Давньоукраїнські букварі 16-18 століття. Іван Федоров

                                                    Повідомлення       
 
Вступ.  
З давніх часів люди прагнули зберігати і передати знання та досвід прийдешнім поколінням, записувати певні події, які мали непересічне значення для історії, науки чи культури. Індивід, як творча особистість, часто має необхідність «вилити на папір» власну душу, поділитись найпотаємнішими емоціями та почуттями, або просто висловити свою точку зору на події оточуючої дійсності та суспільства.Напевне, саме це і зумовило виникнення книги, як вершини словесного мистецтва.Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє. 
1. Давньоукраїнські букварі 16-18 століття. Іван Федоров.

     Найдавніші друковані українські букварі — «Буквар» Івана Федоровича (Львів, 1574; Острог, 1578; назва умовна, бо стародрук не має заголовка) та Лаврентія Зизанія — «Наука ку читаню и розумЪню писма словенскаго…» (Вільно, 1596). Вони базувалися на матеріалі церковнослов'янської («словенороської») мови української редакції. 
      У старожитніх букварях часом давалися відомості з гра­матики, просодії, т. з. повсякденні молитви. 
      Іван Федоров у своїх букварях друкував азбучну мо­литву, сентенції з Біблії на теми виховання. В острозькому (грецько-словенороському) букварі він упер­ше опублікував твір чорноризця Храбра «О письменехъ» під заголовком «Сказаніє, како состави с[вя]тыи Кирилъ Философъ азъбуку по языку словеньску и книги преведе[т] греческихъ на словеньскіи языкъ». У ньому ж подано грецький алфавіт, а також щоденні молитви грецькою та церковнослов'янською («словенороською») мовами. 
       Словенороські букварі друкувалися в Україні про­тягом 17—18 ст. У «Букварі языка словенского» (Тирнава, 1699), випущеному для закарпатців, щоденні молитви подано церковнослов'янською та грецькою мовами в кириличній транскрипції. Тут уміщено деякі твори церковної поезії, елементи катехізису. 
2. Букварі 19 століття — поч. 20 століття

Букварі на матеріалі живої української мови укладаються з 19 ст. Серед відомих — «Букварь южнорусскій» Тараса Шевченка (Санкт-Петербург, 1861), «Українська абетка» Миколи Гатцука (М., 1861), «Граматка» Пантелеймона Куліша (СПб., 1857, 1861). Складений Олександром Потебнею у 1864–1865 український буквар для недільних шкіл тривалий час залишався у рукописі. 
      В 2-й пол. 19 ст. українські букварі друкувалися тільки на західноукраїнських землях. На Наддніпрянщині вони знову виходять лише у 20 ст.:«Граматка» Спиридона Черкасенка (Полтава, 1907),«Українська граматка до науки читан­ня й писання» Бориса Грінченка (К., 1907),букварі Л. Деполович, Н. Гов'ядовської, Б. Саженюка і М. Саженюк, Н. Скрипченко, М. Вашуленка, Д. Чередниченка та ін. 
      1899 «Киевская старина» надруку­вала буквар Олександра Потебні як додаток до журналу без права розповсюджувати окремими відбитками. Пізніше цей буквар, підготовлений С. Русовою, виходив у світ кілька разів. 
      У 1917 перевидавали «Українську граматку…» Бориса Грінченка. Тут спочатку учням пропонувалися «малюнки для розмови» та графічні вправи «для перемальо­вування», підготовчі вправи з письма. Далі йшли тексти для читання, більшість як\их була побудована на фольклорній основі. 
      Аналогом букваря Бориса Грінченка був «Український бук­вар», складений А. Савчуком і виданий 1918 в Західній Україні. Завершальна частина підручника — «Читанка» — складалася з віршів Тараса Шевчен­ка, Леоніда Глібова, Степана Руданського, Бориса Грінченка та перекладів оповідань для дітей К. Ушинського і Л. Толстого. 
     Для запровадження звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти, розробленого К. Ушинським, велике значен­ня мали українські підручники Т. Лубенця (псевд. Т. Норець).  
3. Українські букварі після 1917 року. Букварі сучасності

     Після 1917 в Україні тривалий час не було стабільних підручників. У центральних та окремих місцевих видавництвах виходили букварі з різними назвами: «Сонечко» Сергія Титаренка (1918),«Гра­матка» Г. Неводовського (1918),«Ясне сонечко» П. Ковалевського (1919),«Веселка» Я. Чепіги (1920), «Азбука в малюнках» Л. Кротевич (1920; посібник для домашнього навчання грамоти). 
     У 20-х рр., у період функціонування комплексних про­грам, в Україні створювалися букварі, які навчали грамоти запозиченим з американської школи методом цілих слів. Серед них — «Первоцвіт» О. Сково­роди (1925), «Читаймо!» Е. Мухіної (1926), «Бук­вар» Я. Чепіги (1933). Букварі Л. Деполович, Н. Гов'ядовської, Б. Саженюка та М. Саженюк, за якими навчалися у 30-70-х рр., повернули у школу звуковий аналітично-синтетичний метод. 
     Над цими «Букварями» та «Азбуками» також працювали й художники-ілюстратори, зокрема в 1929 році київський художник Сергій Конончук створив ілюстрацію до «Азбуки» (літера «В»). 
     1978, у зв'язку з переходом на навчання дітей у школі з шестирічного віку, видано перший буквар для шестиліток (автори М. Вашуленко, Н. Скрипченко). За ним потім стали навчатися і семирічні першокласники (шестилітки опа­новують грамоту протягом року, а семилітки — за три місяці). 
      Особливість сучасного букваря полягає у тому, що за ним школярі не тільки опанову­ють грамоту, а й одержують перше комплексне уявлення про рідну мову як засіб спілкування.

З 2005 року в Україні діти навчаються за двома букварями: видавництв «Генеза» (автор Прищепа К. С.) та «Освіта» (автори Вашуленко М. С., Скрипченко Н. Ф.)\\