Проблеми палеогеографічного прогнозування на засадах вивчення донних відкладів солоних озер

Зміст

Вступ. ………………………………………………………………………..….. 2 с.

Сутність та значення палеогеографічного прогнозування. ……......... 4 с.

Методика визначення віку озерних відкладів на основі 

вивчення ламінованих відкладів озер. ……………………………….. 13 с.

Умови формування ламінованих відкладів солоних озер Криму. ….. 18 с.

Сучасні дослідження кернів донних відкладів на прикладі оз. Саки. ..31 с.

Висновок.  ……………………………………………………………………… 38 с.

Використані джерела.  ………………………………………………………... 39 с.

Додатки.

Вступ.

Обираючи за тему курсової роботи проблеми палеогеографічного прогнозування, я керувався перш за все актуальністю даного роду прикладних географічних досліджень.

Будучи за визначенням наукою, котра вивчає природу минулих епох, давні ландшафти, палеогеографія водночас володіє інструментами більш глибокого дослідження процесів, що протікають у географічній оболонці та з'ясування причинно-наслідкових зв'язків, які витікають у конкретні її стани, оскільки об'єкти  дослідження науки майже необмежені в часі, не концентруються у вузьких гранях сьогодення. Сучасний стан географічної оболонки важко аналізувати, користуючись лише поточними вимірами, його можна лише констатувати. І саме палеогеографічне прогнозування в результаті передбачає відповіь на питання « Якщо…? - То…» у завершеному стані.

Головну задачу палеогеографії складають реконструкції фізико-географічних умов (розподіл суші та моря, особливості у будові рельєфу земної поверхні, кліматичних умов, грунтів, рослинного та тваринного світу ).

Палеогеографічні реконструкції проводяться за збереженими залишками, палеогеографічним пам'яткам та слідам як палеогеографічним індикаторам.

В даній роботі буде здійснена спроба охарактеризувати специфіку опрацювання як палеогеографічних документів саме донних відкладів солоних озер, цих чудових літописців фізико-географічних та кліматичних умов, що панували на момент їх утворення.

В розділі першому я намагатимуся визначити суть палеогеографічного прогнозування, - як наукової діяльності, розкрити його науково методологічні основи, встановити природні чинники - рушійні сили еволюції географічної оболонки.

Другий розділ буде присвячено опису методики, апаратного забезпечення роботи із зразками відкладів, та способів встановлення віку їх формування на основі робіт вітчизняних вчених першої половини XX століття - піонерів у даній галузі.

В третьому розділі слід докладно охарактеризувати будову соляних озерних відкладів, відмінності між континентальними та морськими умовами їх формування базуючись на експериментальних та археологічних даних.

В заключному четвертому розділі я маю на меті висвітлити хід сучасних досліджень фахівцями академії наук України, що наразі проходять на Євпаторійському узбережжі Криму, і вже принесли значні результати. 
РОЗДІЛ I. Сутність та значення палеогеографічного прогнозування.

При розгляді цього питання слід спершу детально прояснити суть понять науковий прогноз, з науково-методичними основами палеогеографічного прогнозування. Найкраще ця проблема розкрита у роботі М. Ф. Веклича. [3]

Проблема історії і прогнозування розвитку природи та довкілля охоплює багато широких питань. Історію слід розуміти як послідовний аналіз і синтез подій, явищ, об'єктів, станів минулого у хронологічному і латеральному планах - як абіотичних, так і біотичних втілень природи та довкілля, зокрема людини. Хронологічно історія охоплює тривалість існування Землі як планети.

Головним об'єктом і предметом палеогеографічних досліджень є природа земної поверхні - давня географічна оболонка Землі або палеогеосфера та її окремі частини, зокрема - природа території та акваторії України. Космічні, внутрішньоземні і палеогеографічні сторони природи звичайно вважаються чинниками. Земне середовище існування біоти (і людини) визначається як довкілля. Історія і розвиток природи та довкілля розглядаються далі у зв'язку з їх прогнозом.

Розвиток визначається автором таким, що є ніби повторенням пройдених етапів, але повторенням на іншій основі; він спіралеподібний, а не прямолінійний; із стрибками, катастрофами, революціями і якісними перетвореннями, а не лише поступовий; це - саморозвиток, з проявом суперечностей, зіткненням внутрішніх і зовнішніх сил та тенденцій; це також взаємодія і взаємозв'язок, взаємозумовленість усього - від всезагального до часткового; з усіма вказаними рисами не тільки у просторі, але і в часі; це зміни не тільки незворотні, але також частково зворотні, хаотичні, випадкові; не лише рафіновані, прогресивні, гармонійні, але і регресивні, не гармонійні.

Прогнозом вважається не будь-яке, а лише наукове передбачення: про майбутнє (перспективний прогноз), або ще не виявлене сучасне (презентиський прогноз) чи минуле (ретроспективний прогноз). У цьому випадку це прогноз розвитку природи та довкілля Землі і України протягом азою, криптозою, фанерозою, антропозою, ноозою і ноотехнозою.

Основи методології наук про природу та її історію охоплюють два аспекти - наукову картину світу і власне методологію природничих наук.

Наукова картина світу - це інтегральне відображення дійсності, система фундаментальних наукових принципів, законів і закономірностей, яка об'єднує різні галузі знання про реальний світ в єдине ціле.

Буття, реальність має минуле, сучасне і майбутнє. Їх досліджує наука в цілому, основну увагу приділяючи сучасному, деяку - минулому (історії природи, історії людей), ще меншу - майбутньому (передбаченню, прогностиці, прогнозуванню). Це відноситься і до вчення про способи пізнання - методологію та методику. Методологія наук, що вивчають історію природи, має деякі особливості. Одна з них полягає у тому, що вона охоплює також основи методології наук про сучасну природу, включаючи в ці основи деякі природничо-історичні методи. Науковим при цьому вважається метод, який базується на об'єктивних законах, закономірностях реального світу. Метод визначається характером об'єкту дослідження і раніше набутими про нього науковими знаннями. Ці знання, зокрема теоретичні, використовуються для подальшого пізнання буття, природи, тобто мають методологічне значення. Методи і гносеологічні принципи загальніших наук використовуються і у вужчих науках, що мають близьку предметну область досліджень. Тому, наприклад, методи науки про давню природу земної поверхні та її історію - палеогеографії, - застосовуються у всіх її галузевих науках.

Рівні методології та класи відповідних методів такі: найзагальніший, загальнонауковий, спеціально-науковий, методико-технічний. Деякі з цих рівнів та класів поділяються на певних підставах на ще нижчі підрозділи.

Найзагальніший (філософський) рівень методології і клас методів охоплює пізнавальний аналіз та синтез найзагальніших наукових категорій та найзагальніші закони буття. Це проблеми єдності світу, відношення матерії і свідомості, об'єкту та суб'єкту та їх особливостей, проблеми розвитку тощо.

Розрізняються теоретичні та емпіричні методи загальнонаукового рівня методології. Серед останніх - методи наукового спостереження, вимірювання, експерименту, опису, моделювання. З теоретичних загальнонаукових методів у природничих науках застосовуються методи логіки, історичний, порівняльний, системний, методи формалізації, математизації, мисленого експерименту, мисленнєвого моделювання та реконструкції.

У методології наук про давню і сучасну природу, їх історію можна виділити три групи методів спеціально-наукового рівня. Перша з них об'єднує всезагальні категорії, закони, закономірності, атрибути а також деякі загальнонаукові принципи, методи тощо, які спрямовані в методологічному плані на забезпечення методики окремих конкретних наук. Це методи порівняльно-історичний, історико-географічний, порівняльно-географічний, актуалізму. Друга група спеціальнонаукових методів базується на законах і закономірностях, виявлених різними науками, які використовуються при наступних наукових дослідженнях як методологічна та методична основа для одержання нових знань Деякі з цих законів, закономірностей: етапність розвитку природи, спрямованість, необоротність, циклічність; диференціація природи, глобальність, зональність, локальність розвитку Землі, її географічної оболонки, палеогеосфери, палеобіосфери, біосфери; закони еволюції тощо. Третю групу спеціальнонаукових методів становлять комплексні методи окремих наук, спрямовані на дослідження предмета даної науки в цілому (або для розв'язання вужчих, ніж сам метод, проблем).

Методико-технічний рівень наукової методології і клас методів об'єднує, пояснює, зумовлює конкретні вузькі методи, правила, технічний бік досліджень кожної окремої науки. Вони включаються в комплексний спеціальнонауковий метод (коли такий уже створений). Часто цю сукупність, комплекс називають методикою досліджень.

Природа минулого - це вже неіснуюча природа. У сучасній природі від неї залишились тільки більше чи менше перетворені наступними процесами її частини з слідами впливу минулих чинників. Це природничо-історичні документи, що поділяються на три великі групи: 1) пам'ятки давньої природи та її історії, 2) індикатори тодішнього впливу різних чинників, 3) закони і закономірності розвитку природи чи дії її чинників. Загальною природничо-історичною пам'яткою давньої природи та її історії є сучасна природа, що поділяється за організацією її частин практично на безліч рівнів: Всесвіт, Метагалактика, галактики, наша Галактика, зірки, планети, астероїди тощо. Одна з планет - Земля,- також поділяється на сфери, оболонки. З них географічна оболонка, палеогеосфера, наприклад, складені з низки інших рівнів - часткових оболонок, груп формацій земної кори, ландшафтів різних таксонів тощо аж до елементарних частинок включно. Історія природи безперервна. Але документи її послідовності переривчасті. Відтворення історії природи передбачає використання певних методів, серед яких індукція і дедукція, інтерполяція і екстраполяція тощо. Найважливішим і найзагальнішим принципом, закономірністю, властивістю і методом дослідження буття, зокрема історії природи, є розвиток, а підлеглою йому - така закономірність чи закон як етапність. Елементарнішими законами розвитку в часі є направленість, незворотність, циклічність, ритмічність, періодичність; у просторі - диференціація, для Землі - глобальність, поясність, зональність, регіональність, локальність тощо.

Ще однією особливістю давньої природи є послідовність суттєво відмінних відрізків її історії - природничо-історичних (палеогеографічних) етапів різних таксонів - у часі. Кожному етапу властива природа, яка частково успадковує природу або деякі риси чи більшість рис попередніх етапів і разом з тим має свої риси, властиві лише природі даного етапу. Існує значна кількість (понад 50) таксонів природничо-історичних етапів. Геохронологія природи (відносна, «абсолютна») обґрунтовується різними спеціально-науковими методами: на основі законів руху небесних тіл, послідовності утворення верств (товщ) земної кори, послідовною зміною форм різних таксонів органічного світу, радіометричним та численними іншими методами.

Кожний давній об'єкт природи - як частково успадкований, так і той, що виник протягом даного етапу (у давній природі земної поверхні - палеогеографічного) - реконструюється на основі застосування методу відображення (віддзеркалювання). Ці реконструкції здійснюються, зокрема, у вигляді мислених моделей, опису, карт (палеогеографічних, палеоландшафтних, природничо-історичних, галузевих тощо). Відтворення послідовності розвитку природи в часі і просторі, розгляд природи кожного попереднього етапу як передумови наступного її етапу в тісному взаємозв'язку з конкретними природними умовами становить собою суть природничо-історичного методу - одного з най важливіших загальних методів у системі методології наук про історію природи.

Природничо-історичні науки досліджують не лише хронологічні аспекти (хронологію людства, геохронологію, етапність розвитку давньої природи, стратиграфію тощо), але не в меншому обсязі вирішують також хорологічні проблеми. У наш час, коли діяльність людства стала чинником нестабільності, при прогнозуванні розвитку ландшафтної оболонки Землі цей чинник потрібно враховувати насамперед.

Основні чинники розвитку палеогеосфери та довкілля - космічні, внутрішньоземні і палеогеографічні. Космічними є багато чинників, зокрема взаємодія Землі та інших небесних тіл, характер руху Землі і Сонячної системи, загалом позаземні закони і закономірності, що є загальними для Всесвіту. їх можна і треба використовувати при пошуках причин, при поясненні досить значної групи явищ у палеоландшафтній оболонці. Основними з цих чинників є сонячна активність, особливості рухів Сонячної системи та нерівності руху Землі

Джерелами внутрішньоземних процесів вважається гравітаційне поле, радіоактивність, обертання Землі, падіння твердих часток на Землю, геохімічні акумулятори, діючі всередині Землі поліморфні, електронні, фазові переходи, хімічні реакції. З них найістотнішими внутрішньоземними процесами вважаються радіогенна генерація тепла і гравітаційна диференціація, які з часом зменшуються.

Палеогеографічні чинники по відношенню до природи земної поверхні є внутрішніми. Вони можуть бути поділені на дві групи -- природні і зумовлені діяльністю людства. Серед палеогеографічних (географічних) чинників є материки і океани, зміни їх розташування і площі. Наслідками цих змін та впливу космічних чинників е ритмічні коливання рівня Світового океану, трансгресії і регресії, загалом синхронні їм зміни природи земної поверхні, зокрема палеоклімату. Є щонайменше дві позиції щодо місцезнаходження материків і океанів в історії Землі - так звані фіксистська і мобілістська. Одним із найважливіших внутрішніх чинників є палеобіосфера (біосфера), коли її розуміти як сукупність існуючих впродовж даного часу рослинних і тваринних організмів Землі. Вона протягом близько чи, мабуть, більше 4 млрд. років є основним чинником перетворення всіх інших сторін палеогеографічної оболонки -- складу і характеру атмосфери, гідросфери, земної кори. Серед усіх компонентів ландшафтів біосфера характеризується найчіткішою незворотністю а також посиленням сталості розвитку (клімакс, гомеостаз) і, отже, інваріантності палеоландшафтів. У зв'язку з ритмічністю змін різних природних процесів, якій підлягає також біосфера, режим клімаксу, гомеостазу певною мірою зумовив існування етапів інваріантних (квазіінваріантних) палеоландшафтів, а режим різних змін між інваріантами -- їх варіантних етапів. Серед соціальних чинників, які найістотніше впливають на зміни природи земної поверхні та довкілля, є зумовлені діяльністю людини зміни складу атмосфери, клімату; зростання кількості населення, надмірне збільшення промисловості та надмірне використання природних ресурсів,- загалом чинники, що руйнують біосферу, особливо протягом останніх 100-150 років. Напрям природних і антропогенних змін не співпадає.