б) навіювання моральних
норм і правил. Цей метол ґрунтується
на схильності дитини до наслідування
і високій емоційності. Особливої
уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо
яких може підтримати їхнє прагнення до
активної поведінки, збудити віру у власні
сили.
Методи роз'яснення
і навіювання реалізуються у
формі етичних бесід, у процесі
яких відбувається формування
основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити,
осмислити свій моральний досвід.
Етичні бесіди —
розмови вихователя з дітьми
на моральні теми під час
занять, у повсякденному житті.
Головне завдання
етичних бесід полягає в роз'ясненні
значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків
дітей і дорослих, колективному обговоренні
етичних проблем. Негативні прояви поведінки
також можуть стати приводом для розмови,
яка має на меті вироблення в дітей відповідної
оцінки негативного вчинку і прагнення
уникати його.
Готуючись до етичної
бесіди, педагог має враховувати,
що досвід дошкільника містить
окремі враження, результати спостережень,
ставлення до вчинків літературних
героїв та однолітків. Важливо
актуалізувати для дитини цей
досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини
не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки
в колективі, сім'ї, суспільстві мають
моральний смисл.
Вибір вихователем виду етичної
бесіди залежить від конкретної
педагогічної ситуації. Бесіди, які
стосуються повсякденного життя, проводять
в усіх вікових групах. Це обговорення
прочитаних художніх творів або вчинків
дітей (краще вести дітей від схвалення
хорошого вчинку до засудження негативного),
аналіз спостережень за поведінкою людей,
розповіді про виконання доручень колективу.
Нерідко для бесід спеціально відводять
конкретне заняття, даючи заздалегідь
завдання простежити за певним явищем,
подією або подумати над конкретною проблемою.
Зміст, побудова, тривалість
і методика бесіди залежать
під її теми, віку дітей. Бесіди
можуть бути колективними (:» усією групою
дітей), груповими (з кількома дітьми),
індивідуальними.
Методи стимулювання моральних
почуттів і мотивів поведінки.
Використання їх передбачає спрямування
дитини на дотримання моральних
норм, застереження під їх порушень. З
цією метою використовують:
а) приклад інших. Ефективність
його ґрунтується на здатності
дошкільника до наслідування
людей, які оточують його, героїв
літературних творів, кінофільмів,
спектаклів. Безперечно, це мають
бути популярні серед дітей особистості;
б) педагогічна оцінка поведінки,
вчинків дитини. Педагогічна оцінка
має орієнтуючу (уточнює уявлення
дітей про моральні вимоги) і
стимулюючу (заохочує до моральної
поведінки) функції. Важливо, щоб
вона була об'єктивною, своєчасною,
а її вимогливість, принциповість поєднувалися
з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю
в її успіхах. Крім того, дитина має знати,
чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;
в) колективна оцінка поведінки,
вчинків дитини. Використання її
забезпечує єдність уявлень і поведінки
дошкільника. Будь-які дії дитини мають
у своїй основі певну мету, моральну спрямованість,
а їх наслідки породжують почуття задоволення,
впевненості у собі або сорому, невдоволення.
При цьому слід враховувати, що дошкільникам
притаманна висока емоційність, тому в
оцінці їхніх вчинків необхідно виходити
з того, які почуття намагається збудити
педагог. Схвалені педагогами, однолітками
моральні вчинки зумовлюють позитивні
переживання дитини. Ще сильніше переживає
дитина свої неправильні дії, невдачі,
які отримали публічну оцінку. Це означає,
що інструментом колективної оцінки слід
послуговуватися обережно. Крім того,
залучаючи дітей до оцінювання вчинків
однолітків, вихователь не повинен ототожнювати
оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини
(«Ти поганий», «Ти хороший»). Водночас
важливо наголосити на необхідності правильного
способу поведінки, порадити, як можна
досягти цього;
г) схвалення моральних учинків
дитини. Дошкільникам властиве прагнення
до особистісного вдосконалення,
визнання їхньої поведінки достойною.
Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки,
дає приклад для наслідування іншим дітям,
забезпечує їхнє доброзичливе ставлення,
формує основи колективної думки. Заслуговує
на підтримку прагнення дітей не лише
самим добре поводитись, а й вимагати відповідної
поведінки від однолітків.
Далеко не всі діти однаково
здатні до альтруїстичних учинків.
За добру справу потрібно дякувати,
не боятися виділяти дитину
серед товаришів, а надто тоді,
коли вона виявляє стійку гуманістичну
спрямованість. Особливо актуальна усталеність
моральних мотивів, яка є передумовою
налаштованості дитини на добрі вчинки
не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь,
а й за відсутності педагогічного контролю,
і не тільки в дитячому садку;
ґ) заохочення дитини до моральних
учинків. Послуговування цим методом вимагає
від вихователів і батьків великого педагогічного
такту. Прагнення до моральної поведінки
має бути підтримане, схвалене дорослим,
однак щоразу це робити складно. Дитину
треба підвести до усвідомлення, що така
поведінка важлива, необхідна і корисна
для неї, приємна для інших. Заохочення
необхідні, якщо дитина вперше виявляє
ініціативу в моральних учинках: поступається
власними бажаннями, часом, дорогими для
неї речами, іграшками на користь інших;
поводиться морально стосовно того, хто
її образив. При цьому дитина має розуміти
заохочення не як обов'язкову підтримку
її вчинків дорослими, а як увагу до її
особистості. Чим старші діти, тим важливіше
стимулювати самостійність їхнього морального
вибору;
д) осуд недостойних учинків
дитини. З огляду на особливості
психічного розвитку дитини цей
метод використовують рідко, оскільки
він може заподіяти їй моральної
шкоди, викликати негативне ставлення
до особистості педагога. Дошкільник
повинен знати, що певний тип його
поведінки засмучує дорослого, а переживання
має стимулювати виправлення помилки.
Звертаючи увагу на неправильний учинок
дитини, необхідно висловлювати впевненість
у тому, що вона може вчинити інакше («Мені
прикро, що ти не поступився місцем дівчинці.
Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш
про це»).
Кожна конкретна педагогічна
ситуація передбачає відповідний вибір
методів впливу на моральну свідомість
і моральну практику дитини, ефективність
яких залежить від комплексного їх використання.
За будь-якої форми взаємодії педагог
повинен виявляти повагу до особистості
дитини, впевненість у перспективах її
розвитку, стимулювати процес самовиховання.