Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен

Релігійні вірування та міфологія  східнослов'янських племен

Серцевиною культури стародавніх  слов'ян, як і культури будь-якого  народу є світогляд. Уяву про світогляд  стародавніх слов'ян дають їхні релігійні  вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх  епох, оскільки вони почали формуватися  ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов'янських  народів дає нам багатий і  дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов'ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі. Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев і т. д., а особливо до тварин і птахів.

Ранні релігії стародавніх  слов'ян були анімістичними (лат. anima, animus — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм — уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть нашу мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище — усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить в їхній реальний зміст, а сприймаємо це як фразеологічні трафарети. Але для стародавньої людини це була реальна правда. Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Фетишизм — віра в надприродні  властивості різних предметів або  об'єктів. Фетиші — це, як правило, матеріальні  предмети, яким приписуються надприродні  властивості. У східних слов'ян це — стріла, плуг, чаша, пізніше —  меч.

Магія (буквально — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо. У стародавніх  слов'ян — це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.

Тотемізм — віра в те, що людина має родинні зв'язки з  певним видом тварин. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і  забороняли вбивати. Пізніше родинних зв'язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями і т. д.).

Землеробські культи —  це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських  занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.

Шаманство — це віра в  методи екстатичного спілкування з  надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Вірили, що дух (злий чи добрий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась  здатність передбачення, узнавання, супроводжувати померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху для роду, його захист від  різних негод. Шамани — прообраз штатних  служителів культу в розвинених релігіях.

Всі ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві релігії і  міфологічному світогляду стародавніх  слов'ян. З допомогою ранніх форм релігійних вірувань люди вчились узагальнювати  свій життєвий досвід, розвивати уяву про навколишній світ, шукати першопричину буття. Так у стародавніх слов'ян складалась уява про богів і першооснову  світу, про походження життя (з'єднання  небесного вогню і води, за стародавніми віруваннями, творить життя).

З давніх часів кожне плем'я  стародавніх слов'ян поклонялося  своєму богові, але з часом склався  пантеон слов'янських богів. У  літописі Нестора під 980 р. зазначається, що Володимир Великий в Києві  звів пантеон язичницьких богів: "І поставив князь кумирів на пагорбі за теремним двором: дерев'яного Перуна із срібною головою та золотими вусами, далі Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і богиню Мокош. І приносили їм жертви, називаючи їх богами". Довгий час вчені вважали, що в цьому пантеоні князь об'єднав богів з метою створення уніфікованої державної релігії, яка б задовольняла потреби феодального суспільства в централізації державної влади. На перше місце було поставлено Перуна — бога-громовержця. Далі йшли боги місяця (Хорс), сонця (Дажбог), вітру, а можливо, і війни (Стрибог), охорони посівів (Симаргл) і єдине божество жіночої статі (Мокош) — покровителька домашнього вогнища, любові і розмноження. Двоє з названих Нестором богів, Хорс і Симаргл, вважаються за походженням іранськими богами. Це підтверджує думку про те, що населення Давньої Русі мало поліетнічний характер, тому в пантеоні слов'янських богів були й неслов'янські, в даному випадку іранські.

Особливу шану в стародавніх  слов'ян мали жіночі божества. Богинею  — матір'ю світу була Лада, ім'я  якої часто зустрічається в українському фольклорі. Поряд з чоловічим  богом Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Живо. Символічним зображенням цих божеств було немовля, повний колос, виноград або яблуко, що виступали як символ продовження життя. Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Іпатіївський літопис повідомляє, що бог Сварог дав людям плуг і навчив їх обробляти землю. Матір-Землю символізувала у слов'ян богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням його було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

Стародавні слов'яни мали свій особливий добре розроблений  релігійний календар. Його характерною  рисою був тісний зв'язок з природою та хліборобством, він охоплював  увесь господарський цикл. Усі  свята в цьому календарі були пов'язані з однією ідеєю: вшанування Сонця і його супутних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом. Усе це складає основу хліборобства, важливого для селянина. Склався цей календар у полян, які в числі перших слов'янських племен перейшли до землеробства. (Поляни — східнослов'янське племінне об'єднання, що проживало в Придніпров'ї і низинах приток Дніпра (Прип'яті та Росі) в VI—IX ст. н. е.) Релігійний календар полян зазнав чимало впливів: східної і західної культури, римських впливів часів Чорноморсько-Дунайської доби. З римської святкової культури стародавні слов'яни перейняли русалії, коляду, новорічні карнавали тощо.

У світогляді стародавніх  слов'ян, на думку багатьох вчених, ніколи не домінувало зло, перевага віддавалась  добру. Ці дві сили уособлювали Білобог і Чорнобог. Один був народжений світлом, інший — пітьмою, перший будував, другий руйнував.

Разом з віруванням у різних богів древні слов'яни обожнювали різних духів та сили природи: сонце, місяць, зірки, град, повітря, вітер  та ін. Щороку 25 грудня пишно відзначалося слов'янами Різдво Всесвіту — час, коли народилась тріада світил: Сонце, Місяць і Зоря. Головним божеством  тріади виступав Місяць, назва якого  Дідух (в іранців Дадвах — бог-творець). Народний звичай зберігає святкування Щедрого вечора — свята народження Місяця, коли ліпилися пироги як жертовна страва богові, влаштовувались посівання і співання щедрівок, тобто величальних гімнів богові як володареві води, рослинного і тваринного світу. Стародавні слов'яни вірили у безсмертя душі, але досить своєрідно. Вони вважали, що після смерті небіжчика в залежності від його чеснот душа могла вселитись в раба, стати добрим духом дерева, птаха або тварини, могла вселятися в іншу людину. Незалежно від перевтілень душі, вона завжди відгукувалась добром на поклик людини.

Отже, релігійні вірування  стародавніх слов'ян максимально  наближались до життєвих реалій і  відображали у міфологічній формі  прагнення єднання з природою, навколишнім середовищем, їх охорони. Вони формували думку про те, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода  дають змогу гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання роду чи племені.

У цілому в культурі стародавніх  слов'ян можна виділити дві групи  релігійних вірувань: обожнення природи  і культ роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа була живою, населеною  безліччю різних божеств. У відповідності  з такими поглядами у людей  з'являлися своєрідні свята і  обряди, пов'язані з порами року та збиранням врожаю, в них був  відображений хліборобський і скотарський  побут наших предків. По-друге, стародавні слов'яни вважали, що всі дії і  вчинки в їх житті супроводжують  предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них  було багато свят і обрядів на честь  предків, їм приносили жертви, вшановували  пам'ять померлих. У ранній період історії слов'ян, як стверджують  деякі вчені, постійних храмів і  професійних жерців ще не було. Вони молились і приносили жертви богам  та на честь предків на лоні природи. Лише напередодні запровадження  християнства у слов'ян з'явилися  місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви). Релігійні  вірування і міфологія стародавніх  слов'ян стали культурним полем, на грунті якого поширювалось християнство, запроваджене в Київській Русі.