Демографічна криза й демографічний вибух

ЗМІСТ

 
Вступ  
1. Демографічна криза й демографічний вибух  
2. Чисельність та розподіл населення світу  
3. Демографічна політика  
4. Демографічна криза в Україні  
5. Прогнози та шляхи вирішення демографічної поведінки в світі  
Висновок  
Література  

 

ВСТУП

Демографічна  проблема — сукупність соціально-демографічних  проблем сучасності, що зачіпають  інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке  зростання населення, або демографічний  вибух, у країнах, що розвиваються, і  загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.  
Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.  
У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.  
Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20 – 30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем.  

 

1. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА  Й ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ

 
Демографічна криза — глибоке  порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії  людства аж до кінця XVIII ст. причинами  демографічної кризи були часті  голодування, епідемії та війни; обумовлений  ними високий рівень смертності призводив  до скорочення чисельності населення  деяких країн і регіонів світу, а  інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни  репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє, як зазначалось раніше, тенденцію  до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для  простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної  кризи.  
Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 80% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.  

2. ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА РОЗПОДІЛ  НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

 
 На початку нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн. осіб, у 1000 р. - 275 млн., у середині 17 ст. - 500 млн., у 1850 - 1,3 млрд., у 1900 - 1,6 млрд., у 1950 - 2,5 млрд., у 1970 - 3,6 млрд. за даними на 1999 рік, чисельність населення світу становила 6 млрд. За їх оцінкою ООН 31 жовтня 2011 року на земній кулі чисельність населення досягла 7 млрд. осіб. 
За оцінками ООН, чисельність населення збiльшуеться на 1,2%, тобто 77 млн. 97% зростання доводиться на такі країни, як Iндiя, Китай, Пакистан, Нiгерiя, Бангладеш, Iндонезiя.  
Експерти вважають, що до 2050 р. в Iндii мешкатиме на 100 млн. осiб бiльше, анiж у Китаї. А з розвинених краiн високий рiвень народжуваностi зберiгаеться лише в США. Ця краiна займае сьоме мiсце в свiтi за темпами приросту чисельності населення. 80% цього зростання забезпечують iммiгранти. Чисельність населення в Европi скорочується незважаючи на iммiграцiю.  
П'ять головних ареалів скупчення:       

1. Східно-азіатський (КНР,  Японія, Республіка Корея, КНДР);       

2. Південно-Східна Азія (Індонезія,  Малайзія, Таїланд);       

3. Південна Азія (Індія,  Бангладеш, Пакистан);       

4. Європейський;       

5. Північноамериканський  (Атлантичне узбережжя США і  Канади).

У даний час половина людства  проживає в 200-кілометровій приморській  смузі. Найбільш крупними густонаселеними  районами світу сьогодні є Південна і Південно-східна Азія, Європа і  північний Схід США, а також Західноафриканський  регіон (Нігерія, Бенін, Гана). 
 У той же час є величезні території (у Північній Америці, на півночі Азії, в Австралії, на півночі Африки), де середня щільність населення менше 10 чол/км2. 

 
3. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА

 
Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері  регулювання процесів відтворення  населення. Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу. Вона являє собою комплекс заходів економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім'ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, положення дітей у сім'ях, аліментні обов'язки і т. ін.), а також виховних і пропагандистських, покликаних формувати суспільну думку, норми і стандарти демографічної поведінки.  
Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн:

1) країни, які проводять політику  обмеження росту населення; 

2) країни, демографічна політика яких  спрямована на підтримування  існуючих темпів приросту населення; 

3) країни, які здійснюють політику  стимулювання росту населення. 

До  першої групи належать країни з багаточисленним  населенням або його високою щільністю, які мають високі показники природного приросту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія, Нігерія, Мексика та ін.).

Друга група включає країни як з багаточисленним  населенням (наприклад, Бразилія), так  і малочисленним (Намібія), які мають  високий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія).

До  третьої групи належать країни з  низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і  з високим приростом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).  
Особливості сучасної демографічної політики: зміна її пріоритетів з регулювання кількісного росту на удосконалення якісні: характеристик населення; її головним об'єктом стає сім'я; адресно вибірковий характер, врахування специфічних інтересів окремих соціально-демографічних груп населення (молодь, особи похилого віку, жінки), а також етнічних, релігійних і т.д. 

 

 

4. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА  В УКРАЇНІ

 
Демографічна ситуація в Україні  залишається, м’яко кажучи, складною. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя, падіння  народжуваності і від’ємне сальдо міграції є головними показниками  демографічної кризи.  
Причини такого явища мають історичне коріння. Це, зокрема, втрати під час першої та другої світових війн, впродовж трьох голодоморів (1921, 1932-1933, 1947 років), примусової колективізації, масових репресіях 30х-50х років.  
Негативно вплинула на демографічну ситуацію Чорнобильська катастрофа та затяжна економічна криза 90-х. 

Чисельність наявного населення  в Україні на 1 лютого 2013р. стано-

вила 45539,1 тис. осіб. Упродовж січня 2013р. чисельність населення  зме-

ншилася на 13,9 тис. осіб, що в  розрахунку на 1000 наявного населення

становило 3,6 особи. Водночас у восьми регіонах країни зафіксовано  при-

ріст населення: Севастополь (міськрада), м.Київ, Рівненська область, Ав-

тономна Республіка Крим, Закарпатська, Київська, Волинська та Івано-

Франківська області (3,6–0,3 особи на 1000 наявного населення).

Зменшення чисельності населення  країни відбулося за рахунок при-

родного скорочення – 19,4 тис. осіб, водночас зафіксовано міграційний

приріст населення – 5,5 тис. осіб.

Порівняно з січнем 2012р. обсяг  природного скорочення збільшився

на 1,3 тис. осіб, або з 4,7 до 5,0 особи в розрахунку на 1000 наявного насе-

лення. Природне скорочення спостерігалось у 24 регіонах країни, і  тільки в

Рівненській, Закарпатській  областях та м.Києві зареєстровано  природний

приріст населення (відповідно 276, 270 та 127 осіб).

Залишається суттєвим перевищення  кількості померлих над кількіс-

тю живонароджених: на 100 померлих – 69 народжених.

 

Разом з тим рівень народжуваності збільшився з 10,7 особи на 1000

наявного населення у  січні 2012р. до 11,2 у січні 2013р.

Серед регіонів України спостерігалася значна диференціація рівня

народжуваності: від 9,0 народжених на 1000 наявного населення у Луган-

ській області до 16,1 у  Закарпатській, про що свідчать дані, наведені в таб-

лиці.

Рівень смертності збільшився з 15,4 померлих на 1000 наявного на-

селення у січні 2012р. до 16,2 – у січні 2013р. Найвищий рівень смертності

зафіксовано в Чернігівській  області (21,0‰), найнижчий – у м.Києві

(10,6‰).

У січні 2013р. зареєстровано 239 випадків мертвонароджень, що на

15 менше порівняно з  відповідним періодом минулого  року. У віці до 1 ро-

ку померла 341 дитина. Рівень смертності дітей у віці до 1 року знизився з

9,5 до 7,9 померлих на 1000 живонароджених.

Основними причинами смерті дітей у віці до 1 року були: окремі

стани, що виникають у  перинатальному періоді; природжені вади розвит-

ку, деформації та хромосомні аномалії; зовнішні причини смерті; хвороби

нервової системи; деякі  інфекційні та паразитарні хвороби; хвороби систе-

ми кровообігу; хвороби  органів дихання, що ілюструє наведена нижче діа-

грама. Залишається значною  частка немовлят, причина смерті яких медич-

ними працівниками не була встановлена, – 3,8%.

Серед причин смерті населення  України в січні 2013р., як і в  січні

2012р., перше місце посідали  хвороби системи кровообігу, друге  – ново-

утворення, третє – зовнішні причини смерті.

 

У січні 2013р. у 19 регіонах країни зафіксовано міграційний приріст

населення, у 8 регіонах –  міграційне скорочення.

Інформація щодо міграційних  потоків наведена в таблиці:

 

Серед прибулих в Україну  впродовж січня 2013р. іммігранти з країн

СНД становили 45,4%, решта (54,6%) – з інших країн. Серед вибулих  з

України 42,1% виїхали до країн СНД і 57,9% – до інших країн.

Виходячи  із наявних даних, демографічна ситуація в Україні вже прогнозована на період до 2026 року.  
Якою вона буде виглядати? говорить Ела Лібанова.  
За будь-якими прогнозами, які розроблялись в інституті, враховувались найменш вірогідні варіанти: і позитивні, і негативні. Все поле варіацій обмежується десь 36-44 мільйонами. Тобто, найгірше – це 36, якщо не буде війни, і ніяких катаклізмів. Тобто якщо будемо розвиватися революційним шляхом. Є думки, що будуть зміни в цих прогнозах по результатах цього року (9.07.2005), тому що очікують в цьому році підвищення народжуваності, а ще більше – наступного року.  
Серед факторів, які можуть позитивно вплинути на демографічну ситуацію в Україні, науковці називають створення позитивної громадської думки про родинні цінності, їхній пріоритет, пропаганду здорового способу життя, заборону реклами алкоголю та тютюнопаління, припинення популяризації на телебаченні так званих брудних фільмів, що спотворюють родинні цінності і саму суть людини – народжувати і плекати нове життя.  

5. ПРОГНОЗИ ТА ШЛЯХИ  ВИРІШЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ  В СВІТІ

 
Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисельності світового населення, як одна з умов вирішення проблем народонаселення, являє собою природньо-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.  
Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.  
Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.  
Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріальному суспільствах.  

 

ВИСНОВОК

 
В 1994 році в Каїрі відбулася третя  Всесвітня конференція по народонаселенню  та розвитку, в якій прийняло участь вже 179 держав. На конференції прийняли підсумковий документ-20-річна програма дій в галузі народонаселення  та розвитку, яка складає 16 розділів, де розкриваються практично всі  злободенні проблеми в галузі народонаселення.  
В програмі підкреслювалось, що збільшується кількість держав, які усвідомлюють про необхідність розширення міжнародного співробітництва в питаннях народонаселення. В програмі розглядаються взаємозв’язки між народонаселенням, стійким економічним ростом та стійким розвитком.  
Програма вміщує в себе заклик до розробки політики і законів, які забезпечують ефективну підтримку сім’ї, що є основним в суспільстві, а також сприяти її стабільності та враховувати різноманітність її форм. Розглядаються питання народжуваності, смертності та темпу приросту населення. Питання урбанізації та міграції. В цілому, звертається увага на проблеми „відтоку населення” із сільських районів і пропонуються відповідні рішення цих та деяких інших проблем , пов’язаних з переселенням в міста, з вимушеним переміщенням населення, зумовлених погіршенням оточуючого середовища, ростом озброєних конфліктів.  
В розділі ХІ Програми, присвяченій питанням народонаселення, розвитку та освіти, стверджується, що в „світі жінки складають 75% неписьменних” і що на світовому суспільстві лежить особлива відповідальність за забезпечення того , щоб “всі діти отримували якісну освіту і щоб вони закінчували початкову школу”. В ній звертається увага на те , що існує тісний та складний взаємозв’язок між освітою, віком вступу в шлюб, народжуваністю та смертністю.