Типологізація економічних систем

Криза фінансової системи південноазіатських країн збіглася в часі зі вступом світової економіки у період дефляції.

Загальну економічну ситуацію в Азії відчутно погіршує криза японської економіки, нестабільність китайського юаня.

Зроблена спроба розпочати вирішення складних соціально-економічних проблем країн регіону за рахунок кредитів МВФ.

1. Еволюція і сутність світового господарства

Міжнародні економічні відносини та міжнародний поділ праці розгортаються в межах світового господарства, більше того, вони виникли раніше цього інтернаціонального утворення й стали спочатку передумовою створення, а потім умовою розвитку та вдосконалення світового господарства. Справа в тому, що й господарські стосунки, й поділ окремих видів виробничої діяльності між племенами, а пізніше між державами існував за багато тисячоліть до нової ери. Свідченням цього є торгівля фінікійських міст Тіри, Бібла, яка вже в першому тисячолітті до нашої ери охопила весь середземноморський регіон і навіть Британські острови, яких фінікійці отримували олово. Яскравим прикладом поділу раці цього ж періоду був регулярний обмін виробів грецьких ремісників (зброя, прикраси, кераміка) на хліб, продукцію тваринництва та бджільництва зі Скіфії, що розташовувалася на території сучасної України. На Сході широкі торговельні зв´язки із сусідніми раїнами підтримували давні китайські та індійські князівства. Але се це було проявом лише локальних міжнародних економічних відносин, регіонального міжнародного поділу праці, які ще на той момент не привели до утворення світового господарства.

Формування останнього як цілісної категорії почалося лише з ЛТ століття, точніше - з періоду «Великих географічних відкриттів». Спочатку іспанці (від Христофора Колумба до Франсиско Візарро), потім португальські, французькі, голландські, російські особливо англійські (від Френсіса Дрейка до Джеймса Кука та Давида Лівінгстона) мореплавці та мандрівники створили умови ля втягування всіх територій Земної кулі до системи міжнародних економічних зв´язків. XVI - перша чверть XIX віків були якраз періодом первісного формування основ такої системи. Англія перша, а за нею інші європейські країни починають у позаминулому столітті використовувати ефект від розвитку великої машинної індустрії, обсяги виробництва якої все більше перевищували можливості збуту на відносно вузькому внутрішньому ринку й вимагали постачання сировини з інших країн та навіть континентів. Ця обставина об´єктивно привела до необхідності спеціалізації окремих країн у межах міжнародного поділу праці, до виникнення постійних торговельних та інших зв´язків між ними. Внаслідок цього саме XIX століття стало тією історичною епохою, коли сформувалося світове господарство як цілісна, охоплююча всю Земну кулю, системна категорія.

Перші три чверті XX століття були періодом розвитку традиційних (міжнародна торгівля, кредитно-валютні відносини, міграція робочої сили до США, Австралії, Південної Америки тощо) та нових (широкомасштабний вивіз британського, французького, і згодом - американського капіталу до інших держав, утворення великої мережі міжнародних монополій - British Petroleum, General Motors, Siemens та інших) форм міжнародних економічних відносин з їх кількісним (зростання обсягів) та якісним (диференціація конкретних видів міжнародного співробітництва всередині цих форм, їх вплив на посилення взаємної залежності національних економік тощо) прогресом. Суттєво поглибився міжнародний поділ праці як у горизонтальній (між самими економічно розвинутими державами), так і у вертикальній (продиктована державами-метрополіями аграрно-сировинна спеціалізація колоніальних та залежних країн) площинах. Хоча ці природні процеси були двічі перервані першою та другою світовими війнами, все ж вони привели до утворення всесвітнього господарства, в яке вже були втягнуті всі країни, регіони та континенти світу. В цьому полягає суттєва відмінність від світового господарства XIX століття, коли значна частина країн ще була мало пов´язана з міжнародною торгівлею, а традиційні форми економічного життя заважали їх включенню до міжнародного поділу праці.

З останньої чверті XX століття починається сучасний етап розвитку світового господарства. На зламі двох тисячоліть притаманні попередньому етапу тенденції обумовили докорінні зміни всередині успадкованих форм міжнародних економічних відносин, виникнення неможливих раніше процесів геоекономічного розвитку світу, разом із тим, у світовому господарстві збереглася й навіть загострилася ціла низка невирішених проблем, суперечностей розвитку, існування яких негативно впливає на подальший прогрес сучасної цивілізації.

Однією з характерних рис етапу, що розглядається, є відновлення однопорядковості світового господарства, яке після Другої бітової війни й до початку 90-х років було розбито на два супротивні сектори - із командно-адміністративною (СРСР та інші соціалістичні країни) та ринковою (усі інші держави світу) системами внутрішньої та зовнішньої (державна монополія на відносини зі світовим ринком або її відсутність) діяльності. Крах так званого «соціалістичного табору» при всіх ще існуючих складнощах сучасного розвитку постсоціалістичних держав дозволив ліквідувати їх ізольованість від загальних процесів у світовому господарстві, перетворив ці процеси в явище дійсно глобального характеру.

Узагалі на сучасному етапі глобалізація економічних процесів як закономірність світового господарства, проявляється чіткіше та всеосяжніше, ніж у попередні періоди. Охоплення цими процесами всіх країн, регіонів та континентів досягло такого високого рівня, що практично кожний новий товар, технологія чи прогресивна форма менеджменту блискавично засвоюється в усьому віті. Аналогічно проявляється й інша закономірність — транснаціоналізація світового господарства. Зараз уже ТНК присутні фактично всіх державах, на їх частку в кінці минулого століття припадала ретина світового експорту, основна частина вкладань прямих іноземних інвестицій та науково-технологічних розробок.

Серед особливостей участі в МЕВ окремих країн й разом з тим прикметних рис сучасного світового господарства можна відзначити таке явище, як високий та швидко зростаючий рівень відкритті національних економік. Така відкритість пов´язана з поглибленням спеціалізації кожної держави в межах міжнародного поділу раці, наслідком чого є звуження виробничої структури до низки найбільш ефективних галузей та видів продукції, а відтак — й необхідність розширити допуск іноземних постачальників на свій внутрішній ринок засобів виробництва та предметів споживання. До цього треба ще додати зацікавленість у залученні зарубіжного капіталу та іноземної робочої сили (при збереженні в обох випадках жорстких рекомендаційних норм щодо їхнього використання в країні), що підвищує динамізм національного економічного розвитку.

Для системи МЕВ XIX століття була характерна відносна або навіть абсолютна незалежність національних економік, яка поступово замінювалась посиленням їх всебічної взаємодії. Зараз на перший план висувається така риса світогосподарських процесів, як надзвичайно високий рівень взаємозалежності національних економік. Навіть США з їх домінуючим впливом на геоекономічні параметри світу є залежними від імпорту енергоносіїв, надходження ззовні іноземного капіталу і багатьох новітніх технологій.

Процеси інтернаціоналізації, транснаціоналізації та глобалізації сприяють формуванню системної цілісності світового господарства. Нині воно являє собою складне системне утворення, всі частини якого тісно пов´язані між собою, а перебій у розвитку якоїсь з цих частин може катастрофічно вплинути на світову економічну рівновагу в цілому.

Якраз особливо прикметним явищем у світовій економіці останніх десятиліть є відсутність всеохоплюючих криз глобального характеру, хоча й досі не вдалося уникнути таких криз секторального (наприклад, фінансова криза 1997-1998 років, яка почалася в Південно-Східній Азії, а потім поширилася на ряд країн світу, не зачепивши, зокрема, Україну та деякі інші держави) або регіонального (падіння темпів приросту або навіть стагнація господарського розвитку в останні роки в Японії, США, частині країн Південної Америки та ін.) значення. Це є свідченням модернізації такої закономірності світової економіки, як циклічний характер її розвитку з тенденцією до його синхронізації (зближення циклів економічного розвитку країн та регіонів). Позитивної модернізації світового господарського циклу досягнуто завдяки посиленню регулятивної ролі як національних, так й міжнародних інституцій — СОТ, групи Світового банку, інших міжнародних економічних організацій, інтеграційних союзів (ЄС, НАФТА, АСЕАН та інших), ТНК тощо, хоча деякі з них, зокрема, МВФ, за свою діяльність піддаються справедливій критиці.

Відзнакою сучасного етапу є утворення інтернаціональних систем виробництва, послуг, науково-технічного та валютно-фінансового забезпечення економічної діяльності. Крім групи Світового банку та МВФ до міжнародної мережі валютно-фінансового та кредитного забезпечення міжнародного співробітництва увійшли такі великі національні банки, як Chase Manhattan, Merril Linch (США), Barclay´s Bank, Midland Bank (Великобританія), Deutsche Bank, Dresdner Bank (ФРН), Nomura Bank (Японія) тощо. Зараз вже без систематичного отримання науково-технічних розробок з-за кордону неможливо забезпечити необхідний рівень конкурентоспроможності виробів не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринку. Крім того, великі витрати на здійснення таких розробок викликали необхідність об´єднання фінансового та дослідницького потенціалів декількох країн, при цьому найбільш плідну систему інтернаціональних проектів створив Європейський Союз, наприклад програми ЕСПРІТ - Європейська стратегічна програма досліджень інформаційних технологій (European Strategie Programme for Research in Information Technologies, ESPRIT); СПРІНТ - Стратегічна програма трансферу інновацій та технологій (Strategie Programme for Innovation and Technology Transfer, SPRINT); ЕУРЕКА — Агентство з координації науково-технологічних розробок в Європі (European Research Coordination Agency, EURECA) та деякі інші проекти й спільні організації ЄС в сфері науково-дослідних робіт. В останні десятиріччя створилися необхідні транспортні, комунікаційні та інформаційні умови для забезпечення у всесвітньому масштабі потреб у таких різних видах послуг, як туризм, сервісне, рекламне і консалтингове обслуговування.

Особливо значний прогрес в інтернаціоналізації характерний для транспортної складової світової економіки. На континентальних рівнях Європи та Північної Америки вже діють інтегровані системи трубопроводів, ліній електропостачання, залізниць, автоперевезень; в основному вже сформовані міжконтинентальні системи морського та авіаційного транспорту, які обслуговуються з єдиному ритмі конкуруючими фірмами різних країн. Практично інтернаціональними або близькими до цього вже стали деякі види виробництва (домінантним фактором впливу на останні виступає кон´юнктура світового ринку).

Таким чином, якісною відмітністю міжнародної економіки сучасного етапу порівняно з попередніми є суттєве підвищення рівня інтегративності. Проявом цього є не лише утворення значної кількості інтеграційних союзів. Не менше значення має загальне посилення взаємозалежності та взаємодоповнення економічних потенціалів країн та регіонів на основі їх адаптації до спільних потреб партнерів в усьому світі. Не можна не рахуватися й з прогресом у стандартизації та уніфікації глобальної технологічної бази, коли кожний виріб, напівфабрикат чи деталь можуть бути використані за призначенням у різних країнах світу при їх споживанні або для комплектації власного продукту.

Суттєві якісні зміни у світовій економіці пов´язані з результатами науково-технічної революції, яка почалася в 70-х роках минулого століття, але у широкому вимірі вплинула на міжнародну економічну систему в останні десятиріччя. Саме тоді почала формуватися постіндустріальна модель всесвітнього розвитку, були закладені основи переходу до інформаційного суспільства з його прискоренням інформаційних технологій порівняно з динамікою матеріального виробництва та інших сфер економічної діяльності. НТР веде до змін у якості робочої сили людини з переходом від домінанти суто фізичних здібностей та набутого виробничо-професійного досвіду до переважного значення її інтелектомістких параметрів. Найбільш успішно всі досягнення НТР поки що використовують економічно розвинуті держави, а така нерівномірність веде до збільшення розриву в рівнях виробництва й забезпечення життєвих потреб між цими країнами та значною кількістю бідних африканських, азіатських та латиноамериканських держав.

Крім протиріч у розвитку світового господарства на зламі двох тисячоліть існують ще й інші складні явища, які дістали назву «глобальних проблем сучасності». До їх числа найчастіше відносяться такі, як:

- демографічна проблема (загальний швидкий приріст чисельності людства із двома протилежними тенденціями — депопуляції у переважній більшості країн із високим рівнем розвитку за виключенням США і тих, що стимулюють підвищену імміграцію до себе, та високим зростанням населення у найменш розвинутих державах);

- світова продовольча проблема, пов´язана з нестачею продовольства для 0,5 млрд. мешканців планети;

- паливно-сировинна проблема, суть якої полягає у швидкому зменшенні цих ресурсів унаслідок підвищеного рівня їх споживання;

- світова екологічна проблема, пов´язана з різким погіршенням природного середовища внаслідок посилення технологічного навантаження на нього.

Як одну з «глобальних проблем» виділяють також високу частку мілітарної сфери у світовому господарстві, що крім прямих проявів військових конфліктів має негативний вплив на відволікання ресурсів від вирішення інших складних глобальних проблем сучасності.

XXI століття успадкувало ці складні проблеми від попередніх періодів розвитку людства. Й саме на нього припадає необхідність використання всіх можливостей сучасного економічного прогресу, об´єднання зусиль національних та інтернаціональних суб´єктів економічної діяльності для швидкого вирішення загроз глобального характеру - без цього подальший прогрес людської цивілізації стає неможливим.

8