Лікарські рослини високогір’я Карпат

Курсова робота

Лікарські рослини високогір’я Карпат

Зміст

 
Вступ 
 
Розділ 1. Методика та об'єкти дослідження 
 
Розділ 2. Огляд літератури 
 
Розділ 3. Фізико-географічна характеристика території дослідження 
 
3.1 Географічне положення 
 
3.2 Геологічна будова 
 
3.3 Геоморфологія 
 
3.4 Водні ресурси 
 
3.5 Ґрунти 
 
3.6 Клімат 
 
3.7 Рослинний покрив 
 
Розділ 4. Лікарські рослини Північних Гриняв 
 
4.1 Флора лікарських рослин 
 
4.2 Хорологія видів лікарських рослин 
 
4.3 Природні запаси лікарських рослин 
 
4.4 Охорона та перспективи використання лікарських рослин 
 
Висновки 
 
Література 
 
Додатки 
 
Вступ 
 
З перших днів свого існування на Землі людина, як і всяка інша істота, терпіла від тяжких хвороб. І полегшення своїх страждань шукала і знаходила в навколишній природі, - флорі і фауні. 
 
Минали віки, тисячоліття, а людина не розлучалася з рослинами, спостерігала за ними, старанно вивчала їх цілющі властивості. Адже лікування рослинами виникло разом з появою на Землі людини. Чимало рослин, які людина зустрічала на своєму шляху, перевірялись на придатність до їжі, на отруйність, наявність лікувальних властивостей. Безупинний плин часу змивав на протязі віків невдале і акумулював тільки справжній скарб народної медицини. 
 
В результаті виявилось, що тепер загальне число рослин, які можна було б зарахувати до лікарський не перевищує п'ятсот. 
 
В народі міцно зберігаються, переходячи з покоління в покоління, відомості про способи лікування різних хвороб, так само як і про рослини, які здобули славу лікувальних. 
 
Відомості про лікарські рослини можна знайти в античних книгах, в книгах княжої доби: у «Повісті минулих літ», в літописах Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, в лікарських порадниках, травниках. З літописів відомо: ще в XI столітті при Києво-Печерському монастирі було засновано «больничний монастир» у Переяславі, Чернігові, Галичі, де лікували простий люд. Серед людей поширювалися травники, лікарські порадники. Уся давня медицина обома ногами стояла на рослинному світі, рекомендувала настої, відвари, мазі, оздоровчі бані тощо. 
 
Годиться пам'ятати, що лікарські рослини і в нас час - це комора несподіванок справжніх наукових відкриттів які чекають кожного, хто серйозно і наполегливо ступає на стежину теоретичного вивчення чи практичного застосування їх для лікування та профілактики численних недуг. 
 
Відрадно констатувати, що той спад уваги до лікарських рослин, те ігнорування, науковим світом цілющих властивостей рослинної сировини, які почалися в сорокових роках XX століття минувся. Наукова і практична медицина поряд із використанням новітніх фармацевтичних препаратів дедалі частіше звертається до багатющого світу рослин і знаходити у ньому несподівані й бажані відповіді на проблеми лікувальної справи. 
 
Дія препаратів з багатьох лікарських рослин поступова, м'яка, фізіологічна. Вона не призводить до негативних зрушень в організмі, а навпаки, сприяє вирівнюванню, нормалізації життєво важливих процесів, забезпечує організм вітамінами, мінеральними солями, амінокислотами, підтримує на оптимальному рівні обмін речовин. 
 
У цьому багатоплановому впливі лікарських рослин на організм і полягає їх значення як невичерпного джерела здоров'я і сили людей різного віку. 
Розділ 1. Методика та об'єкти дослідження 
 
До флори будь-якої території майже завжди входять лікарські рослини. Для висвітлення теми курсової роботи «Лікарські рослини Північних Гриняв» було опрацьовано літературні дані (перелік використаної літератури додається), гербарні дані та власні спостереження. 
 
Для власних спостережень було використано метод екологічних профілів. Саме цей метод найактуальніший для дослідження флори, а також вивчення лікарських рослин в гористій та горбистій місцевості маршрут було прокладено так, що він охопив кожен зональний пояс рослинності. 
 
Вивчаючи лікарські рослини невеликих об'єктів, було прокладено маршрут по периферії та діагоналях галявин, виявлено видову різноманітність та щільність окремих видів лікарських рослин, а також вдалося ознайомитись з особливостями рельєфу, флорою Верхніх Гриняв. Встановити еколого-фітоценотичну природу лікарських рослин. 
 
Наприклад в реальному флороценотипі ростуть баранець звичайний, чоловіча папороть; в лучному флороценотипі зустрічаються деревій звичайний, арніка гірська, звіробій звичайний, материнка звичайна та інші. 
 
Дослідження видового різноманіття лікарських рослин показало, що більшість з них зустрічається в лучному флороценотипі Верхніх Гриняв, не дивлячись на те, що місцевість гориста і горбиста. 
 
По відношенню до світла переважаюча більшість рослин факультативні геліофіти. 
Розділ 2. Огляд літератури 
 
Працюючи над темою курсової роботи «Лікарські рослини Верхніх Гриняв» довелось детально опрацювати таку літературу: «Природа Івано-Франківської області» автор Геренчук К.І., 1973р. 
 
В цих посібниках детально висвітлена фізико-географічна характеристика досліджу вальної території, зокрема, географічне положення села, геологічна будова, ґрунти, клімат, рослинний покрив. В книзі «Рослинність високогір'я Українських Карпат» автор Малиновський К.А., 1980р., описана рослинність гірської місцевості. 
 
Відомості про лікарські рослини гірської частини нашої області, їх лікувальні властивості, в тому числі села Верхні Гриняви, є в книгах «Лікарські рослини» автор Комендар В.І., 1971р. в цій же книзі описані лікарські рослини Закарпатської області. 
 
Про цілющі властивості лікарських рослин, способи приготування, ліків описала Носаль М.А. та Носаль І.М. в книзі «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі» (1962р.), «Ліки навколо нас» В.Кархут, 1973р., «Лікарські рослини на присадибній ділянці» автор Ф. Мамчур, Я. Гладун, 1985р., «Лікарські рослини в народній медицині» О. Попов, 1965р. 
 
Є.С. Товстуха в книзі «Фітотерапія» 1991р. поділився багаторічним власним досвідом лікування препаратами, які виготовлялись з лікарської сировини. Цінний матеріал про лікарські рослини міститься в енциклопедичному довіднику «Лікарські рослини» за редакцією академіка A.M. Гро дзінського 1990р. 
 
Ті рослини, які в наслідок невмілого збору, господарської діяльності людини стали рідкісними, описані в «Червоній книзі України». 
 
Про врегулювання взаємовідносин людини з природою записано в «Конституції України», стаття 66. 
 
В Україні видані закони «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про рослинний світ» та інші. 
Розділ 3. Фізико-географічна характеристика території дослідження 3.1 Географічне положення 
 
Село Гринява розташоване у Верховинському районі Івано-Франківської області у південно-східній частині Українських Карпат. Зі сходу села протікає річка Білий Черемош, а з заходу та півночі від села - річка Чорний Черемош, з півдня розташовані Гринявські гори, для яких характерні хаотично розкидані конічні вершини, які слабо об'єднані у хребти (мал.3.1). 
 
Від села Гринява до районного центру - м. Верховини - 47 км. 
 
До села прилягає пасмо Гринявських гір. Найвищі вершини - це Баба Людова (1590м.) і Яровиця (1574м.). Хребти Гринявських гір є місцем полонинського господарювання гуцулів. На них розміщувалися лише сезонні оселі вівчарів, постійним місцем проживання є село Гринява. 
 
Характер рельєфу для розселення людей не дуже сприятливий. Тому в цій місцевості люди поселялися певними скупченнями. 
 
^ Мал. 3.1 Фізико-географічне районування Гуцульщини 
 
3.2 Геологічна будова 
 
Для Верхніх Гриняв характерними є осадові породи крейдового і палеогенового періодів Мезозойської ери загальною потужністю 4-7 км. До складу посадових порід входять пісковики, Мергелі з фауною амонітів, белемнітів. 
 
Більш молоді відклади представлені темно-сірими піскуватими вапняками. Вони багаті на кальцій, калій, мідь, кобальт. 
 
Значна частка масиву села, особливо та, що прилягає до Гринявських гір містить кристалічні породи метаморфічного комплексу - кварцові конгломерати. 
 
В масиві, що прилягає до Чорного Черемошу виявлені вапняки вулканогенного походження. 
3.З Геоморфологія 
 
Верхні Гриняви як і решта Карпат характеризуються досить значною товщиною флішових відкладів зім'ятих в складки і пересунутих в сторону Східно-Європейської платформи. 
 
Село Гринява разом з горами входить до Мармарошської структурно-фаціальної зони. Сучасний облік місцевості сформувався під впливом неогенової складчастості, в якій домінувала насувна тектоніка. 
 
Поверхня південної частини села представлена ступінчастими карами та долинами. На стінах карів добре видно материнські гірські породи. В долинах концентрується значна кількість реліктових та рідкісних видів рослин. 
 
В даний час, як будь-яка гірська місцевість територія зазнає інтенсивного фізичного вивітрювання, в результаті чого формуються сучасні осипища. 
 
На висоті, до 1000м над рівнем моря відчувається площинний змив та лінійна ерозія. Ці процеси впливають на функціонування екосистеми Верхніх Гриняв. 
 
3.4 Водні ресурси 
 
Село Гринява розташована між ріками Білий та Чорний Черемош. Глибина рік коливається від 0.5 до 1.5 м. обидві ріки стікають з північних схилів Чивчинських гір. Це типові гірські ріки з дуже великими нахилами. 
 
Режим рівня води характеризується невпорядкованими паводками. Найбільше підноситься рівень води навесні в період танення снігу і в червні в період сильних дощів. Під час паводків розливаються береги. 
 
Ріки Мають змішаний тип живлення. Вони живляться ґрунтовими, дощовими і талими водами. На річках створені форелеві господарства. До 1978 р. ріки використовували для сплавлення лісу. 
3.5 Ґрунти 
 
На території Верхніх Гриняв ґрунтоутворення проходить переважно по буроземному типу. Утворюються гірсько-лісові бурі ґрунти (буроземи), які зобов'язані своїм забарвленням водонерозчинним сполукам заліза (гідрооксидам і комплексним сполукам їх з гумусовими кислотами), які осідають на поверхні мінеральних часток грунту. Серед гірсько-лісових бурих грунтів переважають суглинкові різновиди. 
 
Особливістю материнських порід цих ґрунтів є їх незначна глибина, щебнистість та безкарбонатність. Сформувалися буроземи під ялинковими, ялицевими та буковими лісами. Ґрунти часто зазнають водної ерозії, тому у різних місцях зустрічається різний ступінь змитості. 
 
За механічним складом ці ґрунти легко - та середньосуглинисті, а на окремих ділянках щебенисті. 
 
Нижні горизонти мають .слабкі ознаки оглеєння. У верхньому горизонті міститься 2,4 - 3,5% гумусу, кількість якого з глибиною повільно зменшується. Реакція ґрунтового розчину кисла, pH сольової витяжки становить в середньому 4,4. Гринявські буроземи багаті на перегній, під буковими лісами його кількість досягає 10-15%, а на розорюваних ділянках зменшується в 4-5 разів. 
 
На виположених гірських схилах, які використовуються як природні кормові угіддя, а також як орні землі, на буроземний та процес ґрунтоутворення під впливом трав'янистої рослинності або агрокультури накладається дерновий ґрунтотворний процес. Гумусовий горизонт у таких ґрунтів більш темного кольору, а тому їх називають дерново-буроземними. Такі ґрунти зустрічаються у східній частині Гриняв. 
3.6 Клімат 
 
Географічне положення Верхніх Гриняв зумовлює помірно-континентальний клімат з достатнім зволоженням, нестійкою весною, нежарким літом, теплою осінню і м'якою зимою. Це найбільш холодний район Карпат. Середньорічна температура 4,5°С. 
 
Зима (період із середньодобовою температурою нижче 0°С) триває 3,5-4 місяці. Взимку часто буває відлига під час якої навіть у січні температура вдень може перевищувати +10°С. Промерзання ґрунту досить короткочасне. Найхолодніший місяць - січень. 
 
Весна затяжна з різкими коливаннями температури. Триває від 80 до 120 днів. Приморозки бувають навіть у червні. 
 
Літо (період із середньодобовою температурою вище + 15°С) триває 1-2,5 місяці. Максимальна літня температура + 30°С. Середня кількість опадів 40-50 мм. 
 
Осінь триває 3-3,5 місяців. В цілому тепла і суха. Найбільш помітний перехід до зими проходить в жовтні-листопаді. 
 
В даній місцевості переважають мало інтенсивні тривалі опади. В середньому за рік випадає 759 мм. 
 
Щодо напрямку вітру, то переважають південно-східні вітри. Причому у високогір'ї швидкість більша, ніж у долинах. Середня швидкість 1,8м./ сек. 
3.7 Рослинний покрив 
 
Рослинність типова для гірського ландшафту. Пануючим типом рослинності є ліс, в якому переважаючими видами є ялина, ялиця та бук. Зустрічаються поодинокі домішки явора, клена гостролистого, липи серцелистої; у передгір'ї є граб, осика, черешня. 
 
Перший ярус складає ялиця та ялина, другий-бук. Підлісок розвинений слабо. Лише поодиноко росте вовче лико, жимолость чорна, жимолость пухнаста, бузина чорна, бузина червона, шипшина собача, ожина, ліщина. 
 
Пануючими видами трав'яного покриву є квасениця, папороті безщитник жіночий, дріоптериси чоловічий та остистий; осока лісова, міцеліс стінний, костриця висока, зубниці залозиста та бульбиста. 
 
Ростуть також маренка запашна, сольданела гірська, щавель карпатський, звіробій чотиригранний. Полонини вкриті лучною рослинністю: костриця лучна, мітлиця тонка, лисохвіст лучний, гребінник звичайний, біловус стиснутий, конюшина лучна і повзуча, чина лучна, валеріана лікарська та інші. 
 
Флора лікарських рослин представлена такими рослинами: скополія карніолійська, беладонна звичайна, пізньоцвіт осінній, баранець звичайний, арніка гірська, підсніжник білосніжний, звіробій звичайний та інші. 
 
 
 
Мал. 3.2 Рослинність узбережжя Білого Черемошу в районі Верхніх Гриняв. 
Розділ 4. Лікарські рослини Північних Гриняв 4.1 Флора лікарських рослин  
 
Місцевість характеризується досить холодним кліматом, де переважають бурі гірсько-лісові ґрунти, тому флора лікарських рослин, як і інших - не дуже багата. 
 
^ Арніка гірська (Arnica Montana L). Зростає на полонинах і високогірних галявинах. Це багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 15-18 см. Кореневище тонке, повзуче. Стебла висхідні або прямостоячі, густо облистнені, вгорі розгалужені. Листки чергові, цілісні. Квіти блідожовті, зібрані в невеликі кошики, що утворюють на верхівці стебла нещільне щитковидне суцвіття. Для виготовлення ліків збирають листя та верхівки квітучих рослин. Ліки виготовленні з арніки гірської вживають при кровотечах різної етіології, при болючих місячних, при спазмах шлунка, кишечника, при колітах, ревматизмі, зовнішньо як антибактеріальне та в'яжуче. Свіже потовчене листя прикладають до виразок, гнійних ран і таких, що кровоточать. 
 
^ Беладонна звичайна (Atropa belladonna). Росте на узліссі, вирубках. В медицині використовують цілу рослину. 
 
Баранець звичайний (Dycopodium selago L). Зростає на кам'янистих полонинах, у високогір'ї. З лікувальною метою використовують траву. 
 
^ Бузина чорна (Sambucus nigra). Зустрічається вона на території Верхніх Гриняв досить рідко. Росте серед чагарників. Квіти жовтувато-білі, пахучі. Зрілі плоди - чорно-фіолетові ягоди з трьома кісточками. Серцевина у пагоні - біла. Цвіте в червні - липні. Плоди дозрівають в серпні-вересні. 
 
Збирають молоді листочки, кору молодих гілок весною, квіти під час цвітіння, плоди-зрілими. 
 
У народі найчастіше вживають квіти бузини чорної при простудних захворювань як потогінний та жарознижуючий засіб, а також як сечогінний і кровоспинний. Молоді весняні листочки приймають як делікатне проносне при хронічних запорах. Відвар коренів і кори приймають при хворобах нирок, при водянці та діабеті. 
 
^ Грицики звичайні (Capsella bursa pastoris). Зростають поблизу помешкань, на узліссях. Рослина з прикореневою розеткою пірчасто-розсічених листків і прямим, іноді галузистим стеблом, на якому листки дрібні або виїмчастозубчасті. Плоди у формі сердечка або сумочки. Білі дрібні квітки зібрані в довгу волоть. Рослина цвіте з квітня до вересня поступово від низу пагону до верху. 
 
Збирають траву, зрізуючи її під час цвітіння, коли плодики з'явилися лише знизу. У траві грициків виявлено: вітаміни К і С, флавоноїди (глікозид, діосмин), органічні кислоти (фумарова, винна, яблучна, лимонна), аміни (холін, ацетилхолін, тирамін), багато калію. 
 
Напар грициків приймають при хворобах печінки, жовчних і ниркових каменях, при хворобах нирок та сечового міхура, при різних розладах обміну речовин. Такий же напар п'ють жінки у передклімактеричний період при виснажливих маткових кровотечах. Сік з грициків лікує ревматизм та проноси, приймають при кровотечах з носа. Грицики протипоказані при вагітності і тромбофлебіті. 
 
^ Деревій звичайний (Achillea millefolium). Росте на лісових галявинах, біля узлісь на схилах. Стебло деревію пружне, пряме, трохи волосисте, як і листки. Кореневище повзуче з пагонами. Квіти білі, дрібні. Запах бальзамічний, приємний цвіте з другої половини травня до кінця літа. Заготовляють траву, листки і квіти у період його цвітіння. 
 
Сік з листя деревію п'ють для посилення апетиту, поліпшення обміну речовин, при хворобі печінки та жіночих хворобах. Настій з сухих листків приймають при геморої, чиряках, носових та інших кровотечах, при сильному серцебитті, при запаленні сечового міхура, при спазмах в шлунку при метеоризмі. 
 
Трава деревію збільшує кількість тромбоцитів у крові. Протиалергічна дія трави дозволяє з успіхом застосовувати деревій при діатезах екземі, кропивниці, бронхіальній астмі. Також використовують деревій в зборах лікарських трав для лікування різного роду астенічних станів, неврозів, істерії. 
 
^ Звіробій звичайний (Hypericum perforatum). Росте на пагорбках, галявинах, між чагарниками. Стебла прямі, двогранні, в горі розгалуження. Листки овальні або довгасті, гладенькі, з безліччю ніби проколотих, по краях чорних плямок, що просвічуються. Квітки яскраво-жовті, з бурими цяточками, зібрані у щитовидні суцвіття. Плід - багатонасінна коробочка, що розкривається. Смак рослини терпкий, запах ніжний специфічний. Цвіте в червні-серпні. Збирають під час цвітіння, частково на початку цвітіння, коли ще більшість квіток у бутонах. Звіробій на організм людини діє як в'язуче, збуджує апетит, поліпшує функцію кишечнику, як сечогінне і загоююче, при лікуванні кам'яної хвороби печінки, розладів шлунка і кишечнику, сечового міхура, ряду жіночих хвороб, захворювань легенів, запальних процесів, наривів, виразок, чиряків, висипів на тілі, ревматизмі. 
 
^ Конвалія травнева (Convallaria majalis). Росте у хвойному та мішаному лісі. Це рослина з повзучим кореневищем, від якого відростають вгору квітконосні стебельця, на яких розміщаються білі квітки з квітконіжками. Це стебельце прикрите біля основи піхвовими листками, вище яких два великі листки еліптичної або овальної форми, які обхоплюють стебло. Цвіте в травні-червні. Зрілий плід - червона ягода для виготовлення ліків використовують окремо квіти, листки і траву рослин. 
 
Усі частини рослини містять глікозиди, що діють на серце. З квіток конвалії готують спиртову настойку, яку вживають при хворобах серця, особливо при вадах серця. Також приймають при безсонні, тужливому настрої, нерівномірному битті серця, при базедовій хворобі вірусній жовтяниці, деяких жіночих хворобах, при істерії та епілепсії. Зовнішньо використовують для примочок, компресів на хворі очі, для полоскання горла при ангінах. 
 
^ Кропива дводонна (Urtica dioica). Росте як бур'ян у садках та на узбіччі доріг. Кропива багата залізом, різними мікроелементами, містить вітаміни групи В, К. З лікувальною метою використовують листки, корені та насіння. 
 
Свіжий сік приймають при харканні кров'ю, носових, гемороїдальних кровотечах. Настій з листя приймають при малярії, при хронічних шкіряних захворювань, прищах, висипках, чиряках, при ожирінні, цукровому діабеті, ревматизмі, екземі, діатезі. Відвар з коренів приймають при туберкульозі легенів, при водянці, подагрі. Відвар з насіння кропиви використовують як глистогінне. 
 
^ Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale). Росте на галявинах, у садах. Цвіте з весни. Збирають корені кульбаби рано навесні, але краще-пізно восени, коли вони містять більше діючих речовин, в тому числі цукрів, інуліну. Використовують корені як засіб при хворобах печінки, як легкопроносний та сечогінний, кровоочисний, відхаркувальний засіб. Також приймають при атеросклерозі, ревматизмі, подагрі, авітаміноз ах, геморої, при алергічних захворюваннях та цукровому діабеті. 
 
Материйка звичайна (Origanum vulgare). Росте на лісових галявинах. Рослина у формі пів куща, з прямостоячими м'яковолосистими стеблами, супротивними листками, видовжено-яйцевидними. Вся рослина часто має пурпуровий відтінок, особливо у тих екземплярів, що ростуть на сонячних галявинах. Квітки дрібні лілово-рожеві. Цвіте в червні-вересні. Для виготовлення ліків використовують всю наземну частину. 
 
У народному лікуванні застосовують при хворобах шлунка та кишечнику, горла, при простуді, а також при різних жіночих хворобах, особливо маткових. Зовнішньо з напару материнки роблять компреси на нариви, чиряки та різні опухлі. В офіційній медицині рекомендується при безсонні, гастритах з пониженою кислотністю шлунка та безкислотністю, при запорах. Крім того, як відхаркувальне - при бронхітах і бронхоекстазах, запалення легень, бронхіальній астмі, коклюші. Вагітним не можна лікуватися материнкою, бо вона діє абортивно. 
 
^ Любка дволиста (Piatanthera bifolia). Росте в лісах на галявинах. Це рослина, яка утворює щороку кореневі бульби з паростком, причому торішні бульби, звичайно відмирають. Листки довгасті або округлі. Квітки зібрані в пухкий колос-волоть. Цвіте в травні-липні. З лікувальною метою використовують бульби. Застосовують бульби при поносах, і товстих кишок при і сечового міхура, при туберкульозі. Любка звичайна діє обволікаючи, запобігає подразненню запалених тканин. Внутрішньо призначають при гастритах з підвищеною кислотністю шлункового соку, при виразках шлунку, виразці 12-палої кишки, ентеритах, дизентерії. 
 
^ Первоцвіт весняний (Primula veris). Росте на лісових галявинах, у розрідженому лісі, на схилах. Рослина з розеткою прикореневих листків овальної або яйцевидно-овальної форми, поступово звужених у крилатий черешок, сильно зморшкуватих, по краях хвилястих зарубчасто-зубчастих. Із середини розетки виростає одне або кілька безлистих квітконосних стебел з квітками на верхівці. Квітки жовті, з трубчастим віночком із невеликим відгином, з 5 оранжевими плямами в зіві. Кореневище дуже коротке. Цвіте з квітня до червня. Збирають рослину з квітками під час її цвітіння. 
 
Первоцвіт весняний приймають як відхаркувальний засіб, при сильній простуді, грипі, а також при кашлі, бронхіті, нежиті і взагалі при всіх видах простудних хвороб, пов'язаних із захворюваннями горла і печінки, при хронічних запорах, при мігрені, як сечогінний засіб. Рекомендується при безсонні, як легке сечогінне, потогінне і поліпшуюче обмін речовин у хворому організмі. Квіти дають при серцевих захворюваннях (тахікардії), як болезаспокійливе при паралічних проявах, при головокружінні, при чиряках, наривах. 
 
Протипоказання: у великих дозах при частому катарі шлунка і кишок, кровотечах у стравоході та органах травлення, ранніх післяопераційних станах. 
 
^ Пижмо звичайне (Tanacetum vulgare). Росте на берегах Черемошу. Рослина з сильним камфорним запахом. Листки чергові, пірчасто-розсічені з довгасто-ланцетними пірчасто надрізаними пилчастими ділянками. Нижні листки черешкові, Верхні сидячі. Кошики квітів зібрані в щитовидне суцвіття. Квітки жовті. Кореневище коротке галузисте. Цвіте у червні-вересні. З лікувальною метою використовують квіткові кошики без квітконіжок. 
 
Настій суцвіть приймають в народі при нетравленні і при болях в шлунку, при поносах, як жарознижуючий, потогінний. Також використовують для вигнання глистів. Слід пам'ятати, що пижмо отруйна рослина, однак треба знати, що приймання його всередину в підвищених дозах може викликати понос, блювання, запаморочення, подразнення слизистої травного тракту і, за деякими даними, - матки, нирок; спазми, появу крові у сечі, навіть певну втрату свідомості. Разом з тим це цінна рослина, якою треба вміти користуватися і звичайно під керівництвом знаючого лікаря. Колись водним настоєм пижма боролись зі вошивістю та робили обмивання шкіри при пораженнях коростою (кліщевою). 
 
Підбіл звичайний (Tussilago farfara). Росте на берегах річки, зустрічається у лісі, там де ростуть хвойні дерева. Рослина з повзучим підземним галузистим кореневищем. Листки округло-серцевидні, щільні, формою нагадують нижню поверхню кінського копита, зі споду білоповстисті, зверху гладкі. Листочки квітучого стебла лускуваті, прямостоячі, загострені, часто буруваті. Суцвіття до і після цвітіння пониклі. Для виготовлення ліків використовують квітки і листки. У народному лікуванні застосовуються листки, рідше квіти при різних видах грудних - легеневих хвороб як відхаркувальний засіб, легке потогінне при запаленні слизової оболонки, при катарах шлунка і кишок, при ниркових захворюваннях, катарі сечового міхура. Сік із свіжих листків приймають при нежиті, туберкульозі легенів, золотусі, прикладають до гнійних ран, виразок, наривів, при піодерміті. 
 
^ Пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale). Росте у передгір’ї. з лікувальною метою використовують насіння та бульбоцибулини. 
 
Радіола рожева (золотий корінь). Росте у високогір'ї Гринявських гір, у гірських ущелинах. Лікувальні властивості має корінь. 
 
^ Череда трироздільна (Bidens tripartita). Росте на березі річки. Рослина з прямим сильно галузистим стеблом. Листки з рідкими волосками, звужені у короткий крилатий черешок, здебільшого трироздільні з пилчастими частками з яких середня більша. Кошики буро-жовті, прямостоячі) квітки жовті трубчасті. Цвіте з липня до вересня. З лікувальною метою застосовують усю рослину. 
 
В народній медицині широко застосовується при шкірних хворобах, при рахіті, золотусі, артритах, подагрі, крім того, як легкий потогінний та сечогінний засіб. Також череду трироздільну приймають при всіх формах алергії, діатезі, при всяких висипках (особливо у дітей) як всередину, так і для ванн, примочок, а також при виразках на тілі, при екземі, проти вугрів, при себореї, при псоріазі, для зниження артеріального тиску. 
 
^ Скополія карніолійська (Scopolia carniolica). Росте у лісових вирубах. Лікарську цінність мають корені. 
 
Тирлич жовтий (Gentiana lutea). Росте на високогірних луках. Рослина за досить товстим кореневищем і розеткою листків. Прикореневе листя ланцетно-еліптичне, стебло тупувате. Квіти 4- членні, в пазухах листків та верхівкових кільцях сидячі. Цвіте в липні-серпні. Для виготовлення ліків використовують корені. Корені тирличу жовтого вживають як гіркоту, що збуджує апетит і поліпшує діяльність травних органів. Також при запорах, відсутності апетиту, при блідій немочі, подагрі, артритах. 
 
Протипоказання: останні місяці вагітності, гострі запалення шлунка, глаукома, виразка шлунка, кровотеча в органах системи травлення. 
 
^ Чистотіл звичайний (Chelidonium majus). Росте у затінках, садах. Корінь цієї рослини багатоголовий, червоно-бурий (в середині жовто-оранжевий), від якого виростає по кілька стебел. Вони прямостоячі, галузисті, вузловаті, вкриті волосками. При зламі виділяє жовтий або оранжевий молочний сік. Листки зі споду голубувато-сизі, зверху ясно зелені, нижні чергові, довгочеренкові. Верхні майже сидячі з округлими зарубчастими, при основі збігаючими частками. Квітки золотисто-жовті на довгих квітконіжках з опадаючою дволистою чашечкою. Плід - стручковидний, двостулкова коробочка. Цвіте в травні - жовтні. 
 
Лікарською сировиною служить наземна частина, яку збирають під час цвітіння. Соком чистотілу виводять бородавки, вузлики, змазують також очищені мозолі, плями на шкірі, лишаї, сверблячі, звичайно уражені грибком місця на шкірі. Настоянкою чистотілу лікують парадантоз, канділом. Примочками з відвару чистотілу лікують псоріаз, також чистотіл з профілактичною та лікувальною метою приймають від раку, діє як болезаспокійливий засіб при судорогах, болях у грудях, при задишці, докучливо-болісному, у тому числі й астматичному кашлі, простуді, при болях в шлунку, запорах, при захворюваннях селезінки і навіть від ревматизму, при хворобах печінки і жовчного міхура як жовчогінне, особливо при жовтяниці і жовчних каменях. Доцільно згадати про використання чистотілу при таких хворобах: акта, трахома, ячмені, головні болі, нервові збудження з судорожними станами, епілепсія, зубний біль, ОРЗ, геморой, холецистит, печінкові колькі, хвороба Боткіна, ниркова водянка, камені сечового міхура, стенокардія, венеричні хвороби, водянка живота. 
 
^ Чоловіча папороть (Dryopteris fllix mas Schott). Росте в тінистому лісі, зустрічається на берегах Черемошу. Це отруйна спорова рослина, без надземного стебла. З товстим кореневищем, від якого виростають пучком, зібраним у лійку, двічі-пірчасті листки з короткими черешками, вкритими буроватими лусочками і лшійно-ланцетними листочками. На кінець літа на нижньому боці листків розвиваються двома рядками по боках жилки соруси з круглими спорангіями. 
 
З лікувальною метою використовують кореневище, як глистогінний засіб (проти різних гельмінтів) і особливо, щоб вигнати солітера. Побічні явища: нудота, блювання, понос, знеслаблення серцевої діяльності. 
 
Листя та кореневища папороті корисні зовнішньо для лікування опіків, гемороїдальних шишок, для окладів на болючі суглоби при ревматизмі, при артритах. 
 
^ Шипшина собача (Rosa canina). Росте на узліссі чагарників. Шипшина має чашолистки перисто-розсічені, і, коли квітки ще в бутонах, вони щільно закривають пелюстки і злегка заходять краями одне за одне. При дозріванні плодів вони опадають. Листя зелене. Квіти блідо або яскраво-рожеві, часом білі. Цвіте у травні-червні. 
 
Лікувальні властивості мають стиглі ягоди. У них є великий вміст вітаміну С, також виявлено вітаміни групи В, К, Р, Е, провітамін А. 
 
Чай з шипшини застосовують при скарлатині, тифі, запаленні нирок, при хворобах кишечнику, печінки, шлунка, при туберкульозі. Настій використовують для догляду за шкірою обличчя при запаленнях, лишаях, грибкових захворюваннях, лікують від екземи, при цинзі, виразка шлунка та кишечнику, атрофічні явища слизової травного тракту, поноси, недостатня кислотність шлункового соку, при дизентерії, при запаленні легень, вагітним і матерям, що годують грудьми, при стресових станах. 
 
 
 
Мал.4.1 Арніка гірська 
4.2 Хорологія видів лікарських рослин