Мальовничі схили річковых долин

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

 

 

 

К а ф е д р а   г е о г р а ф і ї

 

 

 

 

 

 

 

МАЛЬОВНИЧІ СХИЛИ РІЧКОВИХ ДОЛИН

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з природничої географії Поділля

студентки 2-го курсу, гр. «В»

Мельник Тетяни Сергіївни

 

 

Науковий керівник:

к. г. н., доц. Яцентюк Ю.В.

 

Вінниця – 2014

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………….3

1. Мальовничі схили річки Південний Буг………. …………………..….4
2. Мальовничі схили річки Дністер…………………………….…………7

      3. Мальовничі схили річки Збруч………………………………….……..11

ВИСНОВКИ……………………………………………………….……15

Список використаних джерел…………………………………………….......16

 

ВСТУП

Справжньою окрасою наших краєвидiв є рiчки – голубi артерiї Подiлля. Багато їх є, i бiльших, i менших, i маленьких. Та всi вони, як люди, рiзнi, неповторнi. У кожної свiй характер, “почерк” i цiлий ряд тiльки їй властивих рис та особливостей.

Річкові долини утворюється найчастіше в результаті ерозійної дії текучої води, хоча існують і так звані рифтові долини, що формуються в результаті тектонічної активності. Зачатковими формами річкових долин є балки та яри, які утворюються непостійними (періодичними) водотоками. Долини зазвичай утворюють цілі системи; одна долина переходить в іншу, ця, у свою чергу, в третю і т. д., поки їхні водотоки одним загальним руслом не впадуть в яку-небудь водойму. У долини розрізняють схили і дно. У молодих долин дно буває нерозвиненим, вкрите піщаними валами, горбами, конусами виносу, а схили підходять до самої річки, будучи одночасно берегами річки, що протікає у ній.

Схили долини можуть бути високими або низькими, крутими або пологими. По крутизні обидва схили долини бувають однаковими або різними (асиметричними). В асиметричних долин Північної півкулі крутішим частіше буває правий (західний), а в Південній півкулі — лівий (східний) схил.

 

1. Мальовничі схили річки Південний Буг

Бог – так змістовно називали цю красиву річку наші предки – давні слов’яни. Мабуть не просто так… Південний Буг – сучасна назва давнього Богу – третя за величиною ріка України, що протікає центральними і південними її областями через зону лісостепу і степу. Тут на поверхню виходить найдавніше в Україні геологічне утворення – Український кристалічний щит, завдяки якому Південний Буг відомий своїми порогами.   Річка бере початок у болотах Хмельницької області, розташованих на вододілі між річками Збруч і Случ. Довжина Південного Бугу – 806 км. У верхній ділянці він протікає в низинних і заболочених берегах, з яких лівий берег трохи вище за правий. Притоки верхньої ділянки також заболочені. Тут побудовано багато ставків.

Такий характер властивий Південному Бугу майже до гирла річки Ікви, де він прокладає собі шлях серед осадових порід. Південніше, розмиваючи тверді породи, річка протікає в глибокій долині.

Ліва притока верхньої ділянки Південного Бугу є річка Бужок. Найбільш велика права притока цієї ділянки – річка Вовк (довжина – 71 км). До впадіння річки Вовчок вона протікає серед осадових, нижче – серед кристалічних порід. Ширина русла річки тут збільшується, береги стають більш крутими. Від місця впадіння річки Вовк русло Південного Бугу кілька разів змінює напрямок, що обумовлено розмивом твердих порід. Береги річки тут високі й обривисті. В руслі великі камені утворюють численні пороги та перекати. У таких місцях у Південний Буг вливаються води одного з найбільших правих приток – річки Згар (95 км). Вона характеризується відносно швидкою течією, дно її викладене продуктами розмиву кам’янистих порід. Від гирла Згара до гирла Десни Південний Буг протікає по рівнині, утворюючи широке русло й заболочену заплаву. Ліва притока – Десна (81 км) – протікає по степовій місцевості.

Нижче м.Вінниці Південний Буг тече по гранітним породам. Тут порожисті ділянки чергуються з низинними берегами, кам’янисті пороги, перекриваючи русло, утворюють перекати. По обох берегах часто височіють скелі. Такий само характер властивий і його притокам. Правда, ліва притока – річка Соб (довжина – 125 км) – спокійніший, ніж правий – річка Саврань (96 км). У руслі Південного Бугу на цій ділянці було багато порогів. В даний час вони в більшості випадків затоплені водами водосховищ, які утворилися в результаті спорудження гребель.

До гирла лівої притоки – річки Синиці (довжина – 79 км) – Південний Буг тече спокійно, утворюючи широку долину. Нижче гирла Синиці, що характеризується швидкою течією, він протікає в вузькій долині майже до гирла Синюхи. На цій ділянці в Південний Буг впадає річка Кодима (149 км), що має уповільнену течію; русло його в багатьох місцях встелене пісками. Ліва притока – річка Синюха (111 км) – утворюється в результаті злиття річок Великої Висі (166 км) і Тікича (4,5 км). У свою чергу Тікич утворюється після з’єднання гирл Гірського (167 км) і Гнилого Тікича (157 км), в руслі першого з яких є багато водоспадів, порожистих ділянок, а також високих і скелястих берегів, тоді як у другому дно і береги значною мірою заболочені. У правої притоки Синюхи – річки Ятрані (104 км) – звивисте русло й, як і в її приток (Уманка – 43 км), напівгірський характер. Більш спокійний він у лівої притоки Синюхи – річки Чорний Ташлик (135 км).

 

2. Мальовничі схили річки Дністер

Дністер - третя за довжиною ріка в Україні та дев’ята – в Європі.

Річка протікає на південному заході України та частково в Молдові, довжиною 1362 км, з них по Україні – 705 км. Площа басейну 72100 км2. Річка Дністер протікає через три країни: Польщу, Україну та Молдову. Похил річки в середньому близько 0,56 м/км. Швидкість течії коливається в межах 0,3 – 2 м/с. На Дністрі є багато водоспадів, а на його берегах - печер.

У Дністра є 386 приток, серед них найбільші:

- праві: Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут;

- ліві: Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч (244 км – найдовша), Смотрич.

У басейні ріки Дністер всього нараховується 14886 малих річок загальною довжиною 32 300 км . Живлення Дністра змішане, але переважає снігове. Під час сніготанення у Карпатах та літніх злив спостерігається найвищий рівень води.

Вартий уваги Дністровський каньйон, який утворює річка від Галича до Хотина. З 2008 року його внесено до реєстру семи природних чудес України. Природа Дністровського каньйону неповторна. Тут ростуть реліктові ліси, є багато степової рослинності, а також є печери і водоспади.

      Річка Дністер є історичною межею між Буковиною та Галичиною, а також між Поділлям і Бессарабією.

       Назва «Дністер» відома з давніх-давен. Її щоразу сприймали по-новому і тому вона видозмінювалася. Перша згадка річки датована V ст. до н. е. у творах Геродота під назвою «Тірас» (ця назва має декілька походжень: іранське означає швидкий; курдське – дикий, неприборканий). Ще є згадка з античних часів про назву «Династріс» в IV ст. Амміаном Марцелліном. А взагалі, пояснення походження назви річки Дністер може бути простим: «дон» - вода, «стрий» - швидкий. Скіфи казали «don Istros», як: «ріка Дніпро» чи «ріка Дністер».

       Зважаючи на непересічну мальовничість долини Дністра, особливо Дністровського каньйону сплав по Дністру є дуже поширеним видом відпочинку в західному регіоні України. Різноманіття буйної рослинності в літній час та багатство водного світу Дністра завжди є гарантією найкращих вражень. Вода, чудові краєвиди, риболовля і ночівля на березі однієї з найбільших рік України – ефектне поєднання, що кожного року не залишає байдужими сотні любителів активного відпочинку.

        Є така легенда про річку Дністер, що там, де зараз тече ріка, протікав невеличкий струмок. Уздовж нього жили люди. На березі цього струмочка, на піску вели вони свій календар, позначаючи дні. Одного разу струмочок, розлившись, затопив береги. Вранці люди вийшли на берег, а позначок нема. Стали люди питати:

- Хто дні стер?

- Струмок.

З того часу й стали звати той струмок Дністер.

      Є ще одна гарна легенда про Дністер. Десь далеко в Карпатах жив такий дід, який керував водами. Тримав він їх під землею. І жив собі прудкий потічок. Любив він скрізь бігати, усюди зазирати, все вивчати. Так було йому все цікаво, що став він просити того діда, щоб пустив його по світу погуляти. Погодився дід, але наказав:

- Але запам'ятай, що не  зможеш ти повернутися, бо вода  догори не тече. Будеш ти бігти, поки не добіжиш до моря. Воно  тебе до себе прийме і вже  не випустить. А щоб море знало, звідки ти і хто ти, візьми ці два камінці та бережи. Покажеш йому камінчики, то й воно все про тебе знатиме. Побіг потічок дорогу собі прокладати. Жінки у ньому білизну прали, чоловіки рибу ловили, а він знай біжить та й біжить. Так усю дорогу потічок і служив людям.

       Добіг нарешті до моря та став проситися. А море його питає, хто та звідки він такий є. Потічок і розказав про камінчики. «То показуй!» - каже море. Заходився потічок їх шукати, а знайти не може. «Я так довго біг і так багато людям служив, що мабуть десь камінчики на дні стер» - проговорив потічок. «На дні стер, то на дні стер. Раз воно так, віднині будеш зватися Дністер» - відказало йому море.

 

3. Мальовничі схили річки Збруч

Сама річка у минулому незважаючи на легенди не могла бути широкою, повноводною і судноплавною майже на всі її довжині. Так, у 1933—1934 рр.. під час будівництва на Збручі першої Сатанівської гідроелектростанції було знайдено монети часів римського імператора Гордіана ІІІ, карбовані у Фракії. Саме недалеко від Сатанова знаходяться Троянові Вали-прикордонні укріплення Римської Імперії І століття нашої ери. Одночасно з дна річки було витягнуто важкі дубові колоди-сваї, які чомусь зарахували як залишки пристані для суден, які протягом віків пробули у воді, що нібито підтверджували легенди, які розповідають старі сатанівчани, що поблизу гори Лазарецької колись була велика річкова пристань, а річка Збруч була судноплавною.

 Період Київської Русі  в Х сторіччі і київський  князь Володимир приєднав державу  білих хорватів до складу Русі, зробивши цей край власною вотчиною. Галичина разом із її східним кордоном — Збручем увійшла до економічної орбіти Русі. В ІХ-ХІ сторіччях територія теперішнього Поділля та частини Галичини була заселена східнослов’янськими племенами — тиверцями та угличами, що входили до складу Київської Русі і мали з її центром всебічні господарські, політичні та культурні зв’язки. І Дністер, разом із своєю лівою притокою Збручем стає великою водною артерією Русі, другою після Дніпра, по якому проходив знаменитий шлях «із варяг у греки». В ті далекі часи в своїм верхів’ї річка Збруч зближувалася з річками Дніпровського басейну — річками Горинь і Случ. Човни і галери волоком перетягували з однієї річки в іншу з’єднуючи в єдину торгову систему дві великі слов’янські річки — Дніпро і Дністер.

Декілька разів по річці Збруч проходив кордон між різними державами та територіями, як от згідно Кревської унії (1385 р.) по річці Збруч проходила лінія, яка розділяла зони володінь Польщі і Литви (Галичина і Поділля). Галичиною заволоділа польська шляхта, а Поділлям володіли литовські князі. Пізніше польські магнати здобули перемогу і повністю Поділлям. В 1434 році створено Подільське воєводство з центром у Кам’янці-Подільському.

В ті далекі роки вздовж річки Збруч проходила одна з ліній оборони від турецько-татарських набігів. По лівому берегу зводили оборонні споруди у Збрижі, Гусятині, Сатанові. Після першого поділу Польщі у 1772 році, Австро-Угорщина отримала частину території Галичини. По Збручу пролягає східна межа її нових, володінь і щойно отриманого Росією Поділля. Цісарські урядовці не поспішали вирушати з далекого Відня до України та й назвали, невідому їм річку по своєму — Підгірці. Назва була внесена на карту імперії. Але в народі залишилася жити назва Збруч. Тому влада вирішила офіційно заборонити стару назву, а за її вживання встановила немалий штраф — 25 золотих ринських. Заборона проіснувала не один десяток років. А царська Росія ввела тут «черту оседлости» для євреїв.

З восьми великих Днiстровських приток Хмельниччини ця рiчка є найбiльшою лiвою притокою Днiстра. Довжина її сягає 244 км. Ця рiка i трудiвник сумлiнний - крутить турбiну трьох гiдроелектростанцiй, i дає чимало риби. Вона ж вабить людей щорiчно для вiдпочинку на своїх берегах. Тiльки Чемеровеччину Збруч омиває i освiжає на протязі 86 км. Збруч - рiчка iсторична. Впродовж двох вiкiв вона була кордоном, який роздiляв єдину українську землю на двi частини - західну i східну. Заселення Збруча вiдноситься до глибокої давнини, про що засвiдчують залишки печер, видовбаних у скелях та римськi монети. У 106 роцi нашої ери береги невiдомої ще тодi рiчки обслiдував римський легiон пiд проводом центурiона Тонiлiя. Римляни дiйшли тодi до нинiшнього Сатанова. В 1848 роцi в рiчцi знайдено збручанського iдола з культурним зображенням давньославянського бога Святовида. Стояв цей iдол на горi Богут, що на правому березi Збруча Гусятинського району Тернопiлля.

Ця знахiдка видатна пам'ятка староруського образотворчого мистецтва. Назва рiчки походить вiд слова "збруч" (обоча, болото). Вона й справдi витiкає з болотних лукiв, якi називаються збручами, що на Авратинськiй височинi Волочиського району, по землях якого мандрує майже 50 км. Далi Збруч слiдує крiзь Чемеровеччину, перетiкає Кам'янеччину i в районi смт.Жванця дарує води старшому побратиму - Днiстру. Басейн рiчки Збруч досить щедрий на притоки i потiчки, яких у нього по обидва береги понад 500, одною з яких є рiчка Бовванець (42 км). Рiчка роздiляє Тернопiльську i Хмельницьку областi. Збруч... Краса нашого краю. Вужем звивається вона серед вапнякових товтр i пагорбiв, нанизавши на себе намистинки кам'янистих бродiв i перекатiв. Це - дно древнього Сарматського моря  

ВИСНОВКИ

       Ще в сиву давнину рiчки i озера вiдiгравали чи не найголовнiшу роль у життi людини. На їх берегах були сприятливi умови для розвитку землеробства, городництва, розвивався рибний промисел. Напувають вони мiста, села та живлять своєю водою ниви хлiборобськi. Вдумайтесь тiльки! Щоб отримати урожай в тонну зерна, рослина повинна пропустити крiзь себе понад 300 тонн води.