Православя на Галиччині у 20ст.:проблеми і перспективи розвитку

Автономний статус зберігає Мукачівська єпархія ГКЦ, яка формально є окремою Церквою свого права і не підпорядкована Главі УГКЦ. Мукачівською єпархією з осідком в Ужгороді керує Владика Мілан Шашік.

Поза межами України до верховного архиєпископства входять:

• у Польщі Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополія, яка нараховує понад 100 парафій. Число вірних перевищує 300

8

тисяч. До її складу входять Перемишльсько-Варшавська архиєпархія та Вроцлавсько-Ґданська єпархія;

• у Західній Європі три апостольські екзархати для українських греко-католиків: у Німеччині, Франції та Великобританії;
• у Північній Америці дві греко-католицькі митрополії:
• США - Філадельфійська митрополія, яка складається з чотирьох єпархій: у Філадельфії, Пармі, Чикаґо і Стемфорді;
• Канада - Вінніпеґська митрополія, яка складається з п’яти єпархій: у Вінніпегу, Едмонтоні, Нью-Вестмінстері, Саскатуні й Торонто.

Крім того, існують єпархії УГКЦ в Буенос-Айресі (Арґентина), Куритибі (Бразилія) і Мельбурні (Австралія). Українські греко-католики мають також громади у Литві (Вільнюс), Латвії (Рига і Даугавпілс), Естонії (Таллінн), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії, Італії, Іспанії, Греції, Швейцарії, Бельгії, Казахстані та Росії.

У діаспорі діють Апостольські Екзархати Німеччини, Франції, Великобританії, Чехії, 5 єпархій у Канаді (Вінніпезька Архієпархія, Едмонтонська, єпархії Торонто, Сакстауна і Нью-Вестмінстера), 4 єпархії у США (святого о.Миколая в Чикаго, Стемфорді, св. Йосафата у Пармі і Філадельфійська Митрополича Архієпархія), єпархія українців католиків в Австралії, Новій Зеландії і Океанії, св. Покрови Буенос-Айреса в Аргентині, Куритибська св.Івана Хрестителя в Бразилії, Гайдудорська в Угорщині, Пряшівська в Словаччині, Криживецький єпископат у Хорватії, вікаріат єпархії Бая Маре в Румунії, прокураторія в Італії, Перемисько-Варшавська митрополія в Польщі і підпорядкована їй Вроцлавсько-Гданська єпархія.

Отже, проблема українського православ`я постає як опосередковане, однак цілком адекватне відбиття загальноукраїнської та соціокультурної ситуації, стану національної самосвідомості, глибини регіональних відмінностей тощо. Для православного середовища на заході України самочинне проголошення автокефалії стало єдиною реальною відповіддю на

9

вимогу чіткої ідентифікації з боку національно-політичного руху, а також- на виклик бурхливої розбудови УГКЦ. ля центру ця ідея могла б виявитися привабливою за умов послідовної, гнучкої і розумної праці, однак виявилася девальвованою внаслідок спроб форсувати події, що супроводжувалися міжцерковними зіткненнями. Зрештою, для південно- і східноукраїнської свідомості, де ще далеко не завжди диференціюється “російське” і “українське” – ця ідея виявляється, значною мірою, неприйнятною. До цього слід додати консерватизм церковної свідомості. заполітизованість релігійного життя і граничну незацікавленість Московського Патріархату в автокефалії православних в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10

2.ІСНУВАННЯ УАПЦ

Єпархіальний поділ УАПЦ унормовується. Патріарша Рада 27 червня 1997 р. визначила територіальні межі 11 єпархій УАПЦ в Україні, покінчивши з практикою формального проголошення реально неіснуючих єпархій.  Найбільшими єпархіями лишалися Львівська, Івано-Франківська й Тернопільська.

Принципово новим у суспільному служінні УАПЦ після 1996 р. стає послідовне відстоювання власної соціальної доктрини, базованої на соціальній етиці Євангелія, вчення апостолів і Святих Отців. Не схвалюється участь священнослужителів у виборчих кампаніях, але заохочується здійснення ними духовної опіки над партіями і громадськими організаціями, підтримка тих, хто боронить християнські ідеали, і протидія атеїстичним ліворадикальним силам. На відзнаку політиків, які захищають права Церкви та її вірних, установлено медаль Патріарха Мстислава, якою нагороджуються 1998 р. – Сергій Головатий, 1999 р. – Ярослава Стецько.

Новітня ідеологія УАПЦ узагальнюються в концептуальних посланнях патріарха Димитрія до 2000-річчя Різдва Христового, з серії “Про страшне сьогодення”. Глибока критична оцінка адміністративного досвіду президента Леоніда Кучми подана в меморандумі в справах церковного життя України протягом 1995 – 1998 рр., оприлюдненому наприкінці 1998 р.

Нова редакція Статуту заклала тверде канонічне підґрунтя для спрямування міжнародних церковних зв`язків УАПЦ, підкресливши: “1.2 УАПЦ рівна в правах з усіма Помісними Православними Церквами і незалежна від інших Помісних Церков у своєму устрої та управлінні. УАПЦ визнає свій особливий зв`язок зі Вселенською Константинопольською Церквою-Матір`ю, через якусь Русь-Україна ввійшла до Соборної Апостольської Христової Церкви…1.6. УАПЦ визнає особливий авторитет у справах віри Вселенського Константинопольського Патріарха ”.

 

11

Одначе вже перший Архієрейський собор після похорону Патріарха Димитрія, що пройшов 1 березня 2000 р. за участю Державного комітету України в справах релігіїй Віктора Бондаренка, засвідчив нездатність більшості єпископату й членів Патріаршої Ради захиститися від тиску панівного режиму, незацікавленого в переході УАПЦ в підпорядкування канонічно визнаного єпископату української діаспори. Згодившись поминати на богослужіннях митрополита УАПЦ в діаспорі Константина як главу церкви, більшість учасників спільного засідання Архієрейського собору та Патріаршої Ради проголосувала за обрання патріаршого місцеблюстителя, котрий звичайно поставляється в разі відсутності глави Церкви. На місцеблюстителя було обрано митрополита Мефодія Кудряшова, одіозну особу, відому своїм вибуховим характером і великою залежністю від силових відомств.

Помісний собор14-15 вересня 2000 р. закріпив подвійний характер управління Церквою. Він визнав митрополита Константина духовним опікуном  УАПЦ, але при цьому обрав митрополита Мефодія за предстоятеля. Утворилася нестабільна рівновага, ускладнювана тим, що керуючий справами Патріархії був обраний Помісним Собором і призначений указом митрополита Константина, а отже, не був підзвітний предстоятелеві. Митрополит Мефодій, вихований у РПЦ й незвичний до соборного церковного життя, невдовзі відійшов від ухвал Помісного Собору. Він діє самостійно, не інформуючи ані Патріархію, ні духовного главу УАПЦ, а вже 2001 р. відмовляється виконувати благословення митрополита Константина.

12 грудня 2002 р. митрополит Мефодій без благословення  духовного опікуна УАПЦ проводить  Архієрейський собор, який здійснив  спробу передати всю повноту  влади в УАПЦ предстоятелеві.Коли ж частина УАПЦ відмовилася виконувати ці ухвали, митрополит Мефодій видав укази про відлучення від церковного спілкування архієпископа Ігоря та передання

12

найбільшої Львівської єпархії іншому архієреєві. 9 квітня 2003 р. Архієрейський собор, що репрезентував прихильників Мефодія Кудряшова, надав Мефодієві титул глави Церкви – “Блаженнішого митрополита Київського і всієї України” й визнав його право одноосібно керувати УАПЦ. Незгідна з цими рішеннями частина УАПЦ  11квітня 2003 р. заявила про свою вірність заповітові Патріарха Димитрія та ухвалам Помісного Собору 2000 р. й визнання єдиним канонічним главою УАПЦ в цілому світі митрополита Константина. Ця частина юридично збереглася як Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ.

За офіційною статистикою на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалось 1110 громад УАПЦ. Фактична кількість громад, які реально належать до УАПЦ, значно нижче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13

3.СУЧАСНИЙ СТАН КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ  В ГАЛИЧИНІ З 1996р.

На даний час на території Галичини знаходиться Тернопільська духовна семінарія ім. св. Кирила і Мефодія і Тернопільська дяківсько-регентська гімназія ім. Митрополита Василя Липківського в м. Збаражі. Місто Збараж – складова частина історичної Волині, відвічний оберег землі нашої. І в ньому Святе українське православ’я з його візантійським обрядом було невід’ємною складовою частиною душі волинян, як і саме місто поєднане церковно-релігійним життям з Луцьком, іншими волинськими містами в складі Луцької єпархії нашої церкви.(рожко,215).

Збаражчина – частина Луцької єпархії. Збаражчина, Залозеччина, Під камінь, Олесько, Броди завжди належали до Луцької єпархії. Мова йде радше про узгір’я Вороняків та Медоборів, що географічно більше тяжать до Волині ніж до Поділля. Щойно 1772 року за першого розподілу Польщі, коли Австрія разом з Галичиною отримала також цю південну частину Луцької єпархії, тоді вона була включена до Львівської єпархії і поступово стала називатись Галичиною чи навіть початком Поділля[215рожко] 

Масова руйнація Божих храмів в 60-80-х роках московськими більшовиками не оминула Збаража і Збаражчини. Було піддано вандалізму давню православну по монастирську святиню – храм Преображення Господнього, 1600 р. на Залужжі; храм Воскресіння Господнього (Великий), 1764 р., перетворено в склад, і була спроба висадити святиню в повітря, зачинено церкву Успіня Божої Матері, 1758 р., і перетворено в музей(217 рожко).

З постанням незалежної України, для православних українців Збаража передано храми Преображення Господнього на Залужжі, церкву Успіня Божої Матері (малу), церкви Св. Михайла на Базаринцях, Старому Збаражі (обидві святині побудовні в ХІХ ст.). Одночасно іде будова храму Покрови

 

14

Богородиці на масиві цукровий завод. Станом на 2002 рік на Збаражчині належність вірних по релігійних конфесіях й число їх храмів розподілено так:

УПЦ КП - 30

УГКЦ – 20

УАПЦ – 10

УПЦ МП – 1.(218 рожко)

Будівництво храмів на Збаражчині в останні роки зросло, засновано нові парафії УПЦ КП, зросла потреба в священничих кадрах і не тільки в цьому краї, а й в усій Тернопільській області. Щоб готувати нових кандидатів у священники в незалежній Україні для нашої церкви, в Тернополі 12 серпня 1991 року засновано семінарію ім. Св. Кирила і Мефодія, яка змінювала свою адресу з обласного центру до м. Теребовля і востаннє до м. Збаража. Ця заснована семінарія була першим Духовним православним навчальним закладом в Україні напередодні проголошення незалежності. Так на історичній Волині 1999 року з’явився “розсадник духовності і благочестя”.

Першими її викладачами були блаженної пам’яті протиєрей о. Олексій Бланків, протиєрей о. Петро Висоцький, о. Богдан Карпик, о. Іван Пилипишин, о. Михайло Найко, які засівали золоте зерно святого українського православ’я в душі майбутніх пасторів.

Семінарія розмістилась в приміщенні монастиря філіціанок, що поруч храму Успіня Божої Матері, де за московсько-більшовицької окупації знаходився будинок піонерів. Приміщення одноповерхове, муроване, пам’ятка історії ХVІІІ ст.

4 червня 2001 року, на другий день Зелених  свят, Тернопільська Духовна семінарія  ім. Святих рівноапостольних Кирила і Мефодія відзначила своє десятиріччя.” Урочистості розпочались Божественною літургією та подячним молебнем у Свято-Успенській церкві, - читаємо інформацію про ці урочистості, - а по обіді перенеслися під склепіння Замкового палцу. Подія дійсно неординарна, адже й сама духовна семінарія – унікальний навчальний

15

заклад на наших теренах. Зробивши екскурс в історію відродження і становлення незалежної української церкви, інспектор семінарії протоієрей о. Михайло Найко у своїй ґрунтовній доповіді зупинився ще  й на діяльності цього духовного розсадника впродовж 10 років його існування“.

Нелегкими були ці роки. Досить сказати, що Збараж – вже третє після Тернополя і Теребовлі місто, куди два роки тому переїхала семінарія. Взагалі, 10-річна історія семінарії не була простою. Але щира молитва, істинна віра допомогли здолати всі труднощі. Як результат жертовної праці викладачів, сумлінних старань семінаристів – нині більше 250 випускників минулих років несуть Слово Боже людям в Україні і за її межами.(рожко220).

Очолює семінарію впродовж десяти років священник з великим стажем служіння в Божому винограднику, життєвим досвідом оець-ректор Роман Сливка. Його ім’я добре відоме не тільки в Україні, а й в західній діаспорі. Незамінним помічником отця-ректора є відомий священник Збаража протоієрей о. Михайло Найко – інспектор семінарії, секретар семінарії – Роман Сливка-молодший. Викладачами семінарії є Сергій Олійник, Олександр Гадняк, о. Віталій Ігнатів, о. Євген Заплетнюк, Володимир Стахів, Василь Білоус, Алла Малащук, Галіна Куліковська.

Нині в семінарії на І-ІV курсах навчається 80 учнів. В основному за територіальним походженням вихованці семінарії є вихідцями з історичної Волині в межах Тернопільської області, але є вихідці і з Полтавської, Черкаської та з західних областей України. В 2001 році семінарію скінчило 20 випускників, які майже всі прийняли священний сан. Ряд випускників Духовної семінарії ім. Святих рівноапостольних Кирила і Мефодія продовжили своє навчання у вищих Духовних закладах України: Київській, Львівській Духовних академіях, теологічному факультеті Чернівецького університету, стали викладачами семінарії, інших Духовних навчальних закладів.

 

16

В 2000 році при Крем’янецькому ліцеї відкрито філію семінарії, де навчаються майбутні пастирі нашої церкви.

При Тернопільській Духовній семінарії ім. Святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в м. Збаражі засновано Тернопільську дяківсько-регентськугімназію ім. Митрополита Василя Липківського, де духовну освіту здобувають юнаки та дівчата, щоб, отримавши її, стати помічниками священників на парафіях під час служби Божої в Святих наших храмах. Першими учнями дяківсько-регентської гімназії в 2000 році були: Оксана Дуцик, Людмила Арлахович, Ірина Терещук, Леся Черняхівська і інші.

Семінарія має свій гімн – слова Володимира, музика Юрія Біркова. В цьому гімні є слова: “Живи і мужній, семінаріє наша, у древньому Збаражі і в славі Отця”.

 

17

ВИСНОВОК

Отже, найбільша релігійна активність припадає на західні області України, зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку. Тут зареєстрована найбільша кількість релігійних організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, Хмельницька, Київська, Вінницька області, і найменш активними є Дніпропетровська, Полтавська та Харківська області. У всіх решта проявляється помірна активність.