Екологічнне виховання на уроках "Я і Україна"

Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту та форми. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті країни, школи, класу, окремих учнів.

Бесіда не тільки пояснює норми і правила поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Бесіда має таку логічну структуру:

• вчитель вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку;
• діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади зі свого життя або епізоди із прочитаних книг, публікацій, періодики, висловлювання відомих людей тощо;
• вчитель узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.

У процесі формування екологічної культури використовується також і метод дилем, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб дилема мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту та ін [8].

Розповідь – це монолог вчителя, який будується як оповідання, опис чи роз’яснення. Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, що почули, зробити висновки.

Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються наслідувати раніше, ніж пізнавати [12]. Його дія засвоюється на відомій закономірності: виявлення, сприйняття зором, швидко без перешкод засвоюється в свідомості, тому що він не потребує ні пояснення, ні роз’яснення. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, а слово – другої.

Виховний вплив прикладу – це своєрідна наочність у процесі формування екологічної культури. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, що супроводжується емоційними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.

Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники. У процесі взаємодії суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.

Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для обґрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом.

Переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам [12]. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій тощо.

Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Переконання і знання лише тоді можна вважати істинними, коли вони проникли у середину людини, злилися з її почуттями і волею, присутні в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона зовсім про це і не думає.

Ефективний метод формування необхідних якостей особистості – вправляння. Сутність його проявляється в багаторазовому виконанні потрібних дій, доведення їх до автоматизму. Результатом вправляння є стійкі якості особистості: навички та звички.

Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання учнями різних дій, практичних справ із метою формування та розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими й багаторазовими діями. Тому, як зазначають В. Лозова та Г. Троцко [12], вправи є системою організованих вчителем правильних вчинків учнів, розраховану на тривалий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив.

Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки дитини і проявляються як її індивідуальні особливості.

До основних прийомів використання вправ у початковій школі належать:

• постановка виховного завдання і пробудження в учнів потреби в тій чи іншій діяльності;
• роз’яснення способів діяльності і набуття дітьми відповідних знань;
• практичний показ дій;
• організація початкового відтворення учнями показних дій (зразків поведінки);
• подальші тренування у вдосконаленні та закріпленні способів діяльності.

Дидактична гра – один із найбільш часто уживаних методів у навчанні та вихованні молодших школярів, оскільки вона дає можливість успішного розв’язання освітніх і виховних завдань [3]. При цьому вчитель може швидко створити радісну атмосферу спілкування, спонукати учнів до активної участі у засвоєнні певних уявлень і понять, розуміння явищ, включившись у навчально-ігрову діяльність.

Для більшості дидактичних ігор характерні елементи змагання (перегонів). Змаганням може бути вся гра, а також її окремі моменти, етапи, фрагменти. Змагання завжди передбачають оцінювання учасників (найчастіше це – бали), а тому важливо звернути увагу на рівноцінність, рівнозначність завдань та об’єктивність оцінювання.

Як зазначає Л. Печко [15], екологічні ігри, що проводяться в початковій школі, є різних видів:

1. рольові, що базуються на моделюванні соціального змісту екологічної діяльності;
2. імітаційні, що дозволяють, наприклад, прослідкувати роль кожного компонента системи і змоделювати наслідки антропогенного впливу на біоценози (гра «Екосистема водойм»), показати ланцюги живлення (гра «Екологічна пірамідка», «Ноосфера»);
3. змагальні, що стимулюють активність їх учасників у набутті і демонстрації екологічних знань, умінь і навичок (КВК, конкурси-аукціони, вікторини, «Поле чудес»);
4. ігри-мандрівки, з допомогою яких діти можуть побувати в будь-якій точці світу.

На успішність використання різноманітних форм та методів у процесі екологічного виховання молодших школярів з ТПМ, впливають такі фактори:

• Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливо принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Тільки той, хто добре вивчив дитину, може вирішувати, як її виховувати.
• Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду суспільної поведінки, стимулювання діяльності та корекції поведінки, самовиховання.
• Врахування своєрідності педагогічної ситуації.
• Аналіз впливу на особистість форм і методів, які вже застосовувались.
• Особистість вчителя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає: усвідомлення мотивів своїх дій (чи здійснюються вони в інтересах дитини, свого престижу, щоб догодити начальству, інструкції тощо); уміння відрізняти особисті труднощі від труднощів школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи [12].  
   
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

МЕТОДИКА ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ТПМ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ КУРСУ «Я І УКРАЇНА»

 

 

2.1.      Аналіз навчальних програм для початкової школи з точки зору реалізації завдань екологічного виховання учнів з ТПМ

«Я і Україна» як навчальний предмет має інтегрований характер, оскільки зміст його утворює система уявлень і понять, відібраних з різних природничих наук на основі ідеї цілісності природи з урахуванням міжпредметних зв'язків у початковій ланці освіти і перспективних зв'язків із природознавчими предметами, що вивчатимуться в наступних класах.

Головною його метою є оволодіння учнів уявленнями: про цілісність природи, виховання гуманної, творчої, соціально активної особистості, здатної екологічно мислити, самостійно розв’язувати природознавчі теоретичні і практичні задачі, дбайливо ставитися до природи, розуміти значення життя як найвищої цінності. Вона досягається шляхом постановки й реалізації конкретних освітніх, розвивальних і виховних цілей.

Освітні цілі передбачають формування системи уявлень і понять про тіла і явища природи та взаємозв’язки й залежності між ними, предметних умінь на основі засвоєних природничих знань, умінь застосовувати спеціальні методи пізнання природи (спостереження, дослід, практична робота).

Розвивальні цілі спрямовані на розвиток розумових здібностей учнів, що відбувається через оволодіння уміннями розумової діяльності, а також на розвиток емоційної сфери дітей; їхньої пізнавальної активності і самостійності шляхом засвоєння узагальнених способів самоуправління.

Виховні цілі пов’язані із вихованням особистісних якостей кожного школяра, його екологічної культури, поведінки, адекватної моральним, етичним, естетичним нормам та загальнолюдським цінностям у ставленні до навколишнього світу, прагнення охороняти і примножувати природу рідного краю.

Аналіз навчальних програм дозволяє зробити висновок, що вони орієнтують учителів початкової школи на формування у школярів з ТПМ екологічних знань та умінь, екологічної культури та поведінки. Отже, значні можливості для реалізації завдань формування екологічної культури закладені в курсі «Я і Україна».

 

 

2.2.     Шляхи удосконалення процесу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку з ТПМ під час вивчення курсу «Я і Україна»

Початковій школі належить провідна роль у формуванні екологічної культури та свідомості майбутнього громадянина. Основні риси характеру людини закладаються саме в дитячому віці, і безпосереднє спілкування з природою посідає тут першорядне значення. Для успішного екологічного виховання учнів необхідно вичленити екологічний потенціал кожної навчальної дисципліни. Провідну роль при цьому слід надати курсу «Я і Україна», під час вивчення якого має бути закладено наукову основу природоохоронної діяльності дітей.

У процесі вивчення даного курсу молодші школярі з ТПМ повинні засвоїти відомості про взаємозв’язок і взаємовплив живої та неживої природи, природи і праці людей. Ознайомлюючи дітей із будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність і доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у молодших школярів виникає уявлення про те, що в природі немає нічого зайвого, непотрібного, потворного, що можна було б бездумно знищити. Також слід підвести дітей до думки, що кожна людина є невід’ємною складовою частиною природи, маленькою частинкою Всесвіту, що вона, вдосконалюючись та задовольняючи свої запити, також впливає на довкілля. Причому, такий вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках навести приклади, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, осушено великі площі боліт і, як наслідок, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі навіть повністю зникли, а деякі, що занесені до Червоної книги, – на межі зникнення. Необхідно розвивати в учнів уміння оцінювати стан навколишнього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу планети.

Шляхи вдосконалення та підвищення ефективності процесу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку з ТПМ. До них належать:

• використання додаткового матеріалу екологічного спрямування на уроках «Я і Україна»;
• проведення екологічних спостережень та екскурсій у природу;
• організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони природи своєї місцевості під час навчально-пізнавальної та суспільно корисної праці;
• проведення позакласних заходів на екологічну тематику;
• залучення батьків до процесу формування екологічної культури дітей.  
  

 

 

 

 

 

Висновки:

Аналіз проблеми в науковій літературі показав, що екологічна освіта є неперервним процесом навчання, виховання і розвитку особистості дитини з ТПМ, спрямованим на формування системи наукових і практичних знань, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до навколишнього середовища.

З’ясовано завдання екологічної освіти, що стоять перед початковою школою:

• формування елементарних знань про природу та взаємозв’язки у ній, взаємодію і взаємовплив людини і природи, про норми і правила екологічно доцільної поведінки;
• формування вміння встановлювати екологічні взаємозв’язки у природі;
• виховання у школярів ціннісного і відповідального ставлення до навколишнього середовища і здоров’я, формування готовності до його активної охорони
• формування здорового способу життя та навичок екологічно доцільної поведінки, активної життєвої позиції;
• виховання любові до природи та вміння поводитися в природному середовищі.

З’ясовано, що умовами реалізації екологічної освіти є:

• врахування вікових, індивідуально-психологічних та пізнавальних особливостей учнів;
• організація безпосередньої діяльності учнів з питань охорони навколишнього середовища, своє місцевості під час навчально-пізнавальної і суспільно-корисної праці;
• відбір оптимальних форм, методів та засобів навчання і виховання;
• виховання в учнів бережливого, чуйного, господарського ставлення до навколишнього середовища особистим прикладом вчителя.

Екологічне виховання потрібно здійснювати безперервно в сім’ї, протягом усіх років перебування дітей у дошкільних закладах, школі і продовжувати її в післяшкільний період. Значна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина. Адже основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення.