Вплив науково-технічного прогресу на розміщення продуктивних сил

2.5. Вплив науково-технічного прогресу на розміщення продуктивних сил

У сучасних ринкових умовах господарювання науково-технічний  прогрес (НТП) є вирішальною основою  розв'язання економічних, організаційних, соціальних і духовно-культурних проблем. НТП в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється шляхом революціонізації виробництва, впровадження найновіших досягнень в розвиток технології.

У розвитку соціальної сфери першочерговими завданнями є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, рівнем оплати праці в промисловості і в сільському господарстві, вирівнювання соціальної інфраструктури.

Ці завдання вирішуються при розв'язанні проблеми удосконалення ефективності розміщення продуктивних сил на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Сучасні якісно нові способи підвищення продуктивності праці відкривають небачені досі можливості всебічного розвитку людей, їх розумових здібностей.

В Україні  створений потужний науково-технічний  потенціал. Фундаментальні дослідження  у різних галузях науки відомі у всьому світі. На їх основі створено і впроваджено у виробництво  принципово нові технологічні процеси, нове прогресивне устаткування. Головна  увага на сучасному етапі розвитку продуктивних сил приділяється вдосконаленню технології виробничих процесів. Це дає можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці, більш ефективно використовувати ресурсний потенціал, знизити енерго- і матеріаломісткість виробництва. В сільському господарстві це дасть можливість перейти на індустріальні, інтенсивні технології з використанням методів біотехнології та генної інженерії. Масштабне впровадження сучасних досягнень науки і техніки в галузі народного господарства значною мірою впливатиме на розміщення продуктивних сил. Науково-технічний прогрес має значний вплив на територіальний поділ праці, спеціалізацію, сприятиме розширенню можливостей більш рівномірного розміщення підприємств на території, а також різнобічному врахуванню регіональних потреб і вимог до нової техніки, особливо в розвитку агропромислового комплексу. Досягнення високого рівня науково-технічних розробок, виробництво промисловістю високопродуктивної техніки (машин, механізмів і устаткування) дало можливість освоїти нові ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил. При цьому вплив нової техніки і нових технологій на розміщення виробництва супроводжується зниження норм на витрати палива, електроенергії, сировини, трудових затрат на одиницю продукції. Результати досягнень науково-технічного прогресу, нові напрями його розвитку ефективно впливають на вдосконалення розміщення продуктивних сил. Наприклад, на розміщення обробної промисловості, впливає фактор наявності трудових ресурсів. Однак він набагато знижується при впровадженні комплексної механізації і автоматизації виробництва. При цьому різко зростає роль висококваліфікованих спеціалістів. Посилення впливу науково-технічного прогресу на продуктивність праці зумовлює прискорене оновлення техніки. В гірничодобувних галузях використовується техніка підвищеної одиничної потужності, що дає змогу значно зменшити потреби в робочій силі, підвищити продуктивність праці. Ще більше значення має впровадження трудозберігаючих технологій у великих промислових центрах, промислових вузлах, що мають обмежені можливості в забезпеченні виробництва і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується промислових районів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації. Стратегія науково-технічного прогресу - створення таких автоматизованих систем управління виробництвом, які дають змогу розвивати виробництва, що функціонуватимуть у так званому безлюдному режимі цілодобово. Економічна ефективність таких виробництв досягається за рахунок оптимальних режимів роботи з електронним управлінням і максимальним використанням устаткування. Вплив фактора трудових ресурсів на розміщення таких виробництв буде зведений до мінімуму. Розвиток науково-технічного прогресу створює умови одержувати нові види матеріалів, палива, енергії. Нині комплексно розробляються родовища мінерально-сировинних ресурсів і успішно експлуатуються ті, які в минулому розробляти було економічно не вигідно і через вилучення тільки окремих компонентів. Таким чином, науково-технічний прогрес сприяє територіальному розміщенню енергетичної і сировинної бази промисловості. Завдяки впровадженню нових технологій підвищився рівень комплексного використання рудних матеріалів, повнішим є вилучення корисних компонентів з бідних руд та стали більшими повної їх переробка і використання. Сучасні нові технології створюють можливість ефективно замінювати сировину, яка раніше була основною для виробництва продукції.

Сьогодні  надзвичайно важлива роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього  середовища і раціонального використання природно-ресурсного потенціалу. Розвиток науки і техніки дає можливість створювати ефективні засоби і приладу  для очищення промислових і комунальних викидів, які забруднюють землю, воду, повітря. Наявні технології дають можливість переходи на системи замкненого водопостачання, утилізації і переробки відходів виробництва, економко витрачати рослинні і мінеральні ресурси, раціонально використовувати земельний фонд (зменшення площ під забудову, рекультивація).Науково-технічний прогрес значною мірою впливає на зростання територіальної концентрації виробництва, однак тут треба враховувати регіональні умови: наявність трудових ресурсів, поливних, водних можливостей, обсяги сировинних зон переробних підприємств. Оптимальний розмір підприємств повинен визначатися економічними показниками, зокрема собівартістю продукції і ціновою політикою на ринку її споживання. Однак екологічний фактор має залишатися найголовнішим при обґрунтуванні розміщення будь-яких виробничих підрозділів.

2.6. Основні напрями формування та удосконалення

територіальної організації виробництва

У сучасних умовах розвитку територіальної організації  продуктивних сил основною проблемою  є вдосконалення методів формування та управління територіально-виробничими  комплексами. Для обґрунтування  основних напрямів розвитку нових територіально-виробничих комплексів потрібно вирішити ряд принципових науково-методичних питань. Різні підходи до створення цих комплексів повинні мати основний напрямок - вдосконалення структури виробництва та досягнення більш високої продуктивності праці на основі інтенсифікації виробничих процесів; залучення до трудової діяльності важливих джерел ресурсів, які можна використовувати для прогресивних економічних і соціальних перетворень.Прискорене зростання інтенсифікації виробництва породжує якісно нові тенденції в розміщенні продуктивних сил і висуває відповідні територіальне економічні і соціальні проблеми. Щоб перевести економіку на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно значно збільшити частку капіталовкладень на реконструкцію і технічне переоснащення діючих підприємств, а також на устаткування, оснащення, інструменти при зниженні частки цих витрат на будівельно-монтажні роботи.Процес реконструкції і технічного переоснащення може відбуватися прискореними темпами в першу чергу у високо розвинутих регіонах, де створені і функціонують виробничі комплекси з потужним потенціалом. Це, в свою чергу, сприяє прискореному зростанню територіальної концентрації виробництва. Характерно, що концентрація виробництва в умовах зростання його інтенсифікації найбільш відчутна у великих містах, де, незважаючи на заходи для обмеження, вони продовжують нарощувати свій величезний виробничий потенціал. Так, наприклад, на території Донецького і Придніпровського районів спостерігається найвища територіальна концентрація промисловості, тут сформувалися найбільші промислові вузли України, а також тут найвищі показники виробництва продукції на душу населення. Особливо висока концентрація промисловості спостерігається у Донецькій, Макіївській, Дніпропетровсько-Дніпродзержинській, Київській та Харківській агломераціях.

Тому  у першу чергу потрібно йти  шляхом здійснення виробничої і просторової  деконцентрації промисловості великих промислових вузлів і агломерацій з метою посилення промислово-виробничого розвитку середніх і невеликих центрів, колишніх районних центрів. Прискорення розвитку промисловості у середніх і малих містах периферійних районів не вимагає значних капітальних вкладень на впорядкування населених пунктів і не впливає на зміни в розселенні населення. Більше того, це дає можливість додатково залучити частину трудових ресурсів, які не зайняті у виробництві, а це зменшить міграцію населення у великі помислові центри. Більш повне залучення у промислове виробництво трудових ресурсів у віддалених районах дасть можливість скоротити витрати на розвиток соціальної сфери, оскільки вона вже повною мірою сформована. За підрахунком спеціалістів, економія капіталовкладень при створенні філій, цехів і окремих виробництв великих промислових підприємств у таких містах і райцентрах оцінюється приблизно в 15-20 %.

Наступний напрямок розвитку територіальної організації  продуктивних сил - це проблеми вдосконалення  методів управління територіальними  виробничими комплексами. Різні  підходи до створення територіально-виробничих комплексів дозволяють вирішувати питання  їх вдосконалення з урахуванням  природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства нових і раніш освоєних територій. У районах з великим промисловим потенціалом, наявністю значної кількості великих міст поступово здійснюються процес вдосконалення їх територіально-виробничих комплексів, оптимізація галузевої структури, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств, раціоналізація економічних зв'язків. Це основний напрям для вирішення проблеми вдосконалення територіальної організації виробництва.Розв'язання завдань, пов'язаних з формуванням нових і вдосконаленням уже функціонуючих територіально-виробничих комплексів, вимагає проведення відповідних досліджень у галузі розміщення продуктивних сил та регіональної економіки. Успішне вирішення актуальних питань територіальної організації виробництва в економічних районах можливе лише на основі практичної реалізації науково-обґрунтованих рекомендацій.