Народовладдя в Україні

Народовладдя в Україні

 Незважаючи  на те, що Україна все більше  скочується до авторитарного  режиму, нещодавно були продемонстровані  можливості людей кидати виклик  владі шляхом протестів проти  знищення історичного кварталу  в Києві, пише Роман Рукомеда.

Роман Рукомеда , політичний аналітик Українського Фонду Демократії «Спочатку Люди».

"Українська  влада продовжує тестувати межі  терпіння власного народу. Зі  свіжих прикладів – руйнування  старовинних будівель в історичній  частини Києва, Андріївського  узвозу, а також чергові зміни правил майбутніх парламентських виборів в жовтні ц.р.  

У першому  випадку, ми маємо Андріївський узвіз, невеличку старовинну вулицю в центрі Києва, де туристи могли купувати сувеніри та картини та відчувати  дух традиційної української культури. Зараз він повністю під реконструкцією, а кілька старих будинків були знесені. Туристи, що приїдуть в Україну на футбольний чемпіонат ЄВРО-2012, на жаль, не побачать його.

В другому  випадку, Конституційний суд України  заборонив одночасне балотування кандидатів в депутати за партійними списками і в мажоритарних округах. Це означає, що в опозиції віднині ще менше шансів на взяття більшості в новому Парламенті.

Показовою є реакція двох учасників українського політичного процесу – громадянського суспільства і опозиції – на дії влади.

Спочатку - громадськість міста Києва. В  той же день, коли були знесені 3 старовинних  будівлі на Андріївському узвозі, через Інтернет зорганізувались  групи протесту і люди вийшли до офісів забудовників і організаторів  руйнування тієї історичної частини Києва. З собою вони принесли будівельне сміття, залишивши його перед офісами удаваних «модернізаторів столиці». 

Реакція влади  була миттєва. На всіх каналах показали виступи чиновників, які переконували, що все буде відновлено в короткі терміни. Вони визнали, що знесення історичних будівель – це груба помилка, а винуватці будуть покарані. 

Активні дії  громадськості налякали владу і  змусили її йти на діалог і компроміс. В іншому випадку – цеглини  можуть вже безпосередньо полетіти у вікна офісів забудовників і державних та міських чиновників. Столична громада вкотре продемонструвала готовність успішно скласти іспит на захист свого міста і власного образу життя.

В другому  випадку, коли влада через Конституційний суд забрала в опозиції право подвійного балотування в списках та мажоритарних округах, антивладні політичні сили та їх лідери перебувають в розгубленості і не знають, що далі робити. 

Опозиція  вкотре довела власну безпорадність. Виходом  з ситуації могло б стати об’єднане вольове рішення про бойкотування парламентських виборів усіма опозиційними силами. Перед загрозою делегітимізації зі сторони суспільства та опозиції влада була б змушена іти на поступки. Але схоже, що існуючий український істеблішмент, на відміну від громадянського суспільства, не здатний, на жаль, виявити зрілість.

Якщо ж  загалом поглянути на майбутній  розвиток України, враховуючи домінуючі  нині тенденції, то складається наступна картина. Режим В.Януковича продовжить процес авторитаризації влади. 

Це буде досягнуто шляхом укладання негласних домовленостей про співпрацю з частиною опозиційних партій та їхніх лідерів. До тих, хто не піде на співпрацю, буде застосовано державний апарат тиску у вигляді правоохоронних органів, податкових і контрольних служб.

Це значно підірве можливості з фінансування будь-якої масової опозиційної чи антивладної діяльності. Влада остаточно  монополізує контроль над будь-яким великим і середнім бізнесом в  Україні. Будь-які закордонні інвестиції стануть мало реальними через  зависокі політичні ризики.

Одночасно з цим відбуватиметься широкий  наступ на свободу слова, переконань, свободу зібрань і вільного пересування. Це призведе до залякування населення  та посилення маніпуляції суспільною думкою. Обов’язковим елементом дій  влади стануть спроби введення жорсткого контролю над Інтернетом.

Влада сподівається, що суспільство буде ще більше відкинуто  у бідність, соціальну апатію і  переключено на базовий рівень виживання. Але безперечно посилиться і радикальний  антивладний спротив, який очолять нинішні громадські активісти та лідери. Цей образ України недалекого майбутнього має високі шанси на втілення. 

За 2-3 роки Україна може перетворитися на класичний  зразок авторитарної держави за прикладом  Білорусі чи середньоазійських пострадянських режимів. Але це за умови, що зовнішні гравці, насамперед, Росія та ЄС не впливатимуть на ситуацію. А це – малоймовірно. 

Росія вже  зараз активно розробляє варіанти поглиблення співпраці з Україною. Останній приклад, - плани РФ створити нову консультативну раду, яка займатиметься просуванням російських інтересів на пострадянському просторі. Європейський Союз теж намагається не «заморожувати» стосунки з Києвом. 

Єдиний, хто  може перетворити нинішню Україну  в демократичну країну, яка дбатиме  про інтереси своїх громадян, а не чиновників і великого бізнесу, - це сам Український Народ, точніше, найактивніші і найсвідоміші його представники. 

Ті громадські активісти, які нині рятують історичний Київ від руйнування, а завтра вийдуть  рятувати цілу державу, а не лише її столицю. Їх вже не обдурять політики, як це відбулось в 2004 – 2005 роках. Саме на них робитимуть ставку зовнішні гравці, яким демократична Україна є вигіднішою за авторитарну Україну.

Поки більшість  українців не усвідомить того, що вони на щось можуть вплинути – зміни не відбудуться. Але гляньте на те, чого громадські активісти досягли на Андріївському узвозі – вони довели, що з їхнім гнівом треба рахуватися. Не даймо нашій надії померти. На це у нас досить волі.

http://www.euractiv.com/europes-east/people-power-ukraine-analysis-512151

Народовладдя в Україні та форми  його здійснення

Отже, народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократи, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька  демократія - це засіб реалізації волі народу через представників, обраних  ним до органів влади: насамперед, народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів органів місцевого самоврядування.

Референдум це - форма безпосередньої демократії в процесі якої шляхом голосування народ (загальнодержавний  референдум) або певна його частина (місцевий референдум) вирішує найважливіші питання державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

У науковій літературі та в законотворчій  практиці поряд із терміном "референдум" інколи застосовується термін "плебісцит". У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і відмінність, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебісциту, в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами, і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між різними державами.

§ 9. Види референдумів

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний  і консультативний референдуми  розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визначалося, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У деяких країнах консультативний референдум здійснюється під назвою "всенародного обговорення".

Конституційним  називається референдум, внаслідок  якого змінюється, приймається або  відхиляється конституція. Якщо ці питання  вирішуються стосовно звичайного закону, то референдум називається законодавчим. Адміністративним референдумом називають той, у процесі якого приймається рішення про зміну території України, а міжнародним - стосовно приєднання до міжнародних договорів, входження у міжнародні організації або виходу з них.

Обов'язковий референдум - це референдум, проведення якого є обов'язковим для вирішення визначених конституцією проблем. Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов'язкового референдуму визначаються, скажімо, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання суперечностей між палатами парламенту (Швейцарія) тощо. Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження законів, міжнародних угод.

Попри те, що референдум розглядається як форма  виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недоцільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції деяких держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з деяких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію" в якій проект бюджету відхиляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а організація — певного часу. Отже, зрештою, держава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в нашій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.

Всеукраїнський  референдум може призначатися Верховною  Радою або Президентом України, але тільки в межах визначених Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо затвердження закону про внесення змін до розділів І, ПІ, XIII Конституції, а також проголошує референдум за народною ініціативою.

Ініціатива  щодо проведення референдуму визнається народною, а отже, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам громадян України, що мають право голосу, та різним громадським об'єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї в разі протидії з боку державних структур завдяки наданню через референдум цим ідеям всенародної підтримки.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються  Законом України "Про всеукраїнський і місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р.

§ 30. Суть і зміст народовладдя в  Україні.

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціонування.

 Демократичною  є держава, яка всебічно і  повно виражає волю народу, а  її організація (будівництво)  і діяльність постійно відповідають  волі народу. Мається на увазі  як загальна воля народу, так  і воля окремих соціальних  груп, спільностей та кожної окремої особи – людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно його волі.

 Вихідним  моментом демократизму держави  є проголошення його на найвищому  конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов’язано з конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела влади, його права реалізовувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо), та закріпленням виключного за народом права визначати й змінювати конституційний лад України.

 Але  головне в демократизмі держави  – це забезпечення державою  реального демократизму.