КПІЗ педагогіка

Так, О.І.Вишневський називає  кілька особливо важливих сфер, які  можуть сприяти формуванню гуманізму  в дітях: історія минулого нашого народу, оскільки історичне забуття означає втрату зв'язку поколінь; культ сім'ї і рідного дому, адже діалог поколінь - одне із потужних джерел духовності; література, вид мистецтва, який має доступ до глибин духовно-емоційного життя дитини; рідна мова, через яку найперше повинно здійснюватись сприймання духовних цінностей; народознавство –  предмет про духовне коріння людини, її витоки; дисципліни естетичного циклу –  вони стосуються сфери емоційного сприймання світу; природознавство, бо природа – “мати”, яка потребує любові, добра, милосердя; живі стосунки учнів з учителями, з керівниками школи, з товаришами .

Проблема формування особистісно  зорієнтованого, а значить, гуманного  виховного середовища надзвичайно  складна, багатогранна та мало досліджена. І.Д.Бех зазначає, що „…ідеї гуманістичної педагогіки охопили все наше суспільство..., однак нині загальна ейфорія, пов’язана з цією проблематикою змінилася глибоким її осмисленням, розумінням складності сутнісної трансформації сучасного освітнього процесу”. Масові втрати в моральному вихованні підростаючої особистості свідчать про те, що виховні методи, які ігнорують почуття старших школярів, їхнє право на свободу та самостійність, не призводять до бажаного результату. Тому дослідник обгрунтовує необхідність введення нових особистісно орієнтованих технологій виховання, які б функціонували за такими принципами:

- цілеспрямованого створення  емоційно збагачених виховних  ситуацій;

- особистісно розвиваючого  спілкування;

- використання співпереживання  як психологічного механізму  у вихованні особистості;

- систематичного аналізу  вихованцем власних і чужих  вчинків.

Такі дослідники, як І.С.Якиманська, С.В.Рудаківська, О.І.Виговська порівнюють мету, сутність, технологію, зміст, форми  та методи педагогічної діяльності за умов особистісного орієнтованого  навчання і виховання з традиційним. Виходячи з цього, суттєво відрізняються і здобуті результати: якщо за умов традиційного навчання в учнів прослідковується адаптивність до вимог дорослих (педагога, вихователя, батьків), які створюють для них нормативні ситуації, а також певний рівень здобуття наукової інформації, то результатом особистісно орієнтованого навчання є здатність учнів до перетворення науково-педагогічної інформації на підставі власного досвіду, тобто побудови суб’єктивної моделі пізнання. Сюди включаються не тільки логічно-суттєві, але й особистісно значущі ознаки об’єктів, що пізнаються. Крім цього, за умов особистісно орієнтованого навчання і виховання виникає креативність учнів, яка дозволяє їм постійно шукати та знаходити вихід із ситуацій; будувати для себе нову модель, спираючись на знання, засоби дій, що є в індивідуальному досвіді .

Всі наведені аспекти особистісно  орієнтованого навчання та виховання, що досліджувались, мають сприяти  розвитку ціннісного ставлення до особистості  й усвідомлення нею своєї індивідуальності та неповторності, формувати в неї  почуття власної гідності, а отже, стимулювати позитивні прояви свого „Я”.

Таке оновлення цілей, завдань і змісту освіти, що відбувається на сучасному етапі, вимагає дослідження  впливу різних технологій індивідуалізованого  навчання та виховання на зміни в  структурі навчально-виховного процесу  сучасної загальноосвітньої школи, дослідження умов застосування технологій індивідуалізованого навчання і виховання, моделювання оптимальних варіантів їх застосування для різних типів навчальних закладів та систем виховання. На думку дослідників Л.Липової, С.Ренського, М.Кушнір „…за нової парадигми освіти саме осучаснені перспективні освітні технології здатні забезпечити на засадах індивідуалізації у відповідності до синергетичної теорії розвиток, саморозвиток і самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків” . Автори також визначають поняття „індивідуалізоване навчання” як такий вид навчання, який „здійснюється на засадах індивідуалізації із застосуванням особистісно зорієнтованих технологій, метою яких є розвиток індивіда у відповідності до його здібностей і в притаманному йому темпі”.

Поряд з розробкою нових  технологій індивідуалізації процесів навчання і виховання для визначення мети та цілей оптимізації процісу управління вихованням набуває особливого значення вивчення досвіду класичних педагогічних систем, які грунтуються на ідеях гуманізму, та узагальнення їх спільних надбань у цій сфері. На нашу думку, педагогічний успіх таких вітчизняних і зарубіжних систем навчання і виховання значною мірою зумовлений саме їх гуманістичною спрямованістю та орієнтацією на особистість.

Однією з найвідоміших зарубіжних гуманістичних педагогічних систем, як підтверджують результати нашого дослідження, є виховна система Селестена Френе – французського педагога ХХ століття, яка характеризується глибокою увагою до психології дитини, оригінальним вирішенням проблем організації шкільного життя, інтенсивними пошуками нових методів виховної діяльності школи.

Педагогічна система С.Френе має такі ознаки особистісно зорієнтованого навчання і виховання:

у центрі навчально-виховного  процесу – дитина, а визначальний фактор формування особистості –  її  життєвивий досвід;

побудова виховного процесу  за результатами наукового вивчення особистості учнів;

широке запровадження  нових оригінальних матеріальних засобів  навчання та виховання (типографія, „вільні  тексти”);

індивідуалізація та диференціація  процесу навчання і виховання особистості дитини, здійснення його у індивідуальному режимі учнів;

гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки формального  результату, але й зусиль, затрачених на виконання роботи.

пріоритетність морального виховання особистості;

У контексті досліджуваної  нами проблеми, актуальною є також  ще одна педагогічна система гуманістичної спрямованості – це вальдорфська педагогіка, міжнародний культурно-освітній рух, представлений нині біля 500 Вільними Вальдорфськими школами, 1000 дитячих організацій. Вальдорфські школи та дитячі садки розповсюджені у Західній Європі, Скандинавії, США, Південній Америці, ЮАР, Японії та інш. З кінця 80-х років вони інтенсивно розвиваються у Східній Європі, Польщі, Угорщині, Чехії, Словакії, Східній Німеччині.

У витоків вальдорфської  педагогіки стоїть німецький вчений, філософ, дослідник творчості Гете, засновник нового духовного руху –   антропософії – Рудольф  Штейнер (1861-1925).

Сутність вальдорфської  педагогіки полягає у тому, щоб  уникати давати навчальний матеріал учневі у готовому вигляді. Тобто у школі дається мінімальне, решту дитина доповнює сама – фантазією, мисленням і відчуттям, тому у вальдорфській школі немає готових рецептів та визначень. Отже, ми можемо констатувати, що сутність штейнеровської теорії пізнання полягає у тому, що людина доповнює те, що приходить до неї "неготовим" (наприклад, зміст книги – це не ті слова, що в ній написані, зміст її у тому, наскільки ми її можемо доповнити). На принципі доповнення побудований світ сприйняття, світ природи, тоді педагогіка, що побудована на цьому принципі, є за своєю сутністю природною педагогікою. З принципу доповнення виходить ще один важливий принцип – простота. Вальдорфські школи частково заперечують технічні засоби навчання, зокрема телебачення. Адже, на їх думку, готові іграшки, техніка – це те, що дитина отримує у готовому вигляді, а значить це уповільнює її розвиток. Простота ж збуджує фантазію. Тому діти разом з вчителем самі виготовляють іграшки з дерева, шишок, черепашок, соломи, каштанів та інше. Отже, ми можемо зробити висновок, що саме так у цій системі навчання та виховання розвивається уява, фантазія, відчуття та мислення дитини.

3. Основні риси  менеджменту освіти

Дослідження проблеми оптимізації  виховного процесу та теоретичний  аналіз результатів діагностичного вивчення її рівня передбачає виділення  ознак та показників ступеня прояву цієї характеристики, а також визначення виміру  ефективності виховної практики на різних етапах її розвитку.

Показники ефективності менеджменту  виховання ми визначаємо у властивостях виховної системи та її результатах  – у розвитку дитини, ступеня  її комфортності у школі, самої атмосфери  школи, можливостях самореалізації і учнів, і вчителів, і батьків. Виявлення рівнів реалізації особистісно  орієнтованого підходу у практиці школи дає необхідну інформацію про ефективність застосування методів, форм виховної роботи, дієвість проведених заходів, допомагає вчасно виявити  упущення та недоліки у роботі, оперативно усувати їх, знаходити нові реальні  напрями і ефективні методи виховання  учнів.

У сучасній педагогічній теорії розроблені критерії гуманізації лише окремих аспектів шкільного життя  – наприклад, форм, методів виховання, взаємин учителів та учнів тощо [8; 34; 46; 48]. Створити  інструментарій для оцінки ступеню гуманізації всього навчально – виховного процесу надзвичайно складно, оскільки це явище багаторівневе та багатоаспектне. Тому ми не ставили собі за мету розробити такий всеосяжний вимірний аппарат, а отже,  не претендуємо на повноту охоплення всіх цих аспектів та рівнів. У своїй роботі ми користувались такими критеріями, які за результатами нашого дослідження розкривають цілісний стан гуманного виховання старшокласників на тому чи іншому етапі їх розвитку.

Основними критеріями, які складають основу визначення рівнів оптимізації виховного процесу у класах загальноосвітньої школи, можуть бути такі: розвиток творчих здібностей та громадських якостей особистості; створення комфортного морально-психологічного клімату, атмосфери взаємодовіри, взаємоповаги та взаємовідповідальності; створення соціокультурного середовища, яке стимулює до самопізнання і самовдосконалення; врахування індивідуальних особливостей старших учнів, звернення до їх мотиваційно-потребнісної сфери; демократизація управління школою; олюднення змісту виховної діяльності, всіх видів і форм  взаємостосунків між учасниками навчально-виховного процесу. Важливим критерієм у нашому дослідженні була також мотивація здобуття учнями знань, яка є основою поведінки особистості.

Тоді критеріальними показниками є: ступінь психологічної комфортності учнів у школі; врахування їхніх вікових життєвих ритмів, сензитивних періодів у навчанні і вихованні; диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі учнів; оптимізація форм контролю знань, оцінювання не тільки результату, але й затрачаних зусиль; забезпечення почуття успіху кожній дитині; організація “життєвого простору” учнів, продумане оточення;  ступінь інтеграції школи та сім’ї, тобто ступінь сформованості особистісно орієнтованого виховного середовища.

Визначені критерії знаходять  відображення і відповідають пятьом рівням  сформованості оптимальності управління навчально – виховним процесом у загальноосвітніх школах, а саме вищий, високий, середній, низький та елементарний рівні.

Вищий рівень. Навчально-виховний процес у школі характеризується як гуманний. Принцип гуманізації закладено у мету та концепцію школи. У центрі навчально-виховного процесу – дитина, яка є не тільки об’єктом, але й суб’єктом виховання. Життєвий досвід дитини – вирішальний фактор формування особистості; дитина сама створює свою особистість, а вся система навчання та виховання допомагає їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне. Школа забезпечує простір вільним та природним проявам особистості дитини. Свобода кожного учня закінчується тільки там, де починається свобода іншого учня.

Основна увага у вихованні  старшокласників надається моральному вихованню на основі органічного  поєднання загальнолюдських та національних цінностей. Діяльність школи побудована так, що сама її організація виховує моральність дітей. Високий рівень інтеграції школи та сім’ї.

У навчанні – здійснюються принципи гуманітаризації змісту освіти, диференціації та індивідуального  підходу до учнів, гуманізовано форми  контролю знань, оцінюються крім результату також зусилля, які затрачені  на здобуття знань. Оцінки не оголошуються або зовсім відсутні. Серед методів  навчання переважають пошуковий, частково-пошуковий  та проблемний. Надається перевага індивідуальним формам навчання над  груповими. Кожному учню забезпечено  почуття успіху у певному виді діяльності.

В управлінні школою – всі  організаційно-педагогічні рішення приймаються на загальних демократичних зборах колективу. Створено Велику раду школи, в роботі якої беруть участь обрані учні, вчителі, батьки. Організовано психологічну службу та педагогічний консіліум; працює батьківський університет або теоретично-практичний семінар.

У взаємостосунках учнів, вчителів, батьків панує демократичний  та духовний рівні спілкування, атмосфера  співпраці та співтворчості.

Мотивація навчання – „Я-мотивація”, тобто „ядро” особистості і пов’язані  з ним особистісні цінності як стійкі самоцінні морально-духовні  принципи. Лише особистісне „Я”  надає пізнавально-навчальній діяльності внутрішнього смислу, значущості, цінності. Така спрямованість закріплюється, за трактуванням І.Д.Беха, у судженні: я повинен вчитися, щоб за допомогою своїх здібностей утверджувати позицію дбайливого ставлення до світу речей і світу людей, позицію справедливості, толерантності і таке інше [7].

Високий рівень. Принцип гуманізації закладено у мету та концепцію школи. У школі працює колектив однодумців, що намагається побудувати роботу так, щоб створити умови для самореалізації особистості і учнів, і вчителів, і батьків. Атмосфера у школі тепла, дружня; учні, і вчителі вчаться та працюють із задоволенням. Навчання та виховання побудовані з урахуванням власного вибору дитини: у школі працюють гуртки за інтересами учнів, майстерні, клуби, у роботі яких беруть участь і батьки.

Відбулись значні гуманістичні зміни у змісті навчання і виховання: олюднено зміст більшості навчальних дисциплін, здійснюється принцип гуманітаризіції  навчання. У старших класах введено  профільне навчання за вибором учнів,  викладаються факультативні курси, розроблена система індивідуальних занять. Оцінювання знань здійснюється за накопичувальною системою. Оцінки виставляються в індивідуальні залікові книжки та повідомляються конфіденційно. Надається можливість покращити залікову оцінку у будь-який час за бажанням учня. Серед методів навчання переважають пошуковий та частково-пошуковий, проблемні методи.  Групові форми навчання органічно поєднуються з індивідуальними.