Биография Марко Поло

План

1. Біографія Марко Поло.

2. Подорожі Марко Поло.

3. «Книга про різноманітність  світу»

Література

Біографія Марко  Поло

Марко Поло народився близько 1254, у Венеції або на острові  Корчула (територія сучасної Хорватії).

Батька Марко Поло, Ніколо, і дядька Маффео, прихильники версії про походження хорватському сім'ї  вважають вихідцями зі східних слов'ян. Ніколо і Маффео були купцями, які  багато років вели торгівлю з країнами Сходу, бували на Волзі і в Бухарі. У 1269 році повернулися до Венеції  з чергового мандри, з володінь хана Кубла (Хубілая).

1271 - батько і дядько  беруть сімнадцятирічного Марко  Поло в наступну подорож. Папа  Григорій X відправив Поло до Азії. Кінцевою метою їх маршруту  був Китай - місто Камбала (Пекін), вихідною точкою - Венеція. Описи  шляху різняться. Одні дослідники  стверджують, що Поло рухалися  через Акку, Ерзерум, Ормуз і  Памір на Кашгар і звідти  до Пекіна. Інші вважають, що основними  точками маршруту були Акка, південне  узбережжя Азії, Вірменське нагір'я,  Басра, Керман, південні передгір'я  Гіндукушу, Памір, пустеля Такла-Макан,  місто Чжан (це вже Китай, і  мандрівники провели тут близько  року), Каракорум.

1275 - так чи інакше, купці  прибули до Пекіна. Багато років  вони торгували в Китаї, а  Марко Поло перебував на службі  у великого хана Кубла і  користувався великим розташуванням  правителя. Займаючи свою посаду, Марко Поло об'їздив майже весь  Китай. Пізніше він був призначений  правителем провінції Цзяннань. У загальній складності Марко,  Ніколо і Маффео Поло пробули  в Китаї близько сімнадцяти  років.

1292 - Поло залишають Китай.  Тепер вони прямують до Персії, так як їм доручено супроводжувати  монгольську царівну, видану заміж  за персидського правителя.

1294 - у Персії Поло отримують  звістку про смерть великого  хана Кубла, після чого відправляються  на батьківщину.

1295 - Поло повертаються  до Венеції.

1297 - Марко Поло бере  участь у морській битві між  Венецією і Генуєю. Потрапляє  в полон.

Вересень 1298 - липень 1299 - Марко  Поло в полоні. У в'язниці він диктує іншому укладеним, пізанці Рустічану, «Книгу» - свої спогади про далеке похорон.

Цей твір на той момент був  ледь чи не єдиним джерелом знань Заходу про Центральну, Південну та Східну Азії. Марко Поло не був географом, тому відстані в його описі виявилися  набагато завищені, внаслідок чого картографи склали не зовсім точні  карти. Зате опису життя східних  народів, майстерно викладені спостереження  виявилися безцінні. Завдяки Поло Європа дізналася не тільки про паперові гроші та містах з мільйонним населенням (втім, в це вірили далеко не всі), але  і про острови Ява і Суматра, про країну Чіпінгу (Японія), про  Цейлоні і Мадагаскарі, про Індонезію. Саме від Марко Поло Європа дізналася  і про прянощах, які пізніше  цінувалися так само, як золото.

Про сім'ю Марко Поло відомо небагато - він був одружений і  у нього було три дочки, а також  кілька найближчих родичів. У сім'ї  Поло не все було гладко, іноді доходило і до судових розглядів.

8 січня 1324 - Марко Поло  вмирає у Венеції. На думку  дослідників, в останній період  життя він був дуже багатою  людиною. Відомо також, що перед  смертю Поло дав вільну одному  зі своїх рабів і залишив  йому велику суму.

2. Подорожі Марко  Поло

1260 року брати Поло  — Нікколо та Маффео — зуміли  передбачити політичні зміни  в Константинополі (1261 р. впала  Латинська династія, і венеціанців  вигнали з міста), ліквідували  свою власність, інвестувавши  її в ювелірні вироби, і вирушили  в кримський улус Золотої Орди, а потім на Волгу. Вдалий  гендель коштовностями у провінційному  монгольському дворі подвоїв  їхні фамільні статки. Монголи,  переконавшись, що комерція приносить  більший прибуток, ніж розбій, заохочували  торговців наважуватися на тривалі  подорожі. Pax Mongolica забезпечував безперешкодний  рух торгових караванів на  всій протяжності Великого Шовкового  шляху, і врешті-решт діловий  інтерес привів братів у Китай,  у володіння Кубілая — онука  Чінгісхана.

У Китаї братів Поло зустріли радо. Великий хан зацікавлено  розпитував їх про європейські землі. Як і інші монгольські правителі, він сповідував шаманізм, але переймався питаннями релігії і доручив  братам передати лист Папі Римському  з проханням надіслати сто  освічених мужів для читання  християнських проповідей серед  своїх підданих і обговорення  питань про переваги істинної віри. Ще він просив привезти трохи бальзаму для душі й тіла — священної  оливи з лампад, які невгасно горіли у Храмі Гробу Господнього. Поло обіцяли поклопотатися щодо всього цього і вирушили у зворотний  путь із подарунками і листами  Кубілая для Папи Римського.

1269 року брати з’явилися  в місті хрестоносців — St. Jean d’Acre. На аудієнції у папського  легата вони виклали новини, що  заслуговували уваги. За їхніми  розповідями, Кубілай був правителем  іншого складу, ніж його дід  Чінгісхан. Онук розбійного кочівника  був прихильний до наук і  мистецтв, виявляв похвальний інтерес  до християнства і хотів зрозуміти,  чому Римська церква найкраща, а всі решта — неправильні  й нікчемні. Брати показали легатові  золоті плитки з викарбуваними  на них розпорядженнями Кубілая  про те, що їм повинні видавати  коней, продовольство і супровід, коротше кажучи — все, що  їм знадобиться у дорозі.

Папський легат Теобальдо  Вісконті ді П’яченца оцінив як винятковий шанс союз хрестоносців із монголами, з якими в них був спільний ворог — єгипетські мамелюки, але  не мав повноважень укладати такий  альянс. 1269 р., після смерті Климента IV, кардинали щойно збиралися  на силі, щоб зустрітися й обрати нового Папу.

Брати Поло відкланялися і  повернулися до Венеції відвідати  родичів і чекати обрання понтифіка. Сину Нікколо — Марко — виповнилося 15 років. Невідомо, яку освіту він  здобув. Можливо, трохи практичної арифметики плюс ще щось, почерпнуте від матросів, торговців та вуличних жінок. Він  навряд чи досконало знав латину, але  розумівся на валютах, товарах і  вантажних операціях.

Марко говорив потроху  кількома мовами, що побутували тоді в  Азії, — фарсі, монгольською й одним  із діалектів тюркської. Невідомо, чи вів він дорожній журнал, однак  його нотатки нібито підтверджують  це: «Кочівники в Туреччині були неосвіченими людьми і розмовляли варварською  мовою». Однак на базарах продавалися  гарні килими, а «шати із шовку  малинового кольору й інших кольорів були прекрасні і багаті». Опинившись на шляху до Каспійського моря, Марко  згадує «фонтан, що викидав багато олії», ставши першим європейцем, який описав джерело нафти. «Вона добре горить, і нею корисно натирати коростявих верблюдів».

Щоб найняти в Ормузі кораблі, Поло пройшли на південь, до Перської затоки. Плануючи здійснити подорож  у Китай морем, Поло гадали, що так  буде швидше. Та чи буде це безпечніше? «Їхні кораблі ні на що не придатні і багато які з них тонуть, бо не скріплені залізними цвяхами». Корпуси суден скріплювалися волокнами зі шкаралупи кокосових горіхів. «Чи припустимо це? Дуже небезпечно подорожувати на таких суднах». Поло відмовилися від моря і вирішили добиратися в Китай сушею.

Поло виявилися першими  європейцями, котрі перетнули Памір. Перечікуючи снігові бурі, обминаючи  розколини в льодовиках і змінюючи маршрут, аби уникнути сходження  сніжних лавин, вони спустилися з  гір, і через два місяці їхній  караван досяг Кашгара. Тут жили несторіанські християни. Отець  Нестор — єпископ Сирії та Константинополя, людина з гарними очима, вогненним  волоссям і суперечливими поглядами  на природу Ісуса — був обвинувачений  у перебільшенні людської сутності Христа на шкоду його божественності, і відлучений від церкви Собором  в Ефесі 431 р. Він пішов у лівійську  пустелю, а його прибічники втекли в  Персію й Азію, зберігши багато ідей і обряди ранньої церкви в первозданному  вигляді. Водночас вони запозичили звичаї народів, серед яких жили: у Персії відмовилися від обітниці безшлюбності і дозволили повторні шлюби. Під  впливом ісламу вони оголосили п’ятницю святим днем і запровадили обряд  омовіння. Кашгар був одним із центрів  їхньої екзотичної віри і резиденцією  патріарха.

Марко завжди писав про  звичаї народів і релігії регіонів, у яких перебував. У Ташкургані, де він прожив рік через хворобу, підхоплену на Памірі, йому довелося спостерігати мирне співіснування найрізноманітніших народів і поглядів. Тут були несторіанські  християни, котрі вірили в потойбічний  світ для тварин, і маніхейці, переконані в тому, що Сатана всесильний, як Бог. Тут були уйгури, що топили небажаних  новонароджених дівчаток і вбивали  старих, насильно загодовуючи їх масною їжею. Тут були буддисти, мусульмани й індуїсти. Йому не подобалися афганці: «Це диявольське покоління убивць, для яких вище задоволення — винна  крамниця». Уйгури були не набагато кращими. «Негідники і скнари, вони їдять  і п’ють у жалюгідній манері». Він поділяв упередження християн проти ісламу, але захоплювався буддистськими  ченцями і писав, що Будда, якби він  був християнином, став би святим.

Однак Марко значно охочіше  розмірковував про матеріальні  речі, такі наприклад, як вогнетривкий одяг. «Я сам бачив його», — говорив  він про тканину, просякнуту волокнами  азбесту. Європейці вважали, що волокна  отримують від тварини — вогняної саламандри. Марко зрозумів, що це були особливі мінерали.

Дорогою до Китаю Поло мусів  пройти пустелю Такла Макан, її назва  означала щось на кшталт «Ввійди і  не вийдеш». У цьому суворому царстві  вітрів, де опади сягають 12 мм на рік, якщо випадають взагалі, вони волоклися на двогорбих верблюдах із заколисливою швидкістю — менше 25 кілометрів на день. У багатьох пустельних криницях була непридатна вода, але й від води в бурдюках залишалася тільки рідка кашка, і подорожани хворіли після неї, особливо незвичні до такого питва. У пустелі Гобі своєї найвищої напруги перехід досяг, коли «треба було пройти день і ніч, щоб знайти воду». Мандрівники, збожеволівши від спраги, могли фатально збитися з дороги, слідуючи за міражами. Марко писав про духів, які заманювали відсталих, називаючи їх на імена. «Часто здавалося, що ви чуєте звуки сили-силенної інструментів, і особливо барабанів».

Новина про наближення Поло досягла Кубілая завдяки  експрес-доставці повідомлень за допомогою  поні, і зраділий монарх вислав назустріч  ескорт, коли вони ще були за 40 днів шляху  від його літньої столиці. Поло пройшли  загалом 12 тис. кілометрів і у травні 1274 р. опинилися в палаці Кубілая  в Шеньду. Тут вони знайшли повелителя Піднебесної у великій компанії придворних. Мандрівники опустилися на коліна і віддали йому належні  почесті зі всілякими поклонами, а потім розпростерлися перед  ним на підлозі. Потім вони вручили  Кубілаю вірчі грамоти, що надихнули  його, і лист від Папи Григорія Х. Кубілай був помітно засмучений тим, що церква не змогла надіслати  сто мудрих мужів. Але Поло виконали інше його прохання і піднесли священну реліквію — оливу з Храму Гробу  Господнього.

Правління Кубілая було періодом релігійної толерантності й реальних досягнень, з погляду сучасників, у тому числі й Марко Поло.

Посівши почесні посади, венеціанці зуміли швидко пристосуватися до строкатого монгольського суспільства. Старші Поло, мабуть, продовжували свій бізнес коштовностями в компаніях, інвестованих Кубілаєм та його чиновниками. Що стосується Марко, який на тоді знав чотири мови, то, за книгою, Кубілай  призначив його посланцем з особливих  доручень у віддалені регіони  Китаю та інші країни. Великий хан  був зворушений жвавим інтересом  Марко до Китаю, і молодий дипломат став улюбленцем Кубілая. Є підстави вважати, що Марко був причетний  до державної монополії на сіль. За текстом його книги, він упродовж трьох років був губернатором Яньчжоу.

Всупереч обвинуваченням у відмові від монгольської військової спадщини, Кубілай воював часто. За словами Марко Поло, хотів приєднати  Японію лише тому, що був зачарований  розповідями про її багатства. Однак  ставив перед собою і політичну  мету — зробити Китай центром  світу. У серії кампаній він завоював В’єтнам, Бірму та Кампучію. Марко  Поло відвідував ці регіони з дипломатичною  місією. Зіркий спостерігач, він був  вражений ефективністю монгольської адміністрації  в Китаї, шляхами, поштовою системою, переписом населення, будівництвом, ринками та паперовими грошима — усім, що Кубілай, нащадок варварів, запозичив у китайців. При ньому торгові гільдії множилися й процвітали і ділова активність брокерів, судновласників та оптових торговців досягла небувалої інтенсивності. Індустрія розваг забезпечувала городян щоденними святковими шоу і професійними куртизанками. Марко захоплювався залюдненими вулицями Дайду — «такими прямими й широкими». Будинки обігрівалися чорним каменем, що «горів, мов дерево». За однією з версій книги Марко, вугілля, невідоме в Європі, було тут у такому достатку, що будь-який житель міг брати гарячу ванну тричі на тиждень. Однак ніщо так не полонило Марко, як Кришталевий палац у Шеньду — місті 108 храмів, де, за його словами, великий хан міг пити «молоко раю».

1291 р. флотилія з 14 кораблів  залишила Зайтун. Марко було тоді 37 років, його батькові й дядьку, мабуть, близько 70. Через те, що  північно-східний мусон затихнув, весільний кортеж зробив зупинку  на Суматрі. Марко побачив,  що життя тут чудесне. На  острові виявилася «найкраща  риба у світі» і «дуже гарне  вино» із соку кокосових горіхів.  Та все ж перебування на  Суматрі було далеким від ідилії  — через жахливі зливи, отруйних  комах та епідемії лихоманки.  У глибині острова жили люди  певною мірою досить витончені,  у них була писемність і  календар, а найвишуканішими ласощами  вважалися кисті людських рук.  Лише 18 із 600 пасажирів уціліли в  цій подорожі. Через п’ять місяців  знову повіяли сприятливі вітри,  поріділа флотилія взяла курс  на захід уздовж Нікобарських  островів, Цейлону, західного берега  Індії і досягла Ормуза 1293 р.  або на початку 1294 р. Весільне  посольство вирушило в Хорасан,  де їх чекала новина про  смерть нареченого. Принцесу видали  заміж за його сина — Махмуда  Гасана.