Характерні риси первісних релігій

Національній Транспортний Університет

Кафедра філософії та педагогіки

Модульний контроль

Дисципліна «Релігієзнавство»

                Виконала: студентка 
                                                                                     Соболева Єлізавета Олександрівна 
            група ФП-II-2 
            Перевірила: Арістова А.В.

 
                                       
Завдання № 18. 
 
1. Характерні риси первісних релігій. 
 
    На початкових етапах розвитку, люди не мали релігії. Тривалий період в історії життя людства був безрелігійним. Початки релігії з'являються лише у палеоантропів - стародавніх людей, що жили 80-50 тис. років тому. Жили ці люди в льодовиковий період, в суворих кліматичних умовах. Їх головним заняттям було полювання на великих тварин: мамонтів, носорогів, печерних ведмедів, диких коней. Полювали палеоантропи групами, тому що поодинці перемогти великого звіра було неможливо. Знаряддя виготовляли з каменю, кістки та дерева. Одягом слугували звірині шкури, добре захищаючі від вітру і холоду. Говорячи про початки релігії, вчені вказують на їх поховання, які розташовувалися в печерах і слугували, одночасно житлом. Наприклад, в печерах Киїк - Коба та Тешік - Таш знайдені невеликі заглиблення, які й були місцями поховань. Скелети в них лежали в незвичній позі: на боці зі злегка підігнутими колінами. Між тим відомо, що деякі племена земної кулі (наприклад, папуаси берега Маклая на Новій Гвінеї) ховали своїх померлих зв'язаними: руки і ноги небіжчика прив'язували ліаною до тіла, а потім поміщали його в невеликий плетений кошик. Зверху поховання засипали землею і камінням. В печері Тешік - Таш череп неандертальського хлопчика був оточений десятьма встромленими в землю рогами козла. В печері Петерсхеле (Німеччина) в спеціальних ящиках, складених з камінних  плит, були знайдені черепи ведмедів. Мабуть, зберігаючи ведмежі черепа, люди вірили, що це дасть вбитим тваринам змогу знов повернутися до життя. Цей звичай (зберігати кістки вбитих тварин) довго існував у народів Півночі та Сибіру. В період пізнього кам'яного віку (40-10 тис. років тому) суспільство стало більш розвиненим, ускладнилися і релігійні уявлення. У похованнях кроманьйонців знайдені не тільки останки, а й знаряддя праці і предмети побуту. Померлих натирали охрою і надягали на них прикраси - це говорить про те, що у кроманьйонців існувала віра в загробне життя. В могилу клали все, чим користувався людина на землі, і що, як вважали, знадобиться в потойбічному світі. Таким чином, в стародавньому світі виник поховальний культ. 
 
    Життя людини проходило в завзятій боротьбі з навколишньою природою, перед якою він відчував безсилля і страх. Безсилля первісної людини - ось причина, яка породила релігію. Людина не знала істинних причин явищ в навколишній природі, і все в ній здавалося йому таємничим і загадковим - грім, землетрус, лісова пожежа і проливний дощ. Йому постійно погрожували різні лиха: холод, голод, напад хижих звірів. Він почувався слабкою і беззахисною істотою, повністю залежною від навколишнього світу. Епідемії забирали щорічно багатьох його родичів, але причини їх смерті він не знав. Полювання було вдалим і невдалим, але він не знав чому. У нього з'явилося почуття тривоги, страху.  
 
   Отже, релігія виникла тому, що первісна людина була безсильна перед природою. Але найдавніші люди були ще більш безпомічні. Чому ж у них не виникла релігія? Справа в тому, що релігія не могла виникнути раніше, ніж свідомість людини не досягла певного рівня розвитку. 
 
   Між вченими і богословами давно йде суперечка про те, якими були ранні релігійні обряди. Богослови кажуть, що у людини з самого початку існувала віра в Бога. Монотеїзм (єдинобожжя) вони оголошують першою, самої ранньою формою релігії. Вчені говорять зворотне. Звернемося до фактів, створених на підставі розкопок і вивченні стародавніх рукописів.

1. Магія (гр. mageia — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фетишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства. В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях). 
   Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі основні види: виробничу,            лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна. Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накликати на себе біди. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в самостійній формі (гадання на картах тощо). 
 
2. Фетишизм (порт, fetico — зачарована річ) — віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають предмети, яким віруючі приписують надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала вплив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими властивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності предметів додавали надприродні властивості бути помічниками й заступниками людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога.  У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, кулони, слоники, іграшки, "щасливі" квитки. 
 
3. Анімалізм, зоолатрія (лат. animal — тварина; гр. zon — тварина, latrela — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких — уявлення про тварин, рослин — покровителів роду. Сформувався він в уявленнях про залежність буття роду загалом та осіб, що до нього належали, від магічної сили певних тварин і рослин, з якими людина прагнула бути у найкращих стосунках. Інколи виражався в уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тваринами, рослинами. Його походження пов'язують з трансформацією тотемічних вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба). 
 
4. Аніматизм (лат. animatus — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти. Головна особливість його в тому, що всі предмети природи уявлялися наділеними людськими рисами. Намагання олюднити (наділити людськими рисами) усі елементи довкілля дають підстави стверджувати антро-поморфічність давніх вірувань. 
 
5. Анімізм (лат. апіта — душа) — віра в Існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний І психологічний стан. 
   Анімізм бере початок з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уявлення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.   В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духовної сутності. У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще називають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. У багатьох народів побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні —- як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдця, що крутиться).

6. Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин. Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким зв'язували своє існування і благополуччя. Частіше за все тотем був твариною, рослиною — рідше. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення, його відмічають у всіх народів на родоплеменній стадії розвитку. Найважливішою складовою тотемізму є тотемічна обрядовість, у якій значне місце займають численні дії поклоніння тотему, залучення до нього. З цією обрядовістю пов'язані всі важливі етапи в житті людини: народження, ініціація, смерть. 
 
7. Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами. Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряддям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумовила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в шаманізмі.

Шаманізм характеризують:

1. Поява професійних служителів  культу. Вперше в історії релігії  виникла група людей, які засоби  для існування значною мірою або повністю здобували за рахунок виконання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було. Шамани не мали власної організації, а діяли в межах родоплемінної, підкоряючись ватажкам роду і племені.

2. Виокремлення головного об'єкта  релігійного поклоніння — шаманських духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допомагали пізнавати таємниці, билися зі злими духами.

3. Головна роль чоловіка в  релігії. Кількість духів-жінок різко  зменшилася, їх витіснили на задній  план духи-чоловіки. Серед професійних  служителів культу були й жінки, але з поглибленням процесу  розпаду родового ладу їх ставало  менше.

4. Використання істеричних нападів  як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нападів, що призводило до нервових захворювань. Дуже часто саме нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільне корисної праці.

5. Використання оманливих дій  як засобів виконання релігійних  обрядів. Релігія виникла без  будь-якого обману. І лише на  стадії шаманізму до несвідомого  одурманення додався свідомий  обман, який став водночас і  засобом відправлення релігійних  обрядів, і однією з додаткових  причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Австралії та Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства, перебувають під впливом шаманізму.

Елементи шаманізму існують в усіх сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродного світу — чоловічої статі. До цих елементів належить й екзальтація, властива окремим сучасним релігіям.

2. Основи віровчення індуїзму. Розкрийте зміст поняття «карма» в індуїзмі.

Індуїзм — релігійна система народів Південної Азії. Його сповідують понад мільярд жителів нашої планети (майже кожен шостий). Проживають вони, головним чином, в Індії (близько 83 % її населення — індуїсти), у королівстві Непал, державах Шрі-Ланка, Бангладеш, Гайяна та ін.

Індуїзм сформувався у середині І тис. н. е. (з VIII ст. індуїстами в Індії називають усіх, хто не прийняв іслам). Він зберіг багато елементів первісних вірувань: поклоніння "священним" тваринам і явищам природи, культ предків, поховальний культ і т. ін. Індуїзму не притаманна єдина релігійна організація, він не заперечує існування сект, різноманітних тлумачень свого віровчення, визнає за людиною всі її права й обов'язки від народження й до смерті. Виникнення індуїзму не пов'язується з конкретною особистістю.

Індуїзм — це сукупність релігійних форм, від найпростіших обрядових, політеїстичних, до філософсько-містичних, монотеїстичних; більш того, це індійський спосіб життя з кастовим поділом суспільства і включенням до сфери духовного життя всієї суми життєвих принципів, норм, цінностей, вірувань і уявлень, обрядів і культів, міфів і легенд, буднів і свят; це своєрідний підсумок довгої і складної історії релігійного життя і релігійних пошуків народів Індостану.

Індуїзм — продовжувач і наступник ведичної релігії (від "Веди", з санскр. — священні знання), що її в середині П тис. до н. е. принесли в Індію племена аріїв і брахманізму.

Головним мотивом віровчення, в індуїзмі залишається концепція переселення, перевтілення людської душі. Вона ускладнюється міркуваннями про те, що індивідуальна людська душа Атман (це людське "Я") весь час хоче з'єднатися з духовним Абсолютом - Брахмою (світовою душею). Це верховне божество, Брахма, Абсолют, є водночас і безсмертним духом і знаходиться в душі людини, остання - це часточка Абсолюту. Тобто Бог живе і поза людиною, і в самій людині. Сенс життя людини - в осягненні цього Абсолюта, в злитті індивідуальної душі з ним. В Бхагаватхі вказується на три шляхи цього з'єднання: шлях добрих справ, шлях любові (бхакті) і шлях знання. На цих шляхах кожна людина мусить суворо додержуватися правил життя своєї касти. Вона має в усьому покладатися на Бога, виконуючи ці правила, і Бог приведе її до себе. В індуїзмі подальший розвиток одержало вчення про перевтілення (переселення) душ, яке зародилося ще в брахманізмі. Це перевтілення душі в тіло новонародженого відбувається після смерті. Кінцевою метою перевтілення є його повне припинення - мокша, злиття душі людини Атмана з Абсолютом.

• Поняття «карма» в індуїзмі

   Поняття карми існує в різних релігіях, в, основному, індійських. Карма усвідомлюється в індуїзмі, як закон причини і наслідку, за яким існують всі живі істоти на землі. Карма зумовлює страждання або насолоди людини в матеріальному світі за його гріховні або ж шляхетні вчинки в житті. Крім цього, карма - це поняття, що виходить за межі одного життя, що охоплює весь цикл колеса сансари для однієї душі. 
   Дії та вчинки однієї душі в конкретному тілі і життя є причиною її долі в майбутньому житті. Так, людина, що вбиває священних тварин корів, в наступному житті буде вбитий. Крім власних вчинків людина може вплинути на карму іншим способом, досягнувши мокши. Досягаючи мокши, душа людини виходить за межу колеса сансари, вона більше не народжується і не вмирає в тілесних оболонках, вона знаходиться на шляху до нірвани. Крім цього, на карму людини і будь-якого живої істоти може вплинути Бог, змінюючи її на свій розсуд. 
   Карма - це не доля, а те, що на неї впливає. Всі люди (і будь-які живі істоти) діють в житті відповідно до власних бажань і переконаннь, оскільки мають свободу волі. Це і впливає на їх карму, що в свою чергу визначає долю. Веди кажуть про те, що коли людина сіє добро, вона його і пожинає, Коли ж вона сіє зло, то їй неминуче доведеться потиснути плоди у вигляді такого ж зла. 
   Карма може бути змінена самою людиною, що згодом може змінити її життя (як справжнє, так і майбутнє). За допомогою здійснення добрих дій можна нейтралізувати наслідки вчинення гріхів минулого. Точно так само можна звести нанівець всі досягнення в благородних проявах, скоївши жахливий гріх. Про це слід пам'ятати всім індуїстам, які хочуть отримати гарне тіло в майбутньому житті з хорошою долею. 
 
3. Основні складові буддійського культу

Буддизм - найдавніша з трьох світових релігій. Він поширений переважно в країнах Південної і Східної Азії: Індії, Китаї, Непалі, Монголії, Японії, Таїланді, Шрі - Ланці та ін.

Після двох з половиною тисяч років свого існування буддизм являє собою цілий комплекс систем і навчань, що сформувалися протягом століть з початкового навчання Будди. Усередині цього духовного і релігійного простору в буддистській традиції співіснуює багато місцевих традиції народів Азії, які змішалися з проповіддю Сіддхартхі Гаутами з роду Шакья, прозваного Буддою.

Сіддхартха Гаутама: Будда

Гаутама (563-483 до Р.Х.) народився в країні, яка зараз називається Непал. Він належав до аристократичної сім'ї правителя маленького держави і, по всій видимості, до касти кшатріїв.

Майбутній Будда залишив свою сім'ю, багатство і почав аскетичне життя. Він шукав відповідь на питання: звідки в житті нещастя? Чотири видовища, які він побачив, перш ніж сам став аскетом, зіграли вирішальну роль в його пошуку. Три перших видовища були пов'язані з нещастями: згорблений старик, тяжкохворий і похоронна процесія. Четверте видовище підказало йому вихід з тієї скорботи, яку він відчував виходить від трьох попередніх. Він побачив аскета - спокійного, подолавшого скорботу своєю аскезой. Однак після багатьох років аскетичного життя Гаутама переконався, що й аскеза не розв'язувала ті питання, які його мучили. Після багатьох роздумів до нього, нарешті, прийшло просвітлення. Він усвідомив, що причина нещастя криється у бажанні. Якщо людина звільняється від бажання, вона стає «просвітленою». Саме це й означає слово Будда 
Одна з головних причин розбіжностей в буддизмі - це питання про те, ким був Будда: людиною чи богом. Відразу після смерті Гаутами 500 його учнів зібралися і склали життєпис і звід висловлювань вчителя. Просвітлення, згідно думки присутніх, досягалося знанням і виконанням вчення Будди. Тільки один з учасників не погодився із загальною думкою зборів, і з тих пір його послідовники вважають, що просвітлення досягається осягненням божественної сутності Будди.