Нетрадиційні релігії в Україні

В Україні рух з  розповсюдження ідей Сан Мен Муна виник ще в 70-х роках. Своє організаційне  оформлення Церква уніфікації розпочала на початку 90-х років [4]. Ці громади існують в Києві, Харкові, Донецьку.

 

2.2 Рух Харе  Крішна

Рух Харе Крішна – один з численних східних культів, що поширилися останнім часом на Заході. Зацікавленість орієнтальною містикою була викликана піклуванням про здоров'я, бажанням засвоїти й використати рекомендації щодо дієти, дихання, фізичних вправ, методів психологічного контролю і психотерапевтичних процедур.

Пошуки надійних духовних і моральних цінностей, відповідей на питання щодо сенсу людського існування також зумовлюють інтерес до нетрадиційних східних трактувань.

Рух Харе Крішна виявився цілковито незвичним для західної культури з погляду не тільки ідеології, а й зовнішніх проявів. Наприкінці 60-х років на вулицях американських міст з'явилися групи людей в екзотичному одязі, що співали ритуальних пісень й пританцьовували під звуки флейти, цимбал і бубнів. Чоловіки – з виголеними головами, з косичкою ззаду, одягнуті в дхоті, жінки – у довгих хустках і сарі. Це були прихильники «Міжнародного товариства свідомості Крішни» («Рух Харе Крішна»), заснованого 1966 р. у Нью-Йорку вихідцем з Індії Абхай Ширан Де (1896-1977) [1]. Він народився в Калькутті, вивчав у місцевому університеті англійську мову, філософію і економіку. Потім служив у хімічній фірмі, займався торгівлею. 1954 р. залишив дружину і п'ятьох дітей, став ченцем і повністю присвятив себе служінню Крішні.

Протиставивши власні погляди західним цінностям і способу життя, Бхактиведанта Свамі Прабхупада здобув багато прибічників серед молодих американців з середнього класу, які становлять в общинах крішнаїтів більшість.

Віровчення і культ «Руху Харе Крішна» грунтуються на індуїзмі та буддизмі. Рядовий крішнаїт, як правило, далекий від філософсько-релігійних ідей індуїзму. Від нього вимагають лише не вживати наркотики, алкоголь і тютюн, бути вегетаріанцем і промовляти мантри (молитви) та гімни. Крішнаїтська свідомість ніби існує всередині кожної людини, її необхідно збудити. Спираються крішнаїти на «Бхагавадгіту» («Пісню бога»), яка є частиною давньоіндійського епосу «Махабхарата» і вважається складеною з висловлювань Крішни на філософські теми [7]. В ній стверджується, що все існуюче – лише видимість, у тому числі й наслідки праці людини, які належать Крішні. Людина повинна виконувати свій обов'язок, але бути байдужою до його кінцевого результату, тоді вона перебуває в єдності з волею Крішни. Це рятує послідовника від сансари (мандрівки) і приводить до злиття з божеством. Спеціальне поклоніння Крішні ввів у XV-XVI ст. гуру (вчитель) Чайтанья, який твердив, що необхідно багаторазово повторювати ім'я Бога для того, щоб він надав спасіння. Тоді ж було впроваджено мантру, що складалася з повторення в різному порядку трьох слів: «харе», «крішна», «рама». Цю мантру крішнаїт повинен щоденно повторити як мінімум 1728 разів, на що потрібно близько шести з половиною годин. Багаторазове повторення мантри нібито приводить людину до екстазу, що вважається звільненням від тіла і поринанням у чистий дух. Свій дім він повинен перетворити в дім Крішни, мати в ньому зображення Крішни, освячене духовним вчителем, постійно молитися йому всією сім'єю.

Послідовник вчення «свідомості  Крішни» повинен відмовитися від усіх світських інтересів, суспільних обов'язків. Половину свого прибутку він повинен віддати «служінню Крішні і його підлеглим». Категорично забороняється їсти і спати більше, ніж необхідно. Прагнення до накопичення, навіть розмова про матеріальні предмети, світські інтереси, спілкування з людьми, які не цікавляться «свідомістю Крі­шни», сприймаються як серйозне порушення [2].

Щодо організації «Міжнародне товариство свідомості Крішни», то вона є одним з найбільш багатих центрів нетрадиційних культів. Виторг від продажу книг і перекладів Прабхупади, журналу «Назад до божественності» становить щорічно понад 20 млн доларів. Великий прибуток приносять рядові крішнаїти, які цілими днями жебракують на вулицях міст.

«Рух Харе Крішна» має магазини і ресторани дієтичної їжі, велику кількість процвітаючих підприємств, на яких майже безплатно працюють члени «товариства». На шести сільськогосподарських фермах площею від 100 до 1500 акрів також експлуатується праця рядових крішнаїтів. «Товариство» має 11 будівель в Лос-Анджелесі, 14-поверховий «храм» у центрі Нью-Йорка.

В Україні перші громади  крішнаїтів з'явилися у 80-х роках  і діяли спочатку нелегально. Від 1990 р. діяльність Міжнародного Товариства свідомості Крішни легалізовано [9]. А у 1995 р. офіційно зареєстрований Всеукраїнський центр громад свідомості Крішни складається з 32 об'єднань і діє практично в усіх областях України.

 

2.3. Церква сайєнтології

Слово «сайєнтологія» в перекладі означає «науковчення». Церква сайєнтології прагне синтезувати дві речі: основи природничо-наукових знань у галузі психології та психотерапії й релігійні уявлення [3]. Це дозволяє використовувати релігійні забобони і нечітку свідомість людей, обтяжених власними психологічними слабкостями. Водночас сайєнтологічна церква, що виникла внаслідок певних віянь, заслуговує на детальніший розгляд притаманних їй властивостей, як одна з найбільших і найвпливовіших організацій нетрадиційної релігійності.

Засновник Церкви сайєнтології Лафаєт Рональд Хаббард народився 1911 р. в американському штаті Небраска. В роки другої світової війни він був мобілізований у воєнно-морський флот і брав участь у Філіпінській кампанії. Після демобілізації він пробував свої сили на літературній ниві, і десь через рік було опубліковано книгу Л. Р. Хаббарда «Діанетика: наука про душевне здоров'я». В книзі роз'яснювалося, що діанетика володіє психотерапевтичною технікою, за допомогою якої можуть бути вилікувані всі неорганічні захворювання мозку і всі психотерапевтичні хвороби. Одночасно з виходом «Діанетики» Хаббард зумів організувати широку мережу психотерапевтичних сеансів, обіцяючи корінне поліпшення і удосконалення духовних здібностей.

Згідно з теорією Хаббарда можна відкрити єдину причину психозів, неврозів, насильств і розладу в соціальному житті, а також – у нежитті. Причина полягає у невмінні управляти роботою власного мозку, нерозумінні його «божественної сутності» [10]. Кожна подія в житті індивіда, згідно з Хаббардом, нібито вкладається в мозаїчну структуру головного мозку. Неприємні події, невдачі, страхи, розчарування тощо не вписуються повністю в цю структуру, випадають з неї і з-під влади індивіда, але опісля виявляються у формі ірраціональної поведінки, що не відповідає ситуації. Лікування передбачає виявлення таких подій, потім їх локалізацію шляхом виявлення і, нарешті, нормалізацію розумової діяльності, емоцій, волі.

Створений Хаббардом  прилад («Е-вимірювач») складається з гальванометра, здатного фіксувати електропровідність шкіри, що змінюється від певного стану індивіда, і батарейки, з'єднаної з двома бляшанками, що пацієнт бере в руки. Для досягнення мудрості, хорошого здоров'я і найвищої духовної досконалості застосовуються сеанси «обробки» або «прослуховування». При цьому людина сідає навпроти інструктора і з'єднується з «Е-вимірювачем». Інструктор ставить різні запитання, пов'язані з минулим людини, яка на них відповідає. Вважають, що різке відхилення стрілки засвідчує крайнє збудження клієнта, викликане «усвідомленням» умов, за яких вона колись дістала психічну травму. Для їх усунення прослуховувач (інструктор) повторює запитання, доки прилад не покаже, що реакція стала «нормальною». Оскільки у житті людини є чимало складностей, то така практика може розтягуватися на багато місяців і навіть років. Сама людина без допомоги сайєнтологічної церкви, мовляв, не здатна ні зрозуміти джерело психічних травм (енграм), ні позбавитися їх. Вони отруюють її душевне здоров'я [5].

Керівники «Церкви сайєнтології» запрошують віруючих особисто випробувати їхню цілющу дію. Вони уникають виступів з критикою інших релігійних течій, а від людини, що прилучається до її «лікувальних программ», не вимагають розриву із своєю колишньою вірою. Віротерпимість пояснюється місіонерськими міркуваннями. Віровчення, догматика не відіграють в сайєнтологічній церкві вирішальної ролі, це лише вихідний пункт для атаки на людську свідомість, для якої застосовується витончена психотехніка.

У повсякденній діяльності Церква сайєнтології – це організація, з ретельно відпрацьованою технікою вербування, жорсткою ієрархічною структурою, деспотичними порядками, покликаними утримувати паству в межах казарменої дисципліни. Вербуванням нових «пацієнтів» займаються спеціально підготовлені місіонери. Людині, яку вдається зацікавити, пропонують на вибір різноманітні програми Церкви. Всі вони платні, перші шість сеансів звичайно коштують 70 доларів. Дальші «прослуховування» значно підвищуються в ціні.

У січні 1986 р. Л. Р. Хаббард  помер, але історія однієї з найчисленніпшх і найскандальніших сект нашого часу на цьому не закінчилась. Його нащадки, які, прагнучи слави й наживи, продовжують експлуатувати створену ним організацію, – типовий продукт кризових процесів, що відбуваються у сучасному сус­пільстві. Саме це спричиняє діяльність прихильників сайєнтології і в Україні, котрі поки що організаційно не визначилися [4].

 

 

Висновки

Отже, розглянуті історія  і сучасність релігійних об'єднань в Україні дають можливість дійти  висновку щодо їх багатоконфесійності. І тому нині, в умовах незалежної, демократичної держави відкрилися сприятливі можливості для дієвого екуменізму різних церков і релігійних об'єднань.

Мета його в Україні  полягає в тому, щоб на засадах релігійної моралі, утвердження соборності українських земель сприяти українській громадськості в активній участі в розбудові економічного, політичного і духовного процвітання українського народу, відкинувши внутріконфесійні чвари, релігійну нетерпимість до представників інших релігій або індиферентних щодо релігії невіруючих людей.

Таким чином, нетрадиційні релігійні організації культи можна розглядати як єдину ідейно-політичну течію, як продукти саме сучасного етапу розвитку суспільства, що породжені спільними причинами і мають спільні характерні ознаки й особливості. Все частіше такі факти почали втрачати характер винятковості, невинних дивацтв. Як з'ясувалося, за останні 20-30 років утворилось близько 1000 таких організацій, нерідко з найнесподіванішими і екстравагантнішими способами поведінки і діяльності. Певна подібність між ними дає змогу розглядати їх як конкретні форми єдиного руху, викликаного глибокими зрушеннями в світосприйманні населення країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Балагушкин Е. Г.   Критика   современннх   нетрадиционних религий. Истоки, сущность, влияние на молодежь. – М., 1983.
2. Губаржевський І. Основи українського православ'я. – Чикаго, 1970.
3. Дорошенко Д. Короткий нарис історії християнської церкви. – Вінніпег, 1970.
4. Історія релігії в Україні:  Навчальний посібник / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. – К., 1999.
5. Коструба Т.    Нариси    з    історії    церкви    України    X- XIII століття. – Торонто, 1955.
6. Липківський В. Відродження церкви в Україні. 1917-1930. – Торонто, 1972.
7. Плічковський Н. Нарис історії української православної церкви. – Сидней, 1985-1988.
8. Поспеловский Д. В.     Русская     православная     церковь     в XX веке. – М., 1995.
9. Харишин М. В. Історія підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату. – К, 1995.
10. Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. – К., 1999.