твердженням Дж. М. Кейнса, "запровадження централізованого контролю, необхідного для забезпечення повної зайнятості, потребує значного розширення традиційних функцій уряду... Але при цьому залишаються широкі можливості для виявлення приватної ініціативи і відповідальності ".

Ефективність регулювання  державою економічних процесів, на думку Дж. М. Кейнса, залежить від вишукування засобів для державних інвестицій, досягнення повної зайнятості населення. Зниження і фіксування норми процента. Він писав: "Рікардо і його послідовники прогледіли той факт, що навіть протягом тривалого часу зайнятість не обов'язково веде до повної зайнятості, що рівень зайнятості може змінюватися і що політиці кожного окремого банку відповідає відмінний від інших рівень зайнятості. Таким чином, існує багато умов довгострокової рівноваги, які відповідають різним варіантам процентної політики органу, який регулює грошову систему".

Як вважав Дж. М. Кейнс, державні інвестиції при іх нестачі мають бути гарантовані випуском додаткових грошей, а можливий дефіцит бюджету буде запобігати зростанню зайнятості і падінню норми процента. Інакше кажучи, чим нижча норма кредитного процента, тим вище і стимулювання інвестицій, зростання рівня інвестиційного попиту, що, у свою чергу, розширює межі зайнятості і веде до подолання безробіття. При цьому вихідним він вважав таке положення про кількісну теорію грошей, згідно з яким насправді "замість постійних цін при невикористаних ресурсах і цінах, які зростають пропорційно до кількості грошей в умовах повного використання ресурсів, ми практично маємо ціни, що постійно зростають із зростанням зайнятості".

На думку Кейнса, повна  зайнятість залежить від правильного співвідношення процентної ставки і заробітноі плати і може бути досягнута швидше шляхом зниження першої, ніж скороченням другої. Основна причина безробіття, як він вважав, полягає в тому, що ставка процента в довгостроковій перспективі залишається досить високою. Разом з тим, згідно з кейнсіанською теорією подвоєння грошової маси не призводить до подвоєння цін, але при цьому впливає на процентну ставку, тому що кейнсіанська функція попиту на гроші, зокрема спекулятивного, враховує "грошову ілюзію" або реакцію індивідів на будь-яке, навіть нелегальне зменшення запасів готівки.

Слід зазначити, що до Кейнса економісти не звертали належної уваги на те, що заощадження властиві споживачам, а інвестиції - виробникам, і рішення перших і других не завжди узгоджуються між собою. Тому логічним є те, що ефективний попит і насамперед інвестиції мають стати об'єктом державного регулювання.

Кейнсіанська революція  дійсно мала місце. Проте, слід зауважити, що революція відбувалася не просто в економічній політиці, а й у теорії. Це не означає, що всі елементи цієї теорії були відразу визнані.

Навпаки, перше видання "Загальної теорії ..." ще не було розпродане, як почалася критика окремих частин учення Кейнса, яка з того часу не припиняється. Невдовзі вчення Кейнса спіткала доля теорії Рікардо, Маркса, Вальраса і Маршалла: його інтерпретували, зводили до графіків і альтернативних математичних моделей "Кейнс 1", "Кейнс 2" і т.д. У результаті Кейнс став автором, якого всі цитують, але ніхто не читає.

Таким чином, можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса.

По-перше, Кейнс і його послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціями підприємств і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різними мотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути видані як позика підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівня реального виробництва, зайнятості і цін.

По-друге, кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатними автоматично  регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами і заробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринках багатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, що попит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітної плати при укладанні трудових угод, колективних договорів з підприімцями. Все це призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попиту на продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличе зменшення ставок заробітноі плати. У всякому випадку, розраховувати на те, що робітники добровільно погодяться на зниження ставок заробітної плати , боячись конкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставно сподіватися, що загальне зниження ставок заробітної плати забезпечить повну зайнятість, як на це надіялись економісти-класики.

По-третє, оскільки ринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечити повну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, що держава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручання держави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної і грошово-кредитної політики, яка б пом'якшила спади і різні підйоми виробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назву економічних циклів.