Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Февраля 2015 в 21:07, курсовая работа
Педагог вищої школи – це особливий соціальний тип особистості. Людина, яка присвятила своє життя навчанню та вихованню дітей та молоді, завжди є непересічною людиною, і суспільство ставиться до неї з глибокою пошаною. Але педагог вищої школи має найбільш конструктивні та синергетичні соціальні функції, тому що він відіграє незвичайну роль в підтримці існування головних цінностей суспільства як суб’єкт загально-соціальної, всеохоплюючої навчальної, виховної та організаційної діяльності.
Педагог вищої школи як особливий соціальний тип особистості
Багаторівневість особистості педагога вищої школи. Поняття педагогічного покликання
Самоаналіз та самооцінка в процесі вдосконалення діяльності молодого педагога. Основні принципи складання професіограми педагога.
Проблема вимірювання професійних рис особистості педагога. Методика створення вимірювального інструментарію для самоаналізу та самооцінки.
Література
Характер взаємин викладача зі студентами визначається основними цілями педагогічної діяльності викладача та мірою їх узгодженості з цілями навчально-професійної діяльності студентів. Цими цілями є:
1) організація й керівництво
процесом оволодіння
2) забезпечення студентів всією
необхідною для досягнення
В даній роботі підкреслені, як на мене, основні ідеї, які я намагалась висловити (або які висвітлюють мої переконання та з якими я погоджуюсь). На основі цього можна зробити висновок.
Висновок
Проблема спілкування перетворилася в наш час на одну з найактуальніших у теоретичному і практичному відношеннях. Ґрунтуючись на філософських ідеях, які узагальнюють досвід спільного життя людей, мотивацію людських взаємин, теорія спілкування останніми роками істотно змістовно збагатилася. Осмислення проблеми спілкування в усіх її аспектах, узагальнення практики і проблем міжіндивідуальних стосунків мають особливу значущість для орієнтації педагогічної свідомості майбутнього викладача.
Взаємодії супроводжують людину все життя. Але одні взаємодії відбуваються немов би самі собою, без осмислення і участі людини, а інші як би лежать на поверхні, і тому усвідомлюються особою. Але навіть при усвідомленні тих складних взаємозв'язків, що відбуваються довкола, одні взаємодії для людини є керованими, тобто такими, в яких він може стати повноправним і активним учасником, а інші – некерованими, в яких спочатку йому як об'єкту відведена пасивна роль глядача. Але і активну позицію в людських взаємодіях не можна беззастережно назвати лише благом.
Отже, людина культурна – це особа не лише вихована, освічена, але і гідна пошани з боку оточуючих і самоповага. Тому проблема усвідомлення власного взаємозв'язку себе з іншими, уміння будувати взаємовідношення і взаємодію зі світом, людьми і самим собою – одне з найважливіших завдань сучасності.
Чим раніше початий процес формування готовності до співпраці, тим швидше відбувається усвідомлення особою своїх можливостей, ролі, посильної допомоги в ситуаціях взаємодії. Тому людини практично з народження можна і потрібно орієнтувати на усвідомлення і встановлення гуманних взаємодій з навколишнім світом і людьми. З цієї точки зору значення інтерактивного навчання важко переоцінити.
Викладач, використовуючи стратегію взаємодії (приведену в пункті 7), постійно знаходиться із студентами в діалозі. Ця форма спілкування і одночасно спосіб взаємодії, що відрізняється від будь-якого іншого тим, що є дійсним, відкритим спілкуванням між двома людьми, щиро зацікавленими один в одному, дозволяє почати складний процес взаємодії, який передбачає, що всі його учасники знаходяться в положенні взаєморозуміння, тобто усвідомлюють вміст і структуру справжньої і можливої чергової дії партнера, розуміють переживані один одним почуття і настрої, уміють терпимо відноситися до «іншої» точки зору, не проявляючи ні зовнішньої, ні внутрішньої агресії, уміють налаштуватися на емоційно-психологічний світ іншої людини, взаємно сприяють досягненню єдиної мети.
Отже, організація продуктивної взаємодії викладача і студентів на основі діалогу з використанням приведеної технології сприяє підвищенню ефективності учбового процесу у вузі, створенню умов для самореалізації, самовизначення особи студента, розкриттю творчого потенціалу особи, формуванню ціннісних орієнтацій і етичних якостей з подальшою їх актуалізацією в професійній діяльності і звичайно ж зменшенню вірогідності виникнення конфліктних ситуацій між викладачем і студентом.
Список використовуваної літератури