Історія становлення та розвитку конструктивної географії

Чітко проявляється в  роботах І.П. Герасимова з конструктивної географії достатньо загальна тенденція, що прослідковується в багатьох географічних роботах тих років - тяжіння до глобалізації. Тому таку складну проблему як конструювання природних територіальних систем він розглядає переважно на регіональному і навіть глобальному рівнях. Водночас розгляд саме таких проблем (регіонального і глобального планів) був зумовлений відсутністю наукових напрацювань з дослідження закономірностей просторово-часової організації територіальних систем локального рівня організації. Не дивно, що на такому фоні в географії виник напрямок, що одержав назву "Перетворювальна географія" (Герасимов, 1976).

Локальний рівень застосування конструктивних ідей передбачає наявність  відповідно розвинутого ландшафтознавства. Нажаль ландшафтознавство ще не було готове до вирішення подібних складних проблем, оскільки, як зазначав І.П. Герасимов, знаходилося на описовому рівні розвитку. Тим самим поставленням доволі складних проблем перед ландшафтознавством конструктивна географія співдіяла його якісному розвитку.

Основне завдання формулювалося наступним чином: "планомірне прогресивне підвищення загальної виробничої ефективності природного середовища". Все це буде здійснено "шляхом конструювання і створення нових структур географічного середовища. В цих структурах корінні природні елементи будуть збережені тільки частково; в основному вони будуть перетворені і доповнені новими суто технічними елементами, правда органічно поєднаними з природними в єдине Ціле. Навряд чи буде доцільно зберігати за такими структурами середовища поняття "природних комплексів (ландшафтів), перетворених людиною"; більш вірно розглядати Їх як абсолютно нові структури природно-технічного характеру" (Герасимов, 1976).

У доповіді на V з'їзді Географічного  товариства СРСР (1970 р.), П.І. Герасимов  проголосив, що мова йде про розвиток абсолютно нової науки (Конструктивної географії) яка є "наукою планомірного перетворення і керування природним середовищем в Інтересах подальшого забезпеченого існування і розвитку людства". "Лозунгова" войовничість проявлялась і у пропонованих головних напрямках, які повинні складати "фронт" конструктивних науково-дослідних географічних робіт з проблем оточуючого середовища. їх варто навести:

• розробка наукових прогнозів визначення потреб господарства у природних ресурсах, подальше виявлення таких ресурсів, Їхнє раціональне використання і економічна оцінка;
• вивчення стихійних природних явищ і розробка шляхів їхнього прогнозування, активного впливу і методів захисту;
• наукові основи боротьби із забрудненням оточуючого середовища, а також із зміною її складу у шкідливих для людини напрямках;
• перетворення природного середовища, яке повинно забезпечувати раціональну експлуатацію природних ресурсів і пошук розміщення суспільного виробництва, яке б забезпечувало ліквідацію і послаблення негативних наслідків впливу людини на середовище;
• охорона природного середовища з метою наукових досліджень і створення рекреаційних зон.

У главі "Природная  среда как общественное достояние  и предмет современного научного изучения», яка була опублікована в книзі "Человек, общество и окружающая среда" (1973) П.І. Герасимов у співавторстві з А.А. Мінцем і В.С. Преображенським розвинули вище наведені конструктивно-географічні напрямки. Пропонувалося:

• розробити теоретичні та методичні основи наукового прогнозування зростаючого впливу різноманітної діяльності суспільства на оточуюче середовище;
• створити загальну теорію цілеспрямованого перетворення природи і регіональних конструктивно-перетворювальних моделей оптимізації середовища;
• розробити наукову теорію на основі вивчення обміну речовиною, енергією та інформацією раціональних природно-технічних систем і створення оптимальних моделей таких систем в якості форми територіальної організації виробничих сил суспільства.

Це вже було, не дивлячись  на все ще гегемоністичне ставлення до природного оточення, дійсно напрямками конструктивного плану. Від прогнозування наслідків втручання в природу, через створення загальної теорії спрямованого перетворення природних систем до розробки наукової теорії просторово-часової їх організації за допомогою цілком конструктивного методу - моделювання. Таким чином, загальна структура конструктивної географії як наукового напрямку цілком обґрунтовано була розроблена.

Наступною працею, яка  на думку І.П. Герасимова цілком відповідає конструктивним засадам, була стаття, написана в співавторстві з А.А. Мінцем "Региональные проблемы рационального использования естественных ресурсов, охраны и преобразования окружающей среды в СССР" (1974). В ній запропоновано у вигляді певної системи ряд "конструктивно-наукових пропозицій".

В наступних роботах: "Современные конструктивно-географические проблемы больших городов" у співавторстві  з Г .М. Лаппо; "Актуальные проблемы взаимодействия человека и природы" у співавторстві з М.І. Будико, И.П. Герасимов все більше ототожнює конструктивно-географічні дослідження, завдання і методи з прикладними. Розробка принципів різного роду районувань, вивчення географічного положення великих міст, географічна експертиза певних антропогенних втручань в природу, організація моніторингу оточуючого середовища - всі ці проблеми суто прикладного характеру відносяться ним до конструктивних.

Водночас він посилається  на свої більш ранні роботи (наприклад, "Советская географическая наука  и проблемы преобразования природы" 1961 р.), де він декларує проблеми конструктивного перетворення природи як докоріннy перебудову природних умов певних територій за наперед складеною схемою -конструкцією. Тобто він тут цілком розуміє, що конструктивне вирішення будь-якої проблеми полягає у створенні певного конструкта, а, відповідно, методи, теоретичні засади і практичне втілення такого конструкта і будуть складати сутність конструктивної географії.

Найбільш повно ідеї конструктивної географії викладені  І.П. Герасимовим у статті "Конструктивная география; цели, методы, результаты" (1966). В ній знайшла Відображення ціла серія конструктивно-географічних ідей. Так, говориться про необхідність знаходження "опорних механізмів" у структурі просторово-часового функціонування географічного середовища, які контролюють внутрішні (прямі і зворотні) зв'язки між різними компонентами середовища. В основному під компонентами середовища І.П. Герасимов розуміє тепловий режим земної поверхні, водний баланс території, біологічну продуктивність ландшафтів тощо. Тобто все досить розпливчасто і неконкретно, оскільки одразу виникають запитання: поверхні якої (Землі, материка, природної зони, чи будь-якої), території якої розмірності, ландшафта якого таксономічного або морфологічного рангу?

           Безумовно, І.П. Герасимов є фундатором сучасного конструктивно-географічного напрямку. Основні його ідеї носили справді конструктивний характер, оскільки вимагали роботи з певною моделлю-конструктом, в якості якої він вбачав особливі нові структури природно-технічного характеру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Конструктивна географія наприкінці ХХ століття

 

Наприкінці ХХ століття у конструктивній географії стався, на перший погляд, не зовсім зрозумілий парадокс. З одного боку вона почала інтенсивно займати науковий географічний простір, з іншого явно ототожнила себе з географією прикладною.

Практично водночас з  працями І.П. Герасимова вийшла дуже відома монографія Д.Л. Арманда «Наука о ландшафте (Основы теории и логико- математические методы" (1975). В ній  ціла глава присвячена конструктивному ландшафтознавству, оскільки саме таку має назву "Конструктивное ландшафтоведение". Давид Львович Арманд - відомий вчений, теоретик географ тут неначе забуває про що була задекларована глава над якою він працював. Глава містить три параграфи: природні ресурси, природно-технічні комплекси, сільський  ландшафт. На жаль, нічого конструктивного в роботі Д.Л. Арманда немає, тому аналізовану главу більш вірно було назвати "Отдельные аспекты прикладного ландшафтоведения".

Таку ситуацію з конструктивною географією добре розуміє В.М. Солнцев. У праці "Системная организация ландшафтов" (1981) він переконливо показав, що конструктивна географія є лише частиною прикладної географії. Та, на жаль, ця думка не була почута і конструктивна географія все більше стала набувати тотально прикладних рис.

Розглянемо структуру  сучасної конструктивної географії  на прикладі паспорта спеціальності 11.00.11 - конструктивна географія і раціональне  використання природних ресурсів ВАК  України.

Формула спеціальності  однозначно говорить про прикладну орієнтацію спеціальності з явним ухилом в бік різноваріантної природноресурсної оцінки.

Серед основних напрямків  досліджень у розділі А (Конcтpуктивно-географічні  дослідження антропогенного впливу на природні комплекси) термін "конструктивний" зуcтpічається лише один раз (Конcтpуктивно-географічні основи охорони природи і раціонального використання природних ресурсів; заповідні території в системі раціонального природокористування), правда у дуже широкому трактуванні - від використання природних ресурсів до проблем заповідних територій. Але вимога проводити дослідження в цьому напрямку виключно з позицій конcтpуктивно-географічних безумовно робить їх саме такими.

Повертаючись до тотальності, розглянемо структуру конструктивної географії згідно аналізованого паспорту .

Недосконалість існуючої структури кидається у вічі. Так, наприклад, абсолютно правомірним  є запитання чому конструктивними  вважаються лише геоморфологічні процеси? Або чому лише меліоративна географія  дістала "звання" конструктивного наукового напряму, а що ж з рекреаційною, медичною, та навіть самою прикладною географією з її чисельними відгалуженнями? А еколого-географічні дослідження хіба не є прикладними, тобто в такому розумінні конструктивними?

В принципі все зрозуміло. Автори цих напрямів, розуміючі тотальність, яка склалася в конструктивній географії, зробили спробу обмежити її хоча б штучними, але рамками. Та проблема не в цьому, проблема в тому, що так і не зрозумілим залишається питання: в чому докорінна специфіка і відмінність конструктивно-географічних досліджень від прикладних географічних. Таке відчуття, що врешті решт прикладні дослідження просто щезли, а вірніше назва "прикладні" була успішно поміняна на більш науково-стверджуюче - конструктивні, без будь-якої інтерпретації.

 

Перелік використаних джерел

 

1.  Герасимов И.П. Советская конструктивная география.-М.: Наука, 1976.-208 с

2. Руденко В., Чернюх О. Конструктивно-географічні дослідження проф. А.С.Синявського // Науковий вісник Чернів. ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 120: Геогр. – Чернівці: ЧНУ, 2001. – С.178-187.

3. Чернюх О.І. Становлення конструктивно-географічних напрямів раціонального природокористування в першій половині ХХ століття (автореф. дисертації). – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2004.