Казка та її види

  Казки – один із найбільш популярних серед дітей жанрів народної творчості. Герої казок, яким властиві високі моральні якості, завжди ведуть боротьбу з темними силами, що символізують соціальне зло й несправедливість.

    Образи позитивних казкових персонажів давно стали для дітей втіленням кращих якостей людини. Молодший школяр уважно стежить за розвитком казкового сюжету, відверто реагує на вчинки героїв, віддає свої симпатії позитивним, а негативних – засуджує. Казка знаходить вірний шлях до серця школяра, впливає на розвиток світогляду, розкриває кращі душевні якості. Казка для молодшого школяра стає першим пізнанням життя, його моральних основ. Те, що учень виявляє симпатію до одних персонажів і антипатію до інших, свідчить про становлення його власного «я».

    Казкові персонажі – мірило власної поведінки і поведінки товарищів.

    Особливо цінні в моральному вихованні молодших школярів какзки В.О.Сухомлинського. Насичені глибоким етичним змістом, вони спонукають учнів на роздуми, примушують аналізувати власну поведінку, робити певні висновки.

    У роботі з ддітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, на смішному вигляді героїв, що буває з тими, хто не хоче або не вміє виконувати правила культурної поведінки. І в такий спосіб викликати в учнів бажання не бути схожими на них. Прекрасним матеріалом цієї роботи є байки Леоніда Глібова, вірші С.Маршака, Грицька Бойка, Інни Кульської, С.Михалкова. Ці вірші можна прочитати в особах, поставити по них невеликі інсценівки. Вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід беспосередньо зв'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів данного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це відкрито, то діти не намагаються виправити свою поведінку, а замикаються в собі, або ж діють на зло вчителя.

    Дітям молодшого шкільного віку властиве активне ставлення до життя, до доброго і злого, правильного і неправильного; їхня емоційна пам’ять фіксує прояви добра і зла, щирості і ліцемірства, правди і брехні, вірності і зрадливості...

   Оскільки діти такого віку ще не розрізняють відтінків у поведінці й вчинках інших, педагоги повинні постійно спрямовувати їхню увагу на усвідомлення позитивного і негативного. Найбільше впливає на них все те, що пов’язане з життям таких хлопчиків і дівчаток, як вони самі. Тому особливе місце в етичному вихованні школярів відводиться дитячій книжці. Діти їй довіряють, сприймають усе написане, як свої власні думки, власні почуття. Дитина здатна повністю ототожнювати себе з героєм твору, сприймати, як власні, його переживання, турботи, манери, зовнішність.

   Ситуації, що викликають сильні емоції, учні молодших класів оцінюють дуже високо. Вони вірять образам справжніх, хороших людей: їм потрібен приклад того, як вирости сильними і вихованими. Сила прикладу – одна з головних сил, що визначають розвиток і формування дитини.

   Дитяча література має яскраво виражений педагогічний характер. Мета, яку                                                              

ставить перед собою письменник – це, насамперед, виховання високих

почуттів: любові до Батьківщини, чуйного ставлення до людей, ненависті до ворогів, уміння цінувати й робити добро. Твори художньої літератури розкривають перед дитиною систему моральних понять через стосунки героїв з іншими людьми. Завдяки художньому слову учні переймаються внутрішнім світом літературного героя, його почуттями, вчинками, ставленням до інших людей.