Казка як ефективний засіб збагачення морального досвіду школярів

Казка як ефективний засіб збагачення морального досвіду  школярів

Проблема виховання моральних  почуттів є об'єктом наукового  дослідження відомих філософів, багатьох педагогів та психологів, тому що моральні почуття не закладені  генетично або природою, а їх потрібно виховувати, і саме вони є основою  формування моральної особистості.

 

Ще Арістотель твердив, що не стільки розум, скільки «вірно націлений рух є початком добрих діянь»[1;16]. Платон вказував, що спосіб життя людини визначає характер їх моральної свідомості. Конфуцій моральні й духовні прагнення вважав ідентичними. Головним для нього було милосердя, співчуття, любов до людей.

 

В епоху Відродження в  педагогічному вченні домінуючими  стали гуманістичні ідеї, які вплинули на педагогічні погляди Я. А. Коменського, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо. Так, Я. А. Коменський головним вважає виховання патріотизму, чесності, любові до праці, і са-ме це почуття має керувати розумом. У своїй книжці «Світ чуттєвих речей у казці» автор доводить і інше: визнання зовнішніх органів чуття у дітей головним джерелом пізнання, оскільки вони є основними при навчанні.

 

На думку Ж.-Ж. Руссо, «...існувати — означає відчувати, бо саме почуття  стоять значно вище розуму»[2;371], він  звертав увагу на виховання в  людині почуття доброти та безкорисливості.

 

На думку сучасних філософів, моральність суспільства визначається наявністю моральних почуттів у  людей. Якщо немає моральних почуттів, то і немає моралі.

 

Одним із головних шляхів їх формування вітчизняні вчені вбачають виховання на принципах народності: Т. Шевченко, І. Котляревський, В. Карамзін, М. Максимович, М. Драгоманов, К. Ушинський, В. Сухомлинський, С Русова, І. Бех, П. Еббс.

 

Т. Шевченко у своїх працях назвав моральні почуття не «даром природи», а історично і соціально  сформованим почуттям, яке потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

 

На глибоке переконання  К. Д. Ушинського, «ні слова, ні думки, ні навіть вчинки не виражають так  чітко і вірно нас самих  і наше ставлення до світу, як наші почуття, у них чути характер не окремої  думки, не окремого вирішення, а весь зміст душі нашої та її будову» [3;117].

 

Продовжуючи ідеї К. Д. Ушинського, А. Макаренко вважав, що навчання стає вихованням, коли воно несе ідею науки  через розум в серце дитини, до її почуттів, початком та джерелом виховання  є особистий приклад.

 

Окремі дії при їх моральній  оцінці потрібно співвідносити не просто з мотивами, які їм передували, а  з моральною визначеністю особистості. З цього приводу Гегель зазначав: «Коли людина робить той чи інший  моральний вчинок, то це ще не означає, що він є доброчесністю, а є  він нею лише тоді, якщо цей спосіб поведінки є постійною рисою  характеру»[4;186].

 

С. Ф. Русова акцентувала увагу на тому, що в школі дають достатньо матеріалу для душі, для праці розуму, але мало енергії для почуттів. Тому, на думку автора, деякі педагоги спрямовують мету навчання в інший бік, звертаючи увагу на вивчення художньої літератури, музики, образотворчого мистецтва, пояснюючи це тим, що саме мистецтво є джерелом виховання емпатії. Казка і дитина, за її словами, — це щось рідне, близьке, і «як би вчителі не намагалися вигнати казку з дитячої хати, вона все одно там пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму, а ті людські відносини по казках такі прості і зрозумілі, що дитина може щиро співчувати лихові і недолі, радіти перемозі й щастю казкових героїв. Й це викликає перше почуття симпатії — початок альтруїзму, перше свідоме враження правди й неправди, тої примітивної великої правди, яка залягає в глибокому лоні народної душі й виливається так просто в народних казках. Тут уперше прокидається дитяча увага до людей, співчуття до їх долі, зростає глибока сердечна любов до усього вбогого, до краси й до добра»[5; 203]. Казка збагачує життєвий досвід школярів, розвиває їхній естетичний смак, творчі здібності. Читаючи твори цього жанру, учні вірять в добро і красу, в них виникає бажання завжди боротися за правду та справедливість.

 

Мистецтву як засобу виховання  належне місце відводив В. О. Сухомлинський, але насамперед фольклорному, бо школа  має шанувати національну культуру і при цьому утвержувати загальнолюдські цінності. Автор був переконаний в необхідності виховання в початковій школі, коли особливої актуальності цей процес набуває у конкретному емоційному прояві-вчинкові. Вчений зауважував: якщо виховувати дитину за схемою «зрозумій те, що я тобі говорю, почуй те, що я хочу утвердити в твоїй душі -— і ти будеш хорошою людиною»[6;252], то це може призвести до втрати змісту високих слів у свідомості дитини. До почуття потрібно підвести, його потрібно викликати, пробудити емоційною ситуацією.

 

Як промінь, «що пронизує зміст людських вчинків», вбачає почуття  В. О. Сухомлинський, а моральності  він відводить основне місце  у своїй педагогічній системі. На його думку, казка — активне естетичне  мистецтво, яке захоплює усі сфери  духовного життя дитини: розум, почуття, уяву, волю. Казковий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє створенню інтелектуальної  атмосфери в дитячому колективі. Вона оволодіває почуттями учнів, тому що через казку діти пізнають світ не тільки розумом, але й серцем. «Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка — благородне і нічим  не замінне джерело виховання  любові до Вітчизни». На думку педагога, музика, уява, казка, мистецтво допомагають  дитині розвивати свої духовні сили, особливо велике задоволення у школярів викликає прослуховування музики казкового  характеру. В. О. Сухомлинський підкреслює, що музика — це мова почуттів, а казка  — одна з умов, яка сприяє входженню  дитини в музичний світ, тим часом  як музика є незамінним засобом виховання  учнів. Краса музики є джерелом краси  думки, серця, душі. Музика може стати  засобом самовиховання, тому що вона виховує головне в людині —  любов до людей, бажання творити  добро та красу.

 

Пізнаючи навколишній  світ і змінюючи його, людина не байдуже  ставиться до того, що відбувається в ньому. Предмети і явища світу, події власного життя, стосунки з  іншими людьми, суспільні події пере-живаються  людиною, викликаючи у неї задоволення  або незадоволення, радість чи горе, захоплення, співчуття, упевненість  у собі, сором та ін. Ці різноманітні переживання людини, в яких виявляється  її ставлення до того, що діється  навколо неї, до інших людей, до себе самої, є емоціями та почуттями.

 

Емоції і почуття являють  собою певний процес. Водночас вони є психічним станом особистості, а також властивістю людини, що виявляється в її більш чи менш стійкому позитивному або негативному  ставленні до певних явищ.

 

З виникненням і розвитком  музики, образотворчого мистецтва, літератури виникли і розвинулися естетичні  почуття. Твори мистецтва не тільки дають насолоду, а й породжують естетичні потреби і почуття. «Предмет мистецтва, — а також  всякий інший продукт, — створює  публіку, яка розуміє мистецтво  і здатна насолоджуватися красою».

 

За словами Гельвеція, «дитина народжується чистою, як дошка» і тільки в процесі свого розвитку вона стає особистістю. Навчаючись, дитина набуває досвіду. І вчитель має  постійно допомагати учням у яскравому, багатоголосому, різнобарвному світі  знаходити та любити красу слова, музики, живопису.

 

Особливі емоції під час  вивчення казки викликає саме музика. Вона здатна відтворити те, що непосильно мові, розкрити найглибші, найтонші дитячі почуття, настрої, переживання, дає  змогу повернутися в минуле. Музика мимоволі відтворює почуття і  емоції. Вона може збентежити, заспокоїти, примусити радіти і сумувати; і, як завжди, спонукає до переживань та думок.

 

Наприклад, О. С. Олексійчук у дослідженні «Морально-естетичне виховання молодших школярів засобами української народної музики» пропонує зацікавити учнів моральним і естетичним змістом української народної музики, забезпечити поступове його вивчення, розробити систему педагогічного керівництва музичним вихованням учнів.

 

Т. П. Гаврилова звертає  увагу на те, що здатність людини емоційно співчувати (відгукувався) розвивається поступово, під впливом читання  художньої літератури, і особливо в ранньому дитинстві та в молодшому  шкільному віці — завдяки систематичному читанню казок.

 

Сучасними дослідниками ведеться пошук шляхів і засобів виховання  моральних почуттів школярів.

 

С А. Литвиненко розкриває  ефективність формування цих почуттів у молодших школярів через цілеспрямованість, систематичність гуманістичного впливу засобами казки у навчально-виховному  процесі [7].

 

Т. І. Гризоглазова, як і В. О. Сухомлинський, зауважує, що музика в казці виконує внутрішню функцію: за допомогою інтонації, динаміки, темпу передає почуття, які стимулюють психологічні процеси сприйняття [8]. Використовуючи музичну казку як засіб виховання, вона розробила організаційно-методичну систему, що складається з трьох рівнів: емоцій но-чуттєвого; емоцій но-пізнавального; емоційно-діяльнісного.

 

В. Даль вважав, що казка закріплює  в дитині моральні почуття, тому що етичний потенціал цього жанру  вміщує у собі і силу моралі, і  народний засіб виховання.

 

Н. Стельмахович довів вплив фольклорної казки на почуття та емоційне її сприйняття дітьми.

 

Зовсім іншої думки  дотримується видатний психолог Л. С. Виготський. Він зазначає, по-перше, що психіки  без поведінки не існує. І якщо через казку в психіку ми вводимо  правильне уявлення про дійсність, то виховуємо в дитини погану поведінку. Тільки правда має стати основою  виховання з самого дитинства. Фантастичний світ казки пригнічує дитину, залякує  її «зміями», «кощеями», «лісовиками». Казка не співвідноситься з дійсністю, у ній є те, чого ми не можемо побачити та відчути. На думку психолога, дитина залишається необізнаною з навколишнім світом, вона стає нездоровою, замкнутою, байдужою, перебуває у царстві фантастичної вигадки, тобто здійснюється виховання «сліпоглухонімоти стосовно до навколишнього світу».

 

По-друге, він вказує, що зміни  у вихованні залежать від соціального  оточення, де перебуває дитина з  моменту народження, доводить нерівномірність  біогенетичного закону, особливо його перехід з біології в психологію. На його думку, якщо певні психологічні умови й породжували повернення психіки дитини до вже пройдених етапів історії, то головне завдання виховання — не підтримувати, а, навпаки, підкорювати їх дійсності, а казку — взагалі забути.

 

Л. С Виготський визнає лише естетичну цінність казки. Але, розмірковуючи  над цим питанням, автор приходить  до протиріччя. Як приклад виховання  в дитини моральної поведінки  він наводить епізод чеховського  оповідання «Дома»: батько не зумів  переконати свого семирічного сина щодо шкідливості паління. Лише коли батько перед сном розповів дитині казку про сина короля, який палив, але згодом захворів та помер, це дуже сильно вразило психіку дитини. Хлопчик  зрозумів та усвідомив виховний урок. Казка стала надзвичайно ефективним засобом морального виховання.

 

На користь казки психолог сформулював «закон емоційної реальності фантазії»: незалежно від того, реальна  чи нереальна дійсність, котра впливає  на нас, наші емоції, які пов'язані  з цією дійсністю, завжди реальні. Тому виправданням казки, на думку психолога, є її реальна емоційна основа.

 

У працях П. Еббса, якого вважають виразником сучасних педагогічних ідей Великобританії, Канади, США, зазначається, що базою будь-якої художньої діяльності є два джерела: біологічне й культурологічне. Якщо дитина складає казки, танцює, співає, малює, то її внутрішній чуттєвий світ збагачується через культурологічні форми, що накопичувалися раніше. Автор рекомендує стимулювати фантазію дітей і вивчати у школах більше казок, міфів, легенд.

 

Моральні почуття належать до особливої групи вищих почуттів. Характерною їх рисою, як і інших  психічних явищ, є те, що вони породжуються об'єктивною дійсністю. Отже, почуття  мають об'єкт, який їх викликає. Необумовлених  почуттів, тобто таких, що не мають  певної причини, не буває. В житті  людини емоції і почуття перебувають  у нерозривній єдності з пізнавальними  процесами. Не буває «чистих» емоцій і почуттів, вони завжди викликаються тим, що ми відчуваємо, сприймаємо, уявляємо, про що думаємо. У них виявляється  ставлення людини до суспільства, діяльності, самої себе. Під їх впливом формуються етичні уявлення про добро і зло, красу і потворність, правду і  неправду, віру і честь. Оволодіння способами розв'язування різних моральних  завдань, опанування їх змісту потребує наявності в дитини значного запасу етичних знань.

 

Моральність була і залишається  однією з найважливіших проблем  формування особистості, яку розглядали й розглядають багато педагогів, психологів, роздуми та практичні  здобутки яких є принциповими положеннями  становлення людини. (А.С. Макаренко  «Книга для батьків», В. О. Сухомлинськии «Серце віддаю дітям», К. Д. Ушинський «Рідне слово», Т. С. Костюк «Навчально-виховний процес І педагогічний розвиток особистості», І. Д. Бех «Виховання особистості» та ін.).

 

Моральне виховання —  поступальний, багатогранний процес, що здійснюється на основі комплексного підходу і передбачає формування моральної свідомості учнів, моральних  переконань, почуттів та морально-етичних  норм поведінки.

 

Тому завдання морального виховання полягає в утвердженні  принципів загальнолюдської моралі, людської гідності, національної свідомості, патріотизму, порядності, злагоди між  людьми, доброти, милосердя та інших  чеснот, а також виховання духовної єдності поколінь, закріплення досвіду  гуманних взаємин, формування морально-етичних  знань, навичок свідомої культурної поведінки.

 

Засвоєння учнями моральних  норм і правил поведінки відбувається поступово. У кожному класі дітям  пояснюють, як вони повинні ставитися  до своїх товаришів, батьків, учителів. У правилах сформульовані основні  вимоги та обов'язки школярів.