Реалізація метафори в інформаційному тексті

РОЗДІЛ 1 Реалізація метафори в інформаційному тексті

1.1. Особливості інформаційного стилю

Сучасне суспільство  неможливо уявити без преси, яка  є своєрідним інформатором, що подає відомості про найрізноманітніші події внутрішнього та зовнішнього життя соціуму. Преса здатна без зволікань фіксувати й доносити до читачів усе нове, поширювати наукові знання, пропагувати політичні ідеї, формувати і виражати громадську думку.

Лінгвісти, у  свою чергу, намагаються ґрунтовно досліджувати мову газет та журналів, що дало б змогу осягнути усі важливі процеси, характерні для сучасної української літературної мови. Як стверджує М. Жовтобрюх, „наукове дослідження історії літературної мови в усій сукупності її стилів і жанрів обов’язково передбачає також і глибоке всебічне вивчення мови періодичної преси на всіх етапах її існування“ [23, с.12].

Розгляд системи  сучасних функціональних стилів літературної мови, їхньої жанрової різноманітності спирається на врахування екстралінгвальних чинників.

Як зауважує Ю. Арешенков, „головним фактором утворення функціональних стилів є типова соціомовленнєва ситуація, що дає можливість встановити критерії класифікації цих стилів на підставі наявності чи відсутності чітко окресленої сфери мовного спілкування, у межах якої функціонує відповідний функціональний стиль“ [2, с.125].

   Серед функцій публіцистики традиційно виділяються наступні:

• інформаційна (повідомлення про стан справ, різного роду факти і події);
• коментарійно-оцінна (часто виклад фактів супроводжується коментарем до них, їх аналізом і оцінкою);
• популяризаторська (передаючи різноманітну культурну, історичну, наукову інформацію, публіцистика сприяє поповненню фонду знань своїх читачів);
• впливова (не випадково ЗМІ називають «четвертою владою»: їх вплив на погляди людей очевидний).

Але основними функціями публіцистики є впливаюча та інформаційна.

Інформаційна функція обумовлює вживання нейтральної, загально- стильової лексики, в якій особливу роль грає політична, економічна. Це пов'язано з тим, що головний інтерес публіцистики – суспільно-політичні проблеми. Головний критерій вживання, відбору мовних засобів – загальнодоступність. Виключаються мовні засоби, що не володіють цією якістю: вузькоспеціальні слова і вирази, діалектизми тощо – все, що може викликати труднощі у розумінні повідомлення. Загальнодоступність лексики зумовлена ​​спрямованістю публіцистики до широкої та різнорідної аудиторії.

Газета покликана  просвітлювати маси, що обумовлено інформаційними її завданнями. Таким чином, газета виконує і популяризаторську функцію – повідомлення про нові наукові відкриття, громадські проблеми, політичні ситуації і т.п. Звідси звернення газети до засобів наукової мови, що виявляються не лише в наукових статтях, але і в статтях, присвячених політичним, соціально-економічним та іншим питаннням.

Саме сфера  вживання, особливості призначення  й специфічна ситуація спілкування  свідчить про існування інформаційного стилю.

Для точнішого визначення стильових особливостей певних жанрів термін „інформаційний“ є найбільш оптимальним, оскільки в ньому знаходить свою безпосередню реалізацію мовна функція повідомлення, інформування.

Інформаційний стиль був об’єктом лінгвоукраїністики у 20-ті роки ХХ ст., проте інтенсивно проблему функціональної диференціації мови почали розробляти з початку 50-х років ХХ ст.

Класифікуючи  стилі, або функціональні різновиди  мови, І. Чередниченко пише про стиль  масової преси, виокремлює при цьому  інформаційний і власне публіцистичний стилі [71, с. 54–58]. В академічній „Стилістиці газетних жанрів“ [61, с.176] йдеться про інформативно-пропагандистську функцію ПС, у якому розрізняють жанри інформаційних заміток, репортажів тощо. У праці  „Українська лінгвостилістика ХХ – початку ХХІ ст.: система понять і бібліографічні джерела“ [68] зафіксовано такі термінологічні словосполучення, якими послуговуються дослідники: газетна комунікація, газетна мова, газетне мовлення, газетний дискурс, газетний жанр, газетний заголовок, газетний стиль, газетний текст, газетний штамп, газетно-журнальний жанр, газетно-інформаційний стиль, газетно-публіцистична мова, газетно-публіцистичний дискурс, газетно-публіцистичний стиль, газетно-публіцистичний текст [68, с. 335]. Так само засвідчено вживання термінів публіцистичний стиль, публіцистичний текст [68, с. 355].

Напрацювання  лінгвістів у галузі дослідження мови масової й ділової інформації, особливо мови періодичної преси (Ю./О./Арешенков [2; 3],                       Д./Х./Баранник [7 – 10], І./К./Білодід [63], М./А./Жовтобрюх [23],  В./Г./Костомаров [34],  Г./Я./Солганик [57; 58], О./А./Стишов [62] та ін.), дають підстави для виділення й практичного дослідження особливого – інформаційного – стилю, основним завданням якого є подання інформації. Цей стиль має певні специфічні мовні ознаки, що виділяють його з-поміж інших стилів літературної мови, зокрема протиставляють його усталеному публіцистичному стилю. Відкритим до сьогодні залишається питання про ієрархію співвіднесення публіцистичного та інформаційного стилів, однак мовностильові ознаки цих двох різновидів мовлення, аналіз стильової специфіки дає підстави для розгляду інформаційного стилю як підвиду (підстилю) публіцистичного.

До специфічних  ознак інформаційного стилю дослідники зараховують такі:

– організація  інформаційного тексту за чіткими стандартизованими  схемами (де, коли, що відбулося, хто про це інформує, які передумови та перспективи описуваної події, явища  тощо);

– висока частотність  вживання мовних засобів оцінного характеру, насамперед оцінної лексики;

– активне функціонування форм персональності, особливо в коментарному мовленні;

– широке використання експресивних засобів – різних тропів та синтаксичних конструкцій – у  поєднанні зі звичними, стандартними для цього стилю засобами мовного вираження тощо [3, с. 128].

Перераховані  особливості стосуються текстів  саме інформаційного стилю, створених з метою повідомлення, інформування про актуальні події суспільного життя.

Наголошуючи на характерних ознаках стилів масової  інформації, І. Білодід зазначає, що „стиль інформації має комплексну сферу дії, комплексні об’єкти зображення“,  і  „в цій багатоплановості сфера інформації близька до безмежної сфери художньої літератури, але мовні засоби останньої значно ширші, різноманітніші, барвистіші“, однак  „стиль масово-політичної і ділової інформації вимагає від мовця не лише досконалого знання самого мовного інвентарю (лексики взагалі, термінології, засобів словотвору, фразеології, різноманітних конструкцій речення, вислову зокрема), а й уміння добре володіти інтонуванням вислову…“ [63, с. 563-564].

Оскільки визначальним для інформаційного стилю є принцип  поєднання стандарту й експресії, що зумовлює функціонування  явищ вторинної номінації, то в газетній мові розрізняють безобразні (власне інформативні) та образні (оцінні) комунікативні структури вторинної номінації. Перший тип вторинної номінації представлений функціями повнозначних лексичних одиниць та їхніх сполучень. Другий тип – образними (оцінними) комунікативними структурами, номінаціями з емоційно-експресивним змістом, які завдяки набутим конотаціям увиразнюють соціалізований зміст висловлювань, що реалізуються у метафоричних і метонімічних структурах, перифразах, фразеологічних одиницях тощо.

Комплекс напрямів дослідження  мови ЗМІ значно розширився, зокрема, накреслився лінгвокультурологічний напрям, пожвавився інтерес до теорії жанрів. У сучасній теорії та методології мовознавства функціональний підхід до дослідження мовних фактів набуває особливої актуальності у зв’язку зі зверненням лінгвістики до вивчення мови в її реальному функціонуванні, що зумовлює комплексний підхід до аналізу мовних явищ, коли кожна окрема одиниця мови, постаючи складником цілісної системи, досліджується з погляду виконуваних нею функцій. Така тенденція пояснюється тим, що увага лінгвістів останнім часом зосереджується на вивченні мови як засобу спілкування і на проблемі взаємодії мови і дійсності.

Повноцінне  функціонування сучасних засобів масової  комунікації в Україні, як і в усьому світі, сьогодні уже неможливе без оцінювання подій політичного, економічного, культурного життя суспільства та належного аргументування цих оцінок. Саме в інформаційному стилі реалізовується мовна функція впливу, що поєднується з інформативною (повідомленням новин). У  інформативному тексті розкриваються питання досить широкої тематики, що становлять інтерес для суспільства. Це можуть бути економічні, політичні, моральні, філософські проблеми, а також питання культури, виховання, побутові тощо. Інформаційний стиль використовується в суспільно-політичній літературі, політичних виступах, промовах тощо [32, с. 232].

Мовознавство має певні досягнення в дослідженні мови масової і ділової інформації, особливо мови періодичної преси. Ці досягнення пов’язані з іменами таких провідних учених, як Г.Винокур („Мова наших газет“, 1924), В.Виноградов („Проблемы литературных языков и закономерностей их образования и развития“, 1967), І. Білодід („Мова сучасної масово-політичної інформації“, 1979), В.Костомаров („Російська мова на газетній шпальті“, 1971), Г.Солганик  („Про специфіку газетно-публіцистичної метафори і метафоризації“, 2002 ) та ін.

В українському мовознавстві уже класичною вважається праця М. Жовтобрюха „Мова української періодичної преси“, яка охоплює великий часовий зріз – ХІХ – початок ХХ ст. У цій студії визначається роль періодичних видань у стилістичному збагаченні й нормуванні української літературної мови – її лексичного складу, граматичної будови й орфографії, у створенні публіцистичного стилю. Особлива заслуга науковця в тому, що він здійснив аналіз мови того періоду, коли ще остаточно не склалися лексичні,

граматичні і фонетичні літературні норми української мови, та порівняв мову газет, які видавалися у західних та східних регіонах України.

Мові української преси дожовтневого періоду присвячені фундаментальні праці М.Жовтобрюха: „Мова української преси (до середини дев'яностих років XIX ст.)“, 1963), „Мова української періодичної преси (кінець XIX — початок XX ст.)“,  1970).

Загальновизнаним  є твердження про те, що характерна ознака інформаційного стилю полягає в поєднанні експресії й стандарту.

Реалізація  таких функцій мови, як спілкування, повідомлення, вплив, ґрунтується на конкретних властивостях одиниць лексики, фразеології, граматики національної мови, для визначення й обґрунтування специфічних ознак інформаційного стилю необхідним є у його межах осмислення особливостей функціонування одиниць усіх мовних рівнів. Дослідженню специфічних рис лексики й фразеології інформаційного стилю в українському мовознавстві приділено належну увагу (праці Ю. Арешенкова [2; 3], І. Білодіда [48; 63],  Д. Баранника [7 - 10], С. Єрмоленко [20; 21], М. Жовтобрюха [23], А. Коваль [31], Г. Колесник („Слово мудре, крилате, пристрасне“, 1965), Т.Коць [36],  К. Ленець [42],  О. Муромцевої („Стилістична диференціація лексики української літературної мови“ , 1978), М. Пилинського („Мовна норма і стиль“, 1976) , О. Пономарева [53], О. Сербенської [56], Н. Сологуб та А.Коваль („Культура української мови”, 1974), О. Стишова [62],  Л. Шевченко („Деякі стилістичні проблеми метафоризації“, 1974 ) та ін.).

Підсумовуючи, маємо констатувати, що в текстах  інформаційного стилю взаємопов’язані функції номінації та оцінки лексичних компонентів, що дає дослідникам підстави виокремити в межах цього стилю два типи слововживань:

1) неоцінна лексика з підгрупами інформативних та „будівельних“ (за термінологією В. Костомарова) слів;

2) оцінна лексика, що поділяється на позитивно і негативно оцінну, у зв’язку з чим виникає потреба дослідження явищ вторинної номінації, характерних для інформаційного стилю як такого [62, с. 314–318].

Коли йдеться  про диференційні ознаки інформаційного стилю, дослідники використовують не лише набір певних мовних засобів у названому стилі, а й наголошують на важливості принципів, за якими організовані ці мовні одиниці в конкретних текстах. Дискусійне питання про роль набору характерних мовних засобів чи принципів їх організації втрачає гостроту, коли враховують обидва критерії виділення диференційних ознак функціонально-стильових різновидів мови, пор.: „Серед власне мовних особливостей функціональних різновидів дослідники, за академіком В. Виноградовим, називають відбір (чи набір) і організацію мовних засобів, а Д. Шмельов і М. Панов говорять про те, що організація переважає над набором...“ [75, с.54]. Дослідниця М. Кожина розвиває думку В. Виноградова, наголошуючи на „нормах відбору й поєднання в них мовних засобів“ [32, с.63]. Незаперечною є вага як набору мовних засобів інформаційного стилю, так і способів їх використання. Підставою для виділення й практичного дослідження окремого інформаційного стилю і є набір мовних засобів та їх організація, зокрема й функція вторинних номінацій у текстах власне інформаційних.

1.2. Газетна мова як інформаційний підстиль

Мова газети – різновид мови масової інформації в її писемній формі. Закономірність газетно-інформаційного підстилю виявляється в чергуванні мовної експресії та стандарту. Ще Ш. Баллі відзначав, що в газеті „важко писати швидко і правильно, не користуючись заяложеними виразами... Мова газети рясніє штампами – готовими зворотами, часто цілими невеликими реченнями“ [6, с. 385-387].

Вивчення мови газети має свою історію у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві. В українському лінгвістичному дискурсі, як зазначають А.Загнітко й І. Данилюк [25, с.121–132], першим поняття „газетна мова“ вживає М.Гладкий, котрий, аналізуючи тогочасний газетний узус, ставив перед собою завдання „вияснити ті процеси, що взагалі відбуваються в українській газетній мові, відзначити причини цих процесів, а головне, дослідити певний розвиток нашої газетної мови, його напрям, тенденції, можливі хиби та способи їх виправити“ [25, с.121–132].