Матеріалістичні концепціїї релігії

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Июня 2014 в 11:52, контрольная работа

Описание работы

Філософія як продукт суспільної свідомості людства формувалася поступово, в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й насамперед як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання, самовдосконалення свого внутрішнього "я" — системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він грунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і предметів. На основі складних процесів самопізнання і залучення сил природи до сфери людської діяльності історично, спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості, виникає особливий тип мислення — рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія грунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення.

Содержание работы

І. Теоретичні питання :
1.1. Матеріалістична концепція релігії .
1.2. Віровчення та культ синтуїзму.
1.3. Походження та структура Біблії.

ІІ. Мінімум 1,2.

ІІІ. Список літератури .

Файлы: 1 файл

КР Релігієзнавство.doc

— 227.00 Кб (Скачать файл)

За нових умов повоєнної Японії релігія синто фактично втратила своє значення: позбавлена державної опіки, вона пережила глибоку кризу. Перед синтоїським духовенством гостро постало питання щодо подальшої долі синто. Синтоїські священнослужителі повинні були змиритися з думкою стосовно того, що віднині синто може існувати лише як одна з релігійних організацій поряд з іншими релігіями. З лютого 1946 р. вищі представники синтоїського духовенства утворили Асоціацію синтоїських святилищ (Дзіндзя хонте), до якої увійшли і кілька громадських організацій Синтоїського гатунку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3.Походження  та структура Біблії.

Священним писанням християнства є Біблія. Віруючі християни називають її Святим письмом, Словом Божим, Одкровенням, Книгою Книг, Книгою Спасіння.

Назва “Біблія” утвердилась серед християн з IV століття. Так вперше назвав цю книгу Константинопольський патріарх Іоанн Златоуст.  Його ж сучасник і перекладач Святого Письма  латинською мовою Ієроним вживав вислів “ божественна бібліотека” — адже відомо, що Біблія складається з багатьох книг. Саме це слово грецькою мовою означає “книги”.

Біблія була найпершою за формою справжньою книгою. Слово “Біблія” походить від назви портового міста Біблос, розташованого біля підніжжя гірського масиву Ливану. Саме через це місто єгиптяни транспортували папірус грекам.  Первісною формою папірусної книги був  сувій. Від 15 до 20 папірусних листів склеювали один з одним та згортали. У середньому папірусні сувої  з Біблійними текстами сягали довжини від 6 до 10 метрів. А згодом з”явився новий спосіб унормування листів папірусу й пергаменту –кодекс. Листи укладалися один на одний та зшивалися з одного боку. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біблія – Книга Книг – Святе Письмо

Писалася упродовж 1600 років

Найдавніший текст – Масоретський  (8 ст. Р.Х.)

Писали від 45 до 75 авторів, 60 поколінь письменників

1947 рік в печерах Кумрану в Палестині знайдено рукописи, датовані 3 ст. до Р.Х.

Місце написання – Азія, Африка, Європа

Переклад на староукраїнську мову: 1561 (Пересопницьке Євангеліє)

Мови написання: давньоєврейська, арамейська, грецька

Переклади на сучасну українську: П.Куліш; І.С.Нечуй-Левицький та І.Пулюй; І.Огієнко (Митрополит Іларіон)

Перекладена 1900 мовами

Твори, які не ввійшли до Біблійного Канону, не використовуються в богослужінні, – апокрифи.


 

 Табл. 1. Інформація про Біблію      

 Біблія – це збірка , бібліотека, що складається із 66 окремих книг, які писалися протягом приблизно 1600 років, з 1513 до н.е. по приблизно 98 рік н. е. Вважається, що писали Біблію від 45 до 75 авторів, тобто 60 поколінь письменників. Серед них були царі, пастухи, рибалки, державні службовці,священики й один полководець. Але, незважаючи на це, у Біблії зберігається головна думка, усі книги  узгоджуються між собою та доповнюють одна одну. А доказом достовірності біблійних записів є археологічні знахідки.

             Свідчення  достовірності  біблійних  подій  

  • Базальтовий камінь із Тель-Дана. На камені висічені слова «Дім Давида» та «цар Ізраїльський».
  • Моавітський камінь містить опис сутички між Моавом та Ізраїлем із точки зору царя Меси ( 4 царств 3:4-27) та різні географічні назви, ім’я бога, написані давньоєврейськими буквами. Зберігається Моавітський камінь в музеї Лувр, що в Парижі.
  • Літопис Набоніда – клинописна табличка, що розповідає про раптове взяття Вавілону Кіром (Данила, 5 розділ). Знаходиться у Британському музеї.
  • У 1849 році в Куюджику, у городищі, яке виявилося частиною Ніневії, археологи розкопали стародавній палац. На стінах однієї з кімнат містився рельєф із зображенням взяття укріпленого міста, захват полонян, які проходили перед царем –завойовником. Над зображенням містився напис: «Синахериб, повелитель світу, цар Ассірії, сів на німеду троні та виконав огляд добутих трофеїв у Лахісі».  Ім’я Синахериба в Біблії згадується 13 разів.
  • Сувої, знайдені біля Мертвого моря. У 1947 р. бедуїнськиї пастух Мухаммед эд-Дхиб пас отару і випадково знайшов  в одній із печер древні шкіряні сувої. Ця печера знаходилась за 2 км від Мертвого моря, в містечку Кумран. Ці декілька шкіряних сувоїв, проданих за безцінь маленьким пастухом, послужили поштовхом до початку археологічних розкопок.

Під час розкопок було знайдено ціле поселення, що загинуло в І ст.  Р. Хр. Воно належало іудейській секті ессеїв (в перекладі - лікарі). Поряд з фарисеями та саддукеями ессеї представляли один із напрямків іудаїзму. Вони жили общиною у віддалених місцях, не контактуючи з навколишнім світом. Майно в них було спільним, дружин вони не мали, вважаючи, що таким чином зв’язали б себе з навколишнім світом. Ессеї дотримувались букви закону, який міг, на їх думку, порятувати людину. Засновником вчення був учитель праведності, що жив у 2 ст. до Р. Хр., він розійшовся з релігійними колами Ізраїлю і побудував свою общину на  монастирський лад.

Під час Іудейської війни община загинула, Але сувої встигла сховати в печерах , де вони й пролежали до 1947 р..  До цього відкриття  найдавніший оригінал Писання відносили до Х ст. Р. Хр. В одинадцяти печерах були знайдені сотні текстів всіх книг Ветхого Заповіту, крім книги Есфір. При проведенні порівняльного аналізу з сучасним текстом Біблії виявилось , що вони повністю тотожні.

До західки у печерах Кумрану найдавніши вважався Масоретський текст (8ст. Р,Х). Слово «масорети» походить від «масора», що означає «традиція». Однак використовується воно лише стосовно Біблії. У школах масоретів ретельно переписували біблійні книги. Текст вважався святим, тому в ньому не допускались жодні зміни. Щоб при переписуванні, навіть випадково, не з’явилась помилка, в кожному книжному сувої підраховувались слова і букви. Так, кількість букв у п’яти книгах Мойсея - 305 607; в інших книгах — 846 600, а сума букв всього Ветхого Заповіта - 1 152 207. Масорети також знали, який стих є серединою кожної біблійної книги.

                                     Структура Біблії 

Біблія складається з двох розділів: Ветхого Завіту та Нового Завіту.

Ветхий Завіт—зібрання іудейських священних книг, що як священні  визнаються як християнами так і іудеями.

Новий Завіт—визнається як священні книги тільки християнами.

Біблія включає  історичні хроніки,  юридичні закони, релігійні настанови, чудові оповідання та перекази, легенди й міфи, високохудожні пісні, заповіді, молитви.

Ветхий Завіт включає 39 книг (у іудеїв та протестантів );47 книг (у католиків); 50 книг ( у православних ). 

Новий Завіт має 27 книг ( для всіх конфесій ).

Біблії судилося стати й найпершою друкованою книгою. На сьогодні маємо переклади Біблійних книг 1829 мовами. Щоб полегшити роботу з текстами, кожну Біблійну книгу поділено на розділи, а кожен розділ –на стихи. Кожен розділ та стих позначено цифрами.

Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не створювалися книги Біблії! Мойсей писав перші п’ять книг (так зване П’ятикнижжя Мойсеєве) у пустелі, Єремія писав у в’язниці. Лука — під час подорожей, Іоанн — на острові Патмос, а деякі автори писали під час військових походів. Так, під час війни була написана частина книг Давида, а книги Соломона писалися у мирний час. І створювалися книги Біблії у XII ст. до н.е. — II ст. н.е.

В основі поділу — народження Ісуса Христа на Землі. До Старого Завіту входять книги, запозичені християнами в іудаїзму. У перших п’яти книгах Старого Завіту (Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня) розповідається про створення світу й людини, про рай, потоп, обрання Богом єврейського народу як народу Божого. Тут розповідається про найдавнішу історію єврейського народу. Другу частину Старого Завіту становлять історичні книги: Ісуса Павина (так звана Книга Єгошуї), Суддів; Книги Рут, дві Самуїлові Книги, дві Книги царів, дві Книги хронік. Книги Ездри, Неемії та Естер. У цих історичних книгах знайшла продовження розповідь про історичні долі єврейського народу. Третя частина Старого Завіту складається з книг повчально-поетичного характеру — Йова, Псалмів (Псалтиря), Приповістей Соломонових, Екклезіястової. Пісні над піснями. Останню частину Старого Завіту становлять Книги пророцтв — Книги великих пророків (Ісаї, Єремії та Єзекіїля) та Книги малих пророків (Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія, Малахії). У книгах Старого Завіту багато сюжетів, що стали популярними у світовій літературі, образо-творчому мистецтві. Пригадаймо знамениті твори діячів Відродження: Рафаеля, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рем-брандта, Веласкеса, Мурільйо, Боттічеллі, Тіціана, Тінторетто, Веронезе, Дюрера. Звернімось і до знаменитої серії малюнків Т.Шевченка “Притча про блудного сина”, картини “Явлення Христа народу” С.Іванова. Послухаймо музику на церковні псалми Д.Бортнянського, П.Чайковського чи Д.Верді . Подумаймо, чому український Сократ, Григорій Сковорода назвав Біблію своєю “возлюбленою невъстою”, підкресливши, що саме в духовному “шлюбі” з Книгою книг і народилися найкращі його твори. Можливо, розгадка притягальної сили Святого Письма криється й у словах Григорія Сковороди про те, що Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює. Як тут не згадати даних Богом народові на горі Сінай заповідей: “Шануй батька свого і матір свою — довго житимеш на землі”, “Не вбивай!”, “Не кради!”, “Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!” та ін.

Отже, Старий Завіт побудовано за чітко продуманою структурою, що надає йому властивостей універсальної книги. Новий Завіт є самостійним художнім явищем, недаремно його часто видають окремою книжкою. До Нового Завіту всі християнські церкви (за винятком Ефіопської та Коптської) зараховують 27 книг. Складається Новий Завіт з чотирьох Євангелій (від св. Матвія, св. Марка, св. Луки, св. Івана); з однієї історичної книги “Дії святих апостолів”; з 21 послання апостолів та Апокаліпсиса, або Одкровення Іоанна Богослова. В Євангеліях описано життя Ісуса Христа, його вчення. Саме слово “євангеліє” означає “добра звістка”. Книги Нового Завіту оформились остаточно в єдине ціле у II ст. н.е., а канонізував їх (остаточно ствердив) Лаодикійський церковний собор 364 р.

Пророк Іоанн Богослов передрікав майбутню долю світу, пришестя Христа, Страшний суд, зображував райське життя, яке чекало на праведних віруючих. У вступі до Апокаліпсиса Христос звертається до семи християнських церков. Пророк же говорить про книгу, яку він бачить за сімома печатями. Ангел знімає їх одну за одною, і після кожного зняття печаті на землю приходить нещастя. Потім з’являються сім ангелів з трубами. Після звуку кожної труби на землі коїться лихо. Відтак з’являються сім ангелів з чашами гніву і по черзі виливають їх на землю. І тільки після цього приходить Ісус Христос, який карає грішників, а віруючих забирає до раю. Про зірку Полин йшлося, коли затрубив третій ангел. Цей трагічний образ дав поштовх до створення десятків художніх як прозових, так і поетичних творів на чорнобильську тематику: “Марія з полином у кінці століття” В.Яворівського, “Чорнобильська мадонна” І.Драча, поетичний цикл Є.Гуцала з промовистою назвою “Крематорій нації”, приурочений до 800-річчя міста Чорнобиля*. Інший апокаліпсичний образ — образ дикого звіра, що “мав два роги”, немов агнець, а говорив, як “дракон” — постає в романі В.Барки “Жовтий князь” образом-символом страхітливого лиха для українського народу — штучно створеного голодомору 1932–1933 рр. До слова, саме В. Барці належить один із останніх перекладів Апокаліпсису українською мовою: у 1988 р. письменник підготував “Одкровення св. Іоанна Богослова” для україномовного видання Біблії. У названих творах ми зустрічаємося з алегоричним, а не буквальним тлумаченням образів Біблії. У часи найдавніші, коли Біблія вперше прийшла на українську землю, сприйняття Її було іншим: авторитет її був незаперечним. Біблія стала відразу однією з найбільш шанованих в Україні книг і почала дійово впливати і на світогляд людей, і на культуру, мистецтво, літературу, а з часом, як справедливо зазначив Валерій Шевчук1, — книгою, начебто написаною самими українцями.

 

 

Список використаної літератури:

  1. Калінін Ю.,Харьковщенко Є. Релігієзнавство.-К.,2002.
  2. Лубський В. Релігієвство.-К.,1997
  3. Релігієзнавство.За ред. Бублика С.-К.,1998
  4. Релігієзнавство.За ред. Заковича М.-К.,2000.
  5. Лубський В.,Лубська М.,Козленко В.,Севрюков Г.Історія релігій-К.,2002
  6. Історія релігій в Україні. За ред Колодного А.., Яроцького П.-К.,1999
  7. Митрополит Ілларіон. Дохристиянські вірування українського народу.-К.,1992
  8. Токарев С.Религия в истоории народов мира-М.,1986
  9. Васильев.История религий Востока-М., 1987
  10. Дулуман Є.К.,ЗаковичМ.М., Релігієзнавсто.Підручник для студентів вузів України. Київ.2001
  11. Пупар П.Релігії-пер.з франц-М.,2003
  12. Яблоков ИН Религиоведение, учеб пособие.М.,1998
  13. Академічне релігієзнавство.Підручник . За науковою редакцією проф. А.Колодного.К.,2000
  14. Радугин А.А. Введение в религиоведение:теория, история и современные религии.Москва,1999
  15. Всемирное писание.Сравнительная антология священных текстов./под общё редё проф.П.С.Гуревича:Пер.с англ.-М.:Республика,1995
  16. Новітні і нетрадиційні релігії та містичні рухи у суспільно-політичній сфері України.В.М.Петрик,С.В.Сьомін,Є.В.Ліхтенштейн, В.В.Гринько, В.В.Остроухов.-К..видавн Європейського університету.2002
  17. Малерб М.Религии человечества-М.:Рудомино; Университетская книга.-М.1997
  18. Кривелов И.А.Религии народов народов мира . Том 1,2
  19. Словарь религий , обрядов верований .Элиаде М.,Кулиано И.! при участииГ. С.Винер!.-М., Рудомино .Университетская книга, 1997.
  20. Тришин А.Ф.Мировые религии и религиозные памятники.-М.: Моск лицей , Брянк 1997.
  21.  

 

 


Информация о работе Матеріалістичні концепціїї релігії