Криза 3-х років

   

 

 

 

 

 

Батьківські збори

Тема: криза 3-х років

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                              Виконала:                                                                                                                                 вихователь

Мурміль Х.Р.

 

 

 

 

 

2013р.

 

                      Звикання до дитячого садка збігається із кризою 3 років. Криза 3 років — межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів у житті дитини, це зруйнування, перегляд старої системи соціальних відношень, криза виокремлення свого «Я». До 3 років батьки найчастіше спостерігають серйозні зміни в поведінці своєї дитині: вона стає егоїстичною, впертою, капризною. У цей період проходить важливий психічний процес вираження свого «Я», це спроба дитини самостійно подовжити психологічну «пуповину», навчитися багато робити самому і намагатися вирішувати свої проблеми.

       Перший симптом, який сигналізує про початок кризи, — негативізм. Зауважимо, дитячий негативізм потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз із тим, що пропонують дорослі. При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном.

 

Симптомами кризи трьох років є впертість та вередування.

           Період упертості та капризування починається з 18 місяців і, як правило, закінчується до 3,5—4 років.

           Пік упертості на 2,5—3 році життя.

           Хлопчики більш уперті, ніж дівчата, але дівчатка більш вередливі, аніж хлопчики.

 

           У кризовий період приступи впертості й вередування трапляються у дітей до 5 разів на день, а у деяких дітей до 19!

         Якщо діти в 4 роки все ще продовжують часто впиратися та вередувати, то можна говорити про «фіксовані» приступи впертості, істеричності як зручний спосіб маніпулювання дитини своїми батьками.

        Впертість слід відрізняти від настійливості. Наприклад, якщо дитина хоче якусь річ, але не може одразу отримати її і домагається, щоб це було виконано, то це наполегливість. Упертість — така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що дитина потребує, щоб було так, як сказала вона.

        Криза 3 років необхідна. Вона — рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Батьки не повинні боятися її, оскільки це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує на те, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості й адаптивних здібностей.

        А зовнішня «безкризовість», яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Отже, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння.

        Основне завдання батьків у цей період — пом’якшити прояв кризи, допомогти дитині вийти з неї без негативних рис: адже впертість — це найвищий ступінь виявлення волі, вередливість — демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого «Я», егоїзм (у здоровому розумінні) — почуття власної гідності, агресивність — крайня форма самозахисту, замкненість — неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто ці риси необхідні для вживання в суспільстві. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів — не допустити закріплення її крайніх проявів.

 

Рекомендації батькам:

         Не надавайте великого значення впертості й вередуванню. Зауважте приступ, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

         Під час приступу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.

         Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на вашого малюка.

         Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви ска¬зали «ні», тримайтеся й далі цього.

       Не здавайтеся навіть тоді, коли приступ у дитини проті¬кає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Постарайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!».

         Вередування в період адаптації

     Вередлива дитина — джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, надто збудженим, через це з ним уникають контактувати однолітки. До того ж таке явище, як вередливість не просто неприємне, але й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Батькам і педагогам важливо знати, якими зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.

      В українському педагогічному словнику вередливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необгрунтованому опорі вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму.

         Є об’єктивні фізіологічні причини вередливості. До них можна віднести:

          - адаптаційний період, різку зміну звичного стереотипу життя;

          - негативні впливи на дитячу нервову систему захворювань, перенесених матір’ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певних ліків;

          - ускладнені пологи, зокрема застосування щипців;

          - захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиками, застосування наркозу;

          - незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале);

          - перевтома, виснаження нервової системи та всього організму;

       Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів, у період адаптації до нового режиму, нових умов життя: коли дитина починає відвідувати дитсадок, коли повертається в дитсадок після тривалих вихідних. Це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. У даному разі причина вередливості — перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесеним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи. Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження й розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу.

          Нервозність, успадкована від батьків, — подвійно небезпечна, оскільки в таких сім’ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривожність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці.

        У здорової дитини капризування може бути пов’язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратливість. Тож досить нагодувати дитину — і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.

         З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд «гостросюжетних» мультфільмів, завелика кількість яскравих малюнків на виставці тощо забирають у малюка багато енергії. А це спричиняє нервове виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації — покласти дитину спати.

        Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і необхідності тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою. Причинами роздратування можуть також бути теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо. Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина вередує, й усунути або принаймні пом’якшити дію об’єктивних чинників.

        Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфортом, — нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте якщо дозволити цьому вкорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися буде надзвичайно складно.