Риторика як наука

Міністерство  освіти та науки України

Сумський  державний педагогічний університет  імені А.С.Макаренка

 

 

Інститут  філології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему: «Риторика як наука»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   Виконавець –

                                                                     студентка 233 групи

                                                           Дейкун Олена

 

                                                                  Перевірила –

                                                                             канд. філол. наук, доцент

                                                                               Герман Вікторія Василівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2013 рік

План

           Вступ

1. Досягнення красномовства
2. Що таке риторика
3. Античне красномовство
4. Красномовство слов’ян

Висновок

          Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Історія ораторського мистецтва береже чудові зразки і прийоми красномовства, багатющі революційні традиції усної  політичної пропаганди й агітації.

Кожна епоха характерна своїм стилем і методом у красномовстві, не говорячи вже про розходження  їх політичних спрямованостей.  Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні принципи, що мають визначену соціальну цінність і зараз.

 

Досягнення красномовства

Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Завдяки красномовству  нас може полонити людина, на яку  ми звичайно не звертаємо уваги. Розум  не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя и надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.

Зброя красномовства  вимагає мудрості й чесності. Красномовство має однаково як свої небезпеки, так і користь: все залежить від використання; воно може бути й щитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності.

Одне слово, сказане від щирого серця, діє  на наш розум сильніше усіляких найважливіших доказів і переконливіше усіляких розмірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли треба...

Ні, нічим  не можна принести більшої шкоди, ніж повідомляючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правду, тоді хіба можна надійно керувати державою?

Оратор повинен  розв'язувати справи великої важливості і завжди прагнути перемоги.

Оратором  є лише той, хто в змозі говорити з кожного питання гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості предметів, на користь часові і для задоволення слухачів.

Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба.

Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Без природних  обдаровань оратором бути неможливо, але  теорія покаже початківцю, як слід користуватися такими фізичними засобами, які дала йому природа, як слід впливати на розум і серце його слухачів.

Той хто бажає  гарно говорити або писати, повинен  обов'язково добре мислити й мати хороший смак.

 

Риторика – це наука ораторського мистецтва про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Різновиди усних виступів

1. Академічне красномовство – це наукова доповідь, або промова (лекція, вузівська, шкільна)
2. Судове красномовство – прокурорська(звинувачувальна), та адвокатська (захисна) промови, самозахист.
3. Соціально-політичне красномовство – звітна доповідь на конференції з’їзді зборах, мітингова промова.
4. Соціально-побутове красномовство – ювілейна, вітальна, застільна(тост), надмогильна, поминальна ромови.
5. Церковно-богословське – церковна проповідь. 

 

Курс риторики складається з  таких частин:

1. історія риторики; теоретична  риторика (закони риторики);

2. практична риторика;

3. публічний виступ.

 

 

Античне красномовство

Батьківщиною риторики вважають стародавню Грецію. Вчення красномовства виникло з узагальнення і систематизації тих прийомів і методів ведення полеміки, спорів та диспутів, що одержали широке розповсюдження в античній Греції з її розвитим політичним життям і боротьбою різних партій за вплив на маси. У цих умовах уміння переконувати людей, наводити переконливі аргументи проти своїх опонентів, підкріплювати їх фактами, впливати не тільки на розум, але й на почуття й емоції слухачів, здобувало винятково важливе значення. От чому в античній Греції розробка проблем риторики починалася задовго до того, коли були створені надійні логіко-методологічні, психологічні і моральні основи й принципи, на які повинні спиратися суперечка, діалог, диспут або полеміка. Точніше кажучи, ці принципи й методи формувалися поступово в процесі узагальнення і систематизації тих прийомів, доводів і способів ведення полеміки або диспуту, що практикувалися в публічних промовах.

Аналізуючи ці промови, давні греки  одними з перших задалися метою пояснити, в чому полягає переконлива сила промови: чому з одною промовою ми погоджуємося, а з іншою – ні, чому одна з них переконує нас  і змушує визнати доводи оратора, а в іншій ми виявляємо вади як у доводах, так і в самій  побудові промови?

          Батьком науки про красномовство  вважається давньогрецький поет, філософ і лікар Емпедокл (біля 490–430 р. до н. е.). Найславетнішими риторами стародавньої Греції також були: Демосфен, Цицерон, Аристотель, Платон та ін..

Бути шанованим серед громадян Давньої Греції, особливо в Афінах – культурному, економічному і політичному  центрі Еллади, не маючи гарних навичок  публічних виступів, стало неможливо. Тому виник гострий попит на розумних викладачів ораторського мистецтва  і риторики. І одна за іншою почали виникати школи красномовства.

Найбільшим  політичним оратором Давньої Греції був Демосфен (384 р. до н. е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо: «Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…»… Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.

У своїх  промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу на психіку  людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відмінно поставлений  голос Демосфена і ретельно пророблений  ним текст промови з опорними і кодовими фразами. Кожна така фраза, у сполученні з чудово відпрацьованою мімікою та жестикуляцією, поетапно трансформувала психіку мас у  потрібному ораторові напрямку так, що люди самі не зауважували моменту, коли під впливом слова Демосфена  переходили на його сторону, навіть будучи споконвічно налаштованими проти ідей виступаючого… На питання: що складає найістотніше достоїнство оратора, Демосфен завжди відповідав: «По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова».

Сократ також був одним  з грецьких філософів, про його погляди  якого ми можемо судити по діалогах його учня Платона, тому що сам він  волів викладати своє навчання в  усних бесідах і не залишив  ніяких письмових творів. Головним внеском Сократа в мистецтво  ведення полеміки була зміна їм змісту дискусії. Якщо до цього сторони, що сперечаються, не звертали особливої  уваги на суть виступів суперників, зосереджуючи увагу на силі і переконливості власної мови, то тепер у риторичному  арсеналі з'явилися навідні запитання, які самі по собі є і аргументами, і контраргументами. Суперники стали  прислухатися до доводів супротивної  сторони. Суперечки перетворилися  з гарячих перепалок у витончені  й дотепні вистави. От, наприклад, гумористичний діалог за участю представника однієї із сократичних шкіл (мегарскої):

– Ти упевнений, що не рогатий?

– Цілком!

– А як щодо того, чого ти не втрачав?

– Те, що я не втрачав, залишається  при мені.

– Рогів не втрачав?

– Ні!

– Виходить, вони в тебе і  залишилися…

Переконливість промов у величезному  ступені залежить від емоційної  природи людей або, від їхніх  пристрастей. Під впливом пристрастей  виникає або зникає довіра людей, з ними ж зв'язана зміна їхніх  рішень по різних питаннях, почуття  задоволення і невдоволення, що виражається  в гніві, жалі, страху. Оскільки саме пристрасті часто впливають на поводження людей. З     емоційною стороною промов тісно пов'язаний їхній стиль. Щоб промова зробила належне  враження, стиль повинний бути повний почуття, відбивати характер і відповідати  істинному стану речей. Тому про  речі, що викликають презирство й обурення, необхідно говорити мовою гнівною, про речі похвальні – із замилуванням, а про речі, що збуджують смиренність  і жаль, – мовою смиренною. Іншими словами, щире положення речей диктує відповідний стиль промови.

 

 

 

 

Красномовство слов'ян

Занепад і відродження риторики не могли  не позначитися на розвитку людини і суспільства. Реабілітація цього  предмета в системі освіти почалася наприкінці середньовіччя.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були Їларіон та Кирило Туровський.

Іларіон (XI ст.) — перший Київський митрополит, давньоруський письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його проповіддю є «Слово про закон і благодать», де з патріотичних позицій оцінено діяльність давньоруських князів і визначну роль Київської Русі.

Кирило Туровський (XI ст.) — блискучий оратор і представник урочистого красномовства Київської Русі. Він закликав уважно вивчати минуле, прикрашати діяння героїв відповідними словами:

«Прикрасять словами й звеличать царів... і, славлячи їх, похвалами кінчають»

Києво-Могилянська  академія протягом тривалого часу була єдиним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала статус європейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

У наш час знову відроджується  значимість живого, публічного слова  яке стае об'єктом усе більш  численних наукових досліджень, у  яких беруть участь тисячі вчених.  Крім вивчення історії ораторського мистецтва їх приваблюють проблеми, пов"язані з впливом промови, переконанням, вселянням і іншими аспектами ефективності усного слова.  Завдяки бурхливому розвитку телебачення  здається, що весь світ говорить із нами, є присутнім у наших будинках.  Міжконтинентальні «мости», «круглі» столи, зустрічі в студіях із великими політиками, вченими, діячами мистецтва - одна з яскравих прикмет сучасності.  Стрімкі зміни в   демократичному суспільстві витискають епоху читання друкарських текстів із високих трибун, замінюючи їх на емоційну і живу промову сучасних ораторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Орлов Б. Демосфен я Цицерон. Их жизнь и деятельность. — СПб., 1898. - С. 52;
2. Сагач Г.М. Золотослів. - К., 1993. - С. 16.
3. Тимофеев А. История красноречия с древнейших времен. — М., 1893. — С.65.
4. Гуревич Е.С., Полрілко В.Ф., Герман М.А. Основи риторики. - К.,1978Молдован AM. Слово о законе и благодати Илариона. — К., 1984.—с.240.
5. Туровский Кирилл. Слово в новую-неделю после Пасхи // Древняя русская литература. 8. Хрестоматия. — М., 1980. — С. 7
6. «МАСТЕРА КРАСНОРЕЧИЯ». Митрофанов О.Г. «Знание». Киев. 1993г.
7. «ОСНОВЫ СОВЕТКОГО ОРАТОРСКОГО ИСКУССТВА». Ножин Е.А. «Знание». Москва. 1981г.
8. «ЛЕКТОРСКОЕ КРАСНОРЕЧИЕ». Чихачев В.П. «Знание». Москва. 1989г.
9. «ИСТОРИЯ РИТОРИКИ». Плошкин А.М. «Наука». Харьков. 1995г.
10. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.
11. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва,  «Художня література», 1985 р.;
12. Історія стародавнього світу. – к., 1989.
13. Історія красномовства. – к., 2000.
14. Кузишин  О.П., “Історія Древньої Греції”, М., 1986р.
15. Лекції з історії світової культури. Навч. вид. /за заг. ред. Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О., – Львів: Світ, 1994р.
16. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;