Громадянські цінності і виховання

Реферат на тему:

Громадянські цінності і виховання

Як відомо, освіта, а точніше школа – необхідний інструмент для передачі соціального  досвіду. Можна багато говорити про  процес соціалізації, недостатності  поважності до учнів, розпливчастості  її цілей, різниці ідеалів і так далі. Але, що точно незаперечно, - це ціль освітнього процесу: зробити молодих людей дорослими. Давайте запитаємо себе: що таке бути дитиною і що таке бути дорослим? Дитина керується емоціями, спирається на чужі знання, безвідповідальна, залежна, несамостійна, невільна у рішеннях і діях. Доросла ж людина, з огляду на причинно-наслідкові зв'язки, керується мудрістю, що заснована на розумінні життєвих реалій, вона незалежна, самостійна і вільна, у рамках відповідальності. На наш погляд, дорослість – явище не стільки фізичне, тому що мова не йде тільки про дорослість тіла. Дорослість – показник розвиненості розуму, самоідентифікація з визначеними ідеями. Саме так: самовизначення, тобто вибір тих ідей і цінностей, з якими відбувається самоідентифікація, на основі чого будується самосвідомість себе. І давайте не дивуватись тому факту, що усвідомлення себе незалежним, самостійним і вільним, за умови відповідальності, відчуття громади, а себе її членом – це і є гражданственность. Реальна дорослість – це є реальна гражданственность!

В епоху національних революцій минулих у Європі в  Новий час, статус громадянина визначався за принципом національного підданства. Зараз громадянин - це людина, що має  визначені свободи, незалежно від  підданства. Хочу підкреслити: щоб ці свободи не перетворювалися в антигромадські вчинки, вони повинні базуватися на розумінні і прийнятті громадянських цінностей. Перша з них: визнання в кожній людині (і в собі й в інших) наявності людської гідності, звідси – самоповага і повага інших, як базова основа для взаємодії: "кожна людина гарна, поки вона не довела зворотного". Друга – наявність поняття про власність. Тому що тільки про те, що знаходиться в її власності, людина думає, піклується, керує. Тільки в такому випадку може з'явитися основа для формування наступної цінності – громадянської відповідальності. Винятково за умови, що моєю персональною власністю є моє тіло, душа, свідомість, спільною – сім`я і коло близьких людей, робота, народ, природа, може виникнути реальне почуття відповідальності за положення справ з цим. А турбота, що виникає з почуття відповідальності – це основа моральності.

Причому відповідальність – це почуття внутрішнє, виникаюче з розуміння наявності  власності, на відміну від почуття  боргу – почуття привнесеного ззовні, зовнішнє, зухвале підсвідоме відторгнення, що виявляється словами: "нікому нічого я не повинний". Очевидно, що реалізація відповідальності в такому розумінні, вимагає договорів з іншими людьми. Це четверта цінність – визнання необхідності та священності договору: "дав слово – тримай".

Лише  тільки люди, що мають громадянську самосвідомість перетворюються з народонаселення  в громадянське суспільство. А що в нас є реально? Чи часто ми спостерігаємо поважне відношення до людської гідності ? Чи навчили нас, що в нас є власність, за яку, насамперед, відповідаємо ми самі, а не хто-небудь інший? А як так, то треба не скаржитися, якщо щось не подобається, а щось робити для змін? Чи часто виконуються договори? На ці питання відповіді очевидні, і вони скоріше негативні. І це автоматично означає, що ми не живемо в громадянському суспільстві - це дуже сумний, але факт. У 2000 році 89% жителів Чернігова були не задоволені якістю вирішення соціально-економічних проблем міста. І при цьому, 70% городян вважали, що вирішувати їхній повинна влада. Знову хтось... А наші діти, дивлячись на приклад батьків, мають відповідні ідеї. За результатами опитування, недавно проведеного в школах Чернігова, більше половина опитаних учнів з повагою відносяться до того, що вони є громадянами України, і при цьому, ще більша кількість хоче виїхати з цієї країни. От так: наше майбутнє країну поважає, але жити в ній не хоче. І поїдуть! Нас може знищити не якийсь міфічний підступний ворог, а насамперед, наша власна байдужість і безініціативність! Єдиною альтернативою сумному фіналу є виховання громадянських цінностей, щоб з`явилося громадянське суспільство. Про нього зараз багато говорять на різних рівнях як про ідеал розвитку. Є багато визначень цього ідеалу, але, як мінімум, громадянське суспільство – це така форма самоорганізації людей, що мають громадянську самосвідомість, при якій громадяни відіграють основну роль, а державні інститути лише виконують рішення громадян; у який громадяни самі вирішують свою долю у своїх же інтересах, а держава лише допомагає в цьому. Тобто, громадянське суспільство наймає на службу бюрократію, для рішення поставлених громадою задач, укладаючи договір, і запитує звіт про якість виконання. Це те, як живуть люди в Західній Європі вже більш чотирьохсот років і в Північній Америці більш двохсот. Але втілення в жизнь цього ідеалу відбувається непросто, адже необхідні люди, по-перше, що мають громадянську самосвідомість, тобто розуміння того, що вони є тією центральною ланкою, від якої залежить розвиток і благополуччя країни і, по-друге, готові самостійно діяти заради цієї мети.

Виховання громадянської самосвідомості –  це не просте рішення і непростий  шлях. Адже усе можна вирішити простіше, як в дитинстві: "відняти і поділити". Однак, усі "прості рішення" базуються на протистоянні і насильстві і ведуть до поділу суспільства і громадянській війні. Ця війна може чи бути "холодної", чи "гарячої", але принципово від цього нічого не зммінюється, тому що еволюція, тобто ускладнення суспільства, взаємодія, підмінюється революцією, наслідками котрої є спрощення і розпад. Розвиток суспільства зв'язаний з умінням взаємодіяти, бути партнерами, бути громадянами. Але звичка мислити категоріями боротьби, ворогів, перемог і поводитись відповідним чином ще сильна... І звідси багато проблем: прощенння всього для "своїх" і непримиренність до "чужих"; небачення того позитивного, що є в інших; нерозбірливість у боротьбі за "місце під сонцем", адже "переможців не судять" і "мета виправдує засоби". Наше суспільство втомилося від боротьби. Зараз єдина альтернатива громадянській війні – це громадська освіта. Освіта, що допомагає формувати громадянську самосвідомість. І коли вона стане домінуючою, можна буде вирішувати проблеми, але не за рахунок руйнування, а за рахунок т справжьного розвитку і взаємодії. Тепер, батьки і просто дорослі, запитаємо себе: наскільки допомагає школа виховувати дитині розуміння й ідентифікувати себе з такими поняттями як людська гідність, власність, відповідальність, потрібність та святість договору? І очевидно, що школа потребує допомоги. До школа, в свою чергу, повинна допомгти нашим дітям стати дорослими, що означає стати громадянами: розуміючими за що вони відповідають, що вміють нести відповідальність, готовими до взаємодії з іншими для реалізації цієї відповідальності.