Місце і роль сім'ї у вихованні дітей

Місце і  роль сім’ї  
у вихованні дітей

 

Сім'я  є моделлю суспільства на конкретному  історич­ному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

 

 Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.  

  
Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.  
 

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш­ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки і діяльності.

 Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність  виховання дітей у сім'ї 

залежить  від створення в ній належних умов.

 

 Головна умова сімейно­го виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Дієвим  чинником сімейного виховання 

є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей.

 

Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

 

«Бджола мала, а й та працює»

«Треба  нахилитись, щоб з криниці води напитись»

(народна  мудрість)

Провідну  роль у сімейному вихованні відіграє мати.

 

Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

 

«У дитини заболить пальчик – у матері серце»

«Материн  гнів, як весняний сніг, - рясно впаде, та скоро розтане»

(народна  мудрість)

Не меншим є й вплив батька,

особливо  коли йдеться про виховання хлопчиків.

 

Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

 

 Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас ви­являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь.

 

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся   чи   бабусі, то   годі

спо­діватися  від  них  іншої 

поведінки в майбутньому.

 Сім'я є різновіковим колективом. Структура її бага­то в чому залежить від звичаїв, культурних і національ­них традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молод­шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, став­лення до навколишнього світу. Спільне ведення домаш­нього господарства впливає на рівень матеріальної забез­печеності, можливості самореалізації особистості, її сма­ки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспіль­ного життя, насамперед, навичок людського спілкуван­ня. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов

з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній

затишок облагороджує дітей.