Особливості педагогічних комунікацій

Особливості педагогічних комунікацій.

Педагогічне спілкування  – цілісна система соціально-психологічної  взаємодії педагога й вихованців, що містить у собі обмін інформацією, виховний вплив і організацію  взаємин за допомогою комунікативних засобів. Фахівці, робота яких пов'язана  із впливом на людей, повинні враховувати, що сучасні принципи комунікації  припускають не тільки обмін інформацією, приємні манери, але й так званий терапевтичний ефект впливу. Вступаючи  в контакт із оточуючими людьми необхідно  враховувати дуже й дуже багато елементів, які впливають на партнерів: погляд, зони спілкування, уміння вести розмову, створюючи приємну й доброзичливу атмосферу.

Передача інформації від  учителя до учня здійснюється вербальним і невербальним шляхами. У педагогічному  спілкуванні важливі обидва ці види, тому що вони завжди існують разом. Для успішної взаємодії в системі вчитель-учень важливим є яскравий, цікавий імідж учителя. Якщо врахувати, що імідж складається з 3-х частин: візуальний образ (костюм, зачіска, пластика, міміка); внутрішній образ (голос, темперамент, настрій); менталітет (інтелект, духовна практика) – стає очевидним, що досить великою є частка невербальних компонентів. Таким чином, спілкування між учнем і вчителем ми розглядаємо не тільки як взаємодію, але і як взаємовплив один на одного.

Педагогічне спілкування  складається з 2-х компонентів: вербального й невербального. З одного боку, вони доповнюють один одного, з іншого боку - суперечать.

Поява будь-якої людини, яка  відважилась виступити перед  аудиторією, викликає в неї (аудиторії) насамперед інтерес до того, як вона виглядає, що і як робить, словом, як поводиться. Це цілком зрозуміло, оскільки ніякої іншої інформації вона ще запропонувати не встигає. А не сприймати глядачі-слухачі не можуть – для того вони й зібралися. І далі, коли виступаючий вимовляє свої перші слова, в основному вловлюється не стільки їхній зміст, а те, як вони звучать, яка поведінкова картина супроводжує їх.

Спілкування, будучи складним соціально-психологічним пресом взаєморозуміння  між людьми, здійснюється по наступних  основних каналах: мовний і немовний канали спілкування. Мова, як засіб спілкування, одночасно виступає і як джерело інформації, і як спосіб взаємодії співрозмовників.

У структуру мовного спілкування  входять:

1. Значення й зміст слів, фраз. Відіграє важливу роль точність вживання слова, його виразність і доступність, правильність побудови фрази і її дохідливість, правильність вимови звуків, слів, виразність і зміст інтонації.

2. Мовні звукові явища: темп мови (швидкий, середній, уповільнений), модуляція висоти голосу (плавна, різка), тональність голосу (висока, низька), ритм (рівномірний, переривчастий), тембр (розкотистий, хрипкий, скрипливий), інтонація, дикція мови.

3. Виразні якості голосу: характерні специфічні звуки, що виникають при спілкуванні (сміх, плач, шепіт, подихи; розділові звуки – це кашель; нульові звуки – це паузи, а також звуки назалізації – "хм-хм", "э-э-э").

Дослідження показують, що в  щоденному акті комунікації людини слова становлять 7%, звуки й інтонації 38%, немовна взаємодія – 53%.

Невербальні засоби спілкування  вивчають наступні науки:

а) кінесика (жести, міміка, хода, поза, візуальний контакт);

б) просодика й экстралінгвістика (інтонація, гучність, тембр, паузи, подих, сміх, плач, тобто інтонаційні характеристики голосу);

в) токесика (тактильні взаємодії);

г) проксемика (орієнтації, дистанція, тобто просторова організація спілкування).

Більшість дослідників поділяють  думку, що словесний канал використається для передачі інформації, у той  час як невербальний канал застосовується для "обговорення" міжособистісних  відносин, а в деяких випадках використається замість словесних повідомлень. Невербальне спілкування коштовне тим, що воно проявляється, як правило, несвідомо й мимовільно, обумовлено імпульсами нашої підсвідомості; таким  чином, відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цьому язику більше, ніж вербальному каналу спілкування.

Наведемо 10 основних категорій інформації про мову, які в рамках невербального каналу акустичним шляхом передаються слухачеві, незалежно від того, що говорить людина: індивідуально-особистісна категорія, естетична, емоційна, психологічна, соціально-ієрархічна, вікова, полова, медична, просторова.

А зараз розглянемо найбільш важливі позиції демонстрації вчителем свого психолого-поведінкового вигляду.

1. Загальнотілесне саморозпорядження: манера переміщатися по класу, улюблені пози й обрані точки-позиції тієї або іншої тривалості перебування.

- підвищена рухливість  у всіх її формах легко стає  відволікаючим фактором;

- у кожної людини в  силу його індивідуальності, наприклад,  типологічної, є свій діапазон  рухливості. І, скажемо, у вчителя-флегматика  з його помірною рухливістю  є свій максимум цієї якості, і він сприймається школярами  приблизно так само, як і гранично  інтенсивне вираження рухливості  у вчителя-сангвініка;

- психологічний ефект  педагогічного впливу в малому  ступені залежить від абсолютної  сили поведінкового фактора, він  обумовлений його доречністю  й відносною мірою в рамках  можливостей учителя;

- помірна або навіть  навмисно ослаблена інтенсивність  поведінкового впливу нерідко  приводить до бажаних і значних  результатів.

2. Жестикулярна виразність є одним із самих яскравих засобів вираження ставлення до учнів. Відзначимо наступний парадокс: те, що найбільш частотно в нашому рухово-поведінковому вигляді, те – менше за все нам відомо. Це відбувається в силу вкоріненої звички жестикулювати певним чином, що виходить на рівень багато в чому автоматизованого поводження. Однак люди, які нас сприймають, ця форма поводження першочергово впадає в око й ураховується при формуванні думки про людину.

3. Мімічна виразність. Ця поведінкова сфера має ще більш високий інформаційно-виразний і впливовий рівень. Адже міміка найщільнішим чином замикається з мовою, хоча, безумовно, може бути використана викладачем і автономно - в "чистому виді" без словесного супроводу.

4. Інтонаційне поводження – це психічне явище цілком правомірно позначити терміном "поводження", оскільки воно охоплює більшу сферу вчительської діяльності, динамічно й за дійсністю перевершує інші поведінкові показники. Зовсім не випадково, що те й саме ставлення педагога може сприйматися школярами по-різному.

5. Саморегуляція мови – виражається в керуванні вчителем гучністю звучання мови і її темпо-ритмічною характеристикою. Відомо, що властива інформаційна сторона мови вчителя ще не є чинником передачі знань. Досить важливо й те, як звучить змістовна мова. Це вимога до усного мовлення особливо зростає, коли в ролі сприймаючих її виступають діти й підлітки – головна вчительська аудиторія.

Таким чином, передача інформації від учителя до учня здійснюється вербальним і невербальним шляхами. У педагогічному спілкуванні  важливі обидва ці виду, тому що вони завжди існують разом.