Комунікативний метод

Комунікативний метод

В період післявоєнних десятиліть формується характерна тенденція до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу  — його наближення до реального процесу спілкування. Розробкою комунікативного методу в тій чи іншій мірі займалось багато наукових колективів та методистів у різних країнах. Найбільш вагомий внесок в обґрунтування методу зробили найпослідовніші його прихильники і насамперед Г.Уідоусан, У.Литлвуд (Англія), Г.Е.Піфо (Німеччина), Ю.І.Пассов (Росія).

Комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування (в інтерпретації Ю. І. Пассова), а саме:

1) діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці вчителя як учасника процесу спілкування та навчання.

і в комунікативне  вмотивованій, активній поведінці учня як суб'єкта спілкування та навчання;

2) предметність  процесу комунікації, яка має  бути змодельована обмеженим,  але точно визначеним набором  предметів обговорення (тем, проблем,  подій і т. ін.);

3) ситуації  спілкування, що моделюються,  як найтиповіші варіанти стосунків  учнів між собою;

4) мовленнєві  засоби, які забезпечують процес  спілкування та навчання в  даних ситуаціях. 

Відповідно  Ю. І. Пассов висуває принципи комунікативного методу:

1) мовленнєва  спрямованість навчального процесу,  яка полягає не стільки в  тому, що ставиться мовленнєва  практична мета (це характерно  для багатьох інших методів), скільки  в тому, що шляхом до цієї  мети є саме практичне користування  іноземною мовою;

2) індивідуалізація  при керівній ролі її особистісного  аспекту як головного засобу  створення мотивації та активності  учнів з урахуванням їх життєвого  досвіду, контексту діяльності, сфери  інтересів, емоційної сфери і  статусу конкретної особистості  в колективі;

3) функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного  матеріалу, адекватного процесу  комунікації;

4) ситуативність, що розглядається як засіб мовленнєвої стимуляції і як умова розвитку мовленнєвих навичок; при цьому під "ситуацією" розуміють систему взаємовідносин співрозмовників, яка відбивається в їх свідомості;

5) новизна,  яка проявляється в постійній  зміні предмета розмови, обставин,

завдань та ін.

У процесі  навчання за комунікативним методом  учні набувають комунікативної компетенції — здатності користуватись мовою залежно від конкретної ситуації. Вони навчаються комунікації у процесі самої комунікації. Відповідно усі вправи та завдання повинні бути комунікативне виправданими дефіцитом інформації, вибором та реакцією (information gap, choice, feedback). Найважливішою характеристикою комунікативного підходу є використання автентичних матеріалів, тобто таких, які реально використовуються носіями мови. Мовленнєва взаємодія учнів інколи, хоч і далеко не завжди, проходить за співучастю викладача в найрізноманітніших формах: парах, тріадах, невеликих групах, з усією групою. З самого початку учні оволодівають усіма чотирма видами мовленнєвої діяльності на понадфразовому і текстовому рівнях при обмеженому використанні рідної мови. Об'єктом оцінки є не тільки правильність, але й швидкість усного мовлення та читання.

У рамках навчання мовлення за комунікативною методикою широко використовуються опори різних видів: змістові та смислові, словесні й зображальні, що допомагають керувати змістом висловлювання (текст, мікротекст, план, логіко-синтаксична схема), а також засвоювати граматичний матеріал мовні ігри, що дають змогу спілкуватися в різних соціальних контекстах та в різних ролях.

Серед найновіших методів навчання іноземних мов, що виникли переважно в англомовних  країнах — США та Великобританії — в останні десятиріччя XX ст., все більшого поширення набувають методи, які об'єднують у собі комунікативні та пізнавальні (академічні) цілі.

Їх основними принципами є:

 рух  від цілого до окремого,

орієнтація  занять на учня (learner-centered lessons),

цілеспрямованість та змістовність занять,

їх спрямованість  па досягнення соціальної взаємодії  при наявності віри у викладача  в успіх своїх учнів,

інтеграція  мови та засвоєння її за допомогою  знань з інших галузей наук.

 Існування  різних варіантів цього напряму в сучасній методиці, які мають різні назви — "Whole Language Content Approach", "Cognitive Approach", "Content-Based ESL Program", "Cognitive Academic Language Approach" — свідчить про зростаючий інтерес до навчання іноземних мов і прагнення методистів переосмислити їх роль та місце у світі.