Демографічний вибух у XX ст

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Демографічний вибух у XX ст..…………………………………………………5

Причини та наслідки демографічного вибуху  XX ст..…………………………8

Про регулювання  збільшення чисельності  населення…………………………9

Висновок………………………………………………………………………….13

Список  використаних джерел…………………………………………………..14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Світ, в якому ми живемо, являє собою єдине ціле. Цілісність ця складалася на основі взаємодії  природи і суспільства в межах  всієї планети. Сукупність людей, які  проживають на певній території становить  її населення.              Демографія досліджує закономірності відтворення населення та окремих його груп шляхом аналізу природного руху та змін статево-вікової, шлюбної та сімейної структур. До 18-го століття зростання кількості населення світу залежало здебільшого від біологічних процесів. Пізніше на перший план вийшли соціально-економічні чинники, і з того часу населення Землі почало зростати швидкими темпами. Шведки темпи зростання приросту дістали назву демографічного вибуху й перетворилися в одну з глобальних проблем людства.       Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% .          Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення.             Цей загальновживаний термін означає явище прискореного збільшення кількості землян у XX ст. Власне, в усі часи люди прагнули відтворити себе у нащадках і піклуватися про них. Наші предки тільки тому й вижили, що робили це досить успішно.         У такій поведінці немає нічого незвичайного, і як тільки у певному місці і в певний час складалися сприятливі для людей умови (як правило, розширювалася база ресурсів живлення), щоразу відбувалося експоненціальне збільшення кількості населення. Надлишкове мігрувало, для решти встановлювався (тут свою роль “ відігравали ” війни та епідемії) певний стан рівноваги.            Для досягнення чисельності 1 млрд. людям потрібен був час “ від Адама і Єви ” до, приблизно, 1800 р. Як показує діаграма на рисунку, наступний мільярд додався за 130 років. Це означає, що річний приріст через війни, голодування та епідемії був майже наполовину менший 1 %. І це при тому, що жінки всіх країн світу народжували по 5–10 дітей, щоправда, багато з них помирало в ранньому віці.          Все змінилося у перші десятиріччя XX ст. Хоч блок фашистських країн і розв’язав серію найкривавіших в історії людства війн, а комуністичні диктатори доклали чималих зусиль для знищення мільйонів “  непридатних ” для життя у “ світлому майбутньому ”, кількість землян почала швидко збільшуватися. Характер змін населення Землі починаючи з середини XX ст. принципово змінився. П’ятий мільярд з’явився мало не за десять років! Якщо врахувати тих, хто помер, то у середньому в 70-х роках XX ст. щосекунди народжувалося п'ять дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Демографічний вибух у XX ст.

 

 Чисельність населення світу протягом усієї історії людства неухильно зростає; лише в окремі, порівняно короткі історичні періоди внаслідок воєн, епідемій, стихійного лиха вона тимчасово знижувалася (наприклад, від епідемії чуми в XIV ст. загинуло бл. 15 млн людей; від голоду в XIX ст. — 25 млн людей в Індії і майже стільки — в Китаї; від пандемії «іспанки» у Європі після Першої світової війни (1914—1918) померло приблизно 20 млн людей; втрати населення в двох світових війнах стано­вили 60 млн і ще більш значними були непрямі втрати від зниження народжуваності й збільшення смертності).          Протягом тисячоліть населення світу зростало надзвичайно повільно, що пояснюється низьким рівнем розвитку виробництва і сильною залежністю людини від природи на ранніх етапах історії. Природне середовище обмежувало зростання чисельності первісних людей, основу життя яких складали полювання, рибальство і збиральництво. До кінця палеоліту, за приблизними оцінками, людина освоїла менше за 1/3 сучасної ойкумени (бл. 40 млн км2), а середня густота населення навряд чи перевищувала 8—10 людей на 100 км2.         Більшість дослідників поділяє точку зору, щодо кінця епохи палеоліту (приблизно 15 тис. дон. е.) чисельність населення досягала бл. 3 млн людей, до кінця неоліту (2 тис. до н. е.) — бл. 50 млн людей, на початку нашої ери на Землі було вже 230 млн людей, до кінця І тис. н. е. — 275 млн людей, до 1500р. збільшилося до 425 млн. Починаючи з XVII ст. темпи приросту населення світу помітно зросли. Швидке зростання промисловості, підйом сільського господарства, успіхи медицини в ряді західноєвропейських країн (XVI—XVIII ст.) позначилися на демографічних процесах. Різко прискорилося зростання населення світу з другої половини XVIII ст. У цей час стався перший (із статистично зафіксованих) і надзвичайно сильний стрибок зростання населення в окремих країнах Західної Європи. З 1500 по 1900 р. населення світу зросло майже в 4 рази. У 1650 р. воно досягло 550 млн людей (зростання на 22 % за 150 років), до 1800 р. — 905 млн (зростання на 65 % за такий же період) і до 1900 р. — 1630 млн (зростання майже на 80 % за 100 років). Особливо швидке прискорення темпів приросту населення характерне для другої половини XIX ст. (понад 6 % на рік, у 3 рази вище, ніж у XVI—XVIII ст.), що пояснюється зниженням смертності, особливо дитячої (при стабільному рівні народжуваності в промислово розвинених країнах Західної Європи).           Про прискорення темпів приросту населення світу протягом історії свідчать такі дані. За останнє тисячоліття воно збільшилося у 25 разів, причому для першого його подвоєння потрібно було майже 600 років, для другого — 250, для третього — менше 100, для останнього — трохи більше 40 років. Чисельність населення світу досягла 1 млрд людей приблизно в 1800 p., 2 млрд — через 130 років (в 1930 p.), З млрд — 30 роки потому (в 1960 p.), 4 млрд людей — через 15 років (в 1975 p.), 5 млрд людей — через 12 років (в 1987 p.) .

    Внаслідок нерівномірного приросту населення  частка окремих регіонів у загальній  чисельності населення світу  в XIX—XX ст. сильно змінилася. Різко прискорилися темпи приросту населення з середини XX ст. З 1959 по 1992 pp. чисельність населення  світу збільшилася на 116,8 %. Середньорічний приріст в 1950—1960 рр. становив 53,3 млн  людей, у 1960-1970 pp. - 66,7 млн, у 1970-1980 pp. — 70,3 млн, у 1980-1990 pp. — 86,4 млн, у 1991—1992 pp. — 92,2 млн.

 

 

Це прискорення темпів зростання населення (т. зв. демографічний  вибух) відрізняється від усіх попередніх. Різке зниження смертності населення, у т. ч. внаслідок успіхів медицини, сталося за дуже короткі терміни  і охопило переважну більшість  країн світу. Народжуваність у цей  період змінилася не дуже істотно. Через  природний приріст чисельність  населення багатьох країн і навіть регіонів (Африка) з 1950 по 1992 р. більш  ніж потроїлася. За цей період у 10 країнах населення збільшилося  більш ніж у 3—5 разів і ще більш  ніж у 100 країнах населення зросло у 2—3 рази; разом з тим у більшості  країн Європи і колишнього СРСР населення  зросло менш ніж на 1/5. Порівняно  швидке зростання населення в  економічно розвинених країнах продовжувалося до початку 1960-х pp. У 1955—1960 pp. щорічний приріст населення в них дорівнював 13 %, у 1970—1975 pp. — бл. 9 %, а у 1980—1985 pp. — понад 6 %. У країнах, що розвиваються, в середині 1960-х pp. зниження рівня  народжуваності також почало обга­няти  зниження рівня смертності, внаслідок  чого щорічний приріст населення  впав з 26 % у 1965— 1970 pp. до 21 % у 1985— 1990 pp.        У 1993 р. чисельність населення Землі досягла 5,5 млрд людей. У 1993 р. проживало (млн людей): в Європі — 728, в Азії — 3336, в Африці — 670, в Північній і Центральній Америці — 442, в Південній Америці — 308, в Австралії і Океанії — 28. Найбільші за чисельністю народонаселення країни (1993 p., млн людей): Китай — 1179,5, Індія — 896,6, США — 258,2, Індонезія — 188,2, Бразилія — 156,5, Росія — 148. На початку 90-х pp. народонаселення світу щорічно збільшувалося приблизно на 70 млн людей.

 

Причини та наслідки демографічного вибуху

 

У чому справжня причина демографічного вибуху? Перш за все це результат  різкого зниження частки смертності у всіх вікових групах. Народжуваність ж або збереглася на незмінному рівні (у багатьох слаборозвинених країнах), або знизилася, але аж ніяк не в такій мірі, як смертність. У першу чергу це стосується сіл в країнах, що розвиваються, де висока народжуваність зберігається з ряду причин. Люди споконвіку вважали її природною і не бачили реальної альтернативи, а пропаганда переходу до свідомого планування сім'ї з працею доходить до їх свідомості.    Не можна забувати також про консервативної позиції щодо народжуваності практично всіх релігій світу - індуїзму, християнства, ісламу, іудаїзму, буддизму в усіх їх толках. Не секрет, що до цих пір церква (будь-яка) є фактором, істотно гальмує нормалізацію глобальної демографічної ситуації.             Ще одна причина  демографічного вибуху в країнах, що розвиваються: домігшись незалежності, ці держави отримали можливість більш широкого використання світових досягнень в галузі медицини і за допомогою світового співтовариства (ООН, ВООЗ та ін.) зуміли ліквідувати багато епідемічні захворювання, неслися десятки тисяч людей. У результаті протягом декількох десятиліть істотно знизилася смертність, що при збереженні високої народжуваності і призвело до різкого підвищення природного приросту. Очевидно, що його зниження можливо тільки через скорочення народжуваності, тим більше що процес зниження смертності в цих країнах продовжується.            Які ж наслідки демографічного вибуху? Безконтрольне зростання народонаселення світу рано чи пізно в стані повалити в хаос світову економіку, що зробить марною боротьбу з убогістю і голодом, призведе до виснаження природних ресурсів і до фатальних політичних потрясінь.

 

 

 

 

 

Про регулювання  збільшення чисельності населення

 

Індія проголосила початок виконання першої державної програми регулювання населення і сімейного планування у 1952 p., коли чисельність її населення становила приблизно 400 млн. На той момент щорічний приріст був невеликий, і, за підрахунками експертів, час подвоєння населення становив 53 роки (отже, межу 800 млн країна мала перейти приблизно у 2005 p.).              Про повний провал багаторічних зусиль керівників Індії та її місцевої адміністрації свідчать дані :           • межу 800 млн. було перейдено на 25 років раніше і так успішно, наче уряд всі тридцять років заохочував народжуваність, а не випробовував практично всі існуючі методи її зниження (включаючи спроби примусової стерилізації чоловіків, які вже встигли стати батьками двох або більше дітей); • якщо на початку програм скорочення народжуваності населення Індії щороку збільшувалося на 5 млн., то у 1987 р. воно збільшилося аж на 17 млн. осіб;               • час подвоєння населення за даними 1987 р. скоротився порівняно з 1952 р. майже вдвічі (приблизно до 30-33 років).       Нині населення Індії вже перевищує 1 млрд. і далі збільшується дуже швидко.            Фахівці називають чимало причин того, чому Індія, як і багато інших бідних і перенаселених країн (Пакистан, Бангладеш, Індонезія та ін.), навіть не спромоглася хоч трохи загальмувати збільшення кількості свого населення:              • неписьменність більшості населення, наявність у країні 14 цілком різних мов, понад 200 діалектів й 11 великих і різних релігій;     • велике переважання у 1952-1990 pp. сільського населення (з його правічним бажанням мати кілька дітей для опори під старість) над міським. Досвід як Індії, так і інших країн свідчить, що зменшення народжуваності спостерігається лише у тому поколінні, яке народилося й виросло у містах;   • народні звичаї раннього одружування у поєднанні з культом кохання і сексу, ставленням до останнього як до головного джерела радості людського буття;              • відсутність засобів контрацепції, які були б адекватними звичаям і побажанням сільського населення.

 

Програвши кампанію скорочення народжуваності, уряд Індії досяг  чималих успіхів у збільшенні ресурсів їжі. Застосування нових сортів зернових з укороченим стеблом і  підвищеною врожайністю дало змогу  уникнути масової загибелі населення  з голоду, як це не раз траплялося в минулому.             Програми скорочення народжуваності в Індії не ліквідовані. Можливо, їх мета буде досягнута поєднанням нових засобів масової інформації (всім відомі успіхи індійського кіно) з підвищенням освітнього рівня населення і застосуванням кращих засобів контрацепції.      Прикладом успішнішої спроби знизити народжуваність є Китайська Народна Республіка (континентальний Китай). Під час громадянської війни частим був голод. Експерти вважають, що спроба Мао Цзе-дуна стрибком здійснити прорив у соціалізм упродовж 1958-1962 pp. призвела до загибелі 20 млн осіб від голоду і репресій. Та це не вплинуло істотно на кількість населення, що й далі стрімко збільшувалося. Останні тридцять років усі сили вкрай централізованої соціалістичної "піднебесної" були кинуті на боротьбу з бажанням власних громадян мати потрібну їм кількість дітей. Найефективнішими виявилися законодавчі акти, які забороняють шлюб навіть після досягнення 20 років ("дозволена" межа повсякчас підвищується і може досягти 30 років). Суворо караються економічно всі, хто має понаднормову кількість дітей. Китай щоразу був першим у черзі з випробування всіх нових протизаплідних засобів, пропонуючи власне населення для медичних експериментів.        Хоч і сьогодні чисельність населення Китаю продовжує збільшуватися, та кількість дітей на одну сім'ю у країні менша 2. Уряд запевняв світову громадськість, що на межі 2000 р. населення Китаю сягне максимального значення 1,2-1,3 млрд. (частина експертів вважає, що китайців приблизно 1,4 млрд.), а потім почне повільно зменшуватися до запланованого на 2100 р. значення 500-600 млн. Якщо цього буде досягнуто, то Китай ще раз подарує світу свій винахід, цього разу — у царині методів зниження народжуваності й переборенні сил біології суспільними силами і впливами.     Чому Китай зумів досягти певного успіху там, де Індія зазнала повної невдачі? Мабуть, є чимало причин цього, а їх дослідження важливе й для інших країн. Ми ж звернемо увагу читачів на ту обставину, що в Індії уряд переважно "запрошував" населення поводитися певним чином, рекомендував і обґрунтовував скорочення складу сімей. Це відбувалося на тлі "зеленої революції" з її прогресом у врожаях. В Індії не було драконівського законодавства китайського зразка, а знищення новонароджених дівчаток не набуло "китайської" інтенсивності.        Схоже, що у малорозвинених країнах проблему надмірної народжуваності розв'яже або життя, або залізна диктатура.    А чи варто взагалі скорочувати народжуваність, враховуючи всю сукупність економічних чинників? Може, це питання вирішиться саме собою і без втручання держави, якщо біосфера має засоби для регулювання чисельності популяції одного з видів живих істот?     Пошуки відповіді на перше питання є предметом запеклих дискусій насамперед серед економістів. Більшість з них заперечують необхідність контролювати народжуваність. Логіка їх доводів зводиться до того, що подвоєння робочих рук приводить до розширення виробництва у 3-4 рази і до ще більшого зростання сукупності ресурсів.      Екологи не в захваті від такого варіанта не тому, що неможливо забезпечити значно вищий темп збільшення валового національного продукту, ніж приріст населення. Справжня проблема полягає в тому, що використання сучасних технологій неминуче збільшить у багато разів забруднення довкілля, а у віддаленій перспективі зупинить виробництва і зашкодить здоров'ю людей.          Якщо узагальнити ситуацію у світі, то можна стверджувати, що переважна більшість країн вибрала саме антиекологічний шлях вирішення проблем забезпечення свого населення, мало піклуючись про застосування пропозицій екологів. Наслідки цього шляху для біосфери і для здоров'я людей викладемо у наступних розділах.       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Демографічний вибух —  різке прискорення кількісного  зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності  населення, неузгодженого з об'єктивними  вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа  народжень над числом смертей  досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% .            Різко прискорилися темпи приросту населення з середини XX ст. З 1959 по 1992 pp. чисельність населення світу збільшилася на 116,8 %. Середньорічний приріст в 1950—1960 рр. становив 53,3 млн людей, у 1960-1970 pp. - 66,7 млн, у 1970-1980 pp. — 70,3 млн, у 1980-1990 pp. — 86,4 млн, у 1991—1992 pp. — 92,2 млн.        Основні причини демографічного вибуху :        - різке зниження частки смертності у всіх вікових групах , що пов’язане з значним розвитком медицини;               - висока народжуваність в селах країн , що розвиваються;                          - консервативної позиції щодо народжуваності практично всіх релігій світу . Наслідком  демографічного вибуху є безконтрольне зростання народонаселення світу рано чи пізно в стані повалити в хаос світову економіку, що зробить марною боротьбу з убогістю і голодом, призведе до виснаження природних ресурсів і до фатальних політичних потрясінь.  

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел

 

1. Лавров С.Б. Глобальні проблеми сучасності – ч.1. – Спб., 1993.

2. Сиротенко А.Й. Глобальні проблеми людства – К; Географія та основи економіки в школі, № 1, 2002 р.

3.  Глобальные проблемы современности. – М.: Мысль, 1981.

4.  Голубчиков Ю.Н. Население земного шара // География в школе. – 2000. - №20. – с. 10-22.          5. Демографические показатели стран мира, 2000 г. // География ПС. – 2001. - №33. – с. 11-22.

6.   Максаковский В.П. Демографический кризис в современном мире. // География ПС. – 2001. - №23. – с. 13-14.

7.  Современная демография. / Под ред. А.Я. Кваши, В.А. Ионцева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995.        8.  Энциклопедия для детей: т.з. География. – М.: Аванта+, 1994.

         9. http://ru.wikipedia.org.

  10. http://www.eco-live.com.ua.

         11. http://www.globaltrouble.ru.