Основні елементи релігії

Основні елементи релігії.

 

План

1. Вступ.
2. Релігійна свідомість.
3. Релігійний культ.
4. Релігійні організації.
5. Підсумок.

 

 

Вступ

Релігія є надто  складним духовним утворенням , а тому її можна розглядати  як соціально-історичне  явище,  світоглядний феномен,  культурну сферу, форму суспільної свідомості тощо. Але це аж ніяк не означає, що ця відносно самостійна сфера життя є чимось спонтанним. Навпаки , релігія виступає внутрішньо упорядкованим продуктом діяльності людського духу. У процесі свого розвитку вона диференціювалася ,у ній виокремлювалися чітко визначені елементи, встановлювалися між ними відповідні зв’язки. Нині релігія є цілісною системою складових, що характерні для всіх віросповідань. Якщо ж таких складників немає, то й не існує самого феномена релігії.

У релігієзнавства  побутують різні підходи щодо визначення основних елементів релігійної системи. Так ,одні автори основними складниками релігії називають: релігійну свідомість, діяльність, інститути, організації. Інші переконані , що до релігії передусім належать: доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали та інші форми культової практики. Треті , яких більшість , виокремлюють релігійну свідомість (релігійні погляди та уявлення ), релігійний культ , релігійні організації. Такий погляд є найоптимальнішим. Кожен із названих складників релігії є динамічним і поліфункціональним, і , у свою чергу , структурується.

 

Релігійна свідомість.

 

Основою будь-якої релігії є релігійна свідомість.

Релігійна свідомість – система (сукупність) релігійних ідей, понять ,принципів, міркувань аргументів, концепцій, сенсом яких є переважно віра в надприродне.  

Віра в надприродне  є визначальним чинником релігійної свідомості більшості розвинутих релігій. Проте є й виключення, оскільки наприклад у буддизмі відсутня віра у надприродне.

Визначальною рисою й невід’ємною ознакою релігійної свідомості є релігійна віра , що бездоказово свідчить про істинність релігійного вчення. Релігійна віра надає життєвої сили  всій релігійній системі. Вона зумовлює  своєрідність шляху до Бога, що властивий певному віровченню.

Релігійна свідомість має два рівні: теоретичний (концептуальний) і буденний.

Теоретичний рівень охоплює:

 

1. впорядковане вчення про Бога (богів) ,світ, природу, людину, суспільство;

 

2. релігійно-етичні , релігійно-естетичні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етнічні ,концепції.

 

Визначальним  чинником на цьому рівні є перша складова – систематизоване й кодифіковане віровчення ( релігійні тексти ),або Святе Письмо, наприклад Трипітака у буддистів , Веди в індуїстів, Авеста в зороастризмі, Тора  в іудаїзмі, Біблія у християн, Коран у мусульман тощо. Названі книги мають ранг сакральних і створені ( передані ) або мислителями-мудрецями, або сакральними особами – Гаутамою , Заратустрою , Мойсеєм , Ісусом , Мухаммедом. Святе Письмо є основою теоретичного рівня релігійної свідомості. Воно визначає зміст і сутність церковно-богословських доктрин ,є невід’ємним компонентом свідомості віруючого. Релігійній свідомості теоретичного рівня властиві:

 

1. Символізм – релігійні уявлення втілюються у знаки , символи, наприклад у предмети культу , ритуальні дії ,релігійну лексику. Серед релігійних символів є ті які для світу репрезентують певну релігію: хрест – символ християнства , менора –символ іудаїзму , півмісяць – символ ісламу ,тощо. Існують також   символи певних конфесій , общин , окремих персоналій та іншого.

 

2. Алегоричність – умовна форма висловлювання , вираження абстрактних понять у наочних образах ,які потребують іншого , відмінного від буквального , розуміння .

 

 

3. Емоційність – чуттєве ставлення віруючих до сакральних персон , місць , один до одного ідо себе , до релігійно забарвлених явищ світу .
4. Діалогічність – можливість внутрішнього спілкування з Богом . діалог реалізується під час молитви , богослужіння , медитації ,за допомогою усної чи внутрішньої мови , яка створює ефект розмови Я з БОГОМ і БОГА з Я. Прикладом є слова Господньої молитви у християнстві :» Отче наш , що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє , нехай буде воля Твоя, як на небі ,так і на землі. Хліб наш насущний дай нам десь. І прости нам гріхи наші , як і ми прощаємо божникам нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила , і слава навіки вічні».(Мт. 6:9-13).

 

Буденний рівень релігійної свідомості охоплює сукупність понять, уявлень, стереотипів, настроїв, почуттів, звичаїв, традицій пов’язаних з вірою в надприродне. Їх зміст безпосередньо відображає умови життя людей. Така свідомість не є чимось цільним, систематизованим. Вона має фрагментарний вигляд: є набором розрізнених елементів,що сформувалися не внаслідок проникнення в сутність об’єктів вірування, а як результат зовнішнього,поверхового, некритичного сприйняття дійсності. Попри наявність раціональних та вольових елементів, тут домінують усе ж емоції – почуття, настрої, афекти тощо. Така свідомість, здебільшо,  потребує наочно-образних форм.

Релігійна свідомість не може існувати поза релігійними  емоціями. Адже вже сама віра людини глибоко ірраціональна. Віруюча  людина переживає цілу гамму почуттів. Найсильнішими серед релігійних почуттів є милосердна любов. Переживання любові є ставленням не лише людини до Бога, а й бога до людини, «бо від Бога любов… і хто перебуває в любові , перебуває той у Бозі, і з ним Бог перебуває» (Ів. 4:7, 16)

 

Релігійний  культ.

 

Релігійні погляди, уявлення, почуття, мають специфічний  спосіб буття і формування – культову практику (культову діяльність).

 

Культова  діяльність – система певних обрядів,сукупність стереотипних символічних дій віруючих, у яких втілюються їх релігійні уявлення. Спрямована на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і надприродним.

 

Культ (лат. Cultus – поклоніння , догляд) як один із основних елементів релігійного комплексу –передусім система дій і засобів впливу на надприродне.

Жодна релігія не може існувати без культу. Це спосіб існування релігійних уявлень та почуттів. Зміст культових дій визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догмами.

Релігійна свідомість постає в культі у вигляді культового тексту, основу якого становить зміст певної священної книги. Відтворення змісту Святого Письма під час культових дій оживляє в свідомості їх учасників релігійні образи і сюжети. Тому релігійний культ називають мовою релігії , де предмети , дії слова мають символічне значення. Це своєрідна «драматизація» релігійного тексту. ,що пов’язана з вірою в Бога, описані у Святому Письмі події , їх повторюваність, присутність основних дійових осіб релігійних оповідей.

 

Культові  дії – це конкретні акти релігійної активності віруючих – богослужіння, обряди, свята, молитви тощо.

 

 Культова  діяльність неодмінно потребує й специфічних матеріальних форм: культової будівлі, культових предметів тощо. Наприклад у християнстві це облачення (одяг) священника, хрести, свічки, ікони, посуд, твори релігійного мистецтва. У своїй єдності культові предмети формують неповторну ауру духовного простору.

Матеріальні форми  культу варіюються залежно від конфесії. Так католицизм і православ’я, наприклад, зберігають вірність пишній театральній обрядовості, широко і вміло використовуючи при цьому релігійне мистецтво (скульптуру, малярство, музику і спів), завдяки чому задовольняються не лише релігійні, а й естетичні потреби віруючих. У протестантизмі ж обряди скромніші: основна увага приділяється індивідуальному спілкуванню віруючих з Богом шляхом молитов, покаяння, тощо.

Релігійні обряди обов’язково потребують точності у  відтворенні своїх елементів. Тому вони є найбільш усталеним, консервативним елементом будь-якої релігійної системи.

Особливе місце  в релігійному культі належить молитві, яка є найважливішим засобом  спілкування віруючого з надприродним. Вона постає невід’ємною складовою  релігійного культу в буддизмі, християнстві, ісламі, тобто в усіх сучасних світових релігіях.

 

Молитва – вербальне (словесне) звернення людини до об’єкта своєї віри (Бога, святих тощо) /з проханням усіляких благ,заступництва, відвернення зла.

 

Молитви бувають  хвалебні, вдячні, прохальні та ін. Завдяки  своїй простості й доступності  молитва є найпоширенішою формою релігійної діяльності віруючих. В інтерпретації , наприклад, християнських отців церкви – це одна з найважливіших чеснот. Вище молитви є лише любов, і на тій підставі , що молитва – чеснота особиста а любов – всеосяжна.

 

Релігійні організації.

 

Носії певного  віросповідання формують релігійну  спільноту (сукупність релігійних груп), яка має певну організаційну структуру. Тому до основних елементів релігії належать і релігійні організації .

 

Релігійна організація – об’єднання послідовників певного віросповідання , цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення, культом, системою організаційних принципів, правил, ролей.

 

Найважливішим завданням релігійних організацій  є донесення до віруючих певних норм і правил поведінки, формування у них певної мети , цінностей та ідеалів. Це досягається виконанням низки функцій:

 

1. розробкою систематизованого віровчення;
2. впровадженням системи його захисту й утвердження;
3. управлінням культовою діяльністю;
4. контролем і вживанням  санкцій у випадку невиконання релігійних норм;
5. підтримкою зв’язків із державним апаратом та світовими організаціями.

 

Структура релігійних організацій у всіх конфесіях різна. Наприклад, у християнстві, найбільшій (за кількістю носіїв) світовій релігії, є три типи релігійних організацій: церква, секта, деномінація.

 

Церква (гр. – Господній дім) – релігійна організація зі складними централізованими  та ієрархізованими стосунками між віруючими і священниками, що виробляє , зберігає,передає релігійну інформацію, організовує та координує релігійну діяльність і координує поведінку віруючих.

 

Церква, як правило, має багато послідовників. Цьому значною мірою сприяє наявність у кожної людини можливості стати її членом, відсутність постійного і чіткого контрольованого членства, анонімність послідовників. Характерними рисами церкви є:

 

1. наявність спільного віровчення і розробленої догматики (символу віри);
2. релігійна діяльність (культова і поза культова)
3. система управління, що ґрунтується, як правило, на ієрархічному принципі й авторитаризмі.

 

У багатьох прийнятий  поділ їх членів на духовенство і  мирян.

 

Секта ( лат. – розділяти або лат. – вчення, напрям) – релігійне об’єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійного напрямку і конфліктує з ним.

 

Секта – це загальна назва різних об’єднань віруючих, які сформувалися як опозиційні течії. Характерними рисами секти є:

1. сувора дисципліна й індивідуальне членство;
2. відокремлення від інших релігійних об’єднань;
3. проповідь винятковості своєї релігійної доктрини, «істинного шляху порятунку»;
4. прояв конфронтації й нетерпимості щодо інакомислячих;
5. відсутність поділу на духовенство і мирян, проголошення рівності всіх членів організації;
6. яскраво виражене прагнення до духовного зростання шляхом суворого дотримання морального кодексу і ритуальних дійств.

Головною особливістю  секти  є прагнення зробити  релігію внутрішнім світом віруючого.

 

Деномінація  (лат.- перейменування) – проміжна ланка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення.

 

Як правило, деномінація формується на основі секти. Тому часто її визначають як секту, що перебуває на одному з етапів свого розвитку, в якій склалася чітка організаційна структура яка має ширші зв’язки з суспільством. Для деномінації є характерним прийняття різнопланових організаційних і культових принципів, відкритість для взаємодії з іншими релігійними об’єднаннями і державою, тобто спостерігається тенденція до поєднання зі «світом». Від церкви деномінація переймає доволі високу систему централізації та ієрархічний принцип управління, відмову від політики ізоляціонізму. Із сектою її зближують принцип добровільності, індивідуальне членство, претензії на винятковість, ідея богообраності. Заперечення поділу віруючих на духовенство і мирян поєднується у деномінації з наявністю професійних священників, яким надаються особливі повноваження для тлумачення слова Божого, проповідей тощо. За певних умов деномінація може перерости в церкву. Від неї можуть відокремлюватися сектантські групи.

Отже, структованість релігії не є чимось випадковим та суб’єктивним. Навпаки, вона породжена умовами функціонування і розвитку релігійної системи. Вона діє як цілісність, у кожному з елементів якої повністю виявляється все віровчення.

 

Підсумок

 

• Релігія – складний духовний феномен, що спрямований на глибинне осягнення сутності буття і є свідченням єдності духовних традицій людства.
• Результатом філософського прагнення осягнути природу релігії стали кілька концепцій –натуралістична, психологічна, соціологічна, культурологічна тощо.
• Релігія є внутрішньо структурованим продуктом узагальнюючої діяльності духу. Елементи релігії: релігійна свідомість, релігійний культ і релігійні організації.
• Визначальною ознакою релігійної свідомості є віра в істинність релігійного вчення та існування всесильних надприродних сил.
• У релігійній свідомості виокремлюють теоретичний і буденний рівні . Теоретичний характеризується цілісністю, системністю; буденний – фрагментарністю, надмірною емоційністю.
• Кожна релігія має певну спільноту однодумців, для управління якою формуються організаційні структури з чітко визначеними функціями.