Вклад Лесі Українки у перекладознавство

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Івано-Франківський національний технічний університет нафти й газу

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Вклад Лесі Українки у перекладознавство»

 

                                                                                         

 

 

 

 

                                                                                          Виконала:

                                                                                                                   студентка групи ПФ-

                                                                                                 

                                                                                          Перевірив:

                                                                                                                        

 

 

 

 

 

Івано-Франківськ

2012

 

План

1. Вступ
2. Дитинство поетеси
3. Шедеври перекладу від Лесі Українки
4. Особисте життя Лариси Петрівни
5. Висновок
6. Список використаної літератури

 

 

 

 

     Художній переклад має великий вплив на розуміння народом своїх потенціальних можливостей. Він являє собою підштовхуючу силу для розвитку оригінальної творчості, народження нових літературних явищ, де письменники та поети виконують роль батьків та вихователей цієї сили. Такими вихователями стали М. Яковенко, Ю.Федькович, І.Нечуй-Левицький, П.Грабовський, М.Старицький та ін. Відомий російський письменник К.І. Чуковський писав: «Перевод — отличная школа литературного мастерства и, может быть, самая лучшая школа стиля. Ведь никому не приходится с таким вниманием вчитываться и вдумываться в произведения великих мастеров, как переводчикам» [18, 387-388]. В художньому перекладі важливим вважається бачення перекладачем внутрішнього світу оригіналу, особливою рисою українського перекладу, на наш погляд, є така інтерпретація твору, яка була б зрозуміла для кожного. Перекладацька діяльність на українську мову до 1905 року було заборонено [10, 133]. Але це не заважило відомим письменникам та поетам все ж таки займатися перекладом іноземної літератури на українську мову і досягти великої майстерності. Більшість перекладів відносяться до 90-х років XIX і до початку XX століття – це переклади з Боккаччо, Байрона, Шекспіра, Гейне, Андерсена, Гомера, Шиллера та багатьох інших.

       Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка. Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”. 

Саме завдяки Івану Франку перекладацьким прийомам навчалася і Леся Українка, і вже наприкінці 80-х років разом зі своїми друзями, учасниками київського гуртка «Плеяда», вона розробила програму перекладів творів іноземних письменників на українську мову. Творчу перекладацьку діяльність Лесі Українки неможливо не зв’язати з її життєвим шляхом, особливо через хворобу письменниці (туберкульоз кісток), від якого вона страждала з самого дитинства. Свою недугу вона трактує як неволю: „Починаю торгуватися за право сидіти години зо дві на день при столі. Невже я коли-небудь буду вільна? Після дев’ятилітньої неволі я досить навчилася скептицизму”. Хвороба змушувала їздити на ліки в різні куточки Європи і, це як слідство, сприяло глибокому знайомству з розвитком іноземних культур. Хвороба, дійсно, була підштовхуючою силою в становленні Лариси Петрівни Косач як великої письменниці й перекладачки Лесі Українки, бо саме недуга викликала зухвалий бунт та жагу непокори до своєї долі. В цей період Леся Українка захопилася перекладами з англійської мови, а саме: поемами Дж.Байрона «Каїн» і У.Шекспіра «Макбет», які відносяться до незакінчених поетичних перекладів, також вона переклала українською вірш Байрона «Коли сниться мені, що ти любиш мене...», який вперше був надрукований в журналі «Рідний край» (1960) 
Саме перекладати письменниця почала ще з юнацьких років. Вона перекладала з російської, польської, німецької, французької, англійської, італійської, старогрецької, давньої індійської та єгипетської мов. Багато уваги Леся Українка приділяла перекладам поетичних, прозових, драматичних творів і наукових праць. Так вона переклала українською мовою «Пропалу грамоту» з «Вечорів на хуторі близь Диканьки» Н.В. Гоголя, «Старуху Ізергіль» М. Горького, поему В. Гюго «Бідні люди», 65 віршів «Книги пісень» Г. Гейне з циклу «Ліричні наспіви» і біля 90 віршів з циклу «Знов на Батьківщині» та багато інших. Її перу належать цікаві наукові праці стосовно зарубіжної літератури («Два напрямки в новій італьянській літературі» (1900), «Нові перспективи і старі тіні» (1901) та ін). 
Декілька перекладів Лесі Українки були зроблені в період її мешкання в Криму, де письменниця лікувалась і тимчасово подорожувала. Леся Українка почала працювати над перекладом «Макбета». І тут яскраво відображується ії своєрідна інтерпретація твору – вільна асоціація, яка підкреслює голос щирого українця. Перша сцена «Макбета» починається діалогом відьом на полі: 
     Одна відьма каже: 
     When shall we three meet again? 
     In thunder, lightning, or in rain? 
     І ось як це звучить у Лесі Українки [9, т.2, 318]: 
     Коли ми стрінемось, сестриці? 
     Чи в грім, чи в дощ, чи в блискавиці?

    «Макбет» в інтерпретації Лесі Українки набуває такого специфічного фактору, як читання міжстрокової інформації, тобто ми сприймаємо переклад письменниці як особливе явище з точки зору українського читача. Саме це дозволяє наблизити твір великого Шекспіра до народу – це і народні вислівки, і особиста подача іншомовної інформації. „Чуйна Лесина душа, яку плекали високошляхетні родинні традиції, дуже рано пройнялася болем своєї країни” [7, 15], тому й близька їй тематика історичного гніту, піднята в «Макбеті». Тіж самі проблеми: біль, страх, війна, перемога, зрада, зруйнування краю та ін – все це належить серцю українського народу, в історії якого бійки та війни теж мали місце.

     В листі до матері від 30 березня 1898 р. з Ялти Леся Українка писала про своє зацікавлення драматичними творами Байрона: „Може бути, перекладу шматок «Манфреда» або «Каїна», то теж пришлю... На підставі цього листа переклад частини поеми «Каїн» датується 1898 роком. Вперше надруковано у виданні творів Лесі Українки в п’яти томах 1954 р. Треба сказати, що поетичне переосмислення біблійних образів було не новим явищем для світової літератури. Тарас Шевченко і Іван Франко трактували Біблію як високо поетичний народний твір. Біблійна проблематика, особливо ранньохристиянські мотиви охоплює майже половину всієї спадщини письменниці («Вавилонський полон», «На руїнах», «В дому роботи, в країні неволі») [12, 5]. Захоплення Лесі Українки „Каїном” не можна вважати випадковим, бо саме проблеми, що Байрон висвітлює в своєму творі (реальність Бога, межа між добром і злом, бажання жити та ін.), були близькі й зрозумілі письменниці.В перекладі першої сцени першого акту „Каїна” Леся Українка намагається дотримуватись змісту байроновської віршованої строфи: 
     Оригінал: 
     God! the Eternal parent of all things! 
     Who didst create these best and beauteous beings?  
     To be beloved, more than all, save thee-  
     Let me love thee and them: - All Hail! All Hail!

     Дослівно:  
     Боже! Вічний батьку всіх речей! 
     Той, що створив ті кращі й прекраснії створіння,  
     Щоб їх любити більш за все. Збережи себе. 
     Дозволь тебе і їх любити. Слава! Слава! 
     Переклад: 
     Боже одвічний! батьку всього світу! 
     Ти нам створив найкращії створіння, 
     Щоб їх любить над все, опріч над тебе. 
     Дай силу все любити! – Слава! слава! [9, т.2, 310]

     Переклад з Байрона, дійсно незрівнянний, але в інтерпретації Лесі Українки його твори звучать більш зрозумілими для простої людини. Письменниця підіймає ті питання, які співзвучні їй самій, народові, тому і переклад її дихає людяністю та співпочуттям. 
Переклад вірша Джорджа Байрона «When I dream that you love me...» («Коли сниться мені, що ти любиш мене...») датується орієнтовано 1897-1898 роками, коли письменниця перекладала «Каїна» Джорджа Байрона.

     Оригінал:  
     When I dream that you love me, you'll surely forgive; 
     Extend not your anger to sleep;  
     For in visions alone your affection can live,— 
     I rise, and it leaves me to weep. 
     Дослівно:  
     Коли мені сниться, що ти мене любиш, неодмінно пробач; 
     Не поширюй свій гнів на мій сон; 
     Тільки в мріях одних може жити кохання, - 
     Я підіймаюсь, і мені залишається тільки ридати. 
     Переклад:  
     Коли сниться мені, що ти любиш мене, 
     Ти на сон мій не гнівайся, люба, - 
     Тільки в мріях я маю те щастя ясне,  
     Кожний ранок – оплакана згуба.

     Любий сон! Забери собі силу мою,

     А мені дай безсилля розкішне,

     Може, знов, як і в ту ніч, я буду в раю,

     Ох, яке ж то життя буде пишне!

     Смерть і сон – кажуть люди, – то браття рідні,

     Сон єсть образ мовчазної смерти,

     Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні,

     То я прагну скоріше умерти.

     Ох! Не хмур, моя мила, брівок лагідних,

     Не гадай, що я надто щасливий!

     Коли грішний був сон, – я спокутував гріх:

     Зник без сліду мій сон чарівливий…

     Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,

     Не карай ти мене за примари!

     Після мрій чарівних прокидатись мені –

     Се страшніше від всякої кари! [9, т.2, 283]

     Переклади Лесі Українки в кримській період дотримані осмислення художнього твору іноземного письменника, але іноді її поетичний образ декілька відрізняється саме своєрідністю її бачення твору. Для української письменниці важливим в перекладі є не дотримання деталей, а відтворення духу оригіналу, а саме його художньої цінності.       

     Перекладацьке насліддя Лесі Українки кримського періоду невелике за обсягом, але, не зважаючи на це, художня цінність, що було перекладено, надзвичайно велика. Значною особливістю перекладів Лесі Українки є багатство, розмаїття та народність мови, національна спрямованість в свойому тлумаченні оригінального твору. Перекладацька діяльність Лесі Українки це ще один шлях знайомства української інтелігенції, українського народу з найкращим, що було свворено людством в межі мистецтва, щоб краса світу і гармонії знайшла відгуки в серцях людей.

     Щодо особистого життя поетеси, можна відмітити, що воно було наповнене болем та стражданням. У 1888 році в Запоріжжі Лариса Петрівна познайомилася з Сергієм КостянтиновичемМержинським, громадським діячем, випускником Київського університету св. Володимира. Мержинський жив деякий час у Ялті, проходячи лікування від туберкульозу. Мержинський був хворий на туберкульоз легенів, помирав у далекому Мінську і знав, що помирає. Чотири рази за 1901 р. Леся, перемагаючи власний біль, їздила в Мінськ. Мов на крилах, летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці про троянди його кохання, які ніколи не зів'януть. Цю чашу Леся випила до дна. Що може бути трагічніше: вмираючий знесилений чоловік і безнадійно любляча жінка все розуміють, але нічого не можуть змінити. Вони не вводили в оману одне одного: Сергій знав, що Леся кохає його, а Леся знала, що його серце належитьіншійжінці.У важкі зимові місяці народжується одна знайсильніших її драм  «Одержима»,Сергій Мержинський вмирає. У 1907 р. поетеса знову повернулася доКриму з Климентієм Васильовичем Квіткою, який згодом став для неї чоловіком. Поспішний переїзд врятував життя Климентію Квітці,туберку-льоз поступово відступив. Протягом подружнього життя Климентій Квітка записав пісні, які Леся пам'ятала ще з дитинства.  Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати..

     Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Вже після смерті дружини, в 1917 Климентій видав двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки ». Климентій Васильович дожив до 1953 року, переживши дружину на 40 років.

     Леся Українка належить до митців, які пережили свій час , її літературна спадщина стала однією з вершин художньої свідомості українського народу і разом з тим видатним явищем світової літератури. Ім'я поетеси овіяно всенародною любов'ю. Народ свято шанує пам'ять поетеси. Її іменем названі школи, вузи, театри, бібліотеки, вулиці, серед них - педінститут у Луцьку, театр у Києві, Луцьку, Сумарі, Канаді. Образ поетеси увічнений в живописі, графіці, поезії, прозі, драматургії.

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. Аврахов Г.  Художня майстерність Лесі Українки. К. 1964
2. Леся Украинка и зарубежные литературы. / Под ред. Журавской И.Е. – М.: Наука, 1968.
3. Спогади про Лесю Українку. К. 1963. 2 вид. 1971
4. Українка Л. Кримські спогади: Вірші, поеми, проза, листи. – Сімферополь: Таврія, 1986.
5. http://www.itlibitum.ru/library/book/ENGLISH/AUTHOR/WILLIAM SHAKESPEARE/Macbeth.txt.zip
6. http://www.l-ukrainka.name/uk/Transl/Byron.html
7. Чуковский К.И. Десятая муза. – В кн.: Мастерство перевода. – М.: Советский писатель, 1970