Індуізм

Що Ганді думав про  долю недоторканих? У листі до Джавахарлала Неру (2 травня 1933 року) він написав: “Рух харіджанів занадто потужний, щоб охопити його розумом. У світі немає нічого гіршого. І все ж таки я не можу покинути релігію – не можу залишити індуїзм. Якби я розчарувався в індуїзмі, життя стало б для мене тягарем. Завдяки індуїзму я люблю християнство, іслам і багато інших релігій... Але я не можу миритися з його поняттям недоторканості” ( “Ганді. Вибране”, англ.). Не важко побачити, що індуське суспільство все ще поділене за цією системою, хоч її відкинули буддисти й джайністи. Кастова система глибоко вкоренилася в психології індусів, так само як расова дискримінація в розумах мешканців США та інших країн. Сьогодні аналогічне (щоправда менш виражене) відчуття класової належності все ще можна бачити в суспільстві Великобританії та в інших країнах. Отже, в Індії людина з народження перебуває в суворо визначеній кастовій системі, з котрої практично не може визволитись. До того ж пересічний індус і не прагне цього. Він вважає своє місце в ній як наперед визначену неминучу долю, результат власних вчинків у попередньому існуванні, тобто кармі.

За індуїстською міфологією, спочатку існували чотири головні касти. Вони базувалися на частинах тіла прабатька людства, якого звали Пуруша. У гімнах “Рігведи” говориться:

“Коли вони розчленували Пурушу, то на скільки частин розділили  його?

Як вони називають  уста й руки його? Яке ім’я дають  стегнам і ногам його?

Брахман [найвища каста] устами був його, а з рук його був зроблений                    раджан’я.

Його стегна стали  вайш’я, з його стіп було створено шудра” (“Світова Біблія”, англ.).

Отже, найвища священицька  каста – брахмани – походила нібито з уст Пуруши, його найвищої частини. Клас володарів, або воїнів (кшатрія або раджан’я), був створений з його рук. Клас купців та рільників, названих вайш’я, або ваішйа, утворився із стегон. А нижча каста чорноробів (шудра) виникла з найнижчої частини тіла, зі стіп. З бігом сторіч утворилися ще нижчі касти: вигнані з касти й недоторкані, яких Махатма Ганді доброзичливо назвав харіджанами, або “особами, що належать богові Вішну”. Хоча з 1948 року недоторканість в Індії вважається незаконною, недоторканим усе ще живеться дуже важко. З часом в індійському суспільстві кожній професії та ремеслу відповідала окрема каста. Цей давній поділ на касти, що визначає кожному своє місце в суспільстві, насправді є расовим поділом та “стосується чіткого расового розрізнення, починаючи від [світлошкірих] аріїв і закінчуючи [темношкірими] додравідськими племенами”. Слово варна (каста) означає “колір”. “У перші три касти входили світлошкірі арії. У четверту  – темношкірі тубільці неарійського походження” (Дональд А. Маккензі, “Серії міфів та легенд – Індія”, англ..). Кастова система, яка підтримується релігійним вченням про карму, прирікає мільйони індійців до життя в крайній бідності й несправедливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Бентежний цикл існування

Вчення про карму  належить до основних і найважливіших  вірувань, яке позначається на нормах моралі й поведінці індуїстів. Це принцип, за яким кожна дія, позитивна чи негативна, викликає певні наслідки;  карма визначає кожне існування переселеної або реінкарнованої душі. “Гаруда Пурана” пояснює:

“Людина є творцем  своєї долі, і навіть в ембріональному житті підлягає динаміці вчинків з попереднього існування. Без різниці, чи вона сховається у гірській твердині, чи заколишеться в надрах моря, чи безпечно сидітиме на колінах матері чи високо над її головою, людині не втекти від наслідків своїх попередніх учинків... Усе, що має трапитись людині в певному віці або часі, неодмінно спостигне її саме тоді”.

“Гаруда Пурана” веде далі:

“Знання, здобуті людиною  в попередньому переродженні, багатство, яке вона роздала в милосерді, і вчинки в попередньому втіленні, випереджують її душу в мандрівці”.

Віра в безсмертну душу нерозривно пов’язана з вченням  про карму, а карма обумовлює  те, що в індуїзмі концепція душі відрізняється від її концепції в загальновизнаному християнстві. Індуїсти вірять, що кожна окрема душа, джїва чи прана, проходить багато перевтілень і, можливо, навіть “пекло”. Вона мусить прагнути об’єднання з “Верховною Сутністю”, що теж називається Брахманом, або Брахм. Через віру в карму індуїсти схильні до фаталізму. Вони вірять, що суспільне становище та обставини (чи то добрі, чи погані) є наслідком учинків людини в попередньому існуванні й тому заслужені. Індуїст може намагатися бути ліпшою людиною, аби наступне існування було більш стерпним. Отже, йому легше змиритися зі своєю долею, ніж жителеві Заходу. Індуїст бачить в усьому дію закону причини й наслідку, зумовленого його поперднім життям. У цьому простежеється принцип: що посіяв в уявному колишньому існуванні, те пожнеш тепер. Звичайно, все це грунтується на умові, що людина має безсмертну душу, котра переходить в інше життя – як людина, тварина чи рослина.

Остаточна мета в індуїзмі – досягти мокші (визволення), або  вивільнення з коловороту повторних  народжень та існування. “Оскільки  мокша, або звільнення від довгої низки втілень, – це мета кожного індуїста, то найбільшою подією в його житті є смерть”. Мокші можна досягти, якщо дотримуватися різних марг (шляхів) або йогів.

1) Карма-йога.  “Шлях діяльності, або “карма-йога”, – це дисципліна діяльності. У своїй основі, карма марга означає здійснення особистої дхарми, згідно з місцем людини в житті. Від усіх вимагається виконання певних обов’язків, як, скажімо, ахімси й невживання алкоголю та м’яса. Але особиста дхарма кожної людини залежить від її касти й фази життя” (“Великі азіатські релігії”, англ.). Ця карма виконується винятково в межах певної касти. Чистістькасти підтримується тим, що особа не одружується й не їсть з представниками іншої касти, належність до якої визначена кармою з попереднього існування. Отже, кастова належність не вважається несправедливістю, а спадщиною попереднього втілення. В індуїстській філософії люди далеко не рівноправні. Вони поділені через касти, стать, а також колір шкіри. Зазвичай чим світліший колір, тим вища каста.

2) Джнана-йога. “Шлях знання, або “джнана-йога”, – це дисципліна знання. На відміну від шляху діяльності (карма марга), що визначає обов’язки на кожен випадок життя, джнана марга вказує на філософський і психологічний щлях пізнання себе та всесвіту. Не діяти, а бути – це ключ до джнана марги. Найважливіше, що цей шлях уможливлює людині, котра його обрала, мокшу ще в цьому житті” (“Великі азіатські релігії”, англ.). Цей шлях охоплює інтроспективну йогу, відчуження від світу й аскетизм. Це вияв самовладання й самозречення.

3) Бгакті-йога.  “Найпопулярніша форма нинішньої індуїстської традиції. Це шлях відданості (бгакті марга). На відміну від карма марги... цей шлях легший, більш спонтанний;  він доступний людям будь-якої касти, статі або віку... [Він] дозволяє віддаватися людським почуттям та прагненням, а не заглушати їх йогівським аскетизмом... [Цей шлях] полягає винятково у відданості божественним істотам”, котрих, за традицією, налічується 330 мільйонів. Ця ж традиція ототожнює знання  з любов’ю. Отже, бгакті – це “емоційна прив’язаність до вибраного бога” (“Великі азіатські релігії”, англ.).

4) Раджа-йога. Обирання “спеціальних поз, дихальні вправи й ритмічне повторювання відповідних формул” (“Людські релігії”). Це восьмиступенева йога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Пантеон індуїстських богів

 

Хоча в індуїзмі є  мільйони богів, у різних його сектах, по суті, вшановують декількох  уподобаних богів. Три найвидатніші боги складають так звану тримурті, трійцю, або тріаду богів. Ця тріада складається з Брахми  – Творця, Вішну – Охоронця та Шиви – Руйнівника; кожен з них має принаймні одну дружину чи супутницю. Брахма одружений з Сарасваті, богинею знання. Дружина ж Вішну називається Лакшмі, а першою дружиною Шиви, яка пізніше заподіяла собі смерть, була Саті. Вона стала першою жінкою, що кинулась у жертовний вогонь, – першою саті. Протягом сторіч тисячі індуїстських вдів згоріло на похоронному вогнищі своїх чоловіків, наслідуючи цей міфологічний приклад. У наш час цей ритуал заборонено. Шива має ще одну дружину, відому під різними іменами та титулами. Коли вона милостива, її називають Парваті та Ума, а також Гаурі (Золотиста). Як Дурга або Калі, ця богиня вселяє жах. Хоч Брахма й головна постать в індуїстській міфології, він не займає важливого місця в поклонінні пересічного індуїста. Йому присвячено дуже мало храмів, хоча його називають Брахмою Творцем. Індуїстська міфологія приписує створення матеріального всесвіту верховному буттю, джерелу або першопричині – Брахману (Брахм), що ототожнюється зі священним складом ОМ або АУМ. Усі три члени тріади вважаються частиною “Буття”, а всі інші боги – її різні виявлення. Отже, усяке божество, котрого в індуїзмі вшановують як верховне, вважається всеосяжним. Хоча індуїсти вшановують мільйони богів, більшість із них визнає лише єдиного правдивого Бога, який може набирати різних форм – чоловіка, жінки й навіть тварини. Тому знавці індуїзму схиляються до думки, що він є не політеїстичною, а монотеїстичною релігією. Проте концепцію  верховного буття було відкинено в пізнішому світогляді й замінено безособовою божественною першопричиною чи дійсністю. Вішну, доброзичливе сонячне й космічне божество, вшановують прихильники вішнуїзму. Він з’являється в десятьох аватарах, або втіленнях, у тому числі як Рама, Крішна й Будда. Іншою аватарою Вішну є Нарайана; “зображається у формі чоловіка, котрий спочиває на завитках тіла змії Шеші або Антанти, пливучи по космічних водах. При ногах сидить його дружина, богиня Лакшмі, а з пупа Вішну виростає лотос, з якого виринає бог Брахма” (“Енциклопедія релігій світу”). Шиву ще називають Магешою (Верховним Господом) та Махадевою (Великим Богом). Він другий за величністю бог, а поклоніння йому називається шиваїзмом. Його представлено як “великого аскета (наставник-йогин), який сидить на схилах Гімалаїв, заглиблений у медитації, замазаний попелом та зі скуйовдженим волоссям”. Цей бог відомий “своїм еротизмом, бо є дарівником плодючості, а також Махадевою, верховним господом творіння” (Енциклопедія релігій світу”). У поклонінні Шиві використовують лінгам, або фалічне зображення.

Як і багато інших релігій світу, індуїзм має верховну богиню, котра може бути і привабливою, і грізною. У приємнішому виявленні її звати Парваті й Ума. Але її грізний характер розкривається тоді, коли вона є Дургою або Калі, кровожерливою богинею, якій до вподоби криваві жертви. У постаті Богині-Матері, Калі Ма (Чорна Матір-Земля), вона є головним божеством шактізму. ЇЇ зображають оголеною до стегон, оздобленою трупами, зміями й черепами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Ріка Ганг в індуїстській міфології.

 

Розглядаючи пантеонбогів в індуїзмі, неможливо не згадати про найсвятішу ріку Ганг. Багато сюжетів в індуїстській міфології безпосередньо пов’язані з рікою Ганг, або Ганга Ма (Ганга-Матір), як її називають побожні індуїсти. В одній молитві згадується 108 назв цієї ріки. Віддані індуїсти так вшановують Ганг, тому що від неї залежить їхнє виживання, і вона пов’язана з давньою міфологією. Вони вірять, що Ганг колись був у небесах Чумацьким шляхом. Але як він став рікою?  Індуїсти більш-менш пояснили б це так: Махараджа Сагара мав 60 000 синів, які загинули у вогні Капіли (одне з виявлень Вішну). Їхні душі були б приречені до пекла, якби богиня Ганга не зійшла з небес, не очистила їх і не зняла з них прокляття. Бхагіратха, правнук Сагари, вблагав Брахму дозволити священній Ганзі зійти на землю. В одному переказі говориться: “ Ганга відповіла:  “Я така могутня, що знищила б підвалини землі”. Отже, відбувши тисячолітню покуту, [Бхагіратха] подався до бога Шиви, найбільшого з усіх аскетів, та вмовив його стати високо над землею – серед скель і криги Гімалаїв. Шива дозволив Ганзі ринути з неба на його скуйовджене волосся, що пом’якшило загрозливий для землі удар. Потім Ганга лагідно сплила на землю й поструменіла з гір донизу через долини, даючи сухій землі воду й життя” (сер Едмунд Гілларі, “З океану до неба”, англ.).

Поклонники Вішну мають  дещо іншу версію походження ріки Ганг. Згідно з давнім текстом  “Вішну Пурана”, це було так:

“З цього місця [святої оселі Вішну] бере свій початок ріка Ганг, що усуває всі гріхи... Вона витікає з нігтя великого пальця лівої ноги Вішну”.

Поклонники Вішну кажуть про це мовою санскрит: “Вішну падабджа самбгута”, що означає “народжена з лотосоподібної стопи Вішну”.

Індуїсти вірять, що Ганг має силу визволяти, обмивати, очищати й зціляти віруючих. У “Вішну Пурані” говориться:

“Святі, що очищаються купіллю у водах цієї ріки, розум котрих відданий Кешаві [Вішну], зазнають остаточного визволення. День у день священна ріка очищає всіх, хто чує про неї, прагне, бачить і торкається її, хто купається в ній чи оспівує її. І навіть ті, що живуть далеко... вигукуючи “Ганга й Ганга”, звільняються від гріхів, скоєних під час трьох попередніх існувань”.

“Брахмандапурана” говорить:

“Ганга захистить  від сотень тисяч небезпек племена  тих, хто раз здійснить благочестиву купіль в Її чистих потоках. Зло, нагромаджене протягом поколінь, буде знищене. Щоб людина відразу очистилась, достатньо скупатись у Ганзі”.

Індійці сходяться до ріки, щоб виконати обряд пуджі, або  поклоніння. Під час обряду вони складають жертви з квітів, наспівують молитви і священник ставить їм тарілку, червону чи жовту плямку на чолі. Багато осіб також п’є воду, хоча вона сильно забруднена: туди скидають стічні води, хімікалії та трупи. Проте духовна привабливість Гангу настільки велика, що мільйони індійців мріють принаймні раз скупатися у своїй “святій річці” – забруднена вона чи ні.

Інші приносять тіла близьких, спалюють їх у похоронному  вогнищі на березі, а попіл розсипають над рікою. Вони вірять, що це гарантуватиме  душі померлого вічне блаженство. Бідні, які не можуть заплатити за кремацію, просто кидають до ріки загорнуте в саван тіло, де його пожирають стервоїдні птахи або воно розкладається.

Отже, індуїзм  – це політеїстична релігія, яка базується на монотеїзмі, тобто на вірі в Брахмана, Верховне Буття, джерело чи першопричину, що символізується складами ОМ або АУМ і має багато граней або виявлень. Індуїзм також навчає терпимості й доброго ставлення до тварин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

 

 1. Колодний А.М. “Академічне релігієзнавство”: Підручник для студентів філософського факультету. – К.: Видавництво “Світ Знань”, 2000. – 862с. 

2. Калінін Ю.А., Харковченко Е.А “Релігієзнавство”: Підручник для вузів. – К., 2004

3. Бонгард-Левин Г.М. “Древнеиндийская цивилизация.Философия, наука, религия”. – М.: “Наука”, 1980. – 333с.. 

4. Эрман В.Г., Темкин  Э.Н. “Мифы древней Индии”. – М.: “Наука”,1975. – 270с.. 

5. Васильев Л.С. “История религий Востока”. – М.: “Высшая школа”, 1988. – 416с..