Буддизм: історія і сучасність

Буддизм: історія  і сучасність

План:

1. Умови виникнення та розвитку основних ідей буддизму.
2. Основні напрямки буддизму (хінаяна, махаяна, ламаїзм).
3. Дзен – буддизм та його особливості.

 

 

 

 

Навіть злива з золотих  монет не втамує пристрасті. Мудрий той, хто знає: пристрасті хворобливі і мало від них радощів.

 

Будда

 

Буддизм, християнство та іслам  — світові релігії. Вони отримали таку назву через найбільшу поширеність  у світі та величезну кількість  їхніх прихильників-віруючих, але  головне — через інтегративну соціальну функцію у суспільстві. Ці релігії виникли як результат  тривалого розвитку політичних, економічних  і культурних контактів між народами в епоху великих історичних зрушень, зміни суспільно-економічних формацій, в умовах формування держав-імперій, коли виникла необхідність у духовному  об'єднанні в єдиній державі численних  народів з їхніми релігіями, традиціями, звичаями, способами життя, у доповненні світових імперій світовими релігіями.

 

Для всіх світових релігій  характерний прозелітизм (від гр. — новонавернений), тобто відданість віруючих своїй релігії та прагнення  їх навернути до неї людей інших  віросповідань. Ці релігії відрізняються  також міжетнічністю і космополітичністю (від гр. — космополіт, громадянин Всесвіту). Вони не поділяють своїх послідовників за ознаками національної належності, майнового стану, соціального статусу, статі або віку. Тотальному поширенню цих релігій сприяли також ідеї всезагальної рівності, простота і доступність догматики і культу, що ними утверджуються і поширюються. Світові релігії — найвищий на сьогодні історичний тип релігій і найбільш розвинений етап релігійної еволюції. Кожна з них формувалась у певному історичному середовищі, в умовах конкретної культурно-історичної спільноти народів, що визначило їхні характерні особливості, відмінності від інших релігій і ареали переважного функціонування.

 

5.1. Умови виникнення і  становлення буддизму

 

Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що отримала назву  від імені, а точніше від почесного  титулу її основоположника — Будда, що означає просвітлений. Буддизм "старший" за християнство на п'ять століть, а  за іслам — на дванадцять століть. За два з половиною тисячоліття  свого існування буддизм створив і розвинув не тільки релігійні уявлення, культи, філософію, а й літературу, мистецтво, систему освіти, іншими словами — справжню цивілізацію.

 

Буддизм увібрав у себе безліч різноманітних традицій народів  країн, що потрапили у сферу його впливу, визначив спосіб життя і  думки мільйонів людей. Більшість  послідовників буддизму проживають у країнах Південної та Південно-Східної  Азії, Шрі-Ланці, Непалі, Бутані, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, М'янмі (колишня Бірма), Таїланді, Лаосі. В Росії буддизм традиційно сповідують буряти, калмики й тувинці. В Україні  та інших європейських державах існують  окремі громади буддистів зі своїми монастирями.

 

Буддизм був і залишається  релігією, що набуває різних форм залежно  від того, де вона поширена. Наприклад, у Китаї буддизм — це релігія, що говорить зі своїми віруючими мовою  національних уявлень про найважливіші цінності життя та китайської культури загалом, а в Японії буддизм —  це вже синтез японської культури з ідеями буддизму і релігією синто. Така здатність гармонійно вписуватись  у навколишній культурний ландшафт дала буддизму можливість упродовж століть  увібрати в себе величезну кількість  місцевих вірувань, культів, народних обрядів, культур, ідеологій, літературних і художніх традицій на всьому географічному  просторі свого впливу.

 

 

 

Буддизм не вимагає від  своїх послідовників докорінної зміни їхнього способу життя  і звичок, у тому числі відмови  від обрядів на честь місцевих богів; не заперечує богів інших  релігій, але попереджає, що їхнє шанування, якими б могутніми ці божества не вважались, принесе людям тільки тимчасове полегшення, а не остаточне  спасіння. Буддист може одночасно  сповідувати даосизм, синтоїзм, будь-яку  іншу "місцеву" релігію. У зв'язку з цим дуже складно встановити кількість буддистів у світі (за різними джерелами, їх від 700 млн до 1 млрд).

 

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії, коли на її території відбувався процес формування великих рабовласницьких  держав, їхніми попередниками були численні племінні республіки і монархії. Вони ворогували між собою, безперервно  воювали одна з одною, захоплювали  території сусідів і до кінця VI ст. до н, е. були поглинені могутніми  давньоіндійськими державними утвореннями  Магадха і Кошала. Соціальний устрій цих держав був кастовим.

 

Найбільш впливовою релігією в давньоіндійському суспільстві  був брахманізм. За своєю суттю  це була подальша еволюція ведичної релігії  у період становлення в Індії  раннього рабовласництва. Культова практика брахманізму передбачала, в основному, жертвоприношення численним богам  і складні ритуали на випадок  різних подій у житті людини. Коли стало очевидним прагнення брахманів  за допомогою своєї релігії зосередити у своїх руках не тільки духовну, а й політичну владу в суспільстві, кшатрії за підтримки вайш'їв, усупереч брахманізму, створили власну релігію — буддизм.

 

Буддизм сформувався як релігія-протест  не тільки проти брахманізму, а й  проти його соціальної опори —  кастового ладу. Його першими прихильниками  стали численні тоді аскети-подвижники і пустельники (від гр. — вправа, подвиг). Це були люди, які жили завдяки  милостині, свідомо відмовлялись від  життєвих благ, стримували свої природні бажання і прагнення. Вони не визнавали  ритуалів, що їх пропонували брахмани, і зміст свого існування вбачали  у цілковитому зосередженні на внутрішньому духовному житті.

 

Буддизм першим у давньоіндійському  суспільстві звернувся до людини не як до представника будь-якої соціальної групи, клану, племені або статі, а як до особистості. На відміну від  брахманізму, буддизм визнає здатність  жінки нарівні з мужчиною досягати найвищої духовної досконалості, а  головним у людині вважає лише її особисті якості та досягнення. Навіть слово "брахман" набуло у буддизмі іншого значення, ніжу брахманізмі. Воно означає у  ньому благородну і мудру людину, незалежно від її походження. Людина визнається брахманом, йдеться в  одному з класичних творів раннього буддизму "Дхаммапада" (від санскр. — шлях дхарми), не за походженням її або її матері, а за відмову від життєвих благ, відстороненість від світу; за її правдиву, повчальну, без дотепів і образ, мову; за усвідомлення свого попереднього існування; за сприйняття Неба і пекла; за те, що, будучи мудрецем, вона здійснила все, що можна здійснити1.

 

Отже, буддизм виник у  Стародавній Індії в умовах формування на її теренах великих рабовласницьких  держав, розпаду родоплемінних відносин, посилення соціального гноблення, падіння авторитету касти жерців-брахманів  і переходу влади до касти кшатріїв, що складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Як виразник їхніх інтересів у боротьбі проти касти брахманів буддизм завжди виступав проти каст взагалі, за соціальну рівність людей. Народні маси буддизм приваблює визнанням усіх людей рівноправними та обіцянкою позбавити їх від земних страждань у потойбічному житті.

 

 

 

Основоположником буддизму вважається Шак'ямуні (від санскр. — мудрець із племені шак'я). За легендою, він багато разів перероджувався, у кожному з перероджень збирав чесноти і з'являвся на землю для того, щоб виконати рятівну місію та вказати людям шлях до позбавлення від страждань. Міфологія оповідає про 560 його перероджень: 83 рази він був святим, 58 — царем, 24 — ченцем, 18 — мавпою, 13 — торгівцем, 12 — куркою, 8 — гусаком, 6 — слоном, а ще рибою9 щуром, теслею, ковалем, жабою, зайцем. В останньому переродженні він з'явився в подобі Сіддхартхи (той, хто досяг мети або виконав своє призначення), принца однієї з невеличких держав Північно-Східної Індії. Сіддхартха з'явився на світ не так, як всі люди. Його мати побачила вві сні білого слона, що ввійшов у її бік. За деякий час після того вона народила через пахви немовля і за кілька днів померла (за деякими джерелами — відійшла на небеса, щоб не померти від захоплення сином). Хлопчик народився з тридцятьма двома ознаками "великої людини": золотистим кольором шкіри, знаком колеса наступні, широкими п'ятами, світлим колом волосся між брів, довгими пальцями рук, довгими мочками вух і т. ін. Його батько Шуддходаан, цар з роду Гаутами, племені шак'я, оточив свого сина поклонінням, пишнотою і предметами розкоші, дав йому блискучу світську освіту, одружив із чудовою дівчиною, яка незабаром подарувала цареві внука. Водночас Шуддходаан приховував від сина всі темні сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха любив усамітнюватися, мріяти і заглиблюватися у себе, переживаючи при цьому моменти надзвичайних просвітлень. Одного разу, коли він зі своїм слугою прогулювався містом, йому зустрілися покрита струпами хвора людина, згорблений старець, поховальна церемонія, занурений у роздуми аскет. Сіддхартху схвилювало побачене. На запитання про причини усіх цих негараздів він не одержав переконливих відповідей ні від слуги, ні від своїх вихователів. Тієї ж ночі принц залишив палац, літнього батька, дружину, сина і, сподіваючись знайти у самітництві шлях позбавлення людей від страждань і нещасть, розпочав життя мандрівного проповідника. На той час йому виповнилось 29 років. Сіддхартха швидко опанував найскладніші аскетичні практики — контроль дихання, уміння переносити голод, спеку і холод, впадати у транс (особливий стан, перебуваючи в якому людина звільняється від своїх почуттів і нібито з'єднується з "Вищим Розумом"), однак його постійно переслідувало відчуття незадоволеності. Після шести років аскетичного пустельництва і чергової невдачі у спробі досягти вищого прозріння шляхом голодування Сіддхартха переконався у тому, що самозречення не веде до істини. Тоді він відновив свої сили, усамітнився на березі річки під деревом, яке з того часу носить назву дерева бодхі (від санскр. — знання), і занурився у роздуми. Перед внутрішнім зором Сіддхартхи пройшло все його життя, минуле, сучасне й майбутнє усіх живих істот, і після цього йому відкрилась вища істина — дхар-ма. З тієї хвилини Сіддхартха став Буддою, тобто Просвітленим. Тоді ж він вирішив навчати дхарми всіх людей незалежно від їхнього походження, соціального стану, мови, статі, віку, характеру, темпераменту і розумових здібностей. Демон зла Мара намагався примусити Просвітленого не вказувати людям шлях до спасіння. Він залякував його страшними бурями, грізним воїнством, посилав своїх красунь-дочок, щоб вони спокусили Будду радощами життя, але той не піддався на хитрощі Мари і незабаром проголосив свою першу проповідь. Вона стала основою віровчення буддизму. Першими слухачами Будди були п'ять пустельників (його майбутніх учнів) і два олені.

 

За переказами, у цій  проповіді Будди йшлося про дві "крайності" у поведінці людини, що заважають їй віднайти шлях до спасіння. Одна з них — життя у світських  утіхах, що, на його думку, є низьким, темним, безрезультатним. Інша крайність  — життя у самозреченні. Воно також безрезультатне, страждальницьке. Будда почав проповідувати людям  середній шлях до вищих знань, розуміння, умиротворення і просвітлення. Він  назвав його "серединним", проміжним  між почуттєвим життям і аскетичною практикою, але без їхніх крайнощів. Згідно з буддистськими джерелами, цією проповіддю Сіддхартха завоював прихильників серед різних верств суспільства, в тому числі серед багатих і впливових людей.

 

Будда помер у містечку Кушинагара під час трапези, отруївшись несвіжим м'ясом, що його він нібито з'їв сам, аби не постраждали його супутники. Тіло Будди, за традицією, було піддано кремації, а попіл був поділений між вісьмома його послідовниками з різних громад, які поховали його у восьми різних місцях. Над місцями поховань були споруджені меморіальні надгробники-ступи. За тією ж легендою, один з учнів Будди врятував із похоронного багаття його зуб, що нині є головною реліквією буддистів. Сьогодні "зуб Будди" знаходиться у храмі міста Канді на острові Шрі-Ланка.

 

Зі смертю Будди пов'язується початок існування буддизму як релігії. Але ким є Будда для буддистів  — учителем, богом чи лише одним  з численних будд, тобто особистостей, які досягли просвітлення і проживають у різних місцях Всесвіту? Скоріш за все, Будда — Вчитель, оскільки він не тільки відкрив людям шлях до спасіння, а й навчив, як іти до нього. Складніше дати відповідь на запитання "Чи Бог Будда?", оскільки буддисти заперечують саме поняття божества. Для них Будда — людина, яка прожила 80 років.

 

За одними джерелами він  жив з 656 по 476 р. до н. е., за іншими —  з 624 по 644 р. до н. е., також є джерела, за якими Будда жив з 488 по 368 р. до н. е. Водночас буддисти наділяють  Сіддхартху такими чеснотами, що ними в інших релігіях володіють лише боги: всемогутністю, здатністю творити чудеса, набувати різноманітного вигляду, впливати на перебіг об'єктивних процесів тощо.

 

Буддизм визнає існування  неймовірної кількості будд у різних світах і в різні часи. У цій релігії є будд и минулого, теперішнього і майбутнього. Є групи людей, які налічують тисячу будд. Є буд-ди, які уособлюють різноманітні види діяльності і явища природи: будда лікування і будда незмірного світла, будда безперечної істини і Всесвіту, космічний будда, але тільки для одного з них, того, хто став Вчителем людства, цей епітет є першим і головним його ім'ям. Будда-Сіддхартха, хоч формально він не Бог, а Вчитель, фактично визнається богом. За всю історію свого існування буддизм не зміг ані пояснити, ані подолати цю суперечність, та й не намагався цього зробити. Підтвердженням такому висновку може слугувати саме це віровчення.

Доктрина буддизму

Як і всі інші релігії, буддизм обіцяє людям порятунок  від страждань, нещасть, страху смерті. Проте він не визнає безсмертя  душі, не вважає її вічною і незмінною, не вбачає ніякого сенсу в прагненні  до вічного життя на небесах, оскільки, з погляду буддизму, вічне життя  — це лише нескінчений ланцюг перероджень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін сансара (від санскр. букв. — блукаючий).

 

Світ сансари для буддистів — це безперервний потік народжень, смертей і нових народжень, виникнення, руйнування і нового виникнення. У ньому бере участь усе живе й неживе на всіх рівнях існування. Кількість цих рівнів невичерпна. Буддистські тексти стверджують, що їх більше, ніж води в океані або піщинок у Гангу. У кожного з них є свій суходіл, океан, повітря, безліч небес, де проживають боги, і ступенів пекла для демонів і духів злих предків. Однак головних рівнів три: світ Брахми, світ богів і напівбогів, а також світ бога Мари — уособлення смерті і різних спокус, яких зазнає людина; вплив Мари поширюється на безліч сфер пекла.

 

Світи (рівні буття), згідно з буддизмом, не вічні. Кожний з них  виникає, розвивається і руйнується впродовж однієї махаткальпи тривалість якої — мільярди земних років. Не всі її періоди щасливі, щасливими з них є лише ті, під час яких з'являється Будда. У теперішній махаткальпі очікується поява тисячі будд. Найбільш популярними з них вважаються шість, які жили у світі людей до Шак'ямуні: Вішбаха, Віпаш'їн, Шикхін, Кракучханда, Канакамуні, Каш'япа. Прихід Будди очікується у майбутньому.

 

Сутність людини, згідно з  буддизмом, незмінна. Змінюється лише буття людини, причому тільки під  впливом її власних вчинків. За поганої  поведінки на людину чекають хвороби, бідність, приниження; за гарної — радість  і задоволення. При цьому будди не можуть карати грішників або нагороджувати праведників. Буддизм не визнає пророцтв і підкреслює, що доля будь-якої людини залежить тільки від її власних зусиль у процесі постійної та свідомої роботи над собою.

 

Буддизм починається з  учення про "чотири благородні істини", що їх Сіддхартха шукав упродовж семи років свого пустельництва, і що "відкрились" йому в момент "просвітлення": про страждання, про причини страждань, про шляхи усунення причин страждань і про шляхи припинення страждань.

 

Згідно з першою істиною, страждання — частина життя будь-якої людини: смерть є страждання; присутність  того, кого ми ненавидимо — страждання; розлучення з тим, кого ми любимо, —  страждання; нездатність отримати те, чого ми бажаємо, — страждання; небажання  розлучатися з нашим існуванням — теж страждання. (У сучасному  розумінні страждання — мука, стан болю, хвороби, горя, печалі, страху, журби, тривоги.)